Ліцензування певних видів господарської діяльності

 Аналіз чинного законодавства України про ліцензування та наукових джерел дозволяє визначити критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, хоча слід зазначити, що  в  самому Законі  про ліцензування ці критерії не зазначені. На наш погляд, такими критеріями є:

• шкідливий вплив на здоров’я  населення, навколишнє природне середовище;
• належне використання вичерпних корисних копалин;
• обмеження впливу на суспільство  небезпечних факторів господарської діяльності;
• забезпечення певних прав та інтересів громадян;
• забезпечення безпеки на виробництві при будівництві та експлуатації окремих об’єктів;
• надмірно висока прибутковість  господарської діяльності. 

Введення в законодавчий механізм критеріїв для визнання видів діяльності ліцензованими має прогресивні тенденції:

 по-перше, це дає  змогу провести внутрішню класифікацію  ліцензованих видів діяльності, що дозволить вже на цей  час зменшити їх кількість; 

по-друге, за їх допомогою  можна визначати ті види діяльності, що не ліцензуються, але потребують ліцензування;

по-третє, зробити ревізію  існуючих ліцензованих видів діяльності, з  тим, щоб у майбутньому припинити  їх ліцензування.

Критерії видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, повинні  бути виявлені,  науково обґрунтовані, виходячи з цілей ліцензування, і введені до Закону про ліцензування. Це обмежить можливість у майбутньому безпідставно розширювати перелік ліцензованих видів діяльності.

При вирішенні питання  застосування  ліцензування до конкретного  виду діяльності повинно застосовуватись правило: ліцензування застосовується лише в тих випадках, коли інші засоби регулювання не дадуть належних результатів. Критерії для визначення видів діяльності ліцензованими виступають  “правовим коридором” для формування обґрунтованого переліку видів ліцензованої діяльності.

Відсутність законодавчо  визначених критеріїв віднесення окремих  видів діяльності до таких, що ліцензуються, призвела до того, що в останній час  збільшується, іноді без достатніх  підстав, перелік ліцензованих видів  господарської діяльності.

 До ліцензованих  видів віднесені найрізноманітніші  види господарської діяльності, і цей перелік постійно розширюється. Це відбувається тому, що соціально-економічна  обумовленість ліцензування окремих  видів господарської діяльності  знаходиться за межами нормативно-правового регулювання і тому її важко оцінити.

Крім того, на нашу думку, необхідно здійснювати децентралізацію  ліцензування. Це означає, що на загальнодержавному рівні треба в обов’язковому  порядку ліцензувати тільки ті види господарської діяльності, що стосуються загальнодержавних інтересів. На місцевому рівні спеціальні підрозділи обласних та районних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування могли б приймати рішення практично щодо всіх інших видів господарської діяльності.

Ліцензування окремих  видів діяльності обмежує кількість  суб’єктів, що займаються тим чи іншим  видом діяльності, та визначає умови  і вимоги щодо її здійснення [104,C.17]. Тому допущені в організації роботи по ліцензуванню прорахунки можуть призвести до великих  економічних і соціальних втрат, створити перешкоди на шляху становлення і входження на ринок нових суб’єктів господарювання.

З огляду на державні інтереси, такий засіб державного регулювання  як ліцензування повинен, з однієї сторони, забезпечити захист суспільства від шкідливих наслідків господарювання в тих випадках, коли  даний вид господарської діяльності вимагає дотримання особливих умов її ведення, а з іншої сторони – не служити перепоною для розвитку підприємницької діяльності, штучно обмежуючи доступ на ринок, процедурно і фінансово ускладнюючи можливість розпочати і  здійснювати відповідну діяльність.

Ліцензування як засіб  державного регулювання господарської  діяльності має бути спрямований  на реалізацію інтересів всіх учасників  цього процесу, а саме, суб’єктів господарювання, споживачів, держави і забезпечувати:

суб’єктам підприємництва: більш простий вихід на ринок максимального числа підприємницьких структур; зниження до мінімуму ліцензійних зборів та інших витрат, пов’язаних з отриманням ліцензії.

споживачам: гарантії від проникнення на ринок небезпечних для життя і здоров’я, неякісних товарів і послуг.

державі: розвиток і цивілізоване функціонування ринку; створення належних умов дотримання балансу інтересів суб’єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому; пряме і непряме збільшення податкових надходжень до бюджету.

1.2. Поняття  ліцензування господарської  діяльності

У загальному розумінні  поняття «ліцензія» визначається як спеціальний дозвіл, що видається  компетентним державним органом або уповноваженою ним посадовою особою на здійснення певних дій чи діяльності у визначених сферах або на використання певних прав, що належать іншій особі [101,C.32].

У науковій літературі, в  якій розглядається поняття «ліцензія», визначається, що воно походить від латинського слова „ліцензія” (licentio) і означає право, дозвіл, а тлумачиться як «дозвіл, який видається спеціально уповноваженим органом державної влади або місцевого самоврядування на провадження певних видів діяльності, що підлягають ліцензуванню» [110,C.12].

 У чинних нормативно  – правових актах  термін  “ліцензія” використовується в  різних змістових значеннях (поняттях):

- як дозвіл, що видається  спеціально уповноваженим органом  на зайняття певним видом діяльності, здійснення якого без ліцензії забороняється відповідно до Закону про ліцензування та законів, що встановлюють спеціальний порядок ліцензування в окремих сферах діяльності;

- як дозвіл на експорт  товару згідно Закону України  від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» [6, Ст. 2];

- як дозвіл на використання  в підприємницькій діяльності  запатентованого об’єкту промислової  власності, що регулюється статтями 1107-1109, 1114 Цивільного кодексу України  та Законом України від 15 грудня 1998р. „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” [20,Cт. 3] .

Об’єктом, на який видається  документ дозвільного характеру, є  земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або  проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга.

На нашу думку, головною різницею між ліцензією і дозволом є те, що дозвіл є різновидом документа  дозвільного характеру, який дає  суб’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а ліцензія – на конкретний вид діяльності з дотриманням певних критеріїв і вимог.

З метою уніфікації використання термінології в законодавчих актах  є доцільним зробити висновок про те, що центральне місце в  системі ліцензійного законодавства займає Закон про ліцензування, який, по-перше, вміщує легальне визначення терміну „ліцензія” і тим самим складає єдину базу для всього правового режиму ліцензування, по-друге, вміщує вичерпний перелік видів діяльності, які ліцензуються. Тому, стосовно вказаних видів діяльності  правовий режим має ідентичний для всіх зміст - застосування ліцензії. Складність полягає лише в тому, що до прийняття базового Закону про ліцензування, законодавець використовував два терміни – „ліцензія” і „дозвіл”. Однак з урахуванням правила, що пізніше видання акта одного рівня відміняє попередній по всьому тому, в чому він відрізняється, на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензування, повинен розповсюджувати термін „ліцензія”. Тому необхідне більш чітке законодавче регулювання і розмежування сфер застосування не тільки термінів, але і самих дозвільних документів – дозволів і ліцензій.

Предметом нашого дослідження  є саме ліцензія як дозвіл на зайняття певним видом господарської діяльності, здійснення якого потребує дозволу з боку уповноважених органів, і без ліцензії забороняється. Інші два поняття, вказані вище , знаходяться поза межами нашого дослідження.

Стаття 1 Закону про ліцензування зазначає, що ліцензування це – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія у цьому  Законі  визначається як документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання на провадження зазначеного  в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного терміну за умови виконання ліцензійних умов. Таке ж визначення ліцензії дає ч.3 ст.14 ГК України.

Ліцензування здійснюється по волі суб’єкта господарювання. Передумовою  ліцензування такої діяльності є  державна реєстрація. В установчих документах суб’єктів господарювання повинно бути безпосередньо вказано вид діяльності, що ліцензується. З моменту реєстрації суб’єкт господарської діяльності набуває спеціальної правосуб’єктності. Спеціальна правосуб’єктність полягає у визнанні за суб’єктом господарських відносин здатності мати і здійснювати, відповідно до офіційно зафіксованої мети, права та обов’язки.  Правосуб’єктність реалізується через правовий режим, елементом чи умовою  реалізації якого є отримання ліцензії і підпорядкованість діяльності ліцензійним умовам. Одержання ліцензіі є юридичним фактом (станом) для реалізації спеціальної правосуб’єктності, змістом якого, зокрема, є виконання обов’язку отримати ліцензію, для чого необхідно відповідати ліцензійним умовам.

У літературі зазначається точка зору відповідно до якої ліцензування розглядається як угода, що направлена на одержання необхідного елементу підприємницької діяльності [103,C.23]. З цим важко погодитися, тому що ліцензування  не є угодою і ні в якому разі не являє собою добровільної угоди волевиявлення суб’єкта господарювання і органу ліцензування, а є обов’язковим для здійснення суб’єктом господарювання  певних видів діяльності.  

Ліцензування розглядається  як господарсько-правовий регулятор  підприємницьких відносин, метою  якого є забезпечення нормального  співвідношення приватних інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому [100,C.325].

Однією з найбільш розповсюджених точок зору є розуміння  ліцензування як регулятора в системі  державного регулювання економіки. Не дивлячись на те, що багато вчених надають великого значення ліцензуванню в сфері регулювання економіки, однак розуміють його по-різному. Іноді в загальному значенні без зазначення ролі ліцензування в механізмі державного регулювання економіки ліцензування розглядається як адміністративно-правовий регулятор підприємницької діяльності, який має за мету забезпечення нормального співвідношення приватних інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому. Однак, ймовірно, недостатньо лише вказувати, що ліцензування – це регулятор, слід визначити місце ліцензування як елемента в регуляторному механізмі. При визначенні такого місця ліцензування в системі державного регулювання економіки його визначають в якості методу, форми, способу або засобу. Так, на думку С. Алєксєєва, ліцензування являє собою один з найбільш розповсюджених способів забезпечення загальнодержавних інтересів в сфері приватноправової діяльності [98,C.16].

Можна стверджувати, що ліцензування - це діяльність уповноважених державних органів пов’язана із видачею ліцензій, переоформленням і анулюванням їх та наглядом уповноважених органів за дотриманням суб’єктами господарювання відповідних ліцензійних умов. Ліцензування застосовується державними органами у порядку, визначеному законодавством для узгодження публічних і приватних інтересів.

  Державна політика  у сфері ліцензування здійснюється  за певними принципами, які зазначені  у ст.3 Закону про ліцензування, зокрема, це:

• забезпечення рівності прав, інтересів всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;
• захист прав, інтересів, життя та здоров’я   громадян, захист навколишнього природного середовища від шкідливого впливу діяльності людини, забезпечення безпеки держави;
• встановлення на законодавчому рівні єдиного порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності;
• встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Тут також зазначається, що ліцензування не може впроваджуватися  з метою обмеження конкуренції при здійсненні господарської діяльності. Крім того, в ст.3 зазначається, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Аналіз законодавства, яке регулює порядок ліцензування діяльності   суб’єктів господарювання, дає можливість зробити висновок, що ліцензування здійснюється виключно за ініціативою суб’єкта господарювання і ніхто не може примусити його це зробити, однак суб’єкт господарювання зобов’язаний мати ліцензію для зайняття тими видами діяльності, щодо яких державою передбачені такі обмеження.

Вважаємо за необхідне  зазначити, що правоздатність суб’єктів  господарювання, які здійснюють ліцензований вид діяльності, пов’язана з наявністю у них ліцензії. Лише за наявності ліцензії щодо здійснюваного виду діяльності, господарюючі суб’єкти мають право займатися діяльністю, щодо якої передбачено ліцензування. Тому, можна зробити висновок, про те, що не маючи ліцензії на здійснення окремого виду діяльності, суб’єкт господарювання має певні обмеження, нехай не правосуб’єктності в цілому, так у її реалізації. Хоча таких положень не містить ні Цивільний ні Господарський кодекси України, однак аналіз норм цих кодифікованих нормативних актів дозволяє про це говорити.