Ліцензування певних видів господарської діяльності

Юридичним документом, який засвідчує такий дозвіл є ліцензія або ліцензійний договір. Цими документами  визначаються умови використання ліцензіатом об’єкта права інтелектуальної власності, розмір та порядок внесення плати ліцензіатом ліцензіару за використання об’єкта інтелектуальної власності.

Отже, ліцензування у  сфері інтелектуальної власності  здійснюється шляхом укладання цивільно-правових договорів. Ці договори ґрунтуються на комерційних інтересах сторін. У певних випадках тут можлива видача ліцензіатом субліцензії іншій особі. Ліцензування ж господарської діяльності здійснюється шляхом видання господарсько-правових управлінських актів компетентними органами, на заздалегідь визначених в нормативному правовому порядку, умовах. Воно обумовлено інтересами держави і суспільства в захист їх життєво необхідних потреб. Ніяке субліцензування з боку ліцензіата тут не допускається. Плата за видачу ліцензії зараховується до Державного бюджету. Отже, ліцензування у сфері інтелектуальної власності є якісно іншим правовим явищем порівняно з ліцензуванням певних видів господарської діяльності.

Механізм контролю за дотриманням публічних інтересів  при здійсненні господарської діяльності включає в себе ліцензування, патентування та сертифікацію, кожний з цих засобів має своє призначення, сферу і порядок застосування. Однак, дуже часто відбувається дублювання зазначених засобів, що засвідчує необхідність подальшого відпрацювання в законодавстві порядку здійснення контролю за дотриманням відповідних публічних інтересів. Узгодженість та взаємодія прямих методів державного регулювання – ліцензування, патентування і сертифікації, має наслідком вдосконалення процесу легітимації  господарської діяльності.

1.5. Нормативно-правова основа ліцензування  господарської діяльності

В Україні нормативно-правова  база ліцензування господарської діяльності в цілому склалася, але потребує подальшого вдосконалення і розвитку. Вперше положення про ліцензування підприємницької діяльності як про правове явище було вміщено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво», а саме в ст. 4 зазначалось, що без спеціального дозволу (ліцензії), який видається уповноваженими органами, не можна здійснювати деякі види діяльності. Всього тоді було визначено одинадцять таких видів діяльності.

Про ліцензування господарської  діяльності йшлося також у Законі України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», в ст.8 якого передбачалося, що окремими видами підприємництва можна займатися лише на підставі спеціального дозволу (ліцензії) з посиланням, що порядок ліцензування регулюється Законом України «Про підприємництво».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво» постановою Ради Міністрів УРСР від 15 квітня 1991 р. №99 було затверджено Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності. Це Положення передбачало перелік видів діяльності, які підлягали ліцензуванню, порядок видачі  ліцензій та порядок прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. Зазначалися також реквізити ліцензії та строк дії.  

Законом України від 15 жовтня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про підприємництво» передбачалося ліцензування ще 23 видів підприємницької діяльності. Безсистемність законодавчого визначення видів підприємницької діяльності,  які здійснюються на підставі ліцензії, призвела до того, що їх повний і точний перелік встановити стало дуже важко.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 17 травня 1994 р. затверджено  нове Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності. В цьому Положенні було зазначено 29 видів діяльності, для здійснення яких необхідно отримання спеціального дозволу. Визначалися органи управління, уповноважені видавати ліцензії, які за погодженням з Держпідприємництвом, наділялися правом затверджувати інструкції щодо умов і правил здійснення окремих видів діяльності та контролю за їх дотриманням. 

Законом України від 13 липня 1995 р. «Про внесення доповнень до Закону України  «Про підприємництво» статтю 4 Закону України «Про підприємництво» було доповнено положенням про те, що види діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначаються лише цим Законом, а також збільшено перелік видів діяльності, що потребують ліцензування.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 23 вересня 1996 р. №1164 було затверджено Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами». У Концепції, зокрема, вказувалося на необхідність  перебудови методології та організації заходів щодо ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Головним завданням ліцензування визначається захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності. У Концепції були сформульовані принципи ліцензування, загальні критерії запровадження ліцензування того чи іншого виду діяльності та напрямки розвитку ліцензування в Україні.

Законом України від 23 грудня 1997 р. „Про внесення змін до Закону України  «Про підприємництво» було внесено зміни, які дещо удосконалили систему ліцензування та систематизували види діяльності щодо яких здійснюється ліцензування. Так, ч.3 статті 4 Закону України „Про підприємництво” було викладено в новій редакції, зокрема, зазначалося, що обмеженню (ліцензуванню) підлягають тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Зазначалося також, що для здійснення підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов та правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови), які встановлює Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган. Тут же вказувалось, що ліцензія – це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності. У цій же статті подавався доопрацьований і збільшений до 42 перелік видів діяльності, які не можуть здійснюватися без ліцензії.     

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. №1020 було затверджено нове Положення  про порядок ліцензування підприємницької  діяльності, в якому більш детально регулювався порядок видачі, переоформлення, анулювання, зупинення та поновлення дії ліцензії. Перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, був значно розширений.  Здійснення контролю за дотриманням суб’єктами господарювання  ліцензійних умов покладалося на орган, який видавав ліцензію, та на Ліцензійну палату.

У той же час в багатьох законодавчих актах закріплюються  положення про здійснення окремих  видів діяльності тільки за наявності  ліцензії. Такі положення вміщують наступні нормативно-правові акти:

- Закон України від  18 вересня 1991 року «Про інвестиційну  діяльність» зазначає, що для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники інвестиційної діяльності зобов’язані одержати ліцензію;

- Закон України від  16 листопада 1992 року «Про основи  містобудування»  регулює ліцензування спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві;

- Декрет Кабінету Міністрів  від 19 лютого 1993 року «Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті» передбачає видачу ліцензій на здійснення валютних операцій;

- Закон України від 15 вересня 1995 року «Про туризм» передбачає видачу ліцензій на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг, і тут же зазначається, що це спеціальний дозвіл, що підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності в галузі туристичної діяльності;

- Закон України від  30 жовтня 1996 року «Про державне  регулювання ринку цінних паперів  в Україні» встановлює, що професійна діяльність на ринку цінних паперів, здійснюється виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій);

- Закон України від  18 листопада 1997р. «Про державне  регулювання видобутку, виробництва  і використання дорогоцінних  металів і дорогоцінного каміння  та контроль за операціями  з ними» вміщує положення, що видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадиться суб’єктами підприємницької діяльності на підставі спеціальних дозволів (ліцензій);

- Закон України від  19 листопада 1997 року «Про видобування та переробку уранових руд»  визначає, що діяльність підприємств по видобуванню, переробці, перевезенню, придбанню і збуту уранових руд та продуктів їх переробки здійснюється за спеціальними дозволами і жодного разу у Законі не згадується термін „ліцензія”.

- Закон України від  16 жовтня 1997 року «Про електроенергетику» регулює ліцензування діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії;

- Закон України від  20 травня 1999 року «Про архітектурну  діяльність» передбачає, що підприємницька діяльність, пов’язана із створенням об’єктів архітектури, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства;

- Закон України від  5 травня 1999 року «Про металобрухт» регулює ліцензування операцій з металобрухтом;

- Закон України від  11 січня 2000 року «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» передбачає ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії;

- Закон України від  1 червня 2000 року «Про радіочастотний  ресурс України» передбачає ліцензування використання радіочастотного ресурсу та регулює порядок надання дозволів на експлуатацію радіочастотних засобів мовлення.

Центральне місце в  системі законодавства про ліцензування займає Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів  господарської діяльності”, який розширив і удосконалив правову базу ліцензування. Ним визначений загальний порядок ліцензування для тих видів діяльності, що зазначені у ст. 9 Закону. Стаття 2 цього Закону встановлює, що ліцензування вказаних в цій статті видів діяльності здійснюється згідно з законами, які регулюють відносини в цих сферах. Всі інші види господарської діяльності ( не вказані у ст. ст. 2 та 9 Закону) не  підлягають ліцензуванню.

В першій редакції статті 2 зазначеного Закону вказувались  такі види діяльності як: банківська діяльність, зовнішньоекономічна діяльність, діяльність у галузі каналів мовлення, у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, у сфері інтелектуальної власності.

В період після прийняття  Закону про ліцензування зазначену статтю було доповнено вказівками щодо діяльності з торгівлі цінними паперами, з надання фінансових послуг, у сфері освіти, з виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, у сфері телекомунікацій.

Спеціальний порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності, що зазначені в статті 2 Закону про ліцензування, регулюється  Законами України: «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, «Про державне регулювання ринку цінних паперів а Україні» від 30 жовтня 1996 року (в редакції Закону від 6 вересня 2005 р.), «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року, «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року, «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року, «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 року, «Про освіту» від 23 травня 1991 року (в редакції від 23 березня 1996 року) , «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 11 січня 2001 року, «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року.

Перелік органів, що здійснюють ліцензування, видів господарської  діяльності, передбачених ст.9 Закону про  ліцензування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року «Про затвердження переліку органів ліцензування». Форма ліцензії єдиного зразка встановлена постановою Кабінету Міністрів від 20 листопада 2000 року «Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності». Крім того, постановою Кабінету Міністрів від 29 листопада 2000 року «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» затверджено терміни дії ліцензій, розміри плати за їх видачу.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону про ліцензування розробляються  Ліцензійні умови здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, які затверджуються наказом Держпідприємництва та відповідного органу ліцензування, якщо інше не передбачено цим Законом. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Вони поширюються на всіх суб’єктів господарювання, незалежно від їх організаційно - правової форми та форми власності, які звертаються за одержанням ліцензії або вже здійснюють ліцензований вид господарської діяльності. Після прийняття Закону про ліцензування, ліцензійні умови, затверджені до прийняття зазначеного Закону, були переглянуті відповідно до положень цього Закону.

Здійснення контролю за додержанням господарюючими суб’єктами ліцензійних умов регулюється наказами органів ліцензування та Держпідприємництва, що затверджують Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження відповідного виду  господарської діяльності. Порядок здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування, а також їх територіальними підрозділами вимог у сфері ліцензування регулюється Положенням про здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування, що затверджене  наказом від 25 липня 2001 року № 101  Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва.

ГК України, який було прийнято 16 січня 2003 року, закріплює, що ліцензування є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

В Закон про ліцензування на сьогодні внесено чимало змін, які, перш за все, стосуються статей 2 та 9. Так, при прийнятті Закону стаття 2 містила шість видів господарської діяльності, щодо яких було передбачено спеціальний порядок ліцензування. З прийняттям змін до Закону кількість таких видів діяльності зросла до десяти. Статтю 9 Закону про ліцензування було доповнено одинадцятьма видами господарювання щодо яких здійснюється ліцензування. В той же час із цієї статті були виключені тільки ті види діяльності, які  перенесені до ст.2 Закону про ліцензування. Тому можна стверджувати, що процес вдосконалення законодавчої бази ліцензування продовжується.