Правове регулювання державних закупівель

На підставі аналізу поняття правового регулювання суспільних відносин у сфері закупівель за державні кошти можливо зробити висновок про те, що правове регулювання характеризується певними ознаками.

1. Правове регулювання у сфері державних закупівель - особливий різновид соціально - економічного регулювання.

Суспільство - це складна, динамічна сукупність суспільних відносин, що розвивається і має багато рівнів та самостійних підсистем. Для його нормального функціонування необхідне соціальне регулювання, як вплив на поведінку осіб, узгодження їхніх потреб, інтересів окремої особи і суспільства в цілому.

За свою багатовікову історію людство знайшло багато засобів і способів впливу на поведінку людей. До них належать заходи фізичного, психічного, організаційного примусу, соціальні норми, основними серед яких є правові, моральні, звичаєві тощо.

Особливе місце в соціальному регулюванні займає правове, тобто застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх впорядкування і прогресивного розвитку, а також вплив на поведінку людей [2].

Як справедливо зазначив В.С. Нерсесянц, соціальні норми зумовлені реальним змістом і закономірностями суспільного життя і в концентрованому вигляді відображають об'єктивну потребу кожного суспільства в упорядкуванні дій і взаємовідносин його членів, у підпорядкуванні їх поведінки соціально необхідним правилам [14]. Насправді, регулювати закупівлю за державні кошти та впливати на неї здатні економічні закони, соціальна та політична ситуація в суспільстві. Але досвід позаправового регулювання таких закупівель переконливо свідчить про недостатність та не ефективність таких регуляторів тому що вони породжують економічні закони дискримінацію певних осіб, що потребують державної підтримки, соціальна та політична ситуація - несправедливість та корупцію в даній сфері.

2. Правове регулювання надає відносинам між суб'єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки..

Правове регулювання суспільних відносин у сфері закупівлі за державні кошти передбачає не будь-яку владну діяльність уповноважених на те органів і посадових осіб, а лише ту, яка має безпосередньою метою спрямування в чітко визначене русло поведінку учасників суспільних відносин. Тому врегульований вплив надає суспільним відносинам визначеності та стійкості. Адже встановлене правило, з одного боку, вказує на найбільш доцільну поведінку суб'єктів за даних обставин, а з іншого - це правило гарантується сприянням, підтримкою та охороною держави з метою безумовного досягнення бажаного результату у врегульованих правом суспільних відносинах.

Саме в такому аспекті правове регулювання визначається як специфічна діяльність держави, її органів, посадових осіб і уповноважених на те громадських організацій щодо впорядкування суспільних відносин шляхом встановлення правових норм і прийняття в необхідних випадках індивідуальних рішень у відповідності з цими нормами, вирішення юридично значимих питань, що виникають в межах таких відносин.

3. Правове регулювання має конкретний, організований характер, оскільки воно завжди пов'язане з реальними відносинами.

Право є важливим засобом регулювання взаємовідносин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, в ньому закріплюється права і свободи особистості[15]. Завдяки правовому регулюванню можливо організувати відносини громадян, враховуючи їх індивідуальні потреби та суспільні інтереси.

Особливість правового регулювання суспільних відносин полягає в тому, що воно здійснюється шляхом встановлення прав та юридичних обов'язків для суб'єктів суспільних відносин. А правовідносини є тією формою, в якій існують суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Жоден інший вид регулювання не пов'язаний з виникненням юридичних відносин.

4. Правове регулювання має цілеспрямований та результативний характер.

Основною метою правового регулювання суспільних відносин є такий вплив на поведінку людей, який би забезпечував їх підпорядкування загальним умовам нормального функціонування суспільства [16].Зокрема у сфері закупівлі за державні кошти це орієнтування на закупівлю на найвигідніших умовах та на задоволення нагальних потреб держави та її органів, установ, організацій і підприємств. Залежно від орієнтування правового регулювання на ті чи інші суспільні відносини, основна мета конкретизується в менш загальних цілях. Так як врегульований вплив здійснюється не лише за допомогою однієї норми права, а певною їх сукупністю, завжди існує ієрархія цілей (головних, другорядних, кінцевих і безпосередніх, перспективних і найближчих тощо) [17].

Андрусяк Т.Г. виокремлює такі цілі правового регулювання:

1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам;

3) створення умов для виникнення та розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин [18].

Для державних закупівель вони будуть наступні:

1. Закріплення при закупівлі відносин економічної самостійності її

суб'єктів;

2. Стимулювання розвитку підприємництва соціально незахищеної

верстви суспільства - інвалідів;

3. Створення умов для виникнення не чистих господарських а

адміністративно - господарських відносин;

4. усунення дискримінації та корупції в даній сфері.

Виходячи з того, наскільки вдається досягнути у процесі правового регулювання даних цілей, і визначається ефективність правового регулювання, тобто реальне співвідношення між результатом правового регулювання та його метою.

5. Правове регулювання закупівель за державні кошти - це впорядкування господарсько - адміністративних відносин, що здійснюється за допомогою правових засобів.

Правові засоби - це інструменти правового впливу для досягнення тих або інших завдань правового регулювання. В зв'язку з цим, правове регулювання можна визначити як процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин шляхом врегулювання поведінки їх учасників.

Слід зазначити, що правові засоби забезпечують ефективність правового регулювання суспільних відносин, а тому повинні задовольняти певні вимоги:

1) як вважає В.Н. Протасов, вони мають бути різноманітними. Наприклад, містити в собі позитивні стимули до належного здійснення суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків. В будь-якому випадку вони не повинні зводитись лише до заходів правового примусу [19];

2) правові засоби повинні бути взаємопов'язаними і в сукупності працювати на одну мету ─ забезпечення ефективності правового регулювання суспільних відносин, тобто, по суті, представляти собою систему.

Вся система правових засобів перебуває в постійному робочому стані: законодавець під час регулювання тих чи інших суспільних відносин, враховуючи їхні особливості, бере з неї все те, що найкращим чином підходить для досягнення поставленої мети. Причому в цій системі немає таких правових засобів, які були б жорстко прив'язані до якої-небудь однієї сфери суспільних відносин, що регулюється, використовувались би в одній і були б протипоказані в іншій з цих сфер.

Але для кожної галузі права характерний певний “набір” правових засобів, їхнє специфічне поєднання тут детерміноване особливостями впорядкування відносин в даній сфері життєдіяльності суспільства. Законодавець із загальної системи юридичних засобів формує методи регулювання, що відображають своєрідність суспільних відносин.

6. Правове регулювання у сфері держаних закупівель має владний характер.

В правовій науці радянського та сучасного періодів, як правило, підкреслюється лише вольовий, владний характер правового регулювання, що здійснюється шляхом видання та реалізації велінь держави, які забезпечуються державним примусом [20]. Але цим самим правове регулювання пов'язується лише з волею держави та панівного класу.

Вважаю, що правове регулювання здійснюється шляхом прийняття та реалізації загальнообов'язкових приписів держави, які втілюється відповідним чином (прямою погрозою примусу чи поєднанням його із задоволенням інтересів та потреб народу, демократичними або авторитарними методами керівництва) у свідомості та поведінці більшості людей. Адже норми права не лише офіційно обов'язкові, але й соціально обумовлені взаємодією соціальних сил для досягнення нормального процесу виробництва, праці, побуту та управління в кожному окремо взятому суспільстві. Тому для демократичного суспільства добровільне визнання правових норм більшістю населення є обов'язковою умовою нормального правового регулювання.

7. Правове регулювання державних закупівель гарантує виконання правових норм.

Воно спирається на можливість використання не лише переконання та примусу, а й інших складових правосвідомості (поваги до закону, традицій, звичаїв та звичок, знань правових норм тощо).

Саме це мають на увазі Н.М. Оніщенко і С.В. Бобровник, коли зауважують, що слід відмовитися від уявлення про механізм правового регулювання поведінки людей у суспільстві як про однобічний процес, де на боці законодавця - активна поведінка (формування правового припису, вимога його виконання), а на стороні того, кого стосується припис чи заборона, ─ лише виконання припису чи підпорядкування забороні [21].

В протилежному випадку ігнорується активна роль мотивів, цілей, досить стійких способів поведінки, інші соціально-психологічні чинники, у взаємодії з якими лише й може реально проявитися дія права.

Законодавство в українському суспільстві не може обмежуватися лише регулюючою чи забороняючою дією. Право має стати засобом законодавчого закріплення таких юридичних норм, у межах яких стимулюватимуться самостійні, відносно вільні акти правомірної поведінки. Адже між юридичними нормами і практичним ефектом, якого прагне досягти законодавець, існує не безпосередній, а опосередкований зв'язок, в якості однієї з ланок якого виступає поведінка людей.

8. Правове регулювання закупівель за державні кошти здійснюється за допомогою набору методів та способів.

Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. На метод покладається основне навантаження в динаміці, “роботі” права, адже він показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Загальними є два методи правового регулювання:

1. імперативний - суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування(суворе дотримання процедури закупівлі);
2. диспозитивний - побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін( можливість обрання тієї чи іншої процедури, а також комплексна оцінка пропозиції закупівлі).

Метод правового регулювання багато в чому орієнтується на способи правового регулювання: дозволи, зобов'язання, заборони. Так, основу імперативного методу складають заборони, зобов'язання, покарання, тоді як диспозитивний метод передбачає широке використання дозволів.

Способи правового регулювання - це шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, які забезпечують досягнення мети правового регулювання. Всі способи пов'язані із суб'єктивними правами. Під час дозволу суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. Під час зобов'язання та заборони право вимоги належить іншим особам. Його призначення - забезпечити виконання активного (зобов'язання) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку. Вказані способи правового регулювання досягають своєї мети з більшою ефективністю лише в тісному взаємозв'язку один з одним.

Отже, правове регулювання закупівель за держані кошти ─ це здійснюваний всією системою юридичних засобів державно-владний вплив на суспільні відносини у даній сфері з метою їх впорядкування, закріплення, охорони та розвитку. Правове регулювання посідає центральне місце в системі правового впливу, котрий передбачає весь процес дії права, у всій його єдності та багатоманітності, на суспільне життя, свідомість і поведінку осіб.

 

2. Поняття державного замовлення та державного контракту та їх відмінності

 

У період існування глобальної адміністративно-командної системи управління економікою колишнього СРСР, коли практично всі поставки продукції та товарів здійснювалися на основі планових актів, потреби в особливому регулюванні відносин, пов'язаних із поставками продукції та товарів для задоволення державних потреб, не було. Але після ліквідації системи централізованого матеріально-технічного забезпечення в системі державних закупівель виникло багато проблем. Однією із них є нечітке розуміння учасниками цивільно-правових відносин правової природи державного замовлення та державного контракту. Як наслідок виникає ряд питань, що потребують наукового дослідження: визначення правової природи державного замовлення та державного контракту; співвідношення між цими поняттями; виявлення їх особливостей; удосконалення договірних форм державного контракту тощо.