Правове регулювання державних закупівель

Для здійснення процедури закупівлі в організаціях-розпорядниках державних коштів на підставі наказу керівника створюється тендерний комітет[40], який у своїй діяльності керується Положенням про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та проведення процедур закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти, затвердженим наказом Міністерства економіки України від 26.12.2000 р № 280.

Членами тендерного комітету призначаються особи з економічного, юридичного, фінансового підрозділу, а також підрозділу, що займається матеріально-технічним та інформаційним забезпеченням. Кількість членів тендерного комітету має бути не менше п'яти чоловік.

Основними функціями діяльності тендерного комітету є: планування закупівель протягом бюджетного року відповідно до затверджених кошторисних лімітів фінансування та залежно від пріоритетності таких закупівель; вибір процедури закупівель; розміщення оголошень про закупівлі товарів, робіт і послуг у бюлетені “Вісник державних закупівель”. Підготовляє і розсилає документацію, необхідну для проведення процедур закупівлі, надає роз'яснення постачальникам, проводить процедуру попередньої кваліфікації виконавців, організує приймання, зберігання, розкриття тендерних пропозицій, а також заповнює відповідну звітність щодо закупівель [40].

РОЗДІЛ 2. СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

2.1 Загальна характеристика міжнародного законодавства та практики щодо державних закупівель

Уніфікація системи державної закупівля є важливою складовою по лібералізації торгівлі у світі тому, що відкривається доступ до ринків держаних закупівель різних країн. 15 квітня 1994 року, одночасно, але офіційно незалежно від багатосторонніх торговельних переговорів в рамках Уругвайського раунду в межах Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), була підписана угода про державну закупівлю 22 урядами, головним чином між Сполученими Штатами Америки і країнами членами Європейського Союзу. Сьогодні учасниками угоди є 38 країн. Зазначена угода набула чинності 1 січня 1996 року і відкрила ринок державних закупівель у багатьох секторах країн - учасників Угоди. Основні принципи угоди передбачають здійснення державної закупівлі в умовах дотримання правил національного режиму і відсутності дискримінації. Це означає рівноправне ставлення до вітчизняних та іноземних постачальників і відсутність дискримінаційних положень.

15 країн - членів ЄС створили єдиний ринок з вільним рухом товарів, послуг фінансових і людських ресурсів. За підрахунками, загальна вартість контрактів по державних закупівлях в рамках ЄС перевищує 750 млрд. доларів США на рік. В межах ЄС створено всеохоплюючу детальну регулятивну базу для державних закупівель, вартість яких перевищує певні порогові показники. Усі країни-члени повинні вносити ці директиви і положення у своє власне національне законодавство [36, с.6].

У 1951 році було підписано Паризьку угоду про Європейське об'єднання вугілля і сталі. Цей рік можна вважати початком створення нинішнього Європейського Союзу.

У 1957 році були підписані Римські угоди і створені дві організації: Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство атомної енергії. Подібно до Паризької угоди ці угоди були спрямовані на створення автономних організацій, уповноважених створювати нову структуру незалежно від країн-учасниць.

Угода про Європейський Союз, погоджена у Маастріхті у 1991 році, започаткувала створення ЄС. Мета ЄС полягає у створенні спільного ринку та економічного і грошово-кредитного союзу. Крім того, діяльність по досягненню цієї мети охоплює усунення торговельних обмежень, наприклад митних зборів і кількісних обмежень, скасування перешкод для вільного руху товарів, людей, послуг і капіталу між країнами-членами і систему захисту конкуренції від викривлень. Перші правила державної закупівлі вже містилися

у Римській угоді, але вони були надто загальні і неточні для вільного застосування закупівельними організаціями. Тому, Комісія ЄС разом з країнами-членами розробила директиви щодо державної закупівлі для втілення у життя Римської угоди - забезпечення більш прозорих, точних правил, яких мають дотримуватись органи державної влади і підприємства з надання комунальних послуг. Перша директива щодо державних закупівель була ухвалена в 1970 році. Починаючи з 1993 року, введено в дію шість різних директив, що створюють базу для державної закупівлі в межах ЄС.

Директиви мають на меті не погодження усіх національних правил державної закупівлі, а уніфікацію процедур, яких мають дотримуватися країни-члени, у разі коли очікувана вартість закупівель перевищує порогові показники. Згадані директиви застосовуються до окремих державних контрактів, тоді як загальні принципи, закладені у Римський угоді, до всіх контрактів, незалежно від їх вартості[37, с.9]. Зараз Світовий банк вимагає притримуватись у процедурі закупівель чотирьох ключових принципів:

• необхідність економії та ефективності;
• створення для всіх учасників торгів, як розвинутих країн, так і країн що розвиваються, можливості конкурувати;
• заохочення розвитку національних ринків державних закупівель;
• забезпечення прозорості.

Наприклад в країнах Європейського союзу, зокрема, в Датському королівстві державні контракти розглядаються як контракти на закупівлю для суспільних потреб, директива якої вони дотримується при укладені даних видів контрактів спрямована на дотримання правил закупівель - гарантування, що всі закупівлі в суспільному секторі здійснюються при вільній і рівній конкуренції.

Правила - це важливі інструменти в встановленні переваг щодо закупівлі таких як, наприклад, більш низькі ціни, більше і краща продукція, щоб вибрати серед, кращий сервіс від постачальників, краще знання ринку перед укладенням договору.

Правила для суспільної закупівлі містять процедури для укладення суспільних контрактів на товари, послуги, так і роботи.

Правила закупівлі містяться в суспільних директивах закупівлі ЄС, які регулюють придбання товарів, послуг і робіт, що перевищують певне значення порогу. Новий набір директив - консолідована директива закупівлі для суспільного сектора і нова директива для державного сектора - були прийняті в 2004 березні.

2.2 Американська система державних закупівель

Загальна характеристика. За кордоном найбільший досвід інформаційного забезпечення держзакупівель накопичений в Сполучених Штатах Америки. Перший закон по регулюванню федеральної системи державних закупівель був прийнятий в США в 1792 г.: згодне йому повноваження в області закупівель на державні потреби були дани міністерствам фінансів і оборони.

В цілому система закупівель на національні потреби в США нецентралізована, проте закупівлі безпосередньо на державні потреби дуже нагадують систему Держпостачу, що існувала в радянські часи.

В даний час проведення закупівель для потреб федеральних органів влади в США є прерогативою Genneral Services Administration - Управління загальних послуг (УОУ). На основі заявок міністерств і відомств УОУ організовує крупно гуртові закупівлі, використовуючи конкурсні процедури, в першу чергу тендери. Товари зберігаються на складах УОУ і перепродуються замовникам за оптовою ціною з утриманням невеликого відсотка, службовця для забезпечення життєдіяльності УОУ.

Закупівлі на потреби національної оборони здійснює міністерство оборони (Department of Defense) США. Спеціалізовані закупівлі проводяться також деякими іншими відомствами, такими як Агентство по дослідженню і розвитку в області енергетики (Моніторинг федеральних закупівель покладений на Управління федеральної закупівельної політики (Office of Federal Procurement Policy), а між міністерська координація в області закупівельної політики здійснюється Радою з регулювання федеральних закупівель (Законодавчу основу системи державних закупівель в США складають Правила закупівель для федеральних потреб (Federal Acquisition Regulations, FAR) і Правила закупівель для потреб оборони - доповнення (Всі закони, що відносяться до даної сфери, можна розділити на дві категорії. Перша - загальне федеральне законодавство. Воно регламентує організацію процесу держзакупівель і встановлює юридичні норми, які стосуються конкретних видів закупівель, віднесених до компетенції відповідних органів виконавчої влади на федеральному рівні. Друга - спеціальне законодавство, що відповідає за процедури і форми контрактів, а також інформаційне забезпечення процесів закупівель і аналізу їх результатів.

Управління системою державних закупівель США спирається на три основні принципи, що виникають з американського підходу до функцій і завдань держави:

- досягнення справедливості, тобто забезпечення умов для рівноправної участі підрядчиків в конкуренції за державні замовлення;

- дотримання чесності і боротьба з корупцією при державних закупівлях;

- економія і ефективність, тобто забезпечення закупівель товарів і послуг необхідної якості за максимально низькими цінами з мінімальними витратами на проведення закупівель.

Електронні технології та електроні торги

Система держзакупівель США включає близько 100 федеральних відомств, що представляють державний, господарський і науково-технічний комплекси. Вони щорічно розміщують замовлення на товари і послуги безпосередньо через центральний федеральний орган управління, власні відомчі центри і 12 регіональних центрів федерального уряду, які знаходяться в найбільших містах країни.

Законодавство США також регламентує діяльність органів, відповідальних за формування і використання інформаційних ресурсів по держзакупівлях. Зокрема, законодавчо визначені повноваження і функції органів, відповідальних за підтримку інформаційного ресурсу - збір, обробку і розповсюдження даних по закупівлях, забезпечення і управління функціонуванням інформаційної бази системи даних закупівель для федеральних потреб і Федерального регістра контрактів. Центр даних по федеральних закупівлях регулярно видає керівництво за уявленням цих даних, де міститься:

• повний перелік тих, що звітують, а також відомств котрі не звітують;
• необхідні інструкції для вузлів збору даних в кожному відомстві;
• роз'яснення (які дані потрібні і як часто їх треба представляти).

У 1994 р. законодавство США було піддане серйозній ревізії як недостатньо що відображає збільшену роль закупівель продукції для державних потреб. Результатом перевірки стала поява закону про вдосконалення федеральних придбань, який спричинив за собою модернізацію інформаційної політики і питань формування і використання інформаційних ресурсів в системі. Аналізу піддалася також організація процедур держзакупівель (до 1994 р. налічувалося 889 загальних контролюючих законів і правил). Тепер федеральним уповноваженим по держзакупівлях надавалася велика самостійність при виборі форм, методів і способів проведення закупівель для потреб держави. Закон істотно спростив контрактну процедуру для малих закупівель і паралельно підтримав електронну комерцію. Під терміном «електронна комерція» в даному випадку розуміють електронні технології для забезпечення ділових дій, включаючи електронну пошту, Інтернет, електронні дошки оголошень, платіжні карти, перевід грошових коштів, віртуальний обмін даними і т.д. [25] посилання

Відповідно до нового закону слід було скасувати паперовий документообіг і ведення записів, як того вимагали численні правила і процедури, щодо підрядних закупівель на суми менше 100 тис. дол., що дозволило застосувати спрощену процедуру закупівель по відношенню до 45 тис. операцій на суму 3 млрд. дол. щорічно.

Сьогодні кожне федеральне відомство Америки зобов'язане формувати і підтримувати ведення комп'ютерної бази даних, що містить несекретні відомості по всіх контрактах одиничною вартістю понад 25 тис. дол. за п'ять останніх фінансових років. Всі відомства повинні направляти вказану інформацію в Центральну інформаційну систему федеральних закупівель. Для надання відомостей по контрактах федеральні відомства використовують стандартні форми документів і уніфіковані формати даних. На додаток до представленого переліку відомства повинні мати в електронному вигляді дані, що ідентифікують субконтракти по контрактах на загальну суму 5 млн. дол. і більше.

Інформаційна система федеральних закупівель забезпечує облік відомостей по 400-500 тис. контрактів одиничною вартістю більше 25 тис. дол. і 17 млн. контрактів малою одиничною вартістю, що щорічно укладаються федеральними відомствами (на загальну суму близько 200 млрд дол.). Центральна інформаційна система федеральних закупівель є джерелом консолідованої інформації про держзакупівлі.

Американська інформаційна система федеральних закупівель має в своєму розпорядженні дані про державні закупівлі з 1979 р. до теперішнього часу.

Дані, що містяться в Центральній інформаційній системі федеральних закупівель, використовуються як основа для формування періодичних і спеціальних звітів президентові, Конгресу і бюджетному управлінню США, а також надаються федеральним відомствам, діловим колам і громадськості.

З урахуванням цих відомостей Центральна інформаційна система щорічно готує і видає звіт. На платній основі надаються звіти, складені по індивідуальних запитах будь-яких споживачів. При необхідності фахівець Центральної інформаційної системи допоможе клієнтові в розробці необхідної структури звіту. Термін підготовки документа - п'ять-сім робочих днів. Вартість спеціального пошуку в основному банку даних по одному року складає приблизно 400 дол., відомості по кожному додатковому року - ще 100 дол. Спеціальні звіти, списки і розсилки передаються як в паперовому вигляді, так і на магнітному носієві. При складанні спеціального запиту потрібно вказати наступні дані:

- період часу, по якому необхідно провести дослідження (фінансовий рік в США обчислюється з 1 жовтня по 30 вересня);

- дані, які клієнтові потрібно отримати в звіті (наприклад, назва виконавця контракту, номер і тип контракту, сума в доларах і ін.);