Політична еліта в сучасному українському суспільстві: соціологічний аналіз

Існує точка  зору, що сучасна політико-управлінська еліта складається з трьох  взаємозв'язаних елементів.

• Носієм владних функцій виступає політична еліта, яка є частиною 
  правлячої. Її вплив на систему владних відносин визначається 
  співвідношенням сил усередині самої еліти, ситуацією наявності та 
  співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, 
  наявністю і гостротою політичних конфліктів. Зазвичай політична еліта 
  володіє непересічними психологічними, соціальними і політичними 
  якостями та бере безпосередню участь в ухваленні та здійсненні рішень, 
  пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.
• Бюрократична еліта, яка охоплює представників управлінського 
  апарату, котрі мають владні повноваження і впливають на виконання 
  важливих державних функцій.
• Ідеологічна, або комунікаційна еліта — це представники політизованої 
  верхівки науковців, культури, духовенства і засобів масової інформації.

Таким чином, до політико-управлінської еліти входять  різні верстви суспільства. Це групи, які посідають центральні позиції  в політичній системі, стоять біля керма  державного управління, багато в чому визначають характер, напрями і форми політичного розвитку суспільства.

У політичній літературі існує кілька поглядів стосовно сучасної владної еліти української держави: 1) практично сталася повна заміна старої, радянської еліти на нову; 2) відбулася лише внутрішня трансформація  колишньої еліти; 3) стара радянська еліта фактично збереглася, лише ідеологічно перефарбувала своє обличчя.

«Остання точка зору найчастіше поширюється на рівні повсякденної свідомості, особливо напередодні важливих передвиборчих кампаній» [48,с.  39].

Нова пострадянська політична еліта формується на досить широкій плюралістичній основі. До її складу входять представники різних управлінсько-адміністративних структур, власники сучасного капіталу, керівництво впливових політичних партій і громадських організацій, верхівка політизованої наукової і художньої інтелігенції, керівництво впливових засобів масової інформації, генералітет армії та МВС, а також вищі чини прокуратури, судів та інших адміністративних органів. Є помітна тенденція зрощування окремих управлінських кіл з мафіозними структурами, про що свідчать численні правопорушення в багатьох сферах сучасного життя, а також значна корумпованість державних службовців.

За роки незалежності Україна не досягла необхідного  рівня економічного розвитку, не забезпечила власним громадянам прийнятого, за мірками розвинутих демократій, рівня життя і захисту громадянських прав. Держава на міжнародній арені часто асоціюється зі словами «корупція» «авторитаризм» тощо, що заважає їй стати членом спільноти демократичних країн, об'єднаних чи інституційно, чи лише системою спільних цінностей. Головний виклик для України міститься не зовні, а всередині, мас внутрішній характер і полягає у невідповідності її сучасного стану прийнятим у демократичному світі критеріям. На цей виклик нинішня правляча еліта України не відповіла, хоча мала досить часу і більш ніж досить повноважень.

Склад сучасної політико-управлінської еліти науковці з проблем державного управління найчастіше визначають чотирма угрупованнями:      1) державні управлінці і керівники всіх владних структур загальнодержавного і регіонального рівня; 2) бізнес-еліта, або фінансово-підприємницька олігархія; 3) партійна бюрократія найвпливовіших політичних і партійних альянсів; 4) політизована інтелігенція.

Сучасна світова політична наука визначає загальні характерні риси політико-управлінської еліти: 1) корпоративна згуртованість; 2) наявність власної ідеології; 3) однодумство; 4) доступ до влади; 5) доступ до секретної інформації; 6) панування у фінансово-економічній сфері; 7) панування у засобах масової інформації; 8) наявність власних політичних структур (партій, рухів тощо); 9) закритість або напівзакритість; 10) здатність на самопожертву у випадках небезпеки втрати влади.

Проблема управлінської  бюрократії, теоретиком-засновником якої був М. Вебер, одержала подальший науковий розвиток у працях Ф. Ландберга, Р. Мертона, Л. Мизеса, А. Гоулднера, С. Ліпсета та інших. У більшості наукових концепцій бюрократизація уявляється процесом раціонального управління суспільством.

М. Вебер визначає «два типи бюрократії: 1) традиційну, або патримоніальну, якій притаманні ірраціональні методи управління; 2) сучасну раціональну, яка розмежувала економічну і державно-політичну діяльність і створила два підтипи управлінської бюрократії» [49,с. 708].

По-різному оцінюють стан і політичну вагу сучасної еліти  вітчизняні політологи. Так, Д. Видрін і Д. Табачник вважають, що це конгломерат  колишніх партійних функціонерів і  колишніх політичних дисидентів, так  звана „доеліта", яка має клановий характер поведінки і лобіює переважно групові інтереси. У травні 2008 року Д. Видрін зробив такий висновок: «Реалії такі – політична еліта роз'єднана на клани дрібніші, ніж економічна» [50,с. 12].

С. Рутар і  С. Гелей вважають, що правлячу еліту  в Україні на етапі державотворення можна назвати ідеологічною, бо вона не змогла подолати кризові явища і забезпечити послідовність проведення обраного курсу економічних реформ.

Політична еліта  сучасної України є строкатим  конгломератом правлячої та опозиційної груп, які розпадаються, на думку М. Михальченка, на «такі специфічні еліти: 1) класів, прошарків, професійних груп населення; 2) політичних партій, громадських організацій, рухів; 3) державних інституцій; 4) регіонів; 5) надпартійні, які спираються на приватні економічні структури і засоби масової інформації» [51,с. 198].

І. Мигович визначає неоднорідність, строкатість, не завжди компетентність української правлячої  верхівки і виділяє основні групи, які входять до неї: «1) колишні партійні, державні, господарські керівники; 2) вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції; 3) відкриті ідейні противники радянського устрою (колишні політв'язні, дисиденти, члени їх сімей ); 4) підприємці, банкіри, комерсанти; 5) кар'єристи-демагоги» [52,с. 19].

За висновками А. Пахарєва, «в Україні поки що правляча верхівка виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. Вона при владі, панує у фінансово-економічній сфері та засобах масової інформації, допущена до державних секретів, має власні політичні структури. Але ця еліта ще не має чіткої ідеології, а також не здатна на самопожертву в боротьбі за владу» [53,с. 3]. Не простежується серед правлячої верхівки і притаманної еліті корпоративної згуртованості після президентських виборів 2004 року, парламентських виборів 2006 року та дострокових 2007 року. Результати цих виборів, у яких мізерну перевагу одержала „помаранчева коаліція", призвели фактично до гострої внутрішньополітичної кризи, кризи влади. Сьогодні українська правляча еліта демонструє всьому світові безглузду управлінську політику в усіх сферах соціально-економічного і духовного життя суспільства, а методи її володарювання можна з повною відповідальністю назвати абсурдними.

Різноманіття  поглядів на оцінку сучасної української політико-управлінської еліти не слід драматизувати. Процес формування еліти триває не одне десятиріччя (інколи століття). Він тісно пов'язаний з економічним та соціально-політичним станом у країні, зовнішньополітичною ситуацією. Елітотворення має охопити кілька поколінь і відбуватися еволюційним шляхом, спираючись на власний політичний досвід і власну політичну культуру, яка здатна поєднати історичний менталітет і сучасний політичний кругозір.

Нині окремі політологічні дослідження обґрунтовують точку зору, що пострадянська правляча еліта досить інституалізована в сучасному суспільстві, а її справжніми інститутами є політичний, економічний і військовий. Але немає єдиного керівного класу, а існує багато керівних угруповань: 1) політичні лідери та військові начальники; 2) власники засобів виробництва і капіталу чи їх управителі; 3) державно-адміністративна бюрократія; 4) лідери політичних партій, профспілок та інших громадських структур; 5) партійні ідеологи, вчені, священики та політизована мистецька інтелігенція.

Нині, в умовах трансформаційних процесів, які переживає  політична система України, створений  досить потужний управлінський апарат, який є головниі засобом виконання  державних програм і заходів. Державне управління тісно зростається з урядовим керівництвом. У такому випадку структура управлінського персоналу і сукупність насущних завдань виходять на перший план, що веде до збільшення армії державних службовців, або бюрократії.

Висновки до розділу 1

 

 

Отже, еліта внутрішньо диференційована і має складну структуру, яку складають різні типи й види еліт, що дає право говорити про неї у множині. Виокремлення елементів структури політичної еліти, її поділ на типи й види можуть здійснюватись за різними ознаками. Найбільш загальними з них є місце в політичній системі та обсяг владних повноважень.

За місцем у  політичній системі еліта поділяється  на правлячу і неправляча (контреліту). За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні і сучасні. За обсягом владних повноважень поділяються на вищі, середні і адміністративні. За змістом діяльності і функцій політична еліта поділяється на партійну, воєнну, адміністративну та ідеологічну. За способом формування еліти поділяються на закриті й відкриті (система гільдій і антрепренерська системи).

Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв'язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами, тобто реалізує комунікативну функцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 ПРОГРАМА  СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНІ

 

 

2.1. Методологічний  розділ програми

 

 

Роль політичних еліт у розвитку суспільства за всіх часів була значною, а найчастіше вирішальною. Ця значимість ще більше зростає в періоди соціальних трансформацій, у тому числі в періоди переходу країн від авторитарно-тоталітарного стану до моделей ліберальної демократії, коли сааме від еліт у вирішальній мірі залежить характер й успіх такого переходу.

Сучасне суспільство  – складна, організована, динамічна  соціальна система, компетентне управління якою є необхідною умовою її ефективного функціонування та розвитку. Важливу роль в системі управління відіграє політичне управління, яке спирається на владу та пов'язане з розробкою і реалізацією політики. Одним з основних функціональних суб'єктів політичного управління в суспільстві є політична еліта.

Для української  держави, яка перебуває у періоді  свого становлення, чи не найголовнішою  практичною проблемою є формування професійної, ефективно діючої, корисної для масс і підконтрольної їм правлячої політичної еліти. Розв'язання цієї проблеми досягається насамперед запровадженням таких демократичних процедур та інститутів, які забезпечують широке соціальне представництво в політичній еліті, її своєчасне якісне оновлення, запобігання її олігархізації, відчуженню від масс, перетворенню її в замкнену панівну привілейовану групу. Виходячи з того, що саме політична еліта сьогоднішньої України несе основну історичну відповідальність за перспективи й результати реформ, що відбуваються в країні, вивчення особливостей її генезис є досить актуальним.

 

Об'єкт і предмет дослідження

Об'єкт дослідження – політична еліта України;

Предмет дослідження – визначення та аналіз проблеми політичної еліти в Україні, ставлення студентів до української політичної еліти.

Мета  і завдання

Мета дослідження. Аналіз проблеми політичної еліти в Україні, визначення тенденцій, етапів і типології дослідження, аналіз отриманої інформації та визначення пріоритетів з данного питання.

Завдання дослідження.

• Проаналізувати проблеми політичної еліти в Україні.
• Визначити якості, якими повинні бути наділені представники політичної еліти в сучасному суспільстві.
• Виявити рівень дотримання в Україні прав, гарантованих Конституцією.
• Проаналізувати ставлення студентів до української політичної еліти.

Уточнення та інтерпретація основних понять

Політика –  це сфера діяльності людей, пов’язана  із взаємовідносинами

між класами, соціальними  групами і націями, ядром якого  є утримання і використання державної влади і повноважень.

Еліта політична (від. франц. еlite — найліпше, добірне) — це меншість суспільства, що утворює достатньо самостійну, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади або впливом на неї.

Контреліта — це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти.

Лідер політичний - глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Політична влада  – всяка організаційна воля однієї групи людей відносно іншої, яка здійснює підкорення в ім’я загальних цілей.

Теорія еліт – сукупність соціально – політичних концепцій, які стверджують, що необхідними складовими будь – якої соціальної структури є найвище привілейовані верстви, правляча меншість, що панує над іншим населенням.

Гіпотези  дослідження

1. Порівняно з жінками, більшість яких вважає, що політична еліта сучасного суспільства повинна, перш за все, бути наділена моральними якостями, чоловіки пріоритетними вважають інтелектуальні якості.
2. Студенти першого курсу активніше беруть участь у політичних мітингах, акціях протесту, демонстраціях, ніж студенти третього курсу.
3. Найбільш важливою характеристикою політичної еліти студенти вважають особисті здібності і заслуги, незалежно від середнього балу по профільним предметам.
4. Студенти, які постійно проживають у Києві менше цікавляться політикою, ніж студенти, які постійно проживають в інших містах.