Шпаргалка по "Социальной политике"

51.  Компенсація ушкодження здоров’я від 
нещасного випадку та профзахворювання

 
З метою захисту працівників від  нещасних випадків на виробництві відповідно до Конституції України та Основ  законодавства України про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування Верховною Радою України прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який вступив у силу з 01.01.2001 р. Він визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. 
У преамбулі до закону сказано, що «страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності».  
Основними завданнями (ст. 1) страхування від нещасного випадку є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;
• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового  договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно  від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. 
Гарантом забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку виступає держава. 
Законодавство про страхування від нещасного випадку складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів. 
Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

• паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
• своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
• обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;
• надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
• обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків;
• формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
• диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
• економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
• цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я, здійснюється шляхом страхових виплат, які прив’язані до середнього заробітку постраждалого. Останнє не завжди є соціально справедливим1. 
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. 
Зазначені грошові суми складаються із:

• страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
• страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
• страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
• страхової виплати пенсії у зв’язку зі втратою годувальника;
• страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
• страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Наприклад, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК (медико-соціальною експертною комісією), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності. 
Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків. 
Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує також витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК. 
Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку, але не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. 
У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого. 
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку. 
У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Пенсія у разі смерті годувальникапризначається і виплачується згідно із пенсійним законодавством.

 

 

 

52. Соціально-трудовий  конфлікт, його сутність і місце  в системі соціальних суперечностей

Перехід до ринкової економіки  в Україні відбувається вкрай  суперечливо. З одного боку, він супроводжується  формуванням якісно нових правових соціально-трудових відносин, а з  іншого — наростанням конфронтації, соціальної напруженості, про що свідчать масові невдоволення — колективні трудові суперечки й конфлікти (страйки).

В основі наростання конфронтації лежать великі соціальні протиріччя транзитивного етапу економіки, системи державного та соціального  управління.

Процеси соціальних суперечностей  — це:

процеси, що виникають в умовах прагнення індивідів і соціальних груп задовольнити свої потреби за допомогою об’єктів і засобів, котрими інші індивіди та групи також намагаються задовольнити свої інтереси.

До основних суперечностей, що склалися на сучасному етапі, можна віднести:

у духовному житті:

між бажанням поліпшити життя та нехтуванням духовністю.

у політичному житті:

між державою й суспільством (проблема легітимності й довіри);

між різними гілками влади (законодавчої, виконавчої та судової);

між державою й окремими інститутами політичної системи (наприклад, між державою й політичною партією);

між державно-правовою системою та опозицією, що прагне цю систему змінити;

між державою та особою (проблеми дотримання прав людини).

у правовій сфері:

між декларованим правом громадян на правосуддя та неможливістю для більшості реалізувати його.

в економічному житті:

між інтересами суспільства і приватного капіталу щодо володіння засобами виробництва  та прибутком.

відсутність справедливого розподілу  прибутку між власниками контрольного пакета акцій та дрібними акціонерами.

відсутність справедливого розподілу  прибутку між капіталом і найманою працею.

між декларативною обов’язковістю сплати податку та існуванням законодавчо  закріплених можливостей для  ухиляння від цього обов’язку.

між слабкістю національного капіталу та необхідністю нарівні конкурувати з транснаціональним капіталом.

між декларованою підтримкою сільськогосподарського виробництва та його фактичною руйнацією.

у соціальній сфері:

між декларуванням повноцінного соціального захисту та реальною беззахисністю громадян.

у зовнішній політиці:

між потужними потенційними можливостями України та її низьким статусом на міжнародній арені.

Соціальні суперечності, об’єктивно притаманні людському суспільству. Але слід зазначити, що вони найбільш яскраво проявляються якраз у соціально-економічній сфері.

Процеси соціальних суперечностей  у соціально-економічній сфері  проявляються в таких формах:

прихованих( змагання, конкуренція);

відкритих (соціальна боротьба, соціальні й соціально-трудові конфлікти).

Змагання — специфічне соціальне  явище, джерелом виникнення й розвитку якого є об’єктивні протилежності, суперечності між людьми, зумовлені  їхніми потребами та інтересами й  викликані відхиленнями в результатах  праці, що пов’язано з їхніми можливостями й хистом. Оскільки останні мають мінливий характер, вони породжують активність, що й виявляється у формі змагання.

Конкуренція — різновид змагання, а саме економічне змагання, спрямоване на досягнення більш прибуткових  умов виробництва та збуту товарів.

Соціальна боротьба — форма соціальних суперечностей (суперництва), зумовлена  наявною в суспільстві соціальною диференціацією та спрямована на задоволення  докорінних, найбільш істотних інтересів  соціальних груп у різноманітних  сферах життя суспільства.

Соціальний конфлікт являє собою  достатньо специфічну форму процесу соціальних суперечностей, адже, з одного боку, не всі суперечності, що виникають між людьми, є гострими, навпаки, деякі з них постійно сприяють активізації діяльності індивідів і груп. З іншого боку, лише в тих випадках, коли суперечності досягнуть певної стадії розвитку, коли вони суб’єктивно усвідомляться людьми як такі, що порушують їхні інтереси та приведуть до активних дій (боротьби), можна говорити про конфлікт.

Основне визначення:

Соціальний конфлікт — це вища стадія розвитку суперечностей у  системі стосунків людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства, яка характеризується максимальним підсиленням протилежних тенденцій та інтересів у поведінці індивідів і соціальних спільнот і супроводжується їх конфронтацією й боротьбою.

Що ж являють собою соціальні  конфлікти? Чи є вони дисфункцією організації, проявом відхилень у поведінці людей від прийнятих суспільних норм, аномалією в суспільному житті, або ж це необхідна, нормальна форма соціальної взаємодії між людьми?

В історії розвитку людської думки  в соціальних науках представлено дві  точки зору на цю проблему.

Одна з них виходить із того, що конфлікт — це всього лише тимчасовий стан суспільства, організації, який можна подолати різними способами.

Друга точка зору, якої дотримується більшість сучасних дослідників (таких, як Р. Дарендорф, Л. Козер), полягає в тому, що конфлікт є нормальним станом, об’єктивною властивістю соціальних систем, зумовленою самою суперечливою природою суспільного життя.

Соціально-трудовий конфлікт — це особливий вид соціального конфлікту, який проявляється через зіткнення  двох чи більше різнонаправлених сил, інтересів, поглядів із приводу соціально-трудових відносин та умов їх забезпечення.

Інакше кажучи, це стадія максимального  розвитку суперечностей між суб’єктами трудової діяльності в трудовій або  пов’язаних із трудовою діяльністю сферах і являє собою силовий динамічний вплив, що здійснюється значною кількістю  індивідів, соціальних груп на основі дійсного або сумнівного незбігу інтересів цінностей або браку ресурсів.

Сам термін «трудовий конфлікт»онодавстві  з 1989 р., коли прийняли Закон СРСР «О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов)» і діяв до моменту прийняття Верховною Радою України у квітні 1998 року Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Головними суб’єктами соціально-трудового  конфлікту виступають працівники, роботодавці, органи державного управління й місцевого самоврядування. Інститутами, що захищають і представляють інтереси працівників та роботодавців є відповідно профспілки й об’єднання роботодавців, підприємців. Соціально-трудовий конфлікт тісно переплітається з політичним, підтвердженням цьому служить участь у ньому владних структур та висування учасниками конфлікту поряд з економічними політичних вимог.

Вплив соціально-трудового конфлікту  на громадське життя простежується  у всіх сферах життєдіяльності суспільства. У цьому розумінні результати впливу конфлікту на суспільство можна поділити на дві великі групи, що відповідають двом головним сферам — соціально-економічній і політичній. Соціально-економічні наслідки тісно пов’язано з виробництвом, матеріальною стороною і може бути оцінено не тільки як руйнівні, але і як творчі. Конфлікт нерідко сприяє перегрупуванню соціальних сил, загальному прогресу соціально-економічної сфери, формуванню нових соціально-трудових відносин.

Політична сторона  конфлікту виявляється в політичних вимогах; в участі сторін-конфліктерів у владних стосунках, а також у діяльності владних структур; у сприянні кадровим змінам в органах державної влади й місцевого самоврядування.