Шпаргалка по "Социальной политике"

 

 

 

 

58. Страйки як надзвичайний  засіб вирішення колективних  трудових суперечок, їхня суть, різновиди та проблеми врегулювання  й вирішення

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід  на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як надзвичайний (коли всі інші можливості вичерпано) засіб вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або вповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників (уповноваженого ними органу), профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу (див. ст. 17).

Страйк — це одна з найбільш гострих і розповсюджених на підприємствах  та організаціях, компаніях форм соціально-трудових конфліктів.

Страйк — це груповий, організований, привселюдний (на відміну від саботажу) і цілеспрямований вплив на виробничий процес шляхом тимчасової відмови соціального суб’єкта від участі в регламентованій трудовій діяльності з метою задоволення висунутих ним органам управління вимог.

Виділяють такі типи страйків:

cтрайк звичайний — коли працівники  припиняють виробництво й залишають свої робочі місця.

страйк «навпаки»  — конфліктери виконують свої трудові обов’язки, але відмовляються  отримувати заробітну плату. Такий  страйк вимагає широкого залучення  громадськості та створення страйкового  фонду; він (страйк) досить складний для  адміністрації з точки зору можливого використання репресивних заходів.

робота за правилами («італійський страйк») — працівники не припиняють роботу, а починають  виконувати свої посадові обов’язки  суворо за вимогами технологічних процесів, з урахуванням вимог охорони праці, екології і т. п. Наслідком найчастіше є блокування нормального темпу виробництва, нерідко його повне припинення через те, що деякі «ланки» виробництва розпадаються.

окупаційний страйк —  означає припинення роботи та висування  вимог, але працівники при цьому залишаються на своїх робочих місцях. Цей вид страйку досить ефективний у боротьбі проти штрейкбрехерів.

пульсуючий страйк — відбувається шляхом часткового припинення роботи, наприклад на одну годину під час зміни;

страйк солідарності — оголошується на підтримку колег, суміжників; умовою його припинення є задоволення тих вимог, із якими солідаризувались страйкарі.

Надзвичайними формами  прояву соціально-трудових конфліктів, крім страйків, виступають:

саботаж;

бойкот;

колективне голодування;

масове добровільне звільнення працівників;

окупація підприємства;

пікетування підприємств;

фізичне насилля з  боку конфліктерів, у т. ч. руйнування обладнання і т. п.;

цькування, переслідування, репресії з боку адміністрації і  деякі інші.

У науці й практиці виділяють цілий ряд ситуацій припинення або виходу зі страйку(рис. 12.2).

Рис. 12.2. Ситуації припинення або виходу зі страйку

Як правило, усі проблеми, пов’язані з урегулюванням соціально-трудових конфліктів, вирішуються в демократичних країнах за допомогою спеціальних законів. В Україні прийнято й діє з 3 березня 1998 р. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», який і дозволяє цивілізовано регулювати конфліктні ситуації (спори) й самі конфлікти. (див. розділ III, ст. 17—34)*. Особлива роль належить у цій справі Національній службі посередництва і примирення, незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів.

Але з метою недопущення  критичних конфліктних суперечностей, які нерідко ведуть до страйку, необхідно  більшу увагу приділяти соціальному  партнерству на всіх його рівнях.

 

 

* Стосовно Закону, який має дозвільно-заборонно-обмежувальну спрямованість, уже говорилося раніше. Але, слід зазначити, що в Законі відсутнє чітке трактування трудового спору і власне конфлікту. Схоже, що автори Закону вважають ці поняття тотожними. Але ж у дійсності спір — це поняття, близьке до конфліктної ситуації, яка передує конфліктові, наприклад страйку, який також може відбуватися не завжди в класичній, обмеженій Законом формі (А. Г.)

 

 

 

59. Соціальне партнерство:  його примирна функція в досягненні злагоди в колективному трудовому спорі (конфлікті)

Соціальне партнерство — надійна  основа для запобігання, регулювання  й вирішення трудових конфліктів цивілізованим, конструктивним шляхом у рамках відповідного правового  поля, на основі договорів, угод, із використанням методів, про- 
цедур, сформульованих у законодавчих і нормативно-правових документах України.

Урегулювання соціально-трудових конфліктів у системі соціального  партнерства відбувається переважно  за такими напрямами:

а) досягнення згоди чи примирення зусиллями самих сторін-конфліктерів, підписання колективного договору, угоди чи соціального контракту;

б) шляхом примирно-посередницьких процедур, використання трудового арбітражу;

в) через судовий розгляд.

Найважливішим механізмом вирішення трудового конфлікту є колективний договір, угода, що містять права та обов’язки сторін, у тому числі і при виникненні конфлікту. Сама мета колективного договору, угоди, демократичність його прийняття на зборах колективу дозволяють заздалегідь розкривати причини можливих трудових конфліктів і визначати заходи для їх вирішення.

Якщо трудові колективи приймають  на себе зобов’язання не вдаватися  до страйку в період дії договорів, угод, вони стають основою правового  механізму регулювання трудових конфліктів.

Найголовніша складова регулювання  трудових конфліктів — примирно-посередницькі  технології, що мають своєрідні сутнісні характеристики і специфічне соціальне  призначення відповідно до законодавства.

По-перше, законодавством установлюється обов’язковість (примусовість) примирно-посередницьких процедур. Жодна зі сторін колективної трудової суперечки не має права ухилитися від участі в цих процедурах. За порушення зазначеного положення сторони притягаються до юридичної відповідальності. До представників роботодавця застосовуються дисциплінарні стягнення, адміністративні штрафи, а до працівників — санкція визнання судом страйку незаконним, оголошеним без урахування термінів і примирних процедур. Крім того, профспілкова організація, що оголосила й не припинила страйк після визнання його незаконним, зобов’язана відшкодувати заподіяні збитки за рахунок своїх ресурсів у розмірі, визначеному судом. Мова йде про притягнення профспілкової організації до цивільно-правової відповідальності. Із цього приводу ряд фахівців зазначають необґрунтованість застосування в даному випадку до профспілок заходів цивільно-правової відповідальності, аргументуючи це неадекватністю застосування правового механізму до суб’єктів соціального партнерства.

По-друге, примирно-посередницькі технології здійснюються відповідними комісіями, трудовим арбітражем, що формуються Національною службою посередництва і примирення за участю сторін-конфліктерів.

Національна служба посередництва  і примирення здійснює реєстрацію колективної  суперечки, конфлікту, перевіряє в разі потреби повноважність сторін трудового конфлікту, призначає посередників або примирну комісію*.

Позитивно зарекомендували себе у  вирішенні трудових конфліктів ради трудових колективів, регіонів, погоджувальні комісії, створювані за допомогою механізму соціального партнерства, які працюють на основі дотримання принципів партнерських відносин (консультації; колективні переговори; висновки стосовно договорів і угод між сторонами-конфліктерами на рівні підприємств, регіонів і галузей).

Конфліктні ситуації у стосунках  працівників і роботодавців розглядаються  комісіями з трудових спорів, що обираються загальними зборами чи конференцією трудового колективу підприємства, організації. У ряді випадків ці комісії створюються на принципах соціального партнерства, тобто з уключенням до їхнього складу і представників роботодавців.

Соціальне партнерство сприяє наповненню реальним змістом самого процесу  запобігання, локалізації й регулювання трудових конфліктів, недопущення їх розростання та перенесення на загальнонаціональний рівень.

Соціальне партнерство — це система  ненасильницьких засобів і методів  урегулювання суперечностей і проблем, що виникають. Головним засобом є  переговори, що проводяться в різних напрямах із використанням механізмів узгодження цілей та інтересів сторін-конфліктерів, забезпечення інформування, координації дій і контролю за виконанням прийнятих договорів і угод.

 

 

 

60. Які методи вирішення колективних трудових суперечок, конфліктів, на ваш погляд, найбільш ефективні?

 Для мирного вирішення конфлікту необхідні такі чинники:

• інституційний — існування  у суспільстві механізмів для  вирішення трудових суперечок у  межах законодавчої, судової та виконавчої влади;

• консенсуальний — наявність бажання дійти до згоди між конфліктуючими сторонами;

• чинник кумулятивності —  чим меншим є конфлікт, тим вища імовірність його мирного врегулювання;

• чинник історичного досвіду, наявність у практиці прикладів  умілого вирішення подібних конфліктів, розробленої стратегії й тактики вирішення конфліктів;

• чинник рівноваги сил (якщо можливості і сили конфліктуючих  сторін приблизно рівні, для них  буде вигідне мирне вирішення  конфлікту);

• психологічний — наявність  певних особистісних характеристик у осіб, що представляють конфліктуючі сторони і проводять примирливі переговори, які мають сприяти мирному вирішенню конфлікту.

Отже, наявність всіх перелічених  чинників сприятиме швидкому й ефективному  вирішенню конфлікту.

Загалом існуючі способи вирішення конфліктних ситуацій розподіляються на дві категорії: структурні та міжособові. До арсеналу структурних методів належать:

• роз'яснення вимог до змісту роботи (делегування окремим  особам чи структурним підрозділам  чітко окреслених повноважень для виконання покладених функцій і ознайомлення з відповідальністю за їх виконання, оперативне доведення максимуму наявної корисної інформації з цього питання);

• принцип використання ієрархії (звернення до керівника) при вирішенні  конфліктних ситуацій. Ієрархія визначає порядок взаємодії та підпорядкованість, регулює інформаційні потоки і вказує на те, яка особа відповідальна за ухвалення конкретного управлінського рішення

• підпорядкування цілей  підрозділів загальноорганізаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів, змушує всі ланки, формальні та неформальні групи і окремих осіб сприяти її досягненню

• вплив на поведінку через  систему винагород.

Міжособові способи вирішення  конфліктів зводяться до п'яти варіантів типу поведінки, що їх має обрати конкретна людина при появі перших симптомів конфліктної ситуації - загострення досі прихованих суперечностей чи втручанні сторонніх сил, які зміщують акценти у розстановці сил. Це, зокрема:

1. ухилення - мається на  увазі, що людина (група людей, підприємство, складова соціуму), передбачаючи наперед загострення ситуації прагне уникати дій, які провокують інцидент. Така роль пасивного спостерігача притаманна особам, які не зацікавлені у змінах, прагнуть уникнути загострення суперечностей;

2. згладжування - тип поведінки,  який має багато спільного  з попереднім. При цьому не  помічаються ознаки майбутнього  конфлікту, йде активна профілактика  його вияву, ліквідовуються чи  завуальовуються суперечності сторін;

3. примус - контроль над ситуацією і регулювання її розвитку. При небажаному напрямі розвитку конфлікту, особа, яка наділена владою і повноваженнями втручається і силовими методами впливає на ситуацію, спрямовує конфлікт у бажане русло;

4. компроміс - тимчасове  чи нейтральне вирішення проблеми, що умовно задовільняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті. Суперники (опоненти) йдуть на взаємні уступки, частково приймають точку зору іншої сторони або ж відкладають вирішення питання на майбутнє, залишаючи його відкритим;

5. вирішення конфлікту - найбільш бажаний і радикальний шлях розвитку ситуації. Сторони детально ознайомлюються з аргументацією як "за", так і "проти", йдуть на взаємні уступки, вузлові питання вирішують колективним ухваленням рішень.

Кожен з цих методів  доцільно застосувати і в процесі вирішення трудового конфлікту, адже вони стосуються кожного виду конфліктної ситуації.

Якщо варто попрацювати  над вирішенням проблеми, не ухиляючись від конфлікту і поступаючись в чомусь один одному та наполягаючи  на власному варіанті рішення, то належить діяти шляхом проведення переговорів чи конструктивних суперечок.