Шпаргалка по "Социальной политике"

Соціально-трудовий конфлікт являє собою всебічний багаторівневий феномен соціально-трудових відносин. Він може відбуватися на макрорівні, тобто як великомасштабне протиборство різних соціальних сил, що мають протилежні економічні й політичні цілі; як менш масштабні зіткнення, за яких у конфлікт вступають інтереси працівників і роботодавців у межах галузі, регіону, підприємства; на міжособистісному рівні (працівник—роботодавець; працівник — керівник; працівник — державний службовець; керівник — державний службовець та ін.).

Наука не дає точної відповіді на питання, де закінчується конфлікт звичайний і починається конфлікт трудовий. Вивчення природи трудового конфлікту вимагає комплексного підходу — урахування суспільної думки, вивчення спрямованості дій учасників соціально-трудових відносин, мотивів поведінки сторін, ціннісної орієнтації конкретних індивідів тощо.

 

 

 

53. Різновиди соціально-трудових  конфліктів, їх причини та функції

Існує декілька підходів до класифікації трудових конфліктів. Зупинимося на розгляді двох з них, найбільш широко представлених  у суспільних науках*.

Перший підхід базується на виявленні  сторін, що беруть участь у трудовому  конфлікті. І в цьому зв’язку  виділяються конфлікти:

між працівниками(ом) і адміністрацією (адміністратором) підприємства, організації;

між колективом працівників і профспілковим комітетом;

між адміністрацією та профкомом;

між трудовим колективом і керівництвом галузі;

між трудовими колективами й  органами державного управління чи місцевого  самоврядування .

Другий підхід характеризується визначенням  типів конфліктів на основі змістово-сутнісних критеріїв, відповідно до яких виявляються:

конфлікти інтересів;

конфлікти права;

ілюзорні конфлікти;

помилково співвіднесені конфлікти;

заміщені конфлікти;

вимушені конфлікти.

Конфлікти інтересів характеризуються яскраво вираженими інтересами сторін-конфліктерів, а не тільки сформульованими позиціями чи вимогами.

Конфлікти права відрізняються  юридичним обґрунтуванням захисту  трудових прав працівника чи роботодавця.

Ілюзорні конфлікти, як правило, ґрунтуються  на відсутності необхідної інформації, на перекрученій інформації чи неправильному сприйманні дій (бездіяльності) іншої сторони.

Помилково співвіднесені  конфлікти характеризуються нерозумінням сутності наявних суперечностей, помилковим тлумаченням норм права, прихованими  реальними причинами поведінки іншої сторони.

Заміщені конфлікти  виражають очевидні розходження  між висунутими вимогами і справжніми інтересами та цілями сторони, що ініціює  конфлікт.

Вимушені конфлікти  — це навмисно створювана конфронтація з метою зміни стану справ  у розподілі ресурсів.

Як бачимо з даної  класифікації, трудові конфлікти  можуть бути ініційованими як роботодавцями, так і працівниками.

Надзвичайна форма  трудового конфлікту — страйк і страйковий рух.

Як зазначено в  законі, «Страйк — це тимчасове  колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)»*.

Страйки в Україні  в перехідний до ринку період характеризуються такими особливостями, як:

спосіб їх проведення (припинення роботи цілком або частково);

зміст конфлікту (аналіз вимог);

ступінь участі профспілки в страйку;

масштаб (у рамках напряму діяльності підприємства; цеху, регіону і ін.);

форма організації (примітивні, «за правилами», попереджувальні, відновлені, короткочасні і ін.).

У свою чергу, колективний  трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) установлення нових або зміни наявних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю (там само, ст. 2).

Відповідно до статті 44 Конституції України (254к/96-ВР) ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних  і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права  на страйк установлюється Законом. України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ст. 18—21.

Страйк може розпочатись, якщо примирні процедури не сприяли  вирішенню колективного трудового  спору (конфлікту), або ж власник  чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур, або не виконує угоди, досягнутої в процесі вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк — це завжди спосіб прояву позицій суспільних сил, об’єднаних профспілками, робітничим рухом із метою вирішення конфлікту у сфері тільки соціально-трудових відносин.

Не можуть страйкувати  студенти, пенсіонери і безробітні, оскільки вони не зайняті в трудових (виробничих) відносинах. Протестні  акції цих категорій громадян або їх суспільних об’єднань іноді  помилково називають страйками у засобах масової інформації.

Трудові конфлікти, як бачимо, різноманітні. Однак залежно  від того, у якій сфері виникають  суперечності, можна виділити три  основні предмети трудового конфлікту:

1. Умови праці: технологія, режим, нормування, безпека  
та ін.

2. Система розподілу ресурсів: своєчасна виплата зарплати, витрата фінансових ресурсів, розподіл прибутку, участь працівників в управлінні капіталом і т. ін.

3. Виконання колективних договорів,  угод, раніше прийнятих домовленостей,  а саме: взаємних поставок, розрахунків, погашення боргів і т. ін.

Трудовим конфліктам притаманні такі найбільш типові функ- 
ції:

інтегрувальна (конфлікт впливає на встановлення оптимального — співвідношення індивідуальних і групових інтересів).

дезінтегрувальна (сприяє соціальному розшаруванню прошарків населення;

диференціювальна — сприяє процесу  соціальної диференціації, створенню  передумов нової єдності;

сигнальна чи інформаційна функція  як показник актуалізації стану соціально-трудових, суспільних відносин (тобто виявлення проблем, недоліків тощо).

інноваційна функція (тільки в процесі  конфлікту виникають перешкоди, що стоять на заваді перед новим, і  воно «пробиває» собі дорогу), тобто  конфлікт — це етап руху до прогресивних соціально-трудових відносин;

пізнавальна функція та вивчення сторонами конфлікту одне одного.

соціально-психологічна функція (показник докорінних змін у поглядах, поведінці  й стосунках між людьми);

стабілізувальна функція (сприяє стабілізації та згуртовано- 
сті трудового колективу).

Найпоширенішими конфліктами в системі партнерських стосунків в Україні є конфлікти й трудові суперечки з приводу виплати заборгованості зарплати, збільшення розмірів оплати праці, своєчасності виплати зарплати; забезпечення запобігання масовим звільненням і зростанню безробіття; порушенню трудових прав громадян, процесів роздержавлення, приватизації власності, конверсії оборонних підприємств; зростанню бідності, падінню реальних доходів і рівня життя населення.

В об’єктивному історичному процесі  соціально-трудовий конфлікт як соціальне явище може бути позитивним, продуктивним і, навпаки, за певних умов, — негативним, таким, що гальмує розвиток суб’єктів — учасників протиборства.

 

 

 

54. Умови виникнення конфлікту з конфліктної ситуації і стадії його розвитку.

 Будь-який конфлікт, як правило, реалізується у процесі свого розвитку за певними стадіями, серед яких за однією із класифікацій виділяють латентну стадію та стадію зовнішнього вияву конфлікту.

Так, у низці випадків, виділяючи  так звану латентну (приховану) стадію, спостерігаємо, що в цей період розвитку конфлікту наявні усі його елементи, за винятком зовнішніх дій: виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення одним із суб´єктів своїх інтересів у ній і перешкод для їх задоволення; визначення персоніфікованого суб´єкта, який саме цьому перешкоджає; усвідомлення своїх інтересів і відповідних перешкод іншою стороною; нарешті, стадія, коли ще не вчиняється конфлікт, але скоєно конкретні дії, що започатковують відкритий конфлікт — прийнято негативне для однієї зі сторін рішення (відмова у наданні квартири, невизнання права особи на власність, права нації на національний суверенітет тощо).

Наступною стадією є зовнішні дії: спрямовані на захоплення і (або) утримання спірного об´єкта, створення завад, заподіяння непрямої шкоди, образливі слова і дії, підкорення і захоплення суб´єкта, нанесення прямої фізичної шкоди (насильство).

Серед іншого, охарактеризуємо стадії конфлікту, запропоновані С.С. Фроловим.

• Передконфліктна стадія включає ідентифікацію, тобто визначення суб´єктів, які перешкоджають досягненню мети, вважаються винними тощо, яка може бути дійсною або неправильною, а також формування стратегії та тактики розвитку конфлікту.

• Інцидент, тобто здійснення дій, спрямованих на зміну поведінки суперників, їх блокування (затримання, переривання). Продовження дій, тобто відступ (отримання — відмова від продовження дій, або придушення — припинення дій під тиском зовнішніх обставин) або агресивна поведінка, спрямована на інших суб´єктів, та їх відповідна агресивна реакція. Ці дії поділяють на ті, які мають відкритий характер, тобто безпосередньо спостерігаються, усвідомлюються, оцінюються як ворожі, агресивні, шкідливі тощо, та приховані (латентні, таємні), які включають маскування власних дій, провокування необхідних дій супротивників, їх дезінформацію тощо.

• Досягнення у розвитку конфлікту критичної точки, тобто максимальної гостроти, сили та напруженності.

• Розв´язання конфлікту внаслідок — зміни умов конфліктної ситуації, установок суперників, одно- або двосторонніх поступок, усунення суперника, втручання третьої сили.

Серед засобів впливу на супротивника часто використовують погрозу, що в  окремих випадках з позиції права  може характеризуватись як злочин і  тягнути за собою певні наслідки. Погроза не є прямим вступом у боротьбу у звичайному розумінні, зовні вона має вигляд нібито звернення до здорового глузду і почуттів супротивника, свідченням жорстокості й безкомпромісності. По суті погроза є зброєю суб´єктів деструктивного типу, звичайним методом авантюристів, терористів.

За динамікою конфлікти багато в чому відрізняються один від  одного — можуть припинятися досить швидко, але водночас чимало конфліктів набувають тривалого характеру. Про це вже зазначалося з позицій класифікації конфлікту за ознакою часу, однак у цьому випадку слід звернути увагу на взаємозв´язок динаміки та часу розвитку конфлікту в ході визначення його основних параметрів. Розуміння такого взаємозв´язку дає можливість більш точно визначити ту чи іншу стадію у розвитку конфлікту, передбачити можливу послідовність подій, своєчасно застосувати превентивні заходи.

Швидке завершення конкретного  зіткнення не завжди слід сприймати  як свідчення ліквідації конфліктної  ситуації, часто трапляється, що конфлікт незабаром спалахує з новою силою, а такі спалахи свідчать про тривалість конфлікту. Довготривалий характер мають міжнаціональні конфлікти, конфлікти на політичному, релігійному ґрунті, міжособистісні, сімейні та ін. У разі тривалого продовження конфлікт може розвиватися і в позитивному напрямі та завершитися повним або тимчасовим розв´язанням наявної суперечності. Однак нерідко в ньому переважають тенденції дещо іншого характеру: боротьба посилюється, загострюється, а конфлікт поширюється на коло суб´єктів та соціальних відносин. Такий варіант динаміки боротьби називають ескалацією конфлікту. Ескалація відбувається тоді, коли стикаються деструктивні моделі поведінки. Для такого явища характерна прогресуюча у часі зміна масштабів конфлікту, коли наступні руйнівні дії сторін щодо інтересів кожної з них вищі за інтенсивністю, ніж попередні.

Механізм соціальних конфліктів безпосередньо  зумовлений характером причин, які  визрівають у суспільному середовищі. У загальному вигляді ці причини  зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Користь, помста, ненависть, недоброзичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, намагання забезпечити себе матеріально — найбільш типові мотиви побутових конфліктів. Іншою, не менш різноманітною, є мотивація групових конфліктів (за кількістю учасників), де слід назвати такі причини: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, прагнення до лідерства, національна гордість та ін. Найбільш характерні причини можна згрупувати так.

1. Соціальна нерівність суб´єктів. Вона виявляється у різниці майнового становища і, відповідно, у ставленні до власності, відмінностях соціального статусу. Ці особливості відображено у соціальній структурі суспільства, де фіксується нерівність у відносинах між соціальними групами або окремими індивідами. Звичайно, в основі безпосереднього зіткнення конфліктуючих сторін у цьому разі лежить тверде переконання однієї сторони, що право на певні матеріальні й культурні блага належить їй, тоді як протилежна сторона несправедливо обмежує доступ до них. Це неминуче веде до напруженості у відносинах між соціальними групами, а іноді до відкритого конфлікту.