Шпаргалка по "Социальной политике"

Конструктивна суперечка  як свідомо організоване з'ясування протилежних точок зору сприяє вирішенню  конфліктних ситуацій у міжособистісних  відносинах. Методика її проведення досить проста і може бути використана у ділових й особистих сферах. Вона дозволяє активно розвивати психологічну структуру взаємних відносин.

За щирого бажання розв'язати  спірне питання потрібно користуватися  таким планом. Відверту розмову бажано вести у спеціально відведений час і у приміщенні, де не буде сторонніх. Ліпше, якщо ваш опонент буде ознайомлений з вашими намірами щодо розбору конфліктної ситуації. Результат суперечки дає можливість оцінити інформаційну корисність спілкування, емоційний стан, єдність або різницю позицій та відносин.

Розвиток конструктивної суперечки повинний мати такі три  чіткі й послідовні фази:

• Вступна. Визначається предмет  суперечки.

• Середня (власне суперечка). Обговорюйте суть справи, а не блукайте "коло та навколо". Обов'язково відреагуйте на висловлене непорозуміння, критику. Викладіть свою думку конкретно та чітко.

• Завершальна. Приймаючи  рішення з питання, що викликало  протиріччя, визнайте свою помилку  чи доведіть свою правоту опоненту.

У наш час все частіше доводиться удаватися до переговорів. Але стандартна переговорна стратегія, так званий позиційний підхід, перестала задовольняти людей. Вони бачать лише дві можливості проведення переговорів — бути м'якими чи жорсткими. Людина з лагідним характером бажає уникнути особистого конфлікту і заради досягнення угоди охоче піде на поступки. Жорсткий учасник переговорів розглядає будь-яку ситуацію як змагання волі. Він прагне перемогти, проте найчастіше все закінчується тим, що він викликає таку ж жорстку реакцію з боку іншої сторони та псує свої відносини з нею.

У Гарвардському проекті  з переговорів американськими вченими  розроблено метод переговорів, що призначений  для досягнення спільними зусиллями  ефективного результату. Цей метод  названий принциповими переговорами чи переговорами по суті.

Він полягає в тому, щоб  вирішувати проблеми на основі їх якісних  характеристик, тобто виходячи від  суті справи, а не сперечатися з  приводу того, на що може зважити  або ні колена зі сторін. Цей метод  передбачає прагнення до пошуку взаємної вигоди там, де тільки можливо, а там, де інтереси не збігаються, — досягнення результату, що був би обґрунтованим.

Метод принципових переговорів  означає жорсткий підхід до розгляду суті справи, але передбачає м'який підхід до відносин між учасниками переговорів. Цей метод дає можливість бути справедливим, одночасно оберігаючи від тих, хто міг би скористатися відкритістю іншої сторони.

Отже, принциповий метод  є найефективнішим для досягнення без усіляких втрат поступового  консенсусу щодо спільного рішення. Адже розмежування людських відносин і визначення суті проблеми дозволяє з'ясовувати непорозуміння, що, зрештою, призводить до дружньої угоди. Крім того, цей метод менше залежить від людських відносин.

Сторони розпочинають переговори з певними очікуваннями й установками, що формуються досвідом їх участі у попередніх переговорах. Переговори проходять ефективніше, якщо сторони довіряють одна одній (така довіра створюється лише поступово).

Як тільки досягнуто згоди, її необхідно зафіксувати письмово та підписати у протилежної сторони. Також необхідно поінформувати усіх зацікавлених осіб про результати переговорів й упевнитися в тому, що будь-яку дію, про яку ви домовилися, буде здійснено.

По закінченню переговорів  варто провести нараду і переконатися, що досягнуті домовленості будуть виконані обома сторонами. Необхідно також зустрітися з членами своєї команди та проаналізувати, які уроки можуть бути винесені з проведених переговорів, що під час них було зроблено правильно, а що ні.

Наведемо загальні рекомендації фахівців та практиків щодо характеру проведення переговорів та суперечок:

• розширення всіх видів  контактів між сторонами для  одержання достовірної інформації та зміцнення довіри;

• сегментація, дроблення  предмета конфлікту на багато складових.

• концентрація уваги не на заявлених позиціях (вимогах), а на реальних інтересах опонента.

• проведення межі між учасником  та предметом конфлікту.

• відносність суперництва.

• обмеження сфери суперництва.

• не розширюйте предмет  конфлікту, намагайтеся скоротити число претензій.

• справедливо й неупереджено ставтеся до ініціатора конфлікту.

• орієнтація на цінності, визнані  всіма сторонами та оточуючими.

• орієнтація на полікаузальність (багатопричинність) конфлікту та використання різноманітних засобів.

• арбітраж, залучення до процесу вирішення конфлікту (тобто до підготовки, формулювання й інтерпретації рішень, контролю за їх реалізацією тощо) третьої сторони.

• перевага ставки на співробітництво  між взаємозалежними сторонами  перед ставкою на тимчасовий виграш.

• необхідно враховувати  складний та багатовекторний характер сторін, що суперничають.

А ось такі корисні поради:

• тимчасове (стадійне) обмеження  конфлікту.

• розширення тимчасового  горизонту конфлікту.

• обмеження числа учасників  врегулювання конфлікту представниками (лідерами) сторін, що суперничають.

• визначення кола можливих альтернатив, припустимих поступок до прийняття спільного рішення.

• визначення на ранніх стадіях  конфлікту, а краще до його виникнення, ціни перемоги та поразки.

• результати врегулювання мають ґрунтуватися на ясно й чітко сформульованій угоді, що передбачає ефективний контроль;

• прагнення до остаточного  вирішення конфлікту є менш бажаним, ніж до меліоративного (передбачає поступове поліпшення ситуації) його вирішення.

• конфлікти вирішуються за допомогою змін, а не пі ляхом заморожування існуючого стану.

• небажаність односторонніх  по ступок, тому що сторона, що пішла  на по ступки, як правило, почуває себе ображеною та скривдженою, що підриває міцність угоди;

• вирішення конфлікту має бути легітимізоване культурою, тобто спиратися на існуючі нормативно-правові правила та етику переговорів — кодекс вільних правил спілкування партнерів у процесі переговорів, що створюють певний морально-психологічний клімат;

• при вирішенні конфлікту вкрай необхідно поважати гідність сторони, яка програє, чи навіть дати їй можливість підвищити свою вагу в очах прихильників та оточуючих.

• необхідно знизити емоційне забарвлення суперечки.

Наслідки конфлікту визначаються тим, наскільки ефективним буде управління конфліктом. На даний момент можна виділити два наукових підходи до управління конфліктами.

Прихильники першого підходу  під управлінням конфліктом розуміють  його ліквідацію з максимальною користю  для себе.

Другий підхід передбачає неможливість управління конфліктом і оптимізацію впливу, теоретично обґрунтовуючи розвиток конфлікту як дію саморегульованого механізму. Замість терміну "вирішення" вживають "подолання", маючи на увазі, що конфлікт не ліквідується, але забезпечує розвиток, посилюючи в організації диференціацію та стратифікацію, що лежать в основі організаційної стабільності. Він трансформується в інші конфлікти, менш руйнівні, в інших сферах, інших соціальних вимірах. Даний підхід не заперечує можливості і навіть конструктивності політичної й адміністративної маніпуляції (не будь-якої) на початкових фазах конфлікту, але ґрунтується, насамперед, на забезпеченні інформаційної повноти взаємодії суб'єктів та необхідному ризику, що уможливлює перехід до останньої фази. Управління конфліктом визначається як діяльність щодо забезпечення розвитку конфліктної взаємодії, тобто забезпечення максимальної можливості для саморегулювання конфлікту та сприяння виходу з кризи до наступної стадії. По суті, тут пропонується заміна управління саморегуляцією. Прихильники іншого підходу стверджують, якщо перший підхід базується на суб'єкт-об'єктному відношенні, то другий — на суб'єкт-суб'єктному.

У нашому ж розумінні, вміле  поводження з конфліктами містить  у собі як діяльність щодо їхнього  запобігання, так і, у випадку виникнення конфліктів, управління ними. Останнє являє собою контроль над процесом та формами протікання конфлікту для мінімізації витрат на його вирішення та максимізацію позитивних результатів, а також його профілактику та діагностику.

Конструктивне, раціональне вирішення конфліктів залежить від таких чинників:

• адекватності сприйняття конфлікту, наявності об'єктивного  розуміння його сутності;

• відкритості й ефективності спілкування між конфліктуючими;

• створення атмосфери  взаємної довіри та співробітництва;

• визначення сутності конфлікту;

• наявності необхідних ресурсів для його вирішення;

• створення нормативно-правового  підґрунтя, регулюючого його вирішення.

Як правило, управління конфліктом спрямоване на його вирішення, врегулювання чи усунення. Вирішення конфлікту — зняття протиріч, що викликали конфлікт, і встановлення нормальних взаємовідносин між протиборчими сторонами. Вирішення конфлікту передбачає усунення джерела конфлікту, а його врегулювання означає припинення конфліктних дій і ворожості, зниження значущості джерела, причин конфлікту. Зазвичай це досягається за допомогою компромісів та переконання. Усунення конфлікту — зняття гостроти протиборства сторін, яке не усуває причин конфлікту.

Управління конфліктом має  містити його:

• діагностику та прогнозування;

• попередження та профілактику;

• регулювання й оперативне вирішення.

Попередження та профілактика конфлікту передбачає:

• завчасне вирішення конфліктної  ситуації (превентивне вирішення  конфлікту);

• підготовку людей та колективу загалом до адекватного (правильного, цивілізованого, грамотного) поводження у конфліктній ситуації.

Процес управління конфліктами  загалом починається з їхнього  розгляду та визначення. Потім необхідно  розглянути причини конфліктів та загострити увагу на джерелі напруги. Наприклад, деякі конфлікти викликані обставинами, деякі пов'язані з особливостями залучення в них людей, інші можуть бути обумовлені повторюваною формою поведінки чи відносин, що може лягти в основу конфліктної ситуації.

Після виявлення прихованих причин та джерел конфлікту наступним кроком є корекція проблеми шляхом відповідної реакції. Наприклад, якщо конфлікт викликаний недостатнім спілкуванням чи його відсутністю, очевидна реакція полягає у пошуку шляхів налагодження спілкування.

При певному досвіді щодо дій у конфліктних ситуаціях можна взагалі запобігти потенційним конфліктам чи вирішити і навіть використати їх як джерело поліпшення відносин з іншими людьми та самовдосконалення. Завдання полягає не в тому, щоб піти від конфлікту, який потенційно можливий в усіх суспільних відносинах і ситуаціях внутрішнього вибору, а намагатися розпізнати конфлікт і контролювати його протікання для одержання найліпшого результату.

Підсумовуючи описані  стратегії та методи вирішення конфліктів, можна самостійно виробити модель поведінки у конфліктній ситуації чи у ситуації, що може закінчитися конфліктом, та домагатися досягнення своїх цілей у коленому конкретному випадку.

До прямих методів вирішення  конфліктів можна віднести вироблення взаємовигідних рішень шляхом переговорів. У ході переговорів увалено вислуховується інша сторона, її інтереси, потреби та балеання. Ви викладаєте власні бажання й інтереси. Після цього розглядаєте всі молеливі варіанти, вибираючи оптимальний, який задовольняє обидві сторони.

Важливу роль у конструктивному вирішенні конфліктів відіграють і непрямі методи. До них можна віднести такі:

1. Адекватне сприйняття  конфлікту.

2. Відкрите й ефективне  спілкування конфліктуючих сторін.

3. Контроль емоційної сфери.

4. Створення клімату взаємної довіри та співробітництва.

Конфлікт вирішується  успішніше, якщо обидві сторони зацікавлені  в досягненні деякого спільного  результату, що спонукує їх до співробітництва. Досвід спільної діяльності в ім'я  досягнення загальної мети зближує  партнерів, дозволяє відкривати нові, додаткові способи подолання труднощів та неприємностей, пов'язаних із вирішенням конфлікту. Успішне вирішення спільних завдань підвищує також ступінь взаємної довіри, що зменшує ризик надмірної відкритості у спілкуванні. Це — момент надзвичайної важливості, тому що люди часто навіть не уявляють собі, що можна співпрацювати з людиною, з якою конфліктуєш:.

У загальному плані ефективність застосування різних методів управління конфліктами залежить від конкретної ситуації, специфіки організації, її структури та культури, від стилю та техніки керівництва, особистісних якостей учасників конфлікту та його арбітра-керівника, від суб'єктивної значущості об'єкта конфлікту, шансів на успіх коленої зі сторін та низки інших чинників.

 

 

 

 

61.Кого відносять до соціально вразливих категорій населення?

 соціально-економічна криза  в Україні призвела до суттєвого  зниження життєвого рівня переважної  більшості населення, зростання безробіття і неповної зайнятості, перерозподілу трудових ресурсів з легального сектору економіки в «тіньовий», поглиблення поляризації суспільства за життєвим рівнем. Об’єктивні процеси соціально-економічних перетворень позначаються передовсім на окремих категоріях соціально вразливих груп населення, що потребує постійного врахування змін умов життєдіяльності і своєчасного формування адекватної програми соціального захисту. 
Ситуація у сфері соціального захисту викликає активне незадоволення більшості громадян України, для яких ціна реформ виявилась надмірною. Саме тому проблема соціального захисту передовсім окремих категорій соціально вразливих груп населення визнана як одна із пріоритетних. Але соціальний захист соціально вразливих груп населення тільки тоді можна вважати дієвим, коли він спирається на ефективну економіку. Тривалий час, майже 8 років, він ішов «замкнутим колом», за схемою: чим нижчий рівень виробництва, і, відповідно, реальні доходи населення, тим більше малозахищених громадян, які потребують допомоги з боку суспільства і держави. 
Спад виробництва, його низькі темпи зменшували можливості для надання матеріальної, правової підтримки та захисту окремих категорій громадян. Але чим менша можливість соціальної підтримки, тим слабший людський фактор взагалі і трудовий потенціал зокрема. В останні три роки (починаючи з 2000 р.) спостерігається зростання темпів приросту ВВП, що значно вплинуло на якість і розміри допомог у системі соціального захисту всіх верств населення і зокрема соціально вразливих. Це стосується пенсіонерів, сімей з дітьми, молоді, що навчається з відривом від виробництва, інвалідів тощо. 
Які ж категорії населення відносять до соціально вразливих? 
Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є «групи ризику», які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій. 
Серед них можна виділити такі категорії: