Тенденції трансформації політичних систем у суспільствах перехідного типу

 

 

Дипломна робота

Тенденції трансформації політичних систем у суспільствах перехідного типу

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ ЯК ПОЛІТИЧНОГО ФЕНОМЕНУ

1.1. Характеристика та специфіка  перехідного суспільства…………….8

1.2. Технологія транзиту та стилі  політики……………………………..18

1.3. Методологічні засади аналізу переходів до демократії……………28

Висновки до розділу 1…………………………………………………….34

 

РОЗДІЛ 2. ДЕМОКРАТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

2.1. Різновекторність політичних трансформацій…………………………..…37

2.2. Порівняльна характеристика демократичних політичних режимів в країнах сучасної демократії…………………………………………………….42

Висновки до розділу 2……………………………………………………..……50

 

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ У СУСПІЛЬСТВАХ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

3.1. Основні особливості трансформації політичних систем на пострадянському просторі………………………………………………………52

3.2. Перспективи політичної трансформації в Східній Європі……………….56

3.3. Тенденції розвитку політичної системи України…………………………61

Висновки до розділу 3…………………………………………………………..69

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..72

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………80

 

Вступ

 

Соціально-політичні зміни, які розгорнулися на теренах колишнього СРСР та у країнах Центральної та Східної Європи на початку 90-х років, ознаменували собою новий процес загальних перетворень, пов'язаний зі змінами у політичній сфері – зрушення від тоталітаризму до демократії, та в економічній – перехід централізованого планування та управління економікою до ринкових відносин.

Процеси переходу недемократичних політичних режимів у демократичні отримали назву у сучасній політології трансформаційних, тобто тих, що зазнають змін і перетворень. Один із аспектів та причин нестабільності транзитних суспільств – це невизначеність, неприйняття, відторгнення нових норм, процедур та цінностей, їхня неефективність у регулюванні політичної конкуренції, нездатність оптимізувати реформування суспільства. Внутрішньоелітна та міжкланова боротьба, яка супроводжує демократичний транзит в Україні, зумовлює постійні інституційні трансформації, відсутність усталених норм, які б більшість суб’єктів політики сприймала як єдино можливі в політичному полі.

В країнах колишнього  «радянського табору» процеси демократичного транзиту не завжди проходили за одним сценарієм, і мали велику кількість як спільних, так і відмінних рис, що і безпосередньо відобразилося на їхньому типі сучасного політичного режиму. Проте, не зважаючи на певну розбіжність і специфічність у процесах трансформації, можна визначити, що більшість з цих країн є все-таки демократичними за багатьма ознаками і рисами. У деяких з них ще не відбулося остаточної консолідації демократії (враховуючи й Україну) і знаходяться вони на стадіях лібералізації та демократизації в силу впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на розвиток політичної системи.

У кінці XX ст. Україна, як і багато інших постсоціалістичних країн, опиняється в епіцентрі великих за своїми масштабами політичних змін. Розпад СРСР призвів до потужних трансформацій, що мають планетарний характер. Перед незалежними державами постало стратегічне завдання – створити заново політичні механізми на загальносвітових принципах. Зміст цих змін можна визначити як широкомасштабну трансформацію у політичному та економічному плані. Отже політична трансформація – це кардинальна та відносно швидка зміна соціальної природи та політичного типу суспільства, засоби виходу за рамки власної соціальної організації суспільства, що передбачає кардинальну зміну векторів її руху, способи мислення та дії суб'єктів влади.

Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні політичні трансформації не лише в даному регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезінського, є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст. Ставши незалежною, Україна, за оцінкою вченого, створила можливість для самої Росії — як держави і нації — стати, нарешті, демократичною та європейською. Був час, коли на Заході дехто вважав за потрібне робити вибір між Україною та Росією. Але згодом усі, а надто в Західній Європі та США, зрозуміли, що добрі відносини і з однією, і з іншою країною лише сприятимуть стабільності в Європі. Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні засади, мирний характер перетворень у суспільстві підвищують рівень безпеки на континенті та сприяють становленню дієвіших відносин України з європейською сім'єю народів. Відбуваються одночасні різновекторні, досить суттєві й далекосяжні за наслідками події.

Трансформації українського суспільства в рамках демократичного транзиту передбачають системні зміни політичних відносин, формування  нових цінностей та стандартів політичної поведінки, які супроводжуються конфліктністю, кризовістю політичного розвитку і суттєво впливають на  характер та результати змін. Результативність демократизації значною мірою залежить від передумов стабільності суспільства, що поступово визрівають та формуються в процесі переходу. Стабільність набуває для транзитних суспільств не лише умови успішного завершення трансформацій, але й особливої цінності через непевність розвитку таких суспільств.

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу Стратегічна мета нашої країни полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За умов збереження багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір обумовлюється не сьогоденною кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа вже перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави. Пріоритетним тепер стає набуття повноправного членства у Європейському Союзі, який, певно, визначатиме образ Європи XXI ст. Такий стратегічний курс має усунути вагання потенційних партнерів, пов'язані з «невизначеністю» і «непередбачуваністю» України.

Сучасний етап перехідного періоду України та багатьох країн  колишнього СРСР характеризується перманентною кризовою ситуацією, яка охоплює політичну, економічну, соціальну та духовну сфери людської життєдіяльності. Тому актуальним вбачається дослідження транзитного суспільства в умовах трансформації недемократичних політичних режимів

Україна, займаючи важливе місце в Європі, є одним із визначальних чинників нового геополітичного становища в цьому регіоні. Конкретний вклад нашої держави у справу безпеки полягає в тому, що вона не успадкувала «ядерного менталітету» СРСР, відмовилася від конфронтаційних підходів, усвідомила власну відповідальність за міжнародну безпеку. Цей виважений підхід засвідчили такі політико-правові акти, як Декларація 1990 р. про державний суверенітет, Основні напрями зовнішньої політики, схвалені 1993 р. Верховною Радою, а також Концепція національної безпеки України, прийнята на початку 1997 р.

У даній роботі основна увага зосереджується саме на проблематиці  дослідження трансформаційних процесів в Україні з періоду проголошення нею незалежності по сучасний стан її історико-політичного розвитку; проводиться порівняльний аналіз політичної трансформації у країнах сучасної демократії; аналізується безпосередньо сам процес демократичного транзиту і демократичних перетворень.

Об'єктом дослідження роботи виступає сучасне транзитне суспільство, а предметом – трансформаційні зміни політичних  систем, які відбуваються в ньому.

Метою дипломної роботи є визначення сутності та специфіки трансформації політичних систем у суспільствах перехідного типу.

Завданням роботи слід визначити наступне:

• надати характеристику сучасному транзитному суспільству;
• визначити технологію транзиту і стилі політики;
• порівняти демократичні політичні режими в країнах сучасної демократії;
• виявити основні напрями трансформації політичних систем у суспільствах перехідного типу;
• означити тенденції розвитку політичної системи України.

Новизна дипломної роботи полягає в спробі комплексного аналізу явища демократичного транзиту; проектуванням результату аналізу на реалії українського сьогодення.

Методологічна основа дипломної роботи – принципи транзитології як галузі політології, що вивчає перехідні суспільства й закономірності їх трансформацій. У роботі також використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу та узагальнення, що дало змогу уточнити основні поняття (трансформація, політична система, суспільство перехідного типу), а також метод історичного аналізу для визначення етапів та тенденцій інституційної трансформації. Зазначенні завдання досліджувалися за допомогою наступних методів: системний, структурно-функціональний, компаративний а також емпірічні методи контент-аналізу, даних соціологічних опитувань.

У роботі були використані праці вчених, які стосуються проблем  процесу політичної трансформації, серед яких слід зазначити вітчизняних науковців – Рудича Ф. М., Новакову О. В., Кременя В. Г, Романюка О. І., Горбатенка В. П., та зарубіжних вчених, такик  як Лінц Х. Дж., О’Доннелл Г., Растоу Д., Пшеворскі А. та інші.

Теоретичне та практичне значення результатів зумовлене його новизною та суспільною актуальністю. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані в ньому положення і висновки сприяють глибшому розумінню тенденцій трансформацій політичних систем у суспільствах перехідного типу.

Висновки дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі для підготовки до курсів «Політичний процес», «Політичні конфлікти», «Політична система», «Транзитологія», «Політичні технології», «Теорія переговорів».

Результати дослідження можна застосувати в практичній діяльності представницьких та виконавчих інститутів, а також у процесі практичної реалізації програмних засад політичних партій України, неурядових організацій, діяльності аналітичних центрів.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ ЯК ПОЛІТИЧНОГО ФЕНОМЕНУ

 

1.1.Характеристика та  специфіка перехідного суспільства

 

Історико-політичний розвиток ХХ ст. ознаменувався досить великою кількістю глобальними за своїми масштабами політичними змінами та перетвореннями: виникненням та розпалюванням світових війн і створенням світової системи безпеки; розпадом великих імперій і  створенням нових держав; зростанням кількості недемократичних політичних режимів і навпаки – потужними хвилями демократизації, які отримали назву «демократичного транзиту», саме на сутності якого і зосереджена основна увага цієї роботи.

З середини 1980-х рр. у політичній науці під впливом певних процесів – спочатку регіональних, а потім і загальносвітових – поступово починає формуватися новий напрям політичних досліджень – транзитологія. Якщо підійти до цього визначення з точки зору терміна «транзит» (перехід, перехідний стан), то транзитологічні дослідження предполагали  зміни перехідного характеру, пов'язані зі становленням нового якісного стану політичної системи. Однак на практиці термін «транзитологія» має більш вузьке значення, тому що предметом дослідження цього напряму став процес переходу від недемократичних форм правління до демократичних. Тому предметом транзитології як відносно самостійної дисципліни в рамках політичної науки стали проблеми демократизації [138].

У самому загальному розумінні демократизація означає процес політичних та соціальних змін, спрямованих на встановлення демократичного ладу. Перехід до демократії (демократичний транзит) розуміється як тимчасовий процес. Він представляє собою нечіткий період часу, між падінням режиму і моментом, коли важелі влади опиняються під контролем демократичного режиму, який його змінює. Він зазвичай завершується, коли дана демократія наділяє себе законними інститутами і конституцією, коли демократичні керівники забезпечили своє верховенство, визнане армією та  номенклатурою, тим самим роблячи можливим мирні переходи влади.

Перехід до демократії розглядається як проміжна за своїми характеристиками ситуація. Найважливішою рисою транзиту є багатоманітність форм, в яких він протікає. Можемо виділити три основні форми переходу до демократії:

– «договірний перехід», який може стати засобом стримування радикальних політиків різних полюсів політичного спектру. Такий варіант надає необхідні гарантії тим, хто є противником реформ, а також дає можливість обмежити вимоги тих політичних сил, які є ініціаторами перебудов;

– «демократія зверху», означаюча прагнення попереднього авторитарного режиму встановити новий режим – демократичний. Імовірність успіху цього виду переходу визначається послідовністю дій політичного керівництва і підтримкою народними масами ініціатив демократично налаштованої політичної еліти;

– ще однією формою може стати «сумісно керуєма демократія», що є різновидом переходу, здійснюваного на основі згоди. На якийсь-то час поміркованим  з конкуруючими партіями мати вплив в уряді з метою запобігання негативних наслідків нищення державної влади.

Дослідження явища демократичного транзиту та пов'язаного безпосередньо з ним перехідного суспільства є актуальною на сьогодні темою в силу глобальних політичних перетворень, пов'язаних з трьома хвилями демократизації і процесів відкатів від них. Особливо цікавими для науковців виступають саме політичні процеси третьою «хвилі», яка почалася з 1974р. і триває по цей час. Вона охопила і процеси розпаду соціалістичної системи та пов'язаних з цим розпадом СРСР, Югославії, Чехословаччини на теренах яких розгорнулися державотворчі і трансформаційні процеси [11].