Аналіз ефективності використання основних фондів

Досягнутий рівень використання можливої продуктивності технологічного встаткування виміряється коефіцієнтом інтенсивності використання верстатного парку, який визначається відношенням фактичного обсягу випущеної продукції до встановленої виробничої потужності встаткування (пропускної здатності).

Устаткування потрібно завантажувати по максимуму, щоб збільшити продуктивність устаткування, що дозволить виконувати більші обсяги робіт, що приводять до росту товарної продукції й виторгу від її реалізації [9, с. 74].

Досягти кращої якості будівельно-монтажних робіт можна модернізацією проведення, застосуванням нових високотехнологічних матеріалів, впровадження нової техніки й технології. Це приведе до підвищення якості продукції, що виготовляється, а, отже, зросте кількість замовлень і виторг від її реалізації.

Облік основних фондів обумовлюється не тільки необхідністю знання того, якими основними фондами й у якому обсязі підприємство має, але й вимогами економіки проведення. Це викликане тим, що частка основних фондів у загальному обсязі коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, досягає 70% і більш. Отже, від того, як вони використовуються, залежить розвиток (стан) економіки підприємства.

Облік основних фондів проводиться в натуральній і грошової формах. За допомогою натуральних показників він здійснюється окремо для кожної групи вище наведеної класифікації. Наприклад, для будинків натуральними показниками є, їхнє число, загальна й корисна площа, виражена у квадратних метрах; для робочих машин - число одиниць, вид, вік і т.п. Для більш повної характеристики стану коштів праці слід проводити атестацію кожного робочого місця, яка являє собою комплексну оцінку його відповідності нормативним вимогам і передовому досвіду по таких напрямках, як техніко-економічний рівень, умови праці й техніка безпеки. Ця форма обліку дозволяє визначити не тільки речовинну структуру основних фондів, але і їх технічний рівень, скласти баланс устаткування і т.д. [5].

Облік у грошовій формі проводиться для визначення загальної величини основних фондів, їх динаміки, структури, розрахунку амортизаційних відрахувань, економічної ефективності капітальних вкладень, тобто того, без чого неможливо судити про стан економіки підприємства. Ці оцінки роблять по первісній, відбудовної, а також по залишковій вартості (первісної вартості з урахуванням зношування).

Розрізняють наступні види оцінки основних фондів: первісна, відбудовна, залишкова, ліквідаційна й ринкова.

Первісна (балансова) вартість основних коштів включає вартість (ціну) придбання елемента основних фондів (наприклад, машин, устаткування), а також витрати на доставку, монтаж, налагодження, запровадження в дію й т.п. По первісній вартості основні фонди ухвалюються на облік, визначається їхня амортизація [4, с. 49].

Відбудовна вартість основних коштів - це вартість виготовлення їх у сучасних умовах (в умовах даного року).

Наявність відбудовної вартості обумовлене тим, що під впливом науково-технічного прогресу або інших факторів виникає відмінність у первісній вартості конкретного об'єкта основних коштів у різні роки. Тому для усунення цієї відмінності проводиться переоцінка основних фондів. У цей час переоцінка може проводитися як самостійно на підприємстві, так і із залученням спеціалізованої організації – оцінювача [14, с. 48].

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю або відбудовної (якщо об'єкт основних коштів був переоцінений) вартістю основних фондів і суми нарахованої амортизації, тобто тієї частини вартості об'єкта основних коштів, яка вже перенесена на вироблену продукцію. Залишкова вартість основних фондів (Фзал) визначається по формулі:

 

Фзал= Фперв*( 1Нна*Тн) = Фнач - Фзн,                           (1.1)

де Фнач ‒ первісна або відбудовна вартість основних фондів, грн.;

Тн ‒ строк використання основних фондів, років.

Фзн ‒ вартість зношування основних фондів, грн.

 

Фсрг = Фнг + Фвв*п1/12 - Фвиб *п2/12,                            (1.2)

де Фнг ‒ вартість основних фондів на початок року, грн.;

Фвв ‒ вартість уведених основних фондів, грн.;

Фвиб ‒ вартість вибулих основних фондів, грн.;

п1 і п2 ‒ кількість місяців функціонування введених і вибулих основних фондів, відповідно.

Ліквідаційна вартість ― вартість реалізації зношених або виведених з експлуатації об'єктів основних фондів [18, с. 95].

В умовах ринкової економіки набула застосування ринкова вартість, під якою розуміють реальну вартість основних фондів організації. По ринковій вартості оцінюються об'єкти основних коштів, описані за результатами інвентаризації, по ринковій вартості встановлюється первісна вартість об'єктів основних коштів, отриманих організацією безоплатно [6, с. 25]

 

1.3. Оцінка використання основних  фондів підприємства

 

Поліпшення використання основних фондів вирішує широке коло економічних проблем, спрямованих на підвищення ефективності проведення: збільшення обсягу випуску продукції, ріст продуктивності праці, зниження собівартості, економію капітальних вкладень, збільшення прибутки й рентабельності капіталу й, в остаточному підсумку, підвищення рівня життя суспільства [12, с. 17].

Основні завдання аналізу основних виробничих фондів і ефективності їх використання полягають у наступному:

- оцінка розміру вкладень в основні кошти;

- визначення змін в обсязі, складі, структурі й технічному стані основних виробничих фондів;

- вивчення руху основних коштів і оцінка виконання плану по запровадженню в дію, відновленню, модернізації й реконструкції основних виробничих фондів;

- аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів;

- визначення повноти використання виробничого встаткування по кількісному складу, часі (екстенсивне використання) і технічним можливостям (інтенсивне використання);

- установлення впливу використання коштів праці на обсяг випуску продукції;

- аналіз витрат на ремонт основних коштів;

- виявлення резервів і розробка конкретних заходів щодо подальшого підвищення ефективності використання основних коштів.

При аналізі основних коштів слід використовувати картки обліку основних коштів, інвентаризаційні відомості, розпорядчі документи по обліковій політиці для цілей бухгалтерського й податкового обліку, дані технічних звітів про використання виробничого встаткування й ін.

Оскільки основні виробничі фонди представляють найважливіший елемент матеріально-технічної бази проведення, то підвищення ефективності їх використання відіграє найважливішу роль у досягненні високого рівня ефективності проведення в цілому. У цьому зв'язку виникає потреба у встановленні системи показників, що забезпечують якісну оцінку стану ОВФ і рівень економічної ефективності їх використання [15, с. 24].

До показників, що характеризують якісний стан застосовуваних основних виробничих фондів, відносяться:

- коефіцієнт фізичного зношування ОВФ;

- коефіцієнт відновлення ОВФ;

- коефіцієнт вибуття ОВФ;

- коефіцієнт придатності ОВФ [13, с. 52]

Уся сукупність показників, що оцінюють ефективність використання ОВФ, може бути розділена на дві групи:

- вартісні (економічні) показники, що оцінюють ефективність використання всієї сукупності ОВФ підприємства;

техніко-економічні показники, що характеризують ефективність використання насамперед основного технологічного встаткування й обумовлені з використанням натуральних одиниць виміру [2, с. 71].

Результатом кращого використання основних фондів є, насамперед, збільшення обсягу виробництва. Тому узагальнюючий показник ефективності основних виробничих фондів повинен будуватися на принципі порівняння зробленої продукції з усією сукупністю застосованих при її проведенні основних фондів. Це й буде показник випуску продукції в грошовім вираженні вартості, що доводиться на 1 гривню, основних фондів, тобто фондовіддача. Фондовіддача основних фондів визначається як відношення вартості зробленої за рік продукції до середньорічної вартості основних фондів. Вона показує яка загальна віддача від використання кожної гривні, вкладеного в основні виробничі фонди, тобто на скільки ефективно це вкладення коштів. Для розрахунку величини фондовіддачі (Фв) використовується формула:

 

Фв = ТП / ОВФ,                                                         (1.3)

де ТП ‒ вартість товарної або реалізованої продукції зробленої за рік, грн.;

ОВФ ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Зворотною величиною фондовіддачі є показник ‒ фондомісткості (Фм) продукції.

Фондомісткість показує частку вартості основних фондів, що доводиться на кожну гривню продукції, що випускається. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість ― до зниження. Фондомісткість розраховується як відношення вартості основних виробничих фондів до обсягу продукції, що випускається, по наступній формулі:

 

Фм = ОВФ / ТП                                                         (1.4)

де ТП ‒ вартість товарної або реалізованої продукції зробленої за рік, грн.;

ОВФ ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Показник фондомісткості визначає необхідну величину основних фондів для проведення продукції заданого обсягу на перспективний період. Якщо обсяг товарної продукції на перспективний період не змінюється, то немає необхідності збільшувати основні фонди - випливає тільки їх удосконалювати, тобто заміняти застаріле обладнання прогресивною технікою. При зростанні ж обсягу товарної продукції доцільно розрахувати перспективну потребу в основних фондах

Ефективність роботи підприємства багато в чому визначається рівнем фондоозброєності праці, обумовленою вартістю основних виробничих фондів до робітників (працівників промислово-виробничого персоналу) підприємства, по формулі:

 

Фо = Фср / Чпвп,                                                         (1.5)

де Фо ‒ фондоозброєність, грн./чол.;

Фср ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;

Чпвп ‒ чисельність промислово-виробничого персоналу.

Ця величина повинна безупинно збільшуватися, тому що від неї залежить технічна озброєність, а, отже, і продуктивність праці.

Найбільш важливим і тому часто вживаним показником економічної ефективності використання ОВФ є фондовіддача, що характеризує обсяг вироблення продукції на кожну гривню вкладених в основні фонди коштів [14, с. 87].

До групи техніко-економічних показників, що оцінюють ефективність використання такої найважливішої групи ОВФ, належать:

- коефіцієнт екстенсивного завантаження встаткування;

- коефіцієнт інтенсивного навантаження встаткування;

- інтегральний коефіцієнт використання встаткування.

Коефіцієнт завантаження встаткування визначається як відношення витрат верстатного часу в годинах  (розрахованих по трудомісткості робіт, виконуваних на данім устаткуванні) до корисного фонду часу роботи встаткування при прийнятому режимі використання (2-х або 3-х змінному). Цей показник широко використовується в розрахунках виробничої потужності для синхронізації пропускної здатності різних видів устаткування

Досягнутий рівень використання можливої продуктивності технологічного встаткування виміряється коефіцієнтом інтенсивності використання верстатного парку, який визначається відношенням фактичного обсягу випущеної продукції до встановленої виробничої потужності встаткування (пропускної здатності) [15, с. 24].

Резерви росту капіталовіддачі пов'язані з мобілізацією як екстенсивних факторів - збільшення часу корисного використання машин, так і інтенсивних факторів - підвищення продуктивності встаткування в одиницю часу. Головним фактором підвищення ефективності використання основних фондів є їхнє відновлення й технічне вдосконалювання. Впровадження досягнення НТП підвищує рівень механізації й автоматизації проведення, підвищує продуктивність праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру й безпека проведення.

Значні резерви перебувають у збільшенні часу роботи машин і механізмів. Основними причинами цілозмінних і цілосуточних простоїв устаткування є ремонт, несправність і налагодження, а також організаційні неполадки: відсутність матеріалів, заготовок, інструмента, енергії й ін.

Система резервів поліпшення використання основних фондів підприємства може бути представлена в такий спосіб.

Технічне вдосконалювання коштів праці [16, с. 89].:

- технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації й гнучких виробничих систем;

- заміна застарілої техніки, модернізація встаткування;

- ліквідація вузьких місць і диспропорції у виробничих потужностях підприємства;

- розвиток винахідництва й раціоналізації.

Збільшення часу роботи машин і встаткування[11, с. 14].:

- ліквідація бездіяльного встаткування (здача в оренду, лізинг, реалізація та ін.);

- скорочення строків ремонту встаткування;

- зниження простоїв: цілозмінних і внутрізмінних.

Поліпшення організації й керування проведенням:

- прискорення досягнення проектної продуктивності знову введених виробничих систем;