Управління дебіторською заборгованістю

ВСТУП

В умовах перехідної економіки  нормалізацію відтворювальних процесів в Україні поряд з іншими факторами  має забезпечити дієва система  платіжно-розрахункових відносин між суб’єктами ринку. Здійснюючи безперебійний процес виробництва, кожне підприємство, з одного боку, безперервно купує сировину, матеріали, паливо, товари, а з іншого – реалізовує готову продукцію та вироблені товари. В результаті цих взаємовідносин нерідко виникає дебіторська заборгованість, а також виникають зобов’язання перед кредиторами.

Виникнення дебіторської заборгованості пов’язане з тим, що, відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує  гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту  відвантаження продукції до моменту  надходження платежу кошти підприємства заморожені у вигляді дебіторської заборгованості. Тому важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Таким чином, однією з  найбільш важливих сфер господарської  діяльності підприємства є розрахункові операції, в результаті яких з однієї сторони виникає дебіторська, а  з іншої – кредиторська заборгованість. Аналіз дебіторської заборгованості та визначення напрямків удосконалення управління нею має суттєве значення в організації нормальної роботи кожного підприємства в сучасних умовах. Це обумовлює актуальність теми, що була обрана для написання курсової роботи.

Питання, пов’язані з  оптимізацією й управлінням дебіторською заборгованістю підприємств, всебічно розкриті у закордонній економічній літературі. Вітчизняні економісти почали приділяти належну увагу даним питанням лише протягом останніх років, коли обсяг дебіторсько-кредиторської заборгованості українських підприємств почав набирати загрозливих розмірів. Найбільш ґрунтовно методологія аналізу та управління дебіторською заборгованістю була досліджена Бланком І. А., Кірейцевим Г. Г., Лахтіоновою Л. А., Білик М. Д., Грідчиною М. В., Лучковим О. І., Зарубою О. Д., Крабовником А. М., Савчуком В. П.

Метою написання даної курсової роботи є розробка конкретних методів вдосконалення управління заборгованістю підприємства на основі дослідження теоретичних основ та аналізу сучасного стану системи управління дебіторською заборгованістю на вітчизняному підприємстві.

Завданнями даної курсової роботи є:

1) розкриття сутності  дебіторської заборгованості та  її впливу на виробничо-фінансову  діяльність підприємств; 

2) детальний аналіз  факторів, що впливають на величину заборгованості підприємства;

3) аналіз структури  дебіторської заборгованості, а  також вивчення та оцінка змін, що сталися протягом аналізованих  періодів;

4) визначення впливу  розрахунків з дебіторами на  фінансовий стан підприємств; 

5) розробка шляхів підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» Семенівського району Полтавської області.

Предметом дослідження  є фінансові відносини, які складаються між суб’єктами господарювання у процесі управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних підприємствах.

Інформаційною базою при написанні курсової роботи є нормативні та правові акти, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, статистичні щорічники, книги вітчизняних та зарубіжних фахівців, статті у журналах та відомості, отримані із всесвітньої мережі Internet. Основними джерелами інформації для аналізу заборгованості підприємств є бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), а також примітки до річної фінансової звітності (форма № 5). Для внутрішнього аналізу використовуються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації по рахунках з дебіторами.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи управління дебіторською заборгованістю

У сучасних умовах господарювання перед суб’єктами економічних відносин надзвичайно гостро постає питання  ефективного управління господарською  діяльністю та максимально ефективного  використання наявних фінансових ресурсів.

Фінансовий стан вітчизняних  підприємств характеризується зростанням дебіторської заборгованості в структурі  їхніх активів, що призводить до вповільнення платіжного обігу. При цьому дебіторська  заборгованість може бути засобом стимулювання попиту на продукцію підприємств, відповідно, зменшення її (або запобігання їй) може викликати зменшення обсягу реалізації продукції підприємств. Тому виникає необхідність обґрунтування напрямків вдосконалення управління дебіторською заборгованістю підприємств з метою підвищення їхньої платоспроможності та покращення фінансових результатів діяльності [17].

Проводячи дослідження  в галузі управління дебіторською заборгованістю необхідно, перш за все, визначити сутність дебіторської заборгованості як економічного показника та об’єкта управління.

Етимологія поняття  «дебіторська заборгованість» бере свій початок у VІІІ ст. н.е. Значною  сходинкою в розвитку розуміння  дебіторської заборгованості є внесок Е. Дегранжа і Дж. Дзаппи, які почали її розглядати як один із показників, що характеризує фінансовий стан підприємства. В 1926 році визначення цього показника надає в своїй роботі С. І. Корецький: «Взаємовідносини двох осіб, що укладають угоду можна виразити латинськими термінами: дебет (повинен) і кредит (вірить комусь, має за кимось)» [5].

У подальшому, з розвитком  наукової думки, розуміння дебіторської заборгованості удосконалювалося, і  сучасна наука має більш широкий  спектр визначень (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Визначення  поняття «дебіторська заборгованість»

Згідно з П(С)БО № 10, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок  минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [9].

Отож, здійснюючи підприємницьку діяльність, економічні суб’єкти сподіваються не лише повернути вкладені кошти, але  й одержати доходи. Однак, у зв’язку  зі спадом виробництва, дуже часто виникають  ситуації, коли підприємство не може стягнути борги з контрагентів. Ріст дебіторської заборгованості погіршує фінансовий стан підприємств, а іноді призводить навіть до банкрутства.

Зростання дебіторської заборгованості можливе внаслідок  нераціональної кредитної політики, збільшення обсягу продажу, неплатоспроможності покупців тощо. При цьому більшість підприємств зустрічається з досить типовими проблемами:

• відсутність достовірної інформації про терміни погашення зобов’язань компаніями − дебіторами;
• нерегламентована робота з простроченою дебіторською заборгованістю;
• відсутність даних про зростання витрат, пов’язаних зі збільшенням розміру дебіторської заборгованості і часу її оборотності;
• ігнорується оцінка кредитоспроможності покупців і ефективності комерційного кредитування;
• функції збору грошових коштів, аналізу дебіторської заборгованості і ухвалення рішення про надання кредиту розподілені між різними підрозділами [24, с. 165].

Для здійснення управління дебіторською заборгованістю підприємству необхідно розробити параметри  щодо її класифікації, стосовно яких у науковців також не склалося єдиної точки зору. Так, на думку Білика М. Д. для повного розуміння сутності різних видів заборгованості та створення належних умов управління нею, дебіторську заборгованість слід поділяти за такими ознаками:

1. За способом виникнення заборгованість буває: товарна (заборгованість за товари, роботи, послуги); інша (не пов’язана із реалізацією продукції).
2. За строками погашення: очікуваного терміну погашення; реального терміну погашення.
3. За наявністю забезпечення: забезпечена (коли присутня гарантія її повернення у вигляді застави і т.п.); незабезпечена (нічим не обумовлена).
4. За ступенем дотримання фінансової дисципліни: допустима або нормальна (виникає за нормальних умов діяльності і не перевищує встановлених підприємством допустимих меж); невиправдана (з’являється внаслідок порушення процесів фінансово-господарської діяльності підприємства).
5. За формою погашення: монетарна (погашається готівкою); немонетарна (погашається через розрахунковий рахунок та іншими немонетарними способами) [2].

На нашу думку, такий  підхід до класифікації дебіторської заборгованості доцільно застосовувати  на середніх та малих підприємствах  з незначною номенклатурою продукції, невеликим переліком покупців, вузьким  колом послуг, тобто там, де кожен контрагент відіграє суттєву роль в діяльності суб’єкта господарювання і його заборгованість може істотно вплинути на ліквідність позичальника.

На великих підприємствах, де обсяги дебіторської заборгованості досягають значних розмірів, здійснювати  таку детальну класифікацію може бути недоцільно та досить складно. Тому на таких підприємствах ефективніше було б ділити заборгованість на строкову (по якій ще не вийшов строк погашення) та прострочену (яка не була виплачена в обумовлений договором строк) [9].

Крім того, слід виділити поняття сумнівної та безнадійної  заборгованості. Під сумнівною розуміють  борги, строк позовної давності яких ще не минув, однак повернення яких є малоімовірним, або ж заборгованість, позовна давність якої пройшла, але  боржник визнає борг і зобов’язується його повернути. Безнадійною вважається заборгованість, по якій минув строк позовної давності, або ж якщо існує впевненість у неповерненні строкової заборгованості [13].

Загалом процес управління дебіторською заборгованістю можна розділити на дві групи: управління формуванням та управління інкасацією дебіторської заборгованості [28, с. 62].

Для налагодження ефективної роботи управління дебіторською заборгованістю необхідно постійно здійснювати її аналіз, тобто проводити моніторинг. Аналіз показників, які характеризують стан дебіторської заборгованості за певний період, дає змогу визначити основні завдання політики управління дебіторської заборгованості. До таких показників належать: оборотність дебіторської заборгованості; період погашення дебіторської заборгованості; середній період інкасації дебіторської заборгованості; коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості; частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів; відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації; ефект, отриманий від інвестування коштів у дебіторську заборгованість; якість дебіторської заборгованості.

Проведення аналізу  дебіторської заборгованості дає змогу  визначити:

• склад і структуру такої заборгованості та її зміни в динаміці за період, що аналізується;
• встановити реальність (правдивість та ймовірність) погашення дебіторської заборгованості;
• визначити показники якості, ліквідності та оборотності дебіторської заборгованості;
• визначити вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства;
• розробити заходи щодо оптимізації величини і частки дебіторської заборгованості в оборотних активах підприємства [16].