Діагностика фінансового стану підприємства ВАТ "ПБК "Славутич"

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати  з позицій  короткострокової, і  довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різноманітні,  стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерела їх формування, аналіз фінансового стана проводиться з метою встановити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: заможність власними оборотними коштами і їхня цілість, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

 

1.2 Система формування фінансових показників

 

Взаємозв’язок фінансового і виробничого  аналізів витікає із загальної схеми  формування фінансових показників (Рис. 1.1).

Розглянемо загальну схему формування фінансових показників підприємства в умовах ринкової економіки.

Економічні, виробничі відносини, що є предметом вивчення економічних  наук, знаходяться в тісному взаємозв’язку  з виробничими силами. Зміст останніх характеризує технічні умови виробництва, від яких залежить продуктивність праці  і економічні показники взагалі. Ось чому в основі усіх економічних показників господарської діяльності підприємств лежить техніко-організаційний рівень виробництва (блок 1), тобто якість продукції і техніки, що використовується, прогресивність технологічних процесів, технічна і енергетична озброєність праці міра концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування, тривалість комбінованого циклу і ритмічність виробництва, рівень організації виробництва і управління.

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 – Формування фінансових показників в умовах ринкової економіки.

 

Умовні позначення: 1 – основні  виробничі кошти (фонди); 2 – продукція (N); 3 – фондовіддача (N/F); 4 – амортизація (A); 5 - матеріальні витрати (M); 6 – матеріаловіддача (N/M);  7 – виробничий персонал (R); 8 – продуктивність праці (N/R); 9 – оплата праці персоналу (U);  10 – собівартість продукції (S); 11 - авансовий капітал (K); 12 – прибуток (P);   13 – обігові кошти (E); 14 – джерела формування обігових коштів (CE).

Технічна сторона виробництва безпосередньо не є предметом економічного аналізу. Але економічні показники вивчаються в тісній взаємодії з технікою і технологією виробництва, його організацією, і економічний аналіз в цьому випадку набуває характеру техніко-еконмічного аналізу. На рівень економічних показіників значний вплив надають природні умови. Ця обставина грає важливу роль в ряді галузей народного господарства, особливо в сільському господарстві, в добувній промисловості. Міра використання природних ресірсів багато в чому залежить від стану техніки і організації виробництва і вивчається нарівні з показниками техніко-організаційного рівня виробництва. Економічні показники характеризують не тільки технічні, організаційні і природні умови виробництва, але і соціальні умови життя виробничих колективів, зовнішньоекономічні зв’язки підприємства, стан ринків фінансування, купівлі і продажу. Від усіх цих умов виробництва  (техніко-організаційного рівня, природних умов, умов соціального розвитку  виробничого колективу і зовнішньоекономічних умов) залежить міра використання виробничих ресурсів: засобу праці (блок 2), предметів праці (блок 3) і самого живого труда (блок 4). Інтенсивність використання виробничих ресурсів з’являється в таких узагальнюючих показниках, як фондовіддача основних виробничих коштів,  матеріалойомкість виробництва продукції, продуктивність праці.

Ефективність використання виробничих ресурсів свою чергу виявляється  в трьох вимірюваннях:

- в об’ємі і якості зробленої і реалізованої продукції (блок 5)

(причому чим вище якість, тим, як правило, більше обсяг продукції, вираженої у відпускних цінах;

- в зниженні собівартості продукції (блок 6);

- у величині застосованих ресурсів (блок 7), тобто авансових для господарської діяльності основних і оборотних коштів.

Зіставлення показників обсягу продукції і собівартості характеризує величину прибутку і рентабельність продукції (блок 8), а також витрати на 1 грн. продукції. Зіставлоення показників обсягу продукції і величини авансових і обротних коштів характеризує відтворювання і оборотність капіталу (блок 9), тобто фондовіддача основних виробничих фондів і оборотність оборотних коштів. Отримані показники в свою чергу в сукупності визначають рівень рентабельності продукції, але і інші фінансові результати. Від виконання плану до прибутку і загалом фінансового плану, з одного боку, і від оборотності оборотних коштів з іншого, залежить фінансове становище і платоспроможність госпрозрахункового підприємства (блок 11). Така загальна принципова схема формування економічних і фінансових показників господарської діяльності підприємства.

Узагальнюючи показники кожного  блоку називаються синтетичними. Наприклад, обсяг реалізованої продукції  синтетичний показник для блоку 5, повна собівартість цієї продукції  для блоку 6. Синтетичний показник блоку, що є виходом для цього блоку підсистеми, для  іншого буде грати роль входу. Інакше кажучи, за допомогою цих узагальнюючих показників здійснюється зв’язок між окремими блоками в системі економічного аналізу. Кожний блок як відносно відособлена система входить в систему аналітичних показників, з яких складаються ці узагальнюючі показники.

 

1.3 Методи та прийоми діагностики фінансового стану

 

Діагностика фінансового стану підприємств проводиться з метою виявлення вразливих місць і визначення шляхів їх усунення. Дані аналізу відіграють вирішальну роль при визначенні напрямів конкурентної політики підприємства, вони використовуються при оцінці виконання поставлених перед ним завдань і для розробки програм розвитку на перспективу. Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів діагностики:

• горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;
• вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;
• трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);
• аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;
• порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо-галузевими та середніми показниками;
• факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансової діагностики підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів — можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансової діагностики — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансової діагностики зокрема. Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються  на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

• експертних оцінок і сценаріїв;
• психологічні;
• морфологічні;
• порівняльні;
• побудови системи показників;
• побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів  фінансової діагностики належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

• ланцюгових підстановок;
• арифметичних різниць;
• балансовий;
• виокремлення ізольованого впливу факторів;
• відсоткових чисел;
• диференційний;
• логарифмічний;
• інтегральний;
• простих і складних відсотків;
• дисконтування.

У процесі фінансової діагностики широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів). Для отримання необхідної аналітичної інформації розв'язують групу аналітичних задач, яку можна зобразити як загальну модель. В економіці існує дуже багато таких моделей. На мою думку, найбільш вдалою є модель, котру запропонував Мних Є.В. у своєму навчальному посібнику (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Загальна модель аналізу  фінансового стану підприємства

 

Вихідним етапом аналізу фінансового  стану підприємств є аналіз майна  підприємства. Він передбачає загальну оцінку майна з виділенням оборотних  мобільних коштів і позаоборотних (іммобілізованих). Відомості про розміщення наявного в розпорядженні підприємства майна містяться в активі балансу. У структурі балансу особлива роль належить найбільшим засобам, до складу яких входять: наявні гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси.

До позаоборотних активів відносять: реальні основні засоби, довготермінові інвестиції і нематеріальні активи. Завданням аналітика є оцінка структури найбільших та іммобілізованих  засобів, а також зміни їх наявності  за аналізований період.

В ході аналізу майна підприємства визначають також джерела його утворення. При цьому дається оцінка структури  власних і позичених засобів. До власних коштів, за рахунок яких відбувається придбання, надходження  і створення майна, відносять  статутний фонд і прибуток. У склад власних джерел можуть ввійти також засоби, отримані від держави, орендодавців, інших підприємств, окремих осіб, зацікавлених у розвитку підприємства. Основним джерелом фінансування мобільних активів є власні оборотні кошти, якими підприємство розпоряджається в момент його заснування.

 Спрямовуючи фінансові результати  в основні й оборотні кошти,  виходять з економічної доцільності:  розмір власних оборотних коштів  повинен забезпечувати мінімальну  потребу протягом одного виробничого  циклу у виробничих запасах, заділах незавершеного виробництва, залишках готової продукції. Єдиним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток підприємства.

До позичених засобів належать отримані в кредит від державних, комерційних і кооперативних банків та інших підприємств. Позичені кошти поділяються на кошти тривалого використання і кошти короткотермінового використання. В процесі аналізу позичених коштів оцінюється ефективність їх використання та можливість своєчасного повернення.

1.3.1 Показники оцінки майнового положення підприємства

Сума господарських коштів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. Цей показник дає узагальнену вартісну оцінку активів, що числяться на балансі підприємства. Це  облікова  оцінка,  не співпадаюча з сумарною  ринковою оцінкою активів підприємства. Зростання цього показника свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства. Частка активної частини основних коштів. Згідно нормативним  документам під цим  розуміють  машини,  устаткування,  транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці  звичайно  розцінюється як сприятлива тенденція.