Діагностика фінансового стану підприємства ВАТ "ПБК "Славутич"

                                                     ЧЛА

                                Кпс     =                                                                (1.4)

                                                      ПКм

 

де Кпс  –  коефіцієнт платоспроможності; ЧЛА – “чисті” ліквідні активи (гроші, швидколіквідні  ціння папери); ПКм – короткотерміновий (поточний) позиковий капітал, строк проведення якого настав або настає впродовж кількох днів.

Підприємство для підтримання  своєї платоспроможності повинно так будувати свої платіжні стосунки з кредиторами і свої платіжні календарі, щоб цей показник постійно перебував на рівні 1. Якщо показник Кпс>0,5, це означає,що платоспроможність підприємства дуже низька. Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:

• недоїмок з платежів до бюджету;
• простроченої заборгованості підприємства робітниками і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;
• непогашених у встановлений строк банківських кредитів;
• заборгованості постачальникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.

Аналіз динаміки загальної суми таких прострочених платежів характеризує стан роботи підприємства, спрямованої на зміцнення платоспроможності. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.  Змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д. Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін. Постійні затрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства. Поділ затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки , яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю. 

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці. В заключення необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити більш точний діагноз, а також його прогноз на перспективу. Необхідно розробити також конкретні заходи, що дозволяють покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все це заходи, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості і конкурентоздатності, зниження собівартості, рост прибутку і рентабельності, прискорення обіговості капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу підприємства. Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичені кошти. Не виключається випадок формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи формуються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичених коштів. В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини:

Змінну частину, яка складена за рахунок короткострокових зобов’язань  підприємства;

Постійний мінімум поточних активів, який формується за рахунок власного і довгострокового позиченого капіталу.

Розраховується також структура  розподілення власного капіталу, а  саме доля власного оборотного капіталу в загальній його сумі. Відношення власного оборотного капіталу в загальній його сумі отримало назву “коефіцієнта маневрування капіталу”, який показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами. Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість є забезпеченість матеріальними оборотними засобами власними джерелами фінансування. Вона встановлюється порівнянням суми власного оборотного капіталу з загальною сумою матеріальних оборотних фондів. Надлишок чи недостача джерел коштів для формування запасів і затрат (матеріальних оборотних фондів) являється одним з критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства.

Існує такі  типи фінансової стійкості:

• абсолютна стійкість фінансового стану (якщо запаси і затрати (З) менші суми власного оборотного капіталу (ВК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КР) ;
• нормальна стійкість (якщо запаси і затрати (З) дорівнюють сумі власного оборотного капіталу (ВК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КР);
• нестійкий, передкризовий фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д).

Кризовий фінансовий стан коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх реформування і підприємство стає на межу у банкрутства.

Фінансово стійким  підприємством можна вважати  таке підприємство, яке за рахунок  власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов`язаннями. Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно,  на підставі комплексу показників. Розглянемо порядок розрахунку нормативних значень коефіцієнта співвідношення  позикових та власних коштів. Тобто коефіцієнта структури коштів підприємства. Нормативнім показники розраховують фінансові аналітики підприємства.

Коефіціент фінансової стійкості (Кс) – це співвідношення власних  і запозичених коштів (1.5):

                 ,                             (1.5)

 

де М – власні кошти, К –  позикові кошти, З – кредиторська заборгованість.Чим вища величина даного коефіціента, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Коефіціент самофінансування (Ксф) (1.6):

 

                          ,                               (1.6)

 

де П – прибуток, направлений  у фонд нагромадження, А – амортизаційні  відрахування.

Даний коефіціент показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти. Коефіціент самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування.

Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К) (1.7):

 

 (1.7)

 

Цей кофіціент показує частку власних  коштів, направлених на розширене  фінансування. Чим вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві.

Рентабельність процеса самофінансування (Р):

                                      ,                                               (1.8)

 

де ЧП – чистий прибуток.

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого дохода, отриманого з 1 грн вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

Аналіз стана власних оборотних коштів

Аналіз стана  власних оборотних коштів полягає  у визначенні їхньої наявності на початок і кінець звітного періоду  і перевірці їхній використання. Сума джерел власних і прирівняних  до них засобів при правильному  їхньому використанні повинне покривати  вкладення підприємства в основні засоби і внеоборотні активи, а також у нормовані оборотні кошти в межах установленого нормативу. Для визначення наявності власних оборотних і прирівняних до них засобів необхідно з результату поділу I пасиву балансу, у якому відбиваються джерела власних і прирівняних до них засобів (стійкі пасиви приймаються тільки в частині, спрямованої на покриття нормативу), виключити результат поділу I активу, у якому відбиваються основні засоби і внеоборотные активи. У результаті порівняння отриманої суми з установленим для даного підприємства нормативом (результат поділу II активу) визначається надлишок або недостатність власних оборотних коштів. Головними чинниками, що визначають наявність власних оборотних коштів, є статутний фонд у частині оборотних коштів, прибуток і її використання, зміна сум стійких пасивів. Протягом року на збільшення (зменшення) статутного фонду в частині оборотних коштів надходять (списуються) визначені суми. На наявність оборотних коштів впливає сальдовий результат цих операцій, а також зміна засобів, що знаходяться в обороті підприємства в покриття його нормативу. На підприємствах, не переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, на наявність оборотних коштів впливає також відхилення фактичних витрат, зроблених за рахунок прибутків від планових розрахунків. На підприємствах, переведених на повний госпрозрахунок і самофінансування, усі витрати здійснюються за рахунок фондів, утворених від розрахункового прибутку по встановлених нормативах. Тому цей чинник на зміну наявності оборотних коштів не впливає. Деталізація факторів, що впливають на стан оборотних коштів, пов'язана з розшифровуванням основних сум, що вплинули на зміну стійких пасивів у покриття нормативу. На підприємстві зменшення стійких пасивів пов'язано зі зміною розмірів кредитування. Визначений на кінець року нестачі (надлишок) власних оборотних коштів коректується за результатами перерахунків по фактичному прибутку, що провадяться після закінчення звітного періоду. Шляхом порівняння належних сум і фактично внесених платежів із прибутку визначається сума, на якому коректується розмір нестаючи власних оборотних коштів, обчислений по балансі. Якщо сума належних платежів більше фактично внесених, то розмір власних оборотних коштів зменшується, а якщо менше - збільшується. На підприємстві може мати місце також відволікання частини оборотних коштів на цілі, не передбачені планом і мающие не законних джерел покриття. Таке відволікання називають іммобілізацією оборотних коштів. Аналіз іммобілізації оборотних коштів полягає у виявленні іммобилізованних сум або неправильного використання засобів цільового призначення. Для цього зіставляють статті активу, що корреспондируются, і пасиву балансу. До іммобілізації також ставляться: перевищення розрахунків із робітниками та службовцями позичкам на індивідуальне житлове будівництво та інші споживи (роздів III активу) над позичками, фактично виданими банком (роздів III пасиву); витрати, не перекриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування (роздів III активу) зайво внесена в банк сума амортизаційних відрахувань (роздів III активу); розрахунки з особами по відшкодуванню матеріального збитку і недостача і утрати від псування товарно-матеріальних цінностей, не списані з балансу у встановленому порядку (роздів III активу). Іммобілізація - свідчення порушення фінансової дисципліни, оскільки сверхзапаси являють собою перевитрату коштів у порівнянні з наявними джерелами цільового призначення. Тому фінансові органи приділяють особливу увагу виявленню причин її утворення.. Згідно з діючими в Україні вказівками щодо складання річного бухгалтерського звіту, для визначення суми наявних у підприємства власних оборотних коштів використовується така формула (1.9):

                                                                                      ,                                (1.9)

 

де Ов – наявтість  власних оборотних коштів; БП1 –  підсумок розділу І пасив балансу; БП2 – підсумок розділу ІІ пасиву балансу; БА1 – підсумок розділу  І активу балансу; ВП – стаття “Використання позикових коштів” (з розділу ІІІ активу балансу).

Нормовані оборотні кошти включають  запаси сировини й інших товарно-матеріальних цінностей для забезпечення виробничого  процесу, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів і  готової продукції, інші нормовані засоби. Мінімальна потреба в зазначених запасах покривається нормативом власних оборотних коштів. Перевищення фактичних запасів над нормативом називають наднормативними запасами. Аналіз нормованих оборотних коштів підприємств на зіставленні фактичних запасів із плановими і дослідження причин відхилень від плану. Нормативи граничного рівня запасів товарно-матеріальних цінностей передбачають, як правило, зниження споживи в прирості запасів у порівнянні з планованими темпами росту реалізації продукції, робіт і послуг, а також залучення в господарський оборот надпланових зайвих і неиспользує залишків матеріальних цінностей. У межах обсягу запасів виходячи з цього співвідношення йому може бути наданий кредит банку понад норматив власних оборотних коштів. До кредитування не приймається та частина виробничих запасів, що не відповідає потребам виробництва або тривалого часу не утягується у виробництво. Зайві і непотрібні матеріальні цінності потребують додаткових витрат на збереження, а іноді призводять до втрат споживчих властивостей. По незавершеному виробництву повинно бути перевірено, чи немає в його складі бракованої продукції, витрат на анульовані і припинені замовлення, чи своєчасно списуються витрати на незакінчені замовлення, послуги і роботи.

Особо треба звернути увагу на стан запасів готової продукції. При  кредитуванні сукупних запасів банк виключає їхні наднормативні залишки, якщо ріст останніх не викликаний транспортними забрудненнями або припиненням відвантаження неакуратним платникам. Тому перевищення планових запасів по цій статті призводить до відволікання засобів з обороту. Наявність наднормативних, не прокредитованих банком запасів товарно-матеріальних цінностей, що впливають на платоспроможність підприємств, визначається в цілому по всій сукупності запасів у такому порядку. З фактичної вартості нормованих оборотних, засобів виключається знос малоцінних і предметів, що швидкоизнашиваются, кредити банку по сукупності запасів і витрат, заборгованість постачальникам. Кредити банку і заборгованість постачальникам при цьому виключається у фактичних сумах, але не більш ніж перевищення фактичної вартості нормованих оборотних коштів, що залишилися після їхнього винятки, над сумою нормативу оборотних коштів. Ненормовані оборотні кошти мають форму коштів і незакінчених розрахунків. У зв'язку з чинним порядком і термінами проведення розрахунків неминуче наявність визначених перехідних залишків заборгованості на звітні дати. Поряд із цим через порушення нормального ходи фінансово-господарської діяльності виникає додаткова неплануюча потреба у фінансових ресурсах. Планові норми і нормативи по цій групі оборотних коштів не встановлюється. Джерелами покриття ненормрваних оборотних коштів, за винятком що кредитуються банком, є притягнуті поза планом ресурси. Відволікання засобів підприємства на не передбачені планом цілі найчастіше призводить до затримки в обороті засобів постачальників. Аналіз ненормирует оборотних коштів підприємств на виявленні сум дебіторської і кредиторської заборгованості, причин, що призвели до утворення цих сум, їхній вплив на фінансовий стан підприємства.

Частина незакінчених розрахунків  за товари відвантажені пов'язана з  нормальними термінами документообмена  і відбивається по статті “Товари відвантажені і здані роботи з переданих у банк на інкасо розрахунковим документам, термін оплати яких не наступив”. Заборгованість по цій статті покривається кредитом банку під розрахункові документи в шляху.  Заборгованість по статті “Товари на відповідальному збереженні в покупців через відмову від акцепту”, природно, банком не кредитується і є додатковим відволіканням засобів з обороту. Все це може бути пов'язане з помилками в оформленні розрахункових документів, а також із порушенням договірних розумів постачання по комплектності і якості продукції. Підприємство в цьому випадку несе непродуктивні витрати по відвантаженню, транспортуванню і збереженню продукції. Наявність цих сум на балансі підприємства свідчить про хиби в роботі підприємства, викликає необхідність детального аналізу відповідних сторін його діяльності. Невиправданими рахуються прострочена кредиторська заборгованість, заборгованість постачальникам по неотфактованим постачаннях, відбиті по статті “Інші кредитори” незакінчені аванси покупців у рахунок майбутнього відвантаження продукції, що перевищує нормальні терміни заборгованість покупцям

Характеристика показників рентабельності

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності. Показники рентабельності визначені для оцінки загальної ефективності господарської діяльності підприємстваі. Вони показують, наскільки прибутковою є діяльність підприємства.

Аналіз показників рентабельності передбачає оцінку рівнів рентабельності, визначення динаміки рентабельності, причин і факторів, які впливають  на її зміну, і ступеня їх впливу на цю зміну. Заключним етапом аналізу  рентабельності є розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення рентабельності. У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва (обігу) і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства. Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст - визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники - вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Рентабельність – співвідношення  прибутку з авансовою вартістю або поточних витрат. Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств в Україні можуть бути об'єднані|з'єднані| в наступні групи: