Менеджмент, як важлива складова сучасного підприємства

 

Наступною значною проблемою є те, що український  бізнес, і не лише український, зосереджений на заробітку грошей. Для сучасного  українського бізнесу характерна зацикленість на грошах, недостатня духовність і  творчість. Це зумовлено економічною  ситуацією в нашій країні. Разом  з тим, вже є бізнесмени, для  яких «нести в світ прекрасне» - не пусті  слова. Вони прагнуть покращити цей  світ у рамках своїх можливостей. Заради справедливості варто відзначити, що їм працювати в нашій країні не простіше, однак внутрішні відчуття, з яким вони працюють, зовсім інші. І, дуже добре, що такі бізнесмени в нашій  країні є.

 

Третьою проблемою вітчизняного бізнесу  є те, що ніхто або майже ніхто  насправді не думає про споживачів. Річ у тому, що наша країна ще не доросла  до максимальної орієнтації на клієнта. У нас основне завдання на даному етапі розвитку - вижити за всяку  ціну. Необхідно пам'ятати, що вижити можна тільки завдяки клієнтам, оскільки в кінцевому рахунку бізнес існує  для клієнтів, а не для керівництва. Основою бізнесу повинна стати  клієнтоорієнтованість, а не збагачення компанії. Якщо дотримуватись цього  правила, то й збагачення стане саме собою зрозумілим, адже коли думаєш про клієнтів, є шанс заробити гроші.

 

Четверта  проблема - жадібність і конкуренція. Ми можемо спостерігати, як у цілих  галузях бізнесу виникають складності через те, що люди знищують один одного і не вміють співпрацювати. Особливо, якщо галузь висококонкурентна. Поняття  конкуренції саме по собі жорстке  і передбачає виграш за рахунок програшу іншого, але ж у конкуренції  також можливий варіант «виграю  я - виграє інший».

 

Наступна  проблема - це нарцисизм або зосередженість на власній величі. Багато українських  бізнесменів думають буквально  так: «мій бізнес - це я». Такі бізнесмени не будуть думати про людей, які розвивають його бізнес. Для них характерна позиція: якщо в компанії трапляються  невдачі - винні співробітники, але  якщо стався успіх, то він став можливий завдяки особистим зусиллям керівника. Ця проблема свідчить про невміння розділяти успіх зі своїми співробітниками.

 

Шоста значна проблема українського менеджменту - це зосередженість на цифрах, що називається  «нічого особистого». Через зацикленість на цифрах і цифрових показниках ми постійно стикаємося з проблемою  у відносинах, через що нерідко  можуть виникнути конфлікти.

 

І остання за порядком, але одна із найважливіших - небажання що-небудь змінювати, схильність зберігати стабільність, прагнення охороняти свій status quo, свою позицію, посаду та напрацювання, пишатися минулими заслугами та досягненнями і продовжувати робити все, як раніше, зберігати непорушність процесів у  компанії, які одного разу призвели до успіху. Такий підхід буквально  означає самогубство. Безумовно, пишатися минулими досягненнями або минулими стратегіями можна, але вони працюють не завжди [7].

 

За  своєю значимістю і масштабами проблема змін, на мою думку, найважливіша проблема вітчизняних бізнесменів. Вона свідчить про потребу зберегти усталене, напрацьоване і спиратися у своєму розвитку на досягнення, які були досягнуті  колись давно. Письменник Максим Горький  сказав чудову фразу: «У кареті минулого далеко не виїдеш».

 

Економічний аспект впливає на економічний розвиток регіону, держави через створення  робочих місць, підвищення професійного рівня працездатного населення, підвищення освітнього рівня молоді тощо.

 

Соціокультурний аспект змін полягає у впливі змін на закони соціального життя людей, економічну, політичну, правову, освітню, моральну та іншу культуру.

 

Етичний аспект порушує питання норм поведінки, сукупності моральних правил певної суспільної групи, взаємовідносин з  природою, етичних цінностей людини, доцільності наукових експериментів.

 

У технологічному аспекті зміни дають  поштовх розвитку технології, створюють  перспективи технологічного прогресу [4].

 

Отже, зміни створюють конкурентні  переваги на підприємстві.

 

У разі, коли менеджер хоче змінити співробітників необхідно починати з себе. Посилення  штрафів для співробітників, різні  системи мотивації, ні «батіг», ні «пряник» не дадуть результатів.

 

Українським підприємствам притаманна слабкість  організаційної культури. Тут постає необхідність у формуванні ефективної організаційної культури з чіткою системою “корпоративних цінностей” та вираженим  “корпоративним духом”.

 

Б.П. Будзан виділяє певні негативні  сторони менеджменту в Україні, а саме: висока потреба в менеджерах; нехтування довгостроковим плануванням  управління; невміння імпортувати нові технологічні прийоми; брак "клем" для підключення інтелектуального потенціалу; не досить високий професійний  рівень директорів підприємств; низька корпоративна культура [1, c. 166-181].

 

Г.В. Щокін наводить основні недоліки, що властиві організаційним структурам вітчизняних підприємств:

непомірна централізація управління, небажання  делегувати повноваження, переводити працівників апарату управління ближче до виробництва;

слабка  диференційованість, як відображення адміністративно-командних методів  управління;

надмірна  чисельність й мала ефективність штабного апарату;

відсутність уваги до аналізу ринку;

недостатній зв’язок відділів збуту й технічного розвитку;

відсутність чіткого розподілу функцій та повноважень між підрозділами організаційної структури;

низька  ефективність техніко-економічного планування;

слабка  мотивація працівників [6, c. 285].

 

На  думку Ф.І. Хміля, важливою проблемою  становлення практики менеджменту  в Україні є формування сучасної культури організації. Великого значення він надає стратегії та тактиці  розвитку організації, які невід’ємні від процесу формування її культури. Стратегія розвитку організації  повинна включати, як правило, такі основні напрями змін:

покращення  міжособових стосунків;

переоцінка  цінностей організації та її членів;

поліпшення  управління колективом, тобто цілеспрямоване використання професійних здібностей робочих груп;

зменшення напруженості між робочими групами  та всередині них;

розробка  систем, заснованих на принципах органістичності, а не механістичності побудови організації;

розробка  більш досконалих методів для  урегулювання суперечок і конфліктів.

 

Отже, розвиток організації означає мобілізацію  всіх її членів на забезпечення ефективного  функціонування [5, с. 177].

 

Підприємство - це, перш за все, соціальна система, ефективність роботи якої залежить від  працівників. Завдання керівництва  полягає в умінні максимально  використовувати цей потенціал. Вирішальне значення тут мають такі чинники, як лідерство, мотивація поведінки, культура, моральність, доброзичливість, стосунки в колективі. Довготривале панування тоталітарної системи  призвело до того, що в українському суспільстві знизився моральний  рівень найактивнішої частини населення. У трудових відносинах глибоко вкоренились  такі негативні риси, як безвідповідальність, несамостійність, неповага до праці  інших людей, інертність та безініціативність, бажання задовольнити лише свої інтереси та ігнорувати чужі, зневажливе та безвідповідальне ставлення до свого здоров'я і  довкілля, небажання цінувати робочий  час, ігнорування інструкцій, стандартів, правил, законів та ін.

 

Концепція ефективної діяльності українського бізнесу, на думку Б.П. Будзана, повинна базуватися на певних чинниках [1, c. 97]:

відмова від старих принципів ієрархічних  відносин панування та підкорення й  перехід до партнерства, до принципу “спортивної команди” та тіснішої взаємодії;

самостійний та інноваційний характер діяльності, креаціонізм, або, точніше, безперервний творчий підхід до всіх питань;

прагнення не до максимального, а до соціально  обґрунтованого прибутку;

гнучкий, швидкий та вільний перехід від  однієї ролі до іншої відповідно до нових вимог насиченого ринку;

синтез  і запровадження на практиці свободи, рівності та справедливості;

експериментування – перевірка різних підходів для  віднаходження здатності та розуміння, як трансформувати можливості в успішну  реальність тощо.

 

У зв’язку зі становленням ринкової економіки, Г.В. Щокін рекомендує при  реформуванні забезпечувати: посилення  функцій, пов’язаних з маркетингом; підвищення ролі стратегічного планування; впровадження прогресивних принципів  управління за цілями; зменшення кількості  управлінських ланок з метою  створення передумов для автоматизації  управління виробництвом; створення  ефективно діючих “післявиробничих”  підрозділів, включаючи служби інформації про задоволення потреб замовника; висунення управління якістю в ранг однієї з основних сфер діяльності керівництва вищої ланки управління тощо [6, c. 282-284].

 

Формування  дієвої моделі менеджменту неможливе  без реалізації стратегії розвитку персоналу. Ідеться про старанний  підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати  професійно-кваліфікаційну модель робочих  місць з моделлю особистих та ділових рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість, відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівниками. Також формування дієвої моделі менеджменту повинно враховувати безліч факторів, основним з яких є: ментальність суспільства; загальнонаціональна культура; субкультура регіону; політична та економічна ситуація; релігійне середовище; вид, розмір та стадія розвитку бізнесу; форма організації та функціонування бізнесу; рівень технологій та наукоємність бізнесу; робота на зовнішніх ринках та інтернаціоналізація бізнесу. Не дивлячись на багатоманітність факторів, домінуючий вплив на сутність організаційної культури управління здійснює ментальність суспільства. Особливості врахування ментальності українського народу в процесі побудови моделі українського менеджменту та його організаційної культури запропоновано в праці [2], а в праці [3] визначені основні ціннісні орієнтації (очікування) всіх учасників (підприємців, менеджерів, працівників і зовнішнього середовища) в контексті менталітету українського суспільства (використовується принцип несуперечливості).

 

Висновки. Сучасне господарське керування  характеризують багатоваріантність можливих вирішень, гнучкість і неординарність господарських ситуацій та неповторність  способів дії в конкретній ситуації. Менеджмент нас навчає, як, знаючи прийоми, способи та шляхи вирішення тих  чи інших управлінських завдань, досягти успіху в умовах конкретного  підприємства. Керівник-менеджер стає центральною фігурою керування, розробляє варіанти господарських  вирішень, бере на себе відповідальність за розробку та впровадження управлінських  команд.

 

Організаційна культура підприємств вітчизняного бізнесу є недосконалою. Це негативно  впливає на їх конкурентоспроможність та вимагає вдосконалення.

 

Заходи  щодо вдосконалення організаційної культури підприємств українського бізнесу пов’язані з гуманізацією праці, соціалізацією, демократизацією  й етизацією управління, створенням раціональної системи трудових відносин, налагодженням сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, забезпеченням  гласності в управлінні.

  Майбутні дослідження мають бути  спрямовані на подальшу деталізацію  моделі організаційної культури  вітчизняного менеджменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:

“управління”;

“менеджмент”;

“адміністрування”;

“керування” тощо.

 

“Управління”  – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних  об’єктів, явищ і процесів, наприклад:

технічні  системи;

господарські  системи;

суспільні системи;

державні  системи тощо.

 

“Менеджмент”  – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

 

“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

 

“Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

 

“Менеджмент”  – це надзвичайно широке та багатомірне  поняття.

 

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту  та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Щоб  з’ясувати сутність менеджменту  на нього треба подивитись з різних точок зору:

з філологічної;

з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;

з точки зору системи знань, тобто  виникнення та розвитку науки управління.

 

Етимологічно  менеджмент походить від латинського  слова “manus” – рука. Початково  це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно  володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла  потреба в діяльності, яка пов’язувала  в єдине ціле роботу багатьох окремих  виконавців. Відповідно до цього трансформувався  і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва  ведення справ і стилю роботи.