Менеджмент, як важлива складова сучасного підприємства

 

- соціально-психологічні - методи, за  допомогою яких реалізуються  мотиви соціальної поведінки  працівника. Ці методи ґрунтуються  на використанні чинників, спрямованих  на управління соціально-психологічними  процесами, що відбуваються в  колективі, здійснення впливу  на нього для досягнення мети  діяльності підприємства. Конкретна  реалізація соціально-психологічних  методів відбувається через створення  сприятливого психологічного клімату  на підприємстві, сприяння вияву  ініціативи персоналу, моральному  заохоченню та суспільному визнанню;

 

- адміністративні (організаційні) - методи  управління, які побудовані на  мотивах примусового характеру  і передбачають комплекс способів  та прийомів впливу на персонал, що базується на використанні  організаційних відносин і адміністративної  влади керівництва. Реалізуються  адміністративні методи через  формування структури управління  підприємством та його підрозділами, підбір персоналу, визначення  конкретних завдань працівників  через накази, проведення нарад  тощо.

 

Будь-яке  управління передбачає досягнення цілей - і в цьому контексті є цільовим. Для того щоб ефективно управляти  і реалізовувати довгострокові  цілі підприємства, на основі наведених  методів управління підприємство має  розробити ефективну модель управління, визначити її особливості і ключові  параметри. Цільовий підхід до управління використовується у декількох концепціях або моделях управління: "управління за цілями", "управління за результатами", "програмно-цільове управління", "стратегічне управління" тощо.

 

Нині  більшість менеджерів активно використовують традиційне управління, побудоване на концепції МВО ("Management by objectives" - "управління за цілями") - управління за допомогою встановлення цілей. МВО - система, в якій специфічні цілі діяльності спільно визначаються підлеглими та їх керівниками; прогрес у досягненні цілей періодично переглядається, а винагороди розподіляються на основі цього прогресу. Акцент зроблено на перетворенні загальних цілей у специфічні, яких мають досягати окремі працівники підприємства. МВО надає цілям оперативного характеру, впроваджуючи процес, у якому вони проходять згори донизу структурою підприємства.

 

Відповідно  до концепції МВО загально-організаційні  цілі можна поділити на кілька менших цілей окремих структурних одиниць  організації, які, у свою чергу, можна  трансформувати в цілі окремих груп і підрозділів, розбити на цілі діяльності окремих виконавців(рис 2.1.). При цьому цілі діяльності кожного виконавця мають сприяти досягненню цілей його керівника. Внаслідок цього утворюється так званий каскад цілей підприємства. Якщо кожний виконавець досягає поставлених цілей, тоді своїх цілей досягає і група працівників, і структурний підрозділ підприємства, і підприємство в цілому.

                             Рис. 2.1. Формування каскаду цілей у моделі МВО

На  відміну від традиційного процесу  встановлення цілей у процесі  МВО цілі для підлеглих не встановлюються керівником одноособово (не нав'язуються підлеглим). У моделі МВО керівник та підлеглий співпрацюють, визначаючи цілі діяльності підлеглого. При цьому  мається на увазі, що ступінь досягнення мети буде основним критерієм оцінки та винагороди діяльності підлеглого.

 

Необхідною  складовою МВО є наявність  зворотного зв'язку. В ідеалі МВО  вимагає встановлення безперервного  зворотного зв'язку, тобто такого, коли робітник самостійно без зовнішнього  втручання відстежує та коригує  власні дії. Цей процес самоконтролю доповнюється періодичною оцінкою  роботи підлеглого на основі його звітів.

 

В основі побудови моделі стратегічного  управління лежать основні принципи функціонування підприємства, такі як місія і бачення підприємства. У загальному розумінні стратегія - це взаємопов'язаний комплекс заходів  щодо підвищення життєздатності підприємства, у практичному - стратегія - це генеральна довгострокова програма дій та порядок  розподілу пріоритетів та ресурсів підприємства для досягнення його цілей.

 

Аби вижити у світі бізнесу необхідно  постійно проводити моніторинг змін навколишнього середовища. Чим частіше  відбуваються зміни у зовнішньому  середовищі підприємства, тим нагальнішою  є потреба в розробці стратегії  його розвитку. Якщо в підприємства за таких умов немає єдиної стратегії, не виключено, що різні його підрозділи прийматимуть суперечливі та неефективні  рішення. Для уникнення такої  ситуації і розробляється стратегія.

 

Процес  стратегічного управління охоплює  декілька етапів, серед яких планування, впровадження й оцінювання результатів (рис. 2.2). У практику управління підприємствами строк "стратегія" був введений професорами Гарвардського університету Кеном Ендрюсом і Роландом Кристенсеном. Вони сформулювали концепцію стратегії розвитку компанії як засобу, що здатний поєднати в єдине ціле напрями діяльності та виявити сильні і слабкі сторони відносно конкурентів. Відтоді в корпораціях почали функціонувати підрозділи перспективного (стратегічного) планування.

 

Основними елементами, з яких складається стратегія, є сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.

 

Сфера стратегії - це засоби адаптації підприємства до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії  організації з її зовнішнім середовищем, які враховували б як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять із нього; дозволяли  б організації досягати за таких  умов своїх цілей.

 

Розподіл  ресурсів - це вказівка на спосіб розподілу  обмежених ресурсів підприємства поміж  окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені  підрозділи: куди

Рис. 2.2. Схема процесу стратегічного управління

 

спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні  підрозділи). Пропорції розподілу  ресурсів визначаються вибором сфери  стратегії.

 

Конкурентні переваги - це визначення переваг підприємства порівняно з його конкурентами. Це означає, що стратегія має містити  відомості щодо сильних сторін підприємства, на які воно буде спиратися у своїй  діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів.

 

Синергія - це ефект цілісності. Синергія як елемент  стратегії означає, що стратегія  повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей  підприємства. Синергічний ефект  виникає як результат інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів  стратегії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4.Види і принципи менеджменту

Принципи менеджменту - це основні  керівні правила і положення, норми поведінки, керуючись яким органи управління забезпечують ефективний розвиток організації.

До найбільш важливих принципів  менеджменту належать:

 

1. Принцип системності передбачає  необхідність розгляду організації  як єдиного цілого, що складається  з тих, що взаємодіють, часто  різноякісних, але з єдиною цільовою  орієнтацією, елементів.

 

СИСТЕМА - впорядкована сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів, що утворюють  єдине ціле, що має властивості, відсутні у її елементів.

 

Приклади систем :

 

- машина, зібрана з деталей і  вузлів

 

- живий організм, що утворюється  сукупністю клітин

 

- підприємство, що об'єднує безліч  виробничих процесів, колективів  людей, різні види ресурсів, готову  продукцію.

 

Найважливіша властивість системи  будь-якої природи - це эмерджентность: наявність якісно нових властивостей, придбаних системою у взаємозв'язку елементів, але не властиві жодному  з її елементів окремо.

 

Практичний вивід:

 

1) необхідно розглядати організацію  як систему у взаємозв'язку, єдності  усіх функціональних сторін, компонентів  і частин.

 

2) не можна зводити організацію  до простої сукупності елементів  з вивченням кожного окремо, оскільки  таким чином не пізнати властивості  системи в цілому (Індійська притча  про сліпих і слонові).

 

ЭМЕРДЖЕНТНОСТЬ - несподіваність, несподіванка (явища). (emergence, emergency).

 

ЭМЕРДЖЕНТНАЯ ЕВОЛЮЦІЯ (від англ. emergent - що несподівано виникає), філософська  концепція, що розглядає розвиток як стрибкоподібний процес, при якому  виникнення нових, вищих якостей  обумовлене ідеальними силами. Розвинена  в творах С. Александера і До. Ллойда Моргана (Lloyd Morgan).

 

 

2. Принцип ієрархічної впорядкованості  передбачає наявність відношення  соподчиненности між елементами  системи і, відповідно, визначає  загальну закономірність побудови  багаторівневої і багатоступінчастої  структури управління. Згідно з  цим принципом здійснюється організація  управління.

 

Нагадати вже відому термінологію:

 

? організаційні структури управління

 

? організаційно-правові форми

 

3. Принцип цільової спрямованості  передбачає наявність мети діяльності  організації. Целеполагание - обов'язкова  умова будь-якої управлінської  діяльності. При створенні системи  (підсистеми) необхідно:

 

§ чітко визначити мету функціонування системи;

 

§ встановити склад елементів для  досягнення мети;

 

§ розробити план функціонування системи, що дозволяє встановити порядок взаємодії  елементів для виконання функції  по досягненню мети.

 

МЕТА, ідеальне, уявне передбачення результату діяльності. В якості безпосереднього  мотиву мета направляє і регулює  людську діяльність. У умовному сенсі (тобто "за умови") термін "мета" використовується в біології і кібернетиці. [Словник Кирила і Мефодія].

 

Розгляд цього принципу дає одне з визначень поняття "управління", прийняте в кібернетиці.

 

Управління - це процес цілеспрямованої  дії на систему для підтримки  її в стійкому стані або перекладу  з одного стійкого стану в інше.

 

Під стійким станом розуміється  стан не руйнування, цілісності системи.

 

 

4. Принцип наукової обгрунтованості  і оптимальності менеджменту.  Зміст принципу полягає у вимогах:

 

§ застосування наукових методів і  підходів (комплексність, системність, ситуаційний підхід);

 

§ вибір ефективних управлінських  рішень на основі аналізу і розгляду безлічі варіантів (максимум результату при мінімумі витрат ресурсів).

 

 

ОПТИМАЛЬНИЙ (від латів. optimus - найкращий), найкращий, такий, що найбільш відповідає певним умовам і завданням.

 

В якості прикладу можна згадати  використання в теорії ухвалення  рішень поняття "Оптимальності по Пар?то", що відбиває ідею економічної  рівноваги. У її основу покладений закон  Пар?то для моделі розподілу прибутків, згідно з яким оптимальний стан системи  досягається тоді і тільки тоді, коли поліпшення стану будь-якого  учасника може бути поліпшене тільки за рахунок утиску інтересів хоч  би одного іншого учасника.

 

ПАР?ТО (Pareto) Вильфредо (1848-1923), італійський  економіст і соціолог, представник  математичної школи в політекономії, один із засновників функціоналізму. Намагався математично обгрунтувати концепцію взаємозалежності усіх економічних  чинників, включаючи ціну. Сформулював  закон розподілу прибутків (т. н. закон Пар?то). Висунув концепцію "циркуляції (зміни) еліт", згідно якої основа громадських процесів - творча сила і боротьба еліт за владу.

 

 

5. Принцип оптимального поєднання  централізації і децентралізації  в менеджменті. Передбачає раціональне  делегування повноважень при  рішенні завдань управління. Визначає  оптимальну організаційну структуру  управління.

 

Повноваження - обмежене право розпоряджатися ресурсами з метою виконання  певних завдань.

 

Засобом розподілу повноважень  є делегування. Воно здійснюється по ієрархічній структурі зверху "вниз" в порядку прямої підлеглості, тобто  від керівника найближчому підлеглому (кінцевому виконавцеві або керівникові  наступного, нижчого рівня).

 

Делегування повноважень означає:

 

? передачу завдань і визначення  відповідальності за результати  їх виконання;

 

? виділення ресурсів з правом  розпорядження і визначення відповідальності  за їх використання;

 

Відповідальність - зобов'язання виконати поставлені завдання і відповідати  за результат. Відповідальність покладається, але не делегується. Будь-який працівник  при прийомі на роботу переймає на себе певну відповідальність за певну  винагороду. Повноваження делегуються  посаді, але відповідальність несе людина, що обіймає цю посаду.

 

Чим більше завдань передається  нижчим рівням, тим більше децентрализовано управління.

 

Критерій оптимальності організаційної структури управління полягає в  максимізації результатів діяльності організації (фірми) при мінімізації  долі витрат ресурсів на управління в  загальних витратах організації (фірми).

 

         Основними  видами менеджменту є: виробничий (здійснює управління виробництвом), постачальницько-збутовий, інноваційний, маркетинговий, кадровий, фінансовий, банківський, організаційний менеджмент та управління економічною власністю.

 

Виробничий менеджмент передбачає вибір найважливіших напрямів технологічного процесу, визначення обсягів випуску  продукції та надання послуг, організацію  постачання, чітку організацію праці  на кожному робочому місці, в бригаді, цеху, підрозділі, контроль за якістю продукції, своєчасний ремонт техніки та устаткування, модернізацію і реконструкцію виробництва.