Висновки.
Сучасне господарське керування характеризують
багатоваріантність можливих вирішень,
гнучкість і неординарність господарських
ситуацій та неповторність способів дії
в конкретній ситуації. Менеджмент нас
навчає, як, знаючи прийоми, способи та
шляхи вирішення тих чи інших управлінських
завдань, досягти успіху в умовах конкретного
підприємства. Керівник-менеджер стає
центральною фігурою керування, розробляє
варіанти господарських вирішень, бере
на себе відповідальність за розробку
та впровадження управлінських команд.
Організаційна
культура підприємств вітчизняного
бізнесу є недосконалою. Це негативно
впливає на їх конкурентоспроможність
та вимагає вдосконалення.
Заходи
щодо вдосконалення організаційної
культури підприємств українського
бізнесу пов’язані з гуманізацією
праці, соціалізацією, демократизацією
й етизацією управління, створенням
раціональної системи трудових відносин,
налагодженням сприятливого соціально-психологічного
клімату в колективі, забезпеченням
гласності в управлінні.
Майбутні дослідження мають бути
спрямовані на подальшу деталізацію
моделі організаційної культури
вітчизняного менеджменту.
3.1. Нові інформаційні технології управління
Головним
напрямком перебудови менеджменту
і його радикального удосконалення,
пристосування до сучасних умов стало
масове використання новітньої комп'ютерної
і елекомунікаційної техніки, формування
на її основі високоефективних інформаційно-управлінських
технологій. Засоби і методи прикладної
інформатики використовуються в менеджменті
і маркетингу. Нові технології, засновані
на комп'ютерній техніці, вимагають радикальних
змін організаційних структур менеджменту,
його регламенту, кадрового потенціалу,
системи документації, фіксування і передачі
інформації. Особливе значення має впровадження
інформаційного менеджменту, значно розширювальної
можливості використання компаніями нформаційних
ресурсів. Розвиток інформаційного менеджменту
зв'язано з організацією системи обробки
даних і знань, послідовного їхнього розвитку
до рівня інтегрованих автоматизованих
систем управління, що охоплюють по вертикалі
і горизонталі всі рівні і ланки виробництва
і збуту. Технологія нерозривно зв'язана
з машинізацією виробничого чи невиробничого,
насамперед управлінського процесу. Управлінські
технології ґрунтуються на застосуванні
комп'ютерів і елекомунікаційної техніки.
Відповідно до визначення, прийнятому
ЮНЕСКО, інформаційна технологія - це
комплекс взаємозалежних, наукових,
технологічних, інженерних дисциплін,
що вивчають методи ефективної
організації праці людей, зайнятих
обробкою і збереженням інформації;
обчислювальну техніку і методи
організації і взаємодії з
людьми і виробничим устаткуванням,
їхні практичні додатки, а також
зв'язані з усім цим соціальні,
економічні і культурні проблеми.
Самі інформаційні технології
вимагають складної підготовки,
великих первісних витрат і
наукомісткої техніки. Їхнє введення
повинне починатися зі створення
математичного забезпечення, формування
інформаційних потоків у системах
підготовки фахівців. Технологічну
основу інформатизації менеджменту
створюють комп'ютери останніх
поколінь і сучасні засоби
зв'язку. На базі цих технічних
засобів формуються інформаційні
технології – цілісні системи
збору, переробки, передачі, використання
інформації з метою управління.
В основному мова йде про
створення інформаційних технологій
з використанням штучного інтелекту.
Вважається, що основні напрямки
в області створення інформаційних
технологій і штучного інтелекту
зв'язані з перебуванням ефективних
систем надання знань і організацією
процесу комунікації користувачів
з ЕОМ, а також із плануванням
доцільної діяльності, формуванням
глобальної структури нормативної
поведінки. Іншими словами, якісно
перебудовується саме управлінське
середовище, що пристосовується
до вимог сучасних ЕОМ.
В останні десятиліття менеджменти
в найбільш розвинутих країнах,
зокрема, у США і Японії, орієнтовані
на творчі інформаційні технології
так названого третього (вищого)
рівня. Вони охоплюють повний
інформаційний цикл - вироблення
інформації (нових знань), їхню передачу,
переробку, використання для перетворення
об'єкта, досягнення нових більш
вищих цілей. Інформаційні технології
третього рівня означають вищий
етап комп'ютеризації менеджменту,
дозволяють задіяти ЕОМ у творчому
процесі, з'єднати силу людського
розуму і міць електронної
техніки. Шегда А.В. досліджував
технологічну базу управління
на підприємстві. Одну з основних
ролей в ній відводив наступним
інформаційно-управлінських процесам:
зв'язок, збір, збереження і доступ
до необхідної інформації, аналіз
інформації, підготовка тексту, підтримка
індивідуальної діяльності, програмування
і рішення спеціальних завдань.
До сучасних технічних засобів
автоматизації інформаційно-управлінської
діяльності відносяться: персональні
комп'ютери, об'єднані в мережі,
електронні друкарські машинки,
змістообробні системи, копіювальні
машини, комунікаційні засоби, телефонну
техніку, засоби для обміну
інформацією «електронна пошта»,
відеоінформаційні системи, локальні
комп'ютерні мережі, інтегровані
мережі організацій.
Таким чином, у сучасних умовах
винятково важливе значення має
перебудова технічної і технологічної
баз управління, що абезпечує
процеси інформатизації. Однак не
слід переоцінювати роль інформаційно-управлінської
техніки. Вона виконує насамперед
забезпечення функції. Основні
напрямки робіт з інформатизації
менеджменту лежать в області
організаційної, соціальної, кадрової
перебудови управлінської діяльності.
3.2.
Cоціальна система управління
З
точки зору предмета нашого курсу, найбільший
інтерес являє собою “соціальне
управління”, тобто управління суспільством,
державою, колективом. Цей термін, як
і термін управління, має безліч
трактувань і визначень.
Найчастіше поняття “соціальне
управління” використовують для
визначення сукупності реально
існуючих управлінських відносин,
які визначають сутність управління
як суспільного феномена.
Найсуттєвіше, що відрізняє соціальне
управління від інших видів
управління (технічного й біологічного),
є те, що воно здійснюється
шляхом впливу на свідомість
і волю, а отже, на прагнення
людини досягати поставленої
мети.
Об’єктами соціального управління
є соціальна організація суспільства
з властивими їй соціальною
структурою і соціальними процесами.
Таким чином, соціальні інститути
управління, які в тій чи іншій
формі існували у суспільстві,
завжди утворювались для свідомого
впливу людей на процеси суспільного
розвитку та регулювання суспільних
відносин.
Управління має чітко виражену
соціальну сутність, що підтверджується
наступними висновками.
1.
Суспільство як соціальна організація
– складна самокерована система,
що самоуправляється і постійно
перебуває у русі, не може існувати
без наявності безперервного
управління.
2.
Управління є особливою соціальною
функцією, що виникає з потреби
самого суспільства як самокерованої
системи і супроводжує усю
історію суспільства.
3.
Кожному типу соціальної організації,
конкретно-історичному суспільству
притаманні свій зміст, специфічні
процеси, форми й методи управління.
Тому зміст управління не можна
відривати від середовища його
функціонування.
4.
Соціальне управління – елемент
системи суспільних відносин, його
характер і зміст залежать
від їх сутності. У свою чергу,
соціальне управління зводиться
до впорядкування та розвитку
суспільних відносин.
5.
Організаційний зміст управління
найбільш чітко виражається у
плануванні колективних зусиль
та розподілі обов’язків їх
учасників у досягненні конкретних
цілей, у регулюванні повсякденної
діяльності колективів, у контролі
за ходом здійснення поставленої
мети, в організаційному забезпеченні
всіх стадій управлінського процесу.
6.
Мета – найважливіша характеристика
управління. Власне задля досягнення
певної мети і здійснюється
управління.
Питання видової класифікації
соціального управління має дуже
важливе як теоретичне, так і
практичне значення, оскільки оптимальна,
об’єктивна і наукова класифікація
дає змогу більш глибоко та
детально вивчати специфіку окремих
видів соціального управління.
У науці відомо декілька класифікацій
соціального управління, проте з
урахуванням змін, що відбуваються
у суспільстві, найбільш повною
є наступна:
– державне управління;
– громадське управління;
– приватне управління;
– сімейне управління.
Державне управління – складне
і багатогранне явище, з яким
пов’язане з’ясування суті, змісту
й форми держави, тобто форми
державного правління і державного
устрою, розкриття функціональних,
організаційно-структурних і політико-правових
параметрів виконавчої влади
як окремої гілки державної
влади. Особливість виконавчої
влади полягає в тому, що саме
у процесі її реалізації відбувається
втілення в життя законів та
інших нормативних актів держави,
практичне застосування всіх
важелів державного регулювання
і управління.
Державне управління – сукупність
цілеспрямованих впливів органів
державної влади, які справляються
ними в рамках відповідної
компетенції на певних осіб, соціальні
системи, а також увесь соціальний
організм у цілому з метою
їх упорядкування, збереження
або перетворення.
Державне управління здійснюється
переважно у правових формах:
розпорядчо-виконавча діяльність
його органів має юридичний,
владний характер. Органи державного
управління діють за дорученням
та від імені держави, що
наділяє їх владними повноваженнями,
які необхідні для виконання
завдань, що стоять перед ними.
Владні повноваження втілюються
в їх компетенції, яка визначається
законами та іншими нормативними
актами. Разом з тим, ряд дій
державних органів управління
здійснюються у формі проведення
нарад, інструктування, поширення
передового досвіду тощо.
Державне управління, у свою чергу,
складається з управління у
галузі соціально-політичного, економічного
та духовного розвитку суспільства.
Для успішного розвитку соціально-політичної
сфери має значення діяльність,
яке здійснює ДПС України і
яка є складовою системи правоохоронних
органів і важливим важелем
державного управління.
Управління органами ДПС України
розглядається у двох аспектах.
По-перше, як управління податковою
службою як об’єктом з боку
держави. По-друге, як управління,
що здійснюється всередині системи;
об’єктами виступають співробітники,
служби, підрозділи, органи, а суб’єктами
– керівники та апарати управління,
які діють на відповідних рівнях
і складають у своїй сукупності
управляючу підсистему всієї
системи даних органів у цілому
і кожному з них зокрема.
Таким чином, управління органами
ДПС України – це особливий
вид діяльності спеціально створених
апаратів та спеціально призначених
посадових осіб щодо створення
та вдосконалення системи органів
ДПС України, забезпечення її
оптимального функціонування і
розвитку з метою ефективного
вирішення завдань щодо здійснення
контролю за додержанням податкового
законодавства.
Змістом даної діяльності є:
визначення цілей, завдань і
функцій органів ДПС України,
розробка і вдосконалення їх
організаційної структури, організація
забезпечення трудовими, матеріальними,
інформаційними та іншими ресурсами;
підготовка й реалізація управлінських
рішень, забезпечення скоординованості
дій органів, служб, підрозділів,
регулювання їх організації і
функціонування з урахуванням
оперативної обстановки та відхилень
від намічених цілей; створення
ефективної системи обліку та
контролю.
Другим різновидом соціального
управління є громадське управління,
що здійснюється недержавними
організаціями, переважно засобами
неюридичного характеру й інколи
доповнює державне управління, оскільки
останнє не може охопити всі прояви суспільного
життя. В умовах демократизації суспільства
все більшого значення набуває самоврядування
– управління державними та громадськими
справами, що здійснюється через виборних
представників народом або самодіяльними
об’єднаннями.
У даних умовах зростає важливість
приватного управління (приватно-підприємницьке),
яке є породженням реформування
суспільства у бік ринкової
економіки, а також сімейного
управління, актуальність якого
буде зберігатись у суспільних
відносинах.
3.3. Значення технологій менеджменту
елика
частина компаній перебудовує свої
системи управління з традиційної
виробничої і ринковий на технологічну
орієнтацію. Передова технологія є
сьогодні ключем до успіху на будь-якому
ринку, що з нетерпінням чекає
продукцію з новими характеристиками
і готовий платити за це високу
ціну. Найважливішим фактором успіху
кожної компанії стає стратегічне управління
технологічним розвитком, чи, іншими
словами, технологічний менеджмент.
До питань технологічного менеджменту
відносяться управління життєвим
циклом продукту й асортиментом
продукції, у тому числі управління
процесами заміни застарілих
технологій і устаткування, формування
інноваційної культури персоналу,
управління якістю продукції,
що випускається, стратегія управління
інтелектуальної власності і
багато чого іншого.
У цілому ефективний менеджмент
технологій повинний поєднувати
перспективи створення нової
технології і перспективи попиту
на неї. Технологія розглядається
як найважливіший засіб створення
і підтримки конкурентної переваги,
що піднімає її до рівня
стратегічного капіталу, яким потрібно
грамотно керувати на всіх
поверхах компанії. Будь-яка діяльність
фірми, включаючи стратегічне
планування, маркетинг, збут, виробництво,
кадри, фінансування може розглядатися,
як використання технологій, що
здатні збільшити конкурентноздатність
фірми. У цілому, стратегічний
менеджмент технологій не обмежується
рамками галузей зі швидким
технологічним розвитком. При
широкому погляді на технології
і виробництво ніяких «низьких»
технологій не існує.