Системного підходу щодо управлінської діяльності підприємства

–  лідер повинен мати прагнення і волю до влади;

–  лідер – зразок справедливості і мудрості для підлеглих.

Ще до середини ХІХ сторіччя теорія управління не склалася як єдине ціле. У ній не було потреби. Керівні посади в державних структурах, як правило, обіймалися або на основі родинних зв’язків, або силовими методами. При прийнятті рішень керівники покладалися на волю правителя, власний досвід чи інтуїцію. Основними мотивами до праці були переважно прямий примус і покарання.

З другої половини ХІХ сторіччя з розширенням ринкових відносин і подальшим поглибленням поділу праці управлінська діяльність відокремилася від не управлінської. Процеси управління як особливий вид діяльності людей виникли як потреба забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей.  В міру зростання спільної діяльності,  її ускладнення,  поглиблення спеціалізації і кооперації праці виникла потреба виділення управлінської роботи як специфічної трудової діяльності.  З’явилася потреба в керівниках,  здатних приймати грамотні, обґрунтовані рішення і керувати тисячами найманих кваліфікованих працівників, а також у визначенні їхнього кола обов’язків, повноважень і відповідальності. Потрібні були професіонали, компетентні менеджери,  здатні організувати управління виробництвом на науковій основі, які вміють діяти у рамках законів. 

Таким чином, управління – це осмислений вплив людини на процеси, об’єкти, а також на людей для надання необхідної спрямованості їхній діяльності й одержання бажаного результату [20, c. 36].

Управління – це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення визначеної мети. Сутність управління полягає в координуванні роботи інших людей. Основна мета управління – створення необхідних умов для реалізації задач організації,  координація й узгодження спільної діяльності працівників для досягнення конкретних запланованих результатів. 

Необхідно зауважити, що не всякий вплив людини на предмети навколишнього середовища і людей є управлінням. Про управління можна говорити тільки в тому випадку, коли невеликий за зусиллям і витраченою енергією вплив породжує значний,  відчутний результат.  Як правило,  управління має на меті внести упорядкованість у який-небудь процес, організувати спільну діяльність людей шляхом узгодження і координації їхніх зусиль.

1.2 Основні принципи та функції управління

 

Система як поняття  — це щось ціле, що складається із взаємозв'язаних і взаємозалежних самостійних частин, які й визначають це ціле. Завдяки взаємозв'язку зміна однієї частини системи спричиняє за собою зміну інших.

Із цих позицій, менеджмент як наука, практика і мистецтво  є системою управління і підсистемою  організації. Щоб створити систему  управління в організації, необхідно її елементи (підсистеми) збалансувати і скоординувати між собою так, щоб усі вони ефективно працювали, перш за все на стратегічні цілі та програми.

Ведення бізнесу, керівництво підприємством вимагають  здійснення персоналом конкретної організації безлічі різноманітних управлінських робіт. Спеціалізовані види цих робіт називаються функціями управління. Слово «функції» у перекладі з латинської означає  «здійснення, виконання».

Увесь зміст  процесу управління розчленовується  на  спеціалізовані функції для того, щоб закріпити окремі види робіт за певними виконавцями і цим самим забезпечити процес управління: впорядкованість, високий професіоналізм виконання управлінських робіт.

Функції — основна  категорія управління, оскільки в  них поєднуються принципи, методи і сам зміст управлінської діяльності.

Це обов'язки кожного в системі управління для забезпечення успіху в бізнесі, для реалізації стратегій Існує  багато видів функцій, але є також  і загальні, універсальні функції. Вони розділяють зміст управлінської діяльності на низку елементів або видів робіт, що класифікуються за ознакою їхнього порядку виконання в часі з метою отримання певного результату.

Загальні функції  менеджменту: цілепокладання, планування, організація, координування, регулювання, стимулювання та мотивація, контроль, облік, аналіз діяльності [33, c. 27].

Функція «цілепокладання» полягає у виробленні основних, поточних і перспективних цілей діяльності організації в умовах ринку. Ринок  — це виключно динамічна система, тому кожного разу керівник вимушений звіряти свою діяльність із реальною ситуацією на ринку праці, фондів, товарів, робіт, послуг і корегувати свої поточні дії і стратегію, тобто міняти цілі.

Отже, ринок (пер. з польського — площа) у даному контексті — це економічні відносини, пов'язані з обміном товарів і послуг, в результаті яких формується попит, пропозиція і ціна.

Функції — основна  категорія управління, оскільки в  них поєднуються принципи, методи і сам зміст управлінської  діяльності.

Функція «планування» — це вироблення напрямків, шляхів, засобів і заходів щодо реалізації цілей діяльності організації, ухвалення конкретних, адресних, планових рішень, що стосуються безпосередньо її підрозділів і виконавців. Планування як інструмент управління дає керівнику практичну можливість здійснювати переведення підприємства як господарської системи з початкового, базового рівня на якісно новий рівень розвитку шляхом маневрування і зосередження сил та засобів на пріоритетних напрямках своєї діяльності,  а також визначати перспективи розвитку і майбутнього стану організації.

При здійсненні планування як цілеспрямованого виду управлінської діяльності в організаціях використовуються такі принципи, як об'єктивність, реалістичність, системність, комплексність, оптимальність, єдність інтересів організації, її персоналу і споживачів, збалансованість, обґрунтованість планів, програм, проектів, моделей розвитку, пізнавальність шляхів соціально-економічного розвитку.

Передумовою планування діяльності підприємств, фірм, установ  є прогнозування — виявлення і передбачення об'єктивних (реальних) тенденцій, станів розвитку напрямку або бізнесу в майбутньому, а також альтернативних шляхів цього розвитку і термінів їхнього здійснення.

Складання прогнозів  на підставі поглиблених маркетингових досліджень і аналізів — найвідповідальніша робота менеджерів і маркетологів [31, c. 27].

Маркетинг (англ. — ринок) — це сучасна система  управління  виробничо-збутовою діяльністю підприємства, заснована на комплексному аналізі ринку. Це вивчення інформації, спостереження, систематичне зіставлення, розробка, впровадження, збір інформації, аналіз. Маркетолог — фахівець з аналізу, вивчення ринку.

Прогнозування має дати керівнику інформацію про:

напрямок подальшого розвитку;

способи для  досягнення мети;

результат роботи.

Майбутнє обумовлюється  успіхом теперішнього, тому прогнозування  надзвичайно важливе. Типи прогнозів: 

цільовий —  детальна розробка цілей (тобто, що потрібно і  чому);

програмний — вироблення шляхів, заходів, умов досягнення цілей;

проектний — проектування майбутньої організації для зручності відбору оптимальних варіантів;

комплексний — включає  цільовий, програмний і проектний  прогнози.

Функція «організація» —  це процес установлення порядку та послідовності узгодженої у просторі та часі цілеспрямованої взаємодії частин цілого як системи для досягнення в конкретних умовах, у певні терміни поставлених цілей. Це відбувається за допомогою спеціально вироблених методів і виявлених засобів із якнайменшими витратами ресурсів.

Стосовно виробництва  функцію «організація» можна розглядати як систему заходів, що забезпечує раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів виробництва, людей, знарядь і предметів праці.

Один із основоположників наукового менеджменту А. Файоль у 1924 р. Сформулював загальні принципи управління підприємством особливо виділивши в них організаційні аспекти менеджменту: розподіл праці;  влада; дисципліна; єдність управління; єдність керівництва; підпорядкування приватних інтересів загальним;  централізація; ієрархія; порядок; постійний склад та єдність персоналу; ініціатива, справедливість; винагорода [44 , c. 17].

Ці принципи і сьогодні надзвичайно важливі. Завдання менеджера  — знайти потрібні кількісні, якісні вимірювання, а головне — правильно  співвіднести їх між собою, розглядаючи ці принципи як цілісність або систему. Наприклад, під дисципліною А. Файоль розумів дотримання умов, що передбачають слухняність, старанність і зовнішні ознаки пошани, хоча зміст поняття «дисципліна» не кожному до душі, але все-таки — це згода, а не примус. А без дисципліни не може бути успішного бізнесу, розрахованого на довготривалу перспективу.

Засоби встановлення і  підтримки дисципліни — це:   професійні  начальники  підрозділів  фірми;  ясні та справедливі вказівки; розумні заходи покарання;  управлінська компетентність, особистісна відповідальність; наявність авторитету керівників, порядок;  справедливість, єднання і самоорганізація. При цьому необхідно  враховувати, що особистий авторитет (розум, знання, досвід, етика, сила, розпорядливість, заслуги) — доповнення до влади; порядок — це певне місце для кожної особи і кожна особа на своєму місці; справедливість — це результат поєднання доброзичливості з правосуддям. Вона потребує здорового глузду, великого досвіду і доброти, але не виключає енергійних дій і суворості.

Єднання персоналу фірми  досягається його соціалізацією. Соціалізація є процесом  установлення людьми єдиних цінностей, установок і норм, що визнаються у фірмі та дозволяють кожному індивіду функціонувати  як повноправному члену фірми. У той же час соціалізація є процесом підвищення соціально-психологічної єдності персоналу фірми на основі формування у працівників єдиних (загальних) поглядів і трудових установок на цілі діяльності фірми і характер взаємодії людей у процесі спільної роботи.

Самоорганізація — це процес приведення всіх елементів системи  до єдиної міри під впливом  внутрішніх сил — джерел самовпорядкування. Єдиною мірою тут виступають цілі фірми і філософія  управління [44, c. 19].

Джерело самовпорядкування  — механізм дії на поведінку людей, прийнятий у фірмі. Стосовно управління функція «організація» є процесом: закріплення варіантів розподілу управлінської праці між персоналом фірми; побудови організаційної структури системи управління фірмою; створення в цілому працездатної фірми як системи; формування стійкої сукупності всіх сторін діяльності фірми (технічної, технологічної, економічної, фінансової, спеціальної тощо). Організація взаємодії людей має бути гнучкою, оперативною, надійною, самодіагностичною, економічною і самокорегуючою.

Це забезпечується спеціальним  персоналом (або підрозділом фірми), що аналізує її функціонування, визначає і реалізовує вироблені напрями та принципи розвитку організаційного механізму управління фірмою. Принципи ефективної організації взаємодії  людей спеціалізація виконавців; кількісна й якісна пропорційність частин, які створюють систему;  паралельність дій;  ритмічність діяльності;  системність. Ключовим моментом в управлінні організації є вибір способів щодо об'єднання людей у злагоджену цілісну систему. Це досягається шляхом установлення між ними залежності на основі єдності інтересів у результатах спільної діяльності. Якщо залежність між людьми носить стійкий характер, це означає, що між ними встановлені організаційні відносини. Залежність між людьми (суб'єктами організаційних відносин) може формуватися такими способами: шляхом наділення одного з суб'єктів владними повноваженнями відносно до іншого (інших); на основі єдності матеріальних (майнових) інтересів і відповідальності за виконання договірних зобов'язань цих суб'єктів; на основі  встановлення і дотримання єдиних соціально-психологічних, моральних,  етичних установок або цінностей;шляхом різної комбінації попередніх способів.

Послідовність здійснення функції  «організація» — це: визначення цілей і завдань спільної діяльності людей; виявлення потреби в ресурсах для здійснення цілей; установлення послідовності дій  виконавців, тривалості та термінів їхнього виконання; вибір способів здійснення необхідних дій і взаємодії людей для досягнення цілей; управління організаційно-економічними відносинами між людьми, організаційною культурою. Функція «координування». Після здійснення функції «організація» можуть виникати деякі невідповідності між усіма елементами створеної системи або в механізмі досягнення цілей. Тоді необхідно уточнити характер дій виконавців, зробити їх більш узгодженими, гармонійними, ефективними. Таке «тонке налаштування» системи, тобто управлінська робота, одержала назву «функції координування спільної діяльності». Узгодженість частин системи шляхом установлення між ними гармонійних зв'язків здійснюється на основі раціональності, чесної взаємодії виконавців, оперативності, надійності.

Функція «регулювання» —  це виконання поточних заходів щодо усунення відхилень від заданого організацією режиму функціонування системи. Здійснюється ця функція в процесі оперативного управління за допомогою спільної діяльності людей шляхом диспетчеризації на основі контролю і аналізу цієї діяльності.

Функція «стимулювання» включає розробку та  використання стимулів для  ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності та їхньої функціонування, виявлення відхилень.

Функція «контроль діяльності»  складається із спостереження за ходом процесів, що відбуваються у  керованому об'єкті, порівняння його параметрів із заданою програмою.

Функція «облік діяльності»  здійснюється для отримання всебічної  інформації про стан діяльності (виробничої, комерційної, фінансової). Виконується шляхом вимірювання, реєстрації та групування даних, що характеризують об'єкт управління. Розрізняють оперативний, бухгалтерський і статистичний облік.

Функція «аналіз діяльності»  — це комплексне вивчення діяльності за допомогою величезного арсеналу аналітичних, економіко-математичних методів для: об'єктивної оцінки діяльності; виявлення  причин стану, що  склався, динаміки і закономірностей розвитку об'єкта управління; виявлення взаємозв'язків стану об'єкта з різними чинниками; кількісної оцінки ефективності діяльності;визначення  вузьких місць у розвитку об'єкта (фірми) і можливих шляхів поліпшення даного положення [31, c. 60].

          1.3 Системний підхід — основа управління діяльністю підприємств