Тарифні та нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі та роль в реалізації зовнішньоекономічної політики кра

До додаткових платежів що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту, відносяться різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірним.

Економічні методи регулювання мають велике значення для стабілізації економіки.

Не менш важливим методом є правове забезпечення ЗЕД. Правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків держави здійснюється на рівні державного (конституційного) і міжнародного публічного права. Юридичним оформленням зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародно-правові договори як нормативного, так і ненормативного характеру.

Зовнішньоекономічна діяльність і її правова форма це зовнішньоекономічні угоди регулюються, з одного боку, адміністративним правом і, з іншого боку, міжнародним приватним правом. Цей комплекс являється сукупністю пов'язаних ієрархій і взаємопідлеглістю міжнародних і національних правових норм, що взаємодіють між собою та у своїх структурних частинах, які регламентують зовнішньоекономічні зв'язки держави. Міжнародне приватне право, притаманними йому методами, регулює взаємини контрагентів, тобто відносини «горизонтального», приватноправового характеру.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Також  створювати сприятливий правовий клімат для реалізації економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічних відносин.

Митно-тарифні норми виступають важливим елементом у системі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це пов'язано з функціями, які виконують митно-тарифні регулятори при обслуговуванні міжнародних економічних відносин.

Митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму функціонування підприємств у сфері зовнішніх зв'язків, мають спеціальний та загальний характер. Це також  стосується і  нормативних документів,проте в актах загального характеру трапляються окремі норми, спеціально розраховані на митно-тарифні відносини. Нормативні акти, які регулюють митно-тарифні взаємовідносини, можна умовно розділити на чотири групи:

1. Першу становлять правові норми  загального характеру. Це в основному конституція, декларації та основні закони держави.

2. До другої належать акти, в  яких закріплені основні принципи  організації і напрями здійснення митно-тарифної політики України. Ці документи  визначають основні правові засади функціонування митної системи держави, головні напрямки митної політики країни, систему органів державного регулювання митної справи. Наприклад  Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ст. 13 та Митний кодекс України.

3. Основу третьої групи становлять  акти, що складаються із систематизованих норм, котрі регулюють окремий напрям митних відносин. Наприклад встановлення митних тарифів. В Україні даний напрям регулює Закон України "Про єдиний митний тариф".

4. Четверта група – це акти  щодо регулювання поточних операцій  у сфері митно-тарифних відносин.  Вони регламентують широке коло  відносин, до них відносять постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються різними органами влади.

На сучасному етапі діє  близько 17 конвенцій та 51 рекомендації, які регулюють митно -тарифні відносини у світі. Основними являються:

• Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів;
• Женевська міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах 2001р.;
• Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства;
• Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. [3, c. 47-50.]

Характерною особливістю є інтеграція України у митні, економічні і інші союзи, зокрема – функціонування Світової організації торгівлі і приєднання нових країн до цієї організації, Всесвітньої митної організації (ВМО), розширення Європейського Союзу (ЄС). На даний час Україна є членом СОТ та інших міжнародних організацій і договорів, тобто також є учасником інтеграційних процесів. Україна має дотримуватися умов, відповідно до яких повинна перебудувати митну політику і свою зовнішньоекономічну діяльність. Для спрощення і пришвидшення руху товарів через український кордон, а разом з тим забезпечення контролю за таким переміщенням Державна митна служба України має діяти відповідно до ратифікованих міжнародних норм (норм СОТ, ВМО та інших угод і договорів, а також організацій) [12].

Отже з вище зазначеного можна говорити, що між адміністративними і економічними засобами регулювання ЗЕД є принципова відмінність. Їхню дію підсилює правове забезпечення. При використанні економічних засобів остаточне право вибору імпортного або місцевого товару, ресурсів зберігається за споживачем, який керуються ціною, якістю, умовами постачання продукції або надання ресурсів. При використанні адміністративних засобів порушується  ринковий механізм, скорочується асортимент товарів, можливості доступу до ресурсів і фактично примусовим шляхом вирішується вибір продукції або ресурсів споживачем на користь вітчизняних.

 

1.3 Інституційно-організаційні  засади митного  регулювання  зовнішньоекономічної діяльності

 

Митне законодавство визначає принципи організації митної справи в Україні,  метою якого є створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків та захисту конституційних прав і свобод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності й додержання ними правил, установлених у цій галузі.

Митне законодавство України забезпечує організацію та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів. Також  визначаються загальні принципи регулювання митних відносин. За допомогою митного законодавства відбувається захист економічних інтересів України, забезпечується виконання зобов'язань, що випливають із міжнародних договорів України стосовно митної справи. Правові норми перш за все спрямовані на забезпечення захисту інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку.

Митна служба України є одним із головних суб’єктів державного регулювання міжнародних торговельних відносин. Державна митна служба України (ДМСУ) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність митної служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності вона керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. Митне регулювання також здійснюють і органи регулювання виконавчої влади, такі як Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство фінансів України, Державна служба експортного контролю, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей, Митно-тарифна рада України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі тощо. У межах своїх повноважень митна служба України організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль над їх реалізацією (рис. 2 див. додаток В) [13].

Кабінет  Міністрів України відіграє важливу роль в регулювання  зовнішньоекономічної діяльності. Перш за все КМУ забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України з питань митної справи. Також даний орган організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та спрямовує роботу Держмитслужби України, співробітництво з міністерствами, іншими органами виконавчої влади тощо.

Згідно Митного кодексу України , митниця – це державний орган, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справляння мита, митних зборів та інших митних платежів і є самостійною юридичною особою, яка здійснює свою діяльність в межах регіону (території), що визначається регіональною митницею за погодженням з Державною митною службою України

ДМСУ має право створювати, реорганізовувати та ліквідовувати митниці. Голова Державної митної служби України за поданням регіональної митниці затверджує структуру, граничну чисельність і фонд оплати праці працівників митниці. Митниця підпорядковується регіональній митниці, але в окремих випадках - безпосередньо ДМСУ.

Митні пости створюються  преш за все для забезпечення виконання регіональними митницями та митницями певних функціональних завдань у складі митниці в пунктах пропуску через митний кордон України та інших об'єктах зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій. Вони діють на правах структурного підрозділу регіональної митниці або митниці  та безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Митні пости створюються у міру необхідності з урахуванням адміністративно-територіального поділу, географічного положення району, а також на залізничних станціях, автомагістралях, в аеропортах, морських і річкових портах. Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюється Державною митною службою України за поданням регіональної митниці. Вони можуть бути прикордонні (зовнішні) і внутрішні. Це пов'язано як з маршрутами переміщення товарів, рухом пасажиропотоків, так і з місцями концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Для більш ефективної діяльності митних органів при Державній митній службі України можуть створюватися спеціалізовані управління та організації для декларування, зберігання та реалізації митних вантажів, забезпечення технічними засобами контролю, а також будівельні та господарські служби, інформаційно-аналітичні центри, кінологічні служби, заклади освіти з підготовки та перепідготовки кадрів, консультаційно-інформаційні пункти. Вони являються юридичними особами, мають самостійний баланс, гербову печатку, штампи, бланки, рахунки в банку, мають право бути позивачем та відповідачем у судах і укладати в межах наданих повноважень та виділених коштів з юридичними та фізичними особами договори, пов'язані з господарською діяльністю, і т. п.

Також існують органи державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю митних органів України в процесі митної справи: Служба безпеки України (Закон України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 р.), Рахункова палата України (Закон України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р.), Державна контрольно-ревізійна служба України (Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.). [3, c.56-62]

Залежність митних органів від певної державної інституції перш за все викликано необхідністю взаємозв’язку  при здійсненні зовнішньоекономічної політики.  Існують країни, де митні органи підпорядковані безпосередньо міністерствам зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, економіки, проте більшість країн світу ввела митні органи до структури міністерства фінансів. Основним аргументом даного підпорядкування є необхідність контролю за фінансовими потоками певною державною структурою. Тобто фіскальні органи підпорядковуються органам фінансового контролю. Окреме існування митних органів неможливе, так як кожний інститут державної влада має свій вагомий внесок у діяльність митних структур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ МИТНО-ТАРИФНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

2.1 Проблеми застосування митно-податкового механізму в Україні

 

Оподаткування у сфері ЗЕД − одне з ключових питань законодавчої і виконавчої гілки влади. Напрями приведення ставок ввізного мита на окремі види товарів у відповідність із зобов’язаннями України перед Світовою організацією торгівлі узгоджувалися впродовж десятирічного переговорного процесу і вже відображені в законодавстві України. У сучасному податковому законодавстві розглядається можливість зменшення ставки податку на додану вартість [14, ст. 193] до 17 % з 2014 р. Залежно від економічних умов, що склалися, врегульовуються ставки акцизного податку. Але вдосконалення використання таких інструментів в активізації законних механізмів соціально-економічного розвитку України все ще недостатньо охоплено науковим дослідженням.

У різні роки в нашій країні було розроблено і прийнято близько 100 законів про внесення змін до Митного тарифу України, 34 закони про ставки акцизного збору, більше 150 законів вносили зміни до Закону “Про податок на додану вартість”. Результатом такої співпраці стало прийняття оновленої редакції Закону України “Про Митний тариф України” , адаптованої до вимог Світової спільноти, розробка проекту Податкового та Митного кодексів України. Зростає увага науковців і практиків державного управління до митно-тарифного регулювання, особливо з боку органів державної влади, суб’єктів господарювання, міжнародних інституцій. При цьому економічна роль мита і межі впливу митного тарифу на соціально-економічний розвиток країни, регулівна функція податку на додану вартість та акцизного податку у зовнішньоекономічних операціях залишаються недостатньо вивченим.

За даними Комітету Верховної Ради з питань бюджету, в нашій країні спостерігається зростання обсягів перерахування митних платежів до Державного бюджету України з 13,7 млрд грн у 2003 р. до 83,3 млрд грн у 2011 р. (зростання майже в 6 разів). Але й нині це не стало фактором пожвавлення соціально-економічного розвитку. У структурі ж надходжень до Державного бюджету (рис. 3) частка платежів від податкової служби з 2003 до 2010 рр. зменшилася з 61,2 до 44 % . Це свідчить про назрілі потреби підвищення рентабельності й конкурентоспроможності українських підприємств і товарів, як на світових ринках, так і на національних.