Тарифні та нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі та роль в реалізації зовнішньоекономічної політики кра

Структура ввізного митного тарифу за видами застосування ставок характеризується переважанням частки адвалорних ставок, яка впродовж 2001–2005 рр. становила 79.7 %, а на час вступу до СОТ (16 травня 2008 р.) зросла до 98.5 %. За цей період частка специфічних ставок зменшилася з 16.3 до 1.5 %, а комбінованих – з 4 до 0 %.

До чинного впродовж 2005–2007 рр. митного тарифу України входило понад 10.9 тис. тарифних ставок, із них лише 16.4 % – у нульовому діапазоні, 6.4 % – вище 15 %, тобто на рівні міжнародних тарифних піків.

Подальші кроки тарифної політики, відповідно до вимог СОТ, стосувались збільшення в 2.2 раза кількості ставок у нульовому діапазоні й кардинального зменшення пікових ставок (з 698 до 314 ставок, або у 2.2 рази) та специфічних ставок (з 1782 до 163, або у 10.9 рази), а також усунення комбінованих ставок (табл. 2).

Табл. 2 Кількість та структура тарифів України за діапазоном ставок*

Примітка. * Складено за даними ДМСУ.

** У кожному періоді першою цифрою позначена кількість, другою –відсоток.

Аналіз прийнятих Україною зобов’язань, взятих при вступі до СОТ, свідчить про зменшення ступеня тарифного захисту вітчизняних виробників від конкуренції з імпортом. Зміни у рівнях імпортних тарифів до і після вступу України до СОТ та збільшення ступеня лібералізації торгівлі представлені в табл. 3.

Оскільки середньоарифметичні ставки відображають рівень тарифного захисту без урахування їх впливу на товарну структуру імпорту, а середньозважені ставки формуються залежно від зміни його структури, то їх порівняння дозволяє оцінити зміни вагомості тарифного захисту. Порівняння динаміки середньозважених ставок із динамікою середньоарифметичних за період між останніми змінами Митного тарифу на 1 вересня 2005 р. і часом вступу до СОТ свідчить про лібералізацію вітчизняної торгівлі в цілому на 25% у тому числі торгівля продукцією сільського господарства на 31%, промисловими товарами – на 29 %.

Табл.3 Ставки митного тарифу чинні та зв’язані, %*

Примітки: * Складено за даними Кабінету Міністрів України. Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань на тему: "Стан підготовки вступу України до СОТ, проблеми та перспективи". [01.11.2006]. — С. 25.

** Коефіцієнт збільшення лібералізації торгівлі розраховано за формулою: Кл = 1 – Ісвс/Ісас.

Слід зазначити, що особливо низьким є рівень захисту сільськогосподарських товарів в Україні, де ввізна тарифна ставка зв’язана на рівні 11.2 %, що у 1.5–2 рази нижче порівняно з іншими країнами-експортерами цих товарів. За даними СОТ, Аргентина зв’язала ставку на рівні 32.6 %, Бразилія – 35.5 %, Болгарія – 42.4 %, Китай – 15.8 %, ЄС – 15.1 %, Канада – 14.5 %. Навіть партнери з СНД – Грузія, Молдова, Киргизстан – мають зв’язану ставку вищу, ніж Україна.

У промисловості чинні середньоарифметичні тарифи дещо нижчі за зв’язані, що забезпечує можливість деякого маневру в реалізації митно-тарифної політики. Щодо імпорту тарифні ставки відображують досить високий рівень лібералізації торгівлі в цілому, а стосовно деяких галузей – навіть надто високий. Наприклад, ввізні мита на пасажирські автомобілі знизились з 25 % до 10 %, що суттєво впливатиме на частку в імпорті цих товарів.

З метою збільшення обсягів інвестиційного імпорту та розвитку промислової кооперації Україна приєдналась до 16 секторальних угод, більшість з яких передбачають нульову ставку тарифу в кінцевому періоді (на сталь, іграшки, деревину, кольорові метали, фармацевтичні препарати, папір, сільськогосподарську техніку, меблі, товари, пов’язані з інформаційними технологіями, наукове обладнання, будівельну техніку, медичне обладнання). На продукцію хімічної промисловості встановлюється ставка в межах 5.5–6.5 %, текстиль і одяг – від 0 до 17.5 %. Державна підтримка автомобіле-, літако-, суднобудування полягає у звільненні від ввізного мита на матеріали і комплектуючі та застосуванні нульової ставки оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з правилами СОТ, Україна отримала можливість застосовувати захисні засоби в разі критичного стану платіжного балансу, формування якого пов’язане зі світовою фінансово-економічною кризою, скороченням промислового виробництва та експорту в країні, зменшенням резервів Національного банку. Ці засоби полягають у введенні тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу відповідно до статей ХІІ та

ХVІІІ ГАТТ–1994. Користуючись цим правом, Україна запроваджує надбавку до діючих ставок ввізного мита у розмірі 13 % митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України в режимі імпорту, крім товарів критичного імпорту. Надбавка запроваджується тимчасово строком до шести місяців. Якщо ж стан платіжного балансу не поліпшиться, то це стане підставою для продовження застосування надбавки, але на строк не більше шести місяців. У цьому законі зазначається, що доходи, отримані внаслідок запровадження тимчасової надбавки, зараховуються до складу доходів Стабілізаційного фонду, створеного для подолання негативних наслідків фінансової кризи.

Україна як член СОТ може користуватися такими заходами щодо захисту та підтримки національного виробника:

  • підвищення імпортного мита і застосування кількісних обмежень імпорту відповідно до Угоди про захисні заходи Уругвайського раунду і ст. ХІХ ГАТТ–1194;

  • обмеження імпорту сільськогосподарської  продукції відповідно до ст. 5 Угоди про сільське господарство та Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;

  • Угода про субсидії та  компенсаційні заходи, а також  ст. VІ ГАТТ і Угода про застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів як ефективний інструмент боротьби з заниженням цін на імпортовані товари.

Важливим наслідком вступу України до СОТ може бути поліпшення її іміджу для потенційних інвесторів, оскільки членство у торговельному клубі з уніфікованими правилами "поведінки" свідчить про передбачуваність і стабільність взаємовідносин, що має важливе значення для інвесторів. Це стосується перш за все транснаціональних корпорацій, які мають потребу в розміщенні ринків збуту, можливості перенесення в інші країни своїх виробництв. Крім того, членство у СОТ є обов’язковою умовою для початку переговорів між ЄС і Україною щодо створення зони вільної торгівлі, що дуже важливо для України, оскільки частка ЄС у її зовнішньоторговельному обороті становить понад 35 %.

Членство у СОТ надає Україні можливість користуватися загальними правилами доступу на світові ринку, захисту внутрішнього ринку механізмами вирішення суперечок, надання допомоги вразливим секторам тощо. Однак значно більшою загрозою порівняно з іноземною конкуренцією є невирішені внутрішні проблеми національної економіки, зокрема низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів, слабо диверсифікована структура експорту, відплив інтелектуального капіталу за кордон, недорозвиненість базових ринкових інститутів.

Ефективна торговельна політика, в тому числі тарифна, є одним із чинників інтеграції країни у міжнародний економічний простір. Поєднання тарифної політики з політикою обмінного курсу національної валюти утворює механізм, за допомогою якого міжнародна торгівля може впливати на розподіл ресурсів у економіці країни, структурне реформування промислового й аграрного секторів, доступ до нових технологій, підвищення стимулів для експорту. Однак у дійсності зазначені позитивні моменти впливу політики деформуються через прагнення до отримання ренти, корупцію, контрабанду та інші негативні явища, від яких потерпає багато країн з транзитивною економікою, традиційним нехтуванням вимогами законодавства, слабкістю політичної влади. В Україні порівняно з країнами ЄС надмірно складна структура тарифної сітки. Це створює умови для лобіювання з боку зацікавлених осіб з метою захисту від конкуренції з імпортом. Оскільки захисту від конкуренції потребує дуже багато видів вітчизняних товарів та суб’єктів господарювання, що їх продукують, то й виникають підстави для формування високого рівня корупції, про що свідчить рейтинг України за показником вартості корупції для бізнесу – 110 місце із 116 країн [22, с. 31].

2.3 Особливості  застосування митно-тарифних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зростання обсягів зовнішньої торгівлі, посилення її впливу на економічний розвиток країн обумовили посилення ролі митних тарифів і мит як регуляторів економіки. Майже всі країни світу за допомогою цих інструментів вирішують різні завдання. За окремими оцінками, близько 2/3 зовнішньоторгівельного обігу промислово розвинених країн охоплюється митним тарифом, а в Україні механізм митно-тарифного регулювання охоплює лише 25% зовнішньої торгівлі [23, с. 108].

Митне питання є одним із ключових питань законодавчої та виконавчої гілок влади. Напрями подолання ставок ввізного мита на окремі види товарів відповідно до зобов’язань України перед СОТ узгоджувалися впродовж десятирічного переговорного процесу й уже відображені в національному законодавстві України. Але питання вдосконалення використання таких інструментів, як мито та митні тарифи в активізації законних механізмів соціально-економічного розвитку України залишається все ще недостатньо охопленим науковими дослідженнями.

Вступ України до СОТ загострив проблему застосування митних тарифів і приведення національного законодавства до міжнародних норм. Питання захисту українських підприємств в умовах поглиблення інтеграційних процесів, визначення розміру ставок мита та їх вплив на розвиток українських галузей  обговорювалися на різних рівнях керівництва держави та бізнесу. У різні роки в нашій країні було розроблено й прийнято близько 100 законів про внесення змін до митного тарифу України. Результатом такої співпраці стало прийняття оновленої редакції Закону України «Про Митний тариф України» [24], адаптованої до вимог Світової спільноти. Зростає увага науковців і практиків державного управління до митно-тарифного регулювання, особливо з боку органів державної влади, суб’єктів господарювання, міжнародних інституцій. Але при цьому економічна сутність мита та межі впливу митного тарифу на соціально-економічний розвиток країни залишаються недостатньо вивченими.

Сьогодні невизначеним залишається ключове питання: мито є податком, платою за надану державою послугу чи регулятивним платежем? Відсутність чіткого  розуміння економічної сутності мита є причиною різних підходів до визначення цієї категорії. При цьому значне коло дослідників [26, с. 432] визначають мито як податок. У ст. 6 Закону України «Про єдиний митний тариф» зазначається, що «… мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України» [26]. Як податок мито є обов’язковим платежем, встановленим вищим органом законодавчої влади, який сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету в розмірах, спосіб і терміни, передбачені законодавством. Учені вважають, що мито є головним економічним інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, що саме за його допомогою держава регулює та стримує розвиток певних галузей національної економіки [27, с. 26; 28, с. 36; 5, с. 57-58].