Тарифні та нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі та роль в реалізації зовнішньоекономічної політики кра

Рис.3. Динаміка участі державних інституцій у наповненні державного бюджету України, %

 

Крім того, з рис. 3 видно, що надходження до бюджету країни через органи ДМСУ та ДПАУ є чи не найважливішим фактором, який потрібно використовувати і для активізації господарської діяльності національного виробника.

Динаміка надходжень до державного бюджету України (рис. 4), що контролює Державна митна служба, показує залежність формування доходів країни переважно за рахунок оподаткування імпорту податком на додану вартість.

На думку українських науковців [15, 24–25], мито є важливим економічним інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі і саме за його допомогою держава регулює та стимулює розвиток певних галузей національної економіки. Слід уточнити, що збільшення мита в нашій країні не завжди призводить до зменшення відповідного імпорту (тимчасове зменшення відбувається в короткостроковому періоді).

Рис. 4. Динаміка надходжень митно-податкових платежів  до державного бюджету України, млн грн (за даними Звітів про виконання державного бюджету України за 2002–2010 рр.)

 

Залишається відкритим питання ефективності мита в процесі державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю в Україні. Назріла необхідність аналізу результатів дії кожного інструмента державного регулювання, визначення чинників, що зменшили очікуваний ефект їхньої дії.

Так, ДМСУ формує показники про обсяги умовно нарахованих платежів, серед яких є мито, ПДВ та акцизний податок. Основу цих показників становлять суми нараховані, але не сплачені суб’єктами ЗЕД до бюджету внаслідок застосування пільгових чи преференційних режимів у зовнішньоекономічних операціях. Така втрата бюджету мала б компенсуватися не просто потенційною можливістю доступу до іноземних ринків або імпортом дефіцитних і вкрай необхідних товарів в Україну, а реальними і конкретними результатами від участі в міжнародній торгівлі за особливими правилами та умовами.

Рис. 5 Темпи зростання імпорту і ввізного мита за період 2002–2010 рр.

(За  даними Звітів ДМСУ за 2002–2010 рр.)

 

Показники ілюструють інтенсивність зростання імпорту та дії факторів, що його регулюють. Перевищення показників темпів зростання імпорту (рис. 5), що оподатковувався митом, над показниками темпів зростання загального імпорту свідчить про інтенсивну митно-тарифну політику. Коливання ж показників темпів зростання  умовно нарахованого мита відображає роботу Уряду: укладення угод про вільну торгівлю з країнами світу [16], вступ до СОТ [17], застосування пільг під час митного оформлення окремих груп товарів.

Треба наголосити, що мито – це особливий податок, головне призначення якого, зокрема в нашій країні, – активізація структурних змін у зовнішньоекономічній діяльності, тобто це не просто фіскальний інструмент.

Держава акумулює частину нової вартості, що утворилася в результаті задоволення потреби дешевшим іноземним товаром. При цьому частина виробничих ресурсів вивільнилася. Тож держава має раціонально використати таку економію: вивільнену частину трудових і матеріальних ресурсів потрібно ефективно вкласти у виробництво інших, можливих для виготовлення в Україні товарів.

Іншими словами, в разі вилучення з обігу суб’єктів господарювання обігових коштів у розмірі мита держава має брати на себе обов’язки щодо створення умов для вкладання цих коштів у заходи, які покращать економічні показники всередині країни, зокрема щодо правил і процедур, цілей, критеріїв, аналізу наслідків тощо. Нині соціально-економічний розвиток передбачає максимально ефективну, раціональну зайнятість і покращання добробуту населення, забезпечення реальних умов для підвищення заробітної плати. Це субординовано й завданнями підвищення технологічності товарів, що виробляються у країні. Таким чином, розмір ставки ввізного мита має бути економічно обґрунтованим необхідним рівнем підтримки виробничого капіталу певних вітчизняних галузей. Установлення ж ставки нижче зазначеного рівня зменшує потенційні можливості галузі, знижує конкурентні переваги перед імпортними аналогами.

На жаль, акумульована через державний бюджет економія суспільної праці в Україні у вигляді митних платежів здебільшого виведена з процесу відтворення і спрямована на цілі кінцевого споживання. У таких умовах державне регулювання не зумовлює безпосередніх позитивних зрушень у соціально-економічній діяльності країни.

Не кращим чином держава розпоряджається й експортним, або вивізним, митом. Вивізне мито – це важливий інструмент регулювання експорту. Джерелом експортного мита зазвичай є світова рента, яка формується за рахунок частини новоствореної вартості. Накопичені через вивізні мита в державному бюджеті доходи теж мають бути джерелом прискорення соціально-економічного розвитку. Заниження експортних мит збільшує доходи експортерів (і не обов’язково виробників експортованої продукції), стимулює постачання продукції на експорт за одночасного заниження експортних цін. Натомість збільшення експортних мит збільшує доходи державного бюджету. Разом із тим недосконале застосування цього інструменту, знижуючи внутрішні ціни, зменшує фінансові результати виробників.

Логічно вважати, що особливо для трансформаційної економіки України, яка більш ніж на 50 % тінізована [18, 166], неприпустиме подальше регулювання експортних мит в основному методом спроб і помилок. Це зумовлює втрату державою своєї ролі і значущості в досліджуваній сфері.

Загалом, економічна природа мита відображає відмінності світової та національної вартості, а за своєю формою мито виступає платежем, податком і є різницею в рівнях світових і внутрішніх цін. Тобто за наявності вітчизняного виробництва товарів величина мита визначається сформованими відмінностями в рівнях світових і національних витрат виробництва. Одне із завдань держави полягає у спрямуванні мита на наближення витрат національного виробництва до світового рівня. Введення, зміна, скасування мит безпосередньо впливають на економічні інтереси імпортерів та експортерів, ефективність увезення та вивезення певних груп товарів. Мита відіграють зростаючу роль у формуванні рівня витрат на імпорт і експорт товарів. Це, у свою чергу, впливає на рівні цін на продукцію, що ввозиться і вивозиться. Вплив рівня ставок мита на обсяги імпорту й експорту залежить від ступеня впливу на рівень ринкових цін, які, у свою чергу, впливають на обсяги платоспроможного попиту і пропозиції конкретних товарних ринків.

У системі заходів державного регулювання ЗЕД мито доповнюється акцизним податком, який справляється з окремих видів товарів за диференційованими ставками. Необхідність застосування акцизного податку на товари, що ввозяться, зазвичай пояснюється такими причинами:

– необхідність компенсувати суспільству негативні зовнішні ефекти від споживання підакцизних товарів;

– можливість збільшити надходження до бюджету, не створюючи надмірного податкового тягаря та уникаючи значних адміністративних витрат.

Рекомендаціями МВФ сферу застосування акцизів пропонується обмежити п’ятьма групами товарів: алкогольні напої, тютюнові вироби, автомобілі, нафта і нафтопродукти, запасні частини для автомобілів.

В Україні п. 215.1 Податкового кодексу визначено такі групи підакцизних товарів [14, ст. 215]:

1) спирт етиловий, алкогольні напої, пиво;

2) тютюнові вироби, тютюн та промислові  замінники тютюну;

3) нафтопродукти, скраплений газ;

4) автомобілі легкові, кузови до  них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

У межах ЄС донедавна було гармонізовано справляння акцизного податку з трьох груп товарів: тютюнових виробів, спирту та алкогольних напоїв, нафтопродуктів. З 1 січня 2004 р. до зазначеного переліку додано інші енергопродукти: вугілля, природний газ, електроенергію.

Невідповідності в рівні застосовуваного оподаткування в суміжних країнах можуть породжувати підґрунтя для отримання нелегального економічного ефекту і процвітання контрабанди. Наприклад, у ЄС [19, 290–291] мінімальний розмір акцизного податку на цигарки становить 64 євро за 1000 шт. І кожна країна співдружності встановлює свій рівень податку, але не менший зазначеного. Держави Європи, керуючись передусім інтересами збереження здоров’я населення, встановили найбільші ставки оподаткування сигарет. Роздрібна ціна однієї пачки сигарет найбільш популярної цінової категорії становить: у Німеччині – 4,7 євро, у Франції – 5,0, в Ірландії – 7,1, у Великій Британії – 7,7 євро. В Україні 0,7–1 євро за пачку. Боротьба з контрабандою тютюнових виробів до країн Європи покладена на Державну митну службу України, але різниця в ціні на сигарети підживлює бажання будь-яким чином отримати нелегальний економічний ефект. Тобто адміністративні інструменти в даному випадку недостатньо ефективні. Підвищення акцизного податку на сигарети в Україні є резервом поповнення бюджету країни та отримання додаткових коштів на боротьбу за здоровий спосіб життя та пропаганду масової культури і спорту, а також методом боротьби з контрабандою тютюнових виробів до країн ЄС.

На жаль, в Україні не застосовується системний підхід при визначенні розміру акцизного податку. Так, Верховна Рада періодично вносить зміни до законів України з метою тимчасового встановлення ставок акцизного податку на окремі товари. Аргументами щодо зміни акцизного податку, як правило, виступають зависокі ціни на підакцизні товари або завеликі прибутки постачальників цих товарів, і не аналізується, що необхідно зробити і коли, щоб зменшити негативний вплив підакцизних товарів на суспільство і навколишнє середовище.

Тож для створення дійового механізму акцизного оподаткування необхідно не лише оцінювати межу “цінової витримки” постачальників товарів чи їх споживачів, а й досліджувати результати дії акцизного податку за його основним призначенням.

Ще одним важливим податком у сфері зовнішньоекономічних операцій є ПДВ, він робить вагомий внесок у формування державного бюджету. У словнику сучасної економіки Макміллана [20] наводиться визначення поняття доданої вартості: “… вартість продукції фірми мінус вартість ресурсів, придбаних в інших фірмах. По суті це сума факторних доходів фірми: заробітної плати і прибутків”. На мою думку, доцільно спрямувати податок на додану вартість з імпортованих товарів на створення доданої вартості в галузях економіки в Україні: підвищення заробітної плати українських працівників та прибутків українських підприємств. Частка доданої вартості з імпортованих товарів має трансформуватись у додану вартість вітчизняних товарів.

Через кілька років Уряд України зобов’язався знизити ставку ПДВ до 17 % [14, ст. 193]. Це означає, що необхідно збільшити додану вартість настільки, щоб зниження відсотка податку не погіршило стан держбюджету. В умовах посилення міжнародної конкуренції це можливо за рахунок підвищення продуктивності праці через збільшення технологічності продукції, що виробляється в Україні, та завантаження виробничих потужностей українських виробників.

2.2 Митно-тарифна політика України в контексті інтеграції країни у Світову організацію торгівлі

 

За умов глобалізації світового господарства та розширення впливу міждержавних інституцій регулювання торгівлі, зовнішньоекономічна політика більшості держав будується із врахуванням вимог і механізмів Світової організації торгівлі. Одним із найвагоміших інструментів цієї політики є митний тариф, який має повсюдне застосування, охоплюючи, за окремими оцінками, близько 2/3 зовнішньоторговельного обороту розвинених країн [21], збільшуючи ціну імпортного та/або експортного товару, а також впливає на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі.

Сучасні митні тарифи містять тисячі найменувань товарів. Загальна кількість товарних позицій у митних тарифах розвинених країн досягає 6–7 тис. Крім того, кожна товарна позиція охоплює диференційовані підпозиції внаслідок тенденції до збільшення числа товарів, які обкладаються митом. Кожному із цих товарів у митному тарифі відповідає визначена ставка мита і наводиться метод його розрахунку.

Тариф як інструмент регулювання впливає перш за все на витрати виробництва і торговельний прибуток, завдяки чому забезпечується можливість прямого та опосередкованого втручання держави у сферу підприємництва, приватних економічних інтересів з метою корегування напрямів зовнішньоторговельної діяльності суб’єктів господарювання. До інструментів тарифного регулювання слід віднести ставки мита, митну товарну номенклатуру, порядок визначення країни походження та встановлення митної вартості, систему пільг і преференції з митного оподаткування відповідно до митного режиму.

За умов ринкової економіки та лібералізації ЗЕД ввізне мито стало одним із найважливіших економічних регуляторів цієї діяльності. За його допомогою держава може вирішувати такі завдання:

  • сприяти ввезенню товарів  чи обмежувати їх імпорт;

  • обмежувати вивезення окремих товарів з огляду на їх необхідність для потреб внутрішнього виробництва;

  • вирівнювати економічні умови для аналогічних товарів вітчизняних товаровиробників та їх зарубіжних конкурентів;

  • здійснювати відповідну економічну, науково-технічну, фінансову, екологічну політику у сфері ЗЕД;

  • спрямовувати діяльність суб’єктів  ЗЕД у русло загальнодержавних, національних інтересів.

В Україні правовою основою тарифного регулювання є Закон України "Про Єдиний митний тариф" від 1 березня 1992 р. із подальшими змінами та доповненнями, Митний кодекс України, а також постанови Кабінету Міністрів України стосовно митно-тарифного регулювання та нормативні акти Державної митної служби України (ДМСУ).

В Україні експортне мито упродовж 1993–1996 рр. застосовувалось головним чином із фіскальною метою, про що свідчить широка номенклатура товарів, із вартості яких стягувалось мито, та відносно високі його ставки. У подальшому експортне мито використовувалось як важіль оперативного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, передусім для обмеження вивозу важливої для економіки сировини.

Цей захід був пов’язаний з необхідністю підвищення рівня завантаженості потужностей підприємств переробної промисловості. Вивізне мито і нині використовується стосовно експортних операцій з металобрухтом, живою худобою, шкіряною сировиною, а також насінням окремих олійних культур. Однак за зобов’язаннями, прийнятими Україною при вступі до СОТ, ставки експортного мита знижуються: на брухт чорних металів – з 30 євро за тонну до 10 (кінцева ставка мита); брухт легованих чорних металів та напівфабрикатів з їх використанням – з 30 до 15 євро за тонну; живу велику рогату худобу – з 50 % (55, 75 залежно від виду та маси худоби) до 10 %; шкірсировину – з 27–30 % до 20 %; насіння олійних культур – з 17 % до 10 %.