Тарифні та нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі та роль в реалізації зовнішньоекономічної політики кра

Слід зазначити, що мито – це особливий податок, головна мета якого – не стільки збільшити надходження до бюджету держави, скільки активізація структурних змін у ЗЕД.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика щодо досліджуваних проблем митно-тарифного регулювання передбачає вдосконалення ролі держави в економіці з метою обмеження негативних наслідків, викликаних коливанням економічних процесів, вплив яких з поглибленням глобалізаційних процесів є невідворотним. До того ж досліджувальні інструменти держави важливі для забезпечення стабільної та контрольованої економічної системи в короткостроковій перспективі. Оскільки вони безпосередньо пов’язані з доходами й видатками державного бюджету, то тут спершу реалізується фіскальна функція, а потім регуляторна. Для того щоб фіскальна функція працювала на стимулювання здорової, законної конкуренції, підтримку інновацій у національному бізнесі, забезпечення споживачів кращими товарами, необхідно систематично оцінювати наслідки змін ставок мита та визначати напрями витрачання акумульованих коштів від зовнішньоторгівельних операцій. Тобто регуляторна функція має бути чітко визначеною вже до фіскальної функції.

Податки є об’єктивно обумовленою частиною ціни. Вони визначають у кінцевому підсумку розмір частини знову створеної вартості й не повинні перевищувати певної межі. Вилучення через податки великих сум новоствореної вартості сповільнює або навіть припиняє нормальний процес законного розширеного відтворення, що штовхає підприємства до незаконної  діяльності. Навіть якщо держава залучає відповідні обсяги інвестицій, у підприємств не вистачає коштів на підтримку процесу розширеного відтворення. Породжується ефект «фінансового голоду». Підприємства змушені збільшувати ціни на свою продукцію, обмежувати нормальне відтворення людських ресурсів. Це веде до зниження платоспроможного попиту, а отже, до падіння обсягів виробництва. Таким чином, податок є економічним інструментом перерозподілу доходів, грошовою формо новоствореної вартості.

Мито має рентний характер. Наприклад, ввізне мито відображає той додатковий дохід, який повинен був би отримати імпортер іноземного товару, придбаного на світовому ринку за нижчою ціною, ніж та, за якою аналогічний товар може бути реалізований вітчизняним виробником. Джерелом цього доходу є частина новоствореної вартості, призначена для задоволення потреб у відповідному товарі. Якщо ж товар, призначений для задоволення цієї потреби, зроблений вітчизняним виробником, то здійснюється обмін новостворена вартість, призначена для задоволення цієї потреби, розподіляється на користь імпортера (у якого вона вилучається повністю або частково на користь держави через митні платежі).

Таким чином, держава акумулює в себе частину новоствореної вартості, яка утворилася внаслідок того, що потреба була задоволена дешевим іноземним товаром, а частина виробничих ресурсів на задоволення цієї потреби вивільнилася. Державі вигідно раціонально використовувати цю економію, тобто спрямовувати її на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Оскільки в процесі імпортозаміщення було вивільнено частину трудових і матеріальних ресурсів, ця частина має бути ефективно вкладена у виробництво інших, більш доцільних для виробництва всередині країни товарів. Це багато в чому буде залежати від кваліфікації вивільненої праці та метаріально-речового складу вивільнених ресурсів. Якщо ж ці ресурси вивільнені з найбільш ефективних сфер, наприклад таких, де застосовуються високі технології, то, природно, не можуть бути спрямовані в ще більш ефективні сфери, а будуть трансформувати в менш ефективні або вилучатися з суспільного виробництва. Таке державне господарювання не може сприяти соціально-економічному розвитку країни.

Отже, мито – це частина нереалізованої вартості в процесі суспільного відтворення. Ключове значення має те, настільки ефективно воно може бути використаним державою. Іншими словами, вилучаючи з обігу суб’єктів господарювання обігові кошти в розмірі мита, держава бере на себе обов’язки вкласти ці кошти так, щоб вони були спрямовані на економічний розвиток усіх соціальних груп. На сьогодні соціально-економічний розвиток передбачає максимально ефективну, раціональну зайнятість та поліпшення добробуту населення, забезпечення реальних умов підвищення заробітної плати. Це можливо за умови підвищення технологічності товарів, що виробляються в країні. Таким чином, розмір ставки ввізного мита має бути економічно обґрунтованим необхідним рівнем підтримки виробничого капіталу певних галузей. Встановлення ж ставки нижче ніж зазначений рівень зменшує потенційні можливості галузі, знижує конкурентні переваги перед імпортними аналогами.

Економічна природа мита відображає відмінності світової та національної вартості, а за своєю формою мито є платежем, податком і різницею в рівнях світових і внутрішніх цін. Тобто за наявності вітчизняного виробництва товарів величина мита визначається сформованими відмінностями в рівнях світових і національних витрат виробництва. Одне із завдань держави й полягає в спрямуванні мита на наближення витрат національного виробництва до світового рівня. Уведення, зміна, скасування мит безпосередньо впливають на економічні інтереси імпортерів та експортерів, ефективність ввезення та вивезення певних груп товарів. Мита відіграють зростаючу роль у формуванні рівня витрат на імпорт і експорт товарів. Це, у свою чергу, впливає на рівень цін на продукції, що ввозиться і вивозиться. Вплив рівня ставок мита на обсяги імпорту та експорту залежить від ступеня впливу на рівень ринкових цін, які, у свою чергу, впливають на обсяги платоспроможного попиту і пропозиції конкретних товарних ринків.

РОЗДІЛ ІІІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МИТНО-ТАРИФНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1 Перспективні напрямки розвитку митно-тарифного регулювання в Україні

Одним з ключових елементів зовнішньоекономічної стратегії України є вдосконалення системи митно-тарифного регулювання за рядом напрямів. Слід зазначити,що практичний аспект реалізації заходів митно-тарифного регулювання має багато проблем. Серед них, в першу чергу, можна назвати заплутаність і не систематизованість митного законодавства, яке містить багато колізій та багато важливих питань залишає неврегульованими. Перш за все,це стосується Митного кодексу України, який приймався у терміновому порядку, тому на сьогодні вже застарів і не відображає сучасного стану речей в економічному житті країни.

У цілому всі дослідники погоджуються стосовно напрямів розвитку митно-тарифного регулювання, проте це питання залишається досить актуальним у зв’язку з недостатньою розробленістю конкретних пропозицій щодо

механізму стягнення мита.

На сьогодні залишається ряд суттєвих проблем, які впливають на стан митно-тарифного регулювання, зокрема:

– надмірна деталізація та значна диференціація у розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари;

– встановлення специфічних та комбінованих ставок ввізного мита без урахування специфіки поставок товару (при визначенні бази оподаткування за такими ставками мита застосовується вага-брутто товару з урахуванням первинної тари);

– наявність значної кількості пільг зі сплати ввізного мита для окремих галузей та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– ігнорування галузевими міністерствами та відомствами основних принципів і підходів щодо підготовки законодавчих актів з питань митно-тарифного регулювання, зокрема підготовка ними пропозицій щодо деталізації товарів за комерційними назвами, маркою та призначенням для споживання в окремій галузі.

З метою вирішення існуючих проблем, перш за все, вважаємо за доцільне надання права Кабінету Міністрів України встановлювати та змінювати ставки ввізного й вивізного мита. Запровадження такого порядку ґрунтується на необхідності оперативного реагування на зміни кон’юнктури як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, забезпечення захисту внутрішнього ринку та виконання міжнародних зобов’язань України. Крім того, це дасть змогу своєчасно реагувати на запити іноземних держав щодо тарифних поступок під час проведення дво- та багатосторонніх переговорів і сприятиме

інтеграції України до ЄС.

На користь залишення за Кабінетом Міністрів України права приймати рішення щодо зміни ставок ввізного мита свідчать, наприклад, результати переговорів з Комісією європейських співтовариств і підписання угод про торгівлю текстильною продукцією між Україною та Європейським Співтовариством.

Відсутність же можливості оперативного коригування ставок ввізного мита може призвести до порушення міжнародних зобов’язань України, що неприпустимо, та до відновлення застосування Комісією Європейського Союзу квот на українську текстильну продукцію відповідного зменшення обсягів її експорту. Існуюча довготривала процедура зміни ставок мита законами України та напружений графік роботи Митно-тарифної ради України не дають змоги здійснювати у короткі терміни вищезазначені заходи.

Ще одним аргументом на запровадження такого порядку встановлення та внесення змін до ставок мита може служити те, що у більшості країн СНД, Західної та Східної Європи встановлення та зміни ставок мита належить виключно до компетенції виконавчої влади. Таким є приклад більшості країн

СНД, зокрема, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Туркменістану, Республіки Білорусь. У країнах Східної та Західної Європи: Литовській Республіці, Республіках Румунія, Болгарія, Угорщина – право встановлювати та вносити зміни до ставок імпортного мита надано урядовим структурам. У країнах Європейського Союзу затвердження нових ставок мита здійснює Рада Міністрів ЄС.

Запропоновані зміни в механізмі внесення змін до митного тарифу дадуть змогу уникнути необхідності прийняття тактичних рішень вищим законодавчим органом країни, що тягне за собою також і численні тіньові схеми прийняття подібних рішень шляхом лобіювання інтересів владних кіл та значно покращать швидкість адаптації митно-тарифної політики до мінливого зовнішнього та внутрішнього середовища.

Крім того, слід розширити межі співробітництва між Державною митною службою, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією, а саме створити єдину доступну обом цим структурам центральну базу даних, яка буде містити оперативні дані щодо виконання державного бюджету, зобов’язань платників податків перед державним бюджетом, податкову історію учасників ЗЕД, що уможливить і спростить контроль за сплатою податків та зборів як при перетині митного кордону, так і всередині країни, а також нормативно-правову базу з митного, податкового та фінансового законодавства для внутрішнього користування працівниками ДМСУ та ДПА, яка включатиме також і документи, не зареєстровані в Міністерстві юстиції.  

Аналогічно до інформаційної бази даних пропонується об’єднати підрозділи статистики в один діючий спільно для митної та податкової служби статистичний підрозділ з метою використання єдиного підходу та методології при побудові прогнозів податкових надходжень до дохідної частини бюджету. Важливим кроком є також координація спеціалізованих навчальних закладів, що готують фінансистів, податківців та митників, яка полягатиме в обміні досвідом, веденні спільної науково-дослідної роботи, проведенні спільних наукових семінарів на науково-практичних конференцій з метою розширення кола досліджуваних проблем та пошуку оптимальних шляхів їх вирішення на практиці [29, с. 154–155].

Існують також проблеми щодо управління персоналом у митній системі, а саме щодо мотивації праці посадових осіб митних органів. Слід зазначити, що в той час, як усі розвинуті країни спрямовують близько 1,5% бюджетних коштів на фінансування митних органів, в Україні цей показник становить приблизно 0,8% витрат бюджету, що є недостатнім для розвитку матеріально-технічної бази митниць та забезпечення соціальної та матеріальної захищеності працівників митниць. Низький рівень оплати праці посадових осіб митних органів призводить до поширення корупції, зловживання службовим становищем або ж переходу до комерційних структур та розробки складних схем ухилення від оподаткування на основі набутих знань та досвіду роботи на митниці [30, с. 108].

Значна диференціація у ставках ввізного мита на готову побутову, аудіо-, відео-, комп’ютерну техніку та комплектуючі до них, яка різниться у десятки разів, призводить до масового ввезення товарів частинами з подальшим тіньовим складанням цих товарів шляхом “викруткової” збірки та ухиленням від сплати податків. У цьому напрямі необхідно продовжити роботу щодо оптимізації ставок ввізного мита, поступового їх зниження з метою перетворення з фіскального елемента в елемент регулювання зовнішньоекономічної діяльності та захисту економічних інтересів вітчизняних виробників.

Можна внести такі пропозиції щодо уніфікації ставок ввізного мита на окремі однорідні товари, які, як правило, є характерними для даного виду зловживань. Вони стосуються таких товарів: лікарські засоби, розфасовані для роздрібної торгівлі; клеїльні засоби; поліетилен лінійний; плити, листи, плівки, стрічки та пластини з пластмаси; плитка та плити керамічні; склопакети; арматура, кріплення та шарніри для дверей, вікон і воріт; машини для збирання врожаю; машини й механізми для обмолоту; електричні кавоварки; люстри та інші електрично-освітлювальні прилади; труби та трубки з міді; частини та блоки до персональних комп’ютерів тощо.

Загалом уніфікація ставок мита, як повна, так і обмежена, є одним з найбільш ефективних способів боротьби з недостовірним декларуванням імпорту, оскільки застосування лише адміністративних заходів регулювання може сприяти поширенню корупційних схем, а повна уніфікація ставок мита є саме тим засобом, що ліквідує стимули до некоректного декларування. На жаль, повна уніфікація ставок імпортного мита є досить складною у сучасних умовах, оскільки потребує досягнення консенсусу між представниками влади та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з приводу митно-тарифної політики. Тому найбільш доцільною видається часткова уніфікація ставок мита, що має на меті балансування інтересів держави, споживачів, внутрішніх виробників та імпортерів. І хоча протягом останніх років постійно проводяться реформи в галузі митно-тарифного регулювання, у процесі яких знижуються ставки мита на товари, які традиційно були об’єктом заниження митної вартості та ухилення від оподаткування, все ж залишається ще ряд товарів, які несуть ризики нелегального ввезення через надвисокі ставки податків (автомобілі, побутова техніка тощо), тому є широкі можливості для подальшої уніфікації ставок імпортного мита.