Аналіз діяльності комерційного банку на ринку пластикових карток

Отже, плаcтикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім’я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані – ім’я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссировані , тобто нанесені рел’єфним шрифтом. Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно і зберігати на картці ряд конфеденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково ще в закодованому вигляді. Ця задача може бути вирішена за допомогою різноманітних фізичних механізмів. В картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркіровки товару. Зчитування коду відбувається в інфрачервоних промінях. Картки з магнітною стрічкою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна стрічка розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію. Захищеність карт з магнітною полосою, як і попередніх, відносно низька. Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу - компаній VISA i Europay повномаштабного стандарту на більш перспективний вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток з магнітною полосою і сьогодні. В смарт-картах носієм інформації є мікросхема. Стосовно вартості карт пам’яті, то вони мають відносно високу вартість ( в 5-7 разів вище відносно магнітної карти ). Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв’язку з вдосконаленням технології і ростом об’ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп’ютерів 80-х років. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт. Прикладом може бути багатоцільова карта фірми Toshiba, що використовується в системі VISA. В доповнення до всіх можливостей звичайної мікропроцесорної карти, ця карта також має невеликий дисплей і допоміжну клавіатуру для введення даних. Ця карта об’єднує в собі кредитну, дебетову і передоплатну карту, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора, здійснює конвертацію валюти, може служити книжкою для нотатків.

Банк-емітент – член платіжної  системи, який займається випуском пластикових  карток і наданням їх в розпорядження  клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банка, а клієнти отримують право на їх використання.

Функції цього банку коротко  можна охарактеризувати так: видача картки клієнту починається з  відкриття йому рахунку в банку-емітенті і, як правило, внесенням ним певної суми коштів на цей рахунок. При наданні  картки, банк-емітент бере на себе тим  самим гарантійні обов’язки по забепеченню  платежів по картці. Характер цих гарантій залежить від платіжниж повноважень, наданих клієнту і зафіксованих класом картки. Прикладом може бути сімейство платіжних і кредитних  карток компанії VISA International. Це картки наступних видів:

- “Плас”;

- “Інтерлінк”;

- “Електрон”;

- “Віза класік”;

- “Віза бізнес”;

- “Віза преміум голд”

Повноваження власника картки перевіряється під час авторизації. Авторизація проводиться протягом прийняття картки до оплати або видачі готівкових коштів. Для цього точка  обслуговування робить запитання платіжній  системі про підтвердження повноважень  пред’явника картки і його фінансових можливостей. У випадку позитивного  рішення система дає дозвіл на оплату і сповіщає код авторизації, який потім переноситься на чек (сліп). Авторизація може проводитись як вручну, коли продавець або касир  передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), так і автоматично. В останньому випадку картка кладеться  в POS-термінал, дані зчитуються з картки, з клавіатури касиром вводиться сума платежу, а власник картки - секретний ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв’язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними з самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівкових коштів процедура носить аналогічний характер з тою лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм - банкоматом, який і проводить авторизацію.

Сукупність операцій , які  супроводжують взаємодію держателя  картки з платіжною системою при  здійсненні платежу по картці або  отриманні готівки часто називають  транзакцією. Таким чином, транзакція включає в себе не тільки зчитування даних з картки, виконання запиту на авторизацію, оформлення чека, а  і зміни інформації про фінансові  ресурси власника картки у базі даних  платіжної системи і на картці. В деяких випадках в поняття транзакції включають і відповідні операції по перерахуванню грошових коштів.

Наступним елементом платіжної  системи є банк-еквайр. Початкову  обробку запитів на авторизацію  проводить еквайр-центр. На початковому  етапі розвитку вітчизняних платіжних  систем роль еквайр-центра інколи виконує  процесінговий центр, однак в  більшості випадків в якості таких  центрів виступають банки - члени  платіжної системи, тому часто кажуть банк- еквайр. Якщо банк-еквайр не володіє  даними для виконання запиту (власник  картки - клієнт іншого банку), то запит  переправляється в процесіноговий центр, який, в свою чергу, або виконує  його і передає відповідь банку-еквайру, або здійснює його подальшу маршрутизацію.

Процесинговий центр веде базу даних платіжної системи . База даних, як правило, містить відомості про банки - члени платіжної системи і власників карток, що забезпечує виконання запитів на авторизацію. Центр зберігає відомості про ліміти власників карток і виконує запити на авторизацію в тому випадку, якщо банк-емітент не має власної бази.

В іншому випадку процесинговий центр пересилає отриманий запит в банк-емітент авторизованої картки.

Як ми бачимо, що центр  забезпечує і пересилання відповіді  банку-еквайру. Крім того, на основі накопичених  за день протоколів транзакцій - що фіксуються при авторизації даних про  проведення карткових платежів і видачі готівки - процесинговий центр готує і розсилає підсумкові дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи, а також формує і розсилає банкам-еквайрам стоп-листи.

Як видно із вище сказаного, процесинговий центр є технологічним ядром платіжної системи. Він функціонує в достатньо жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. І дійсно, використання дебетової картки призводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якій точці обслуговування платіжної системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але , наприклад, при отриманні коштів в банкоматах вона теж проводиться завжди. Використання смарт-карт може при певній організації розрахунків знизити вимоги до виконання режиму реального часу, але загальна напруга на центр не зменшиться.

Також високі вимоги до розрахункових  можливостей процесингового центру висуває і підготовка даних для проведення взаємозаліків по підсумку дня, оскільки обробці належать протоколи значної частини транзакцій, а строки виконання розрахунків досить невеликі - декілька годин.

Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної  системи потребує, по-перше, наявності  великих розрахункових можливостей процесингового центру, по-друге, розвиненої комунікаційної інфраструктури, оскільки процесинговий центр системи повинен мати можливість одночасно обслужити достатньо велике число географічно віддалених точок. Крім того, неминуча також маршрутизація запитів, що ще більш підвищує вимоги до комунікацій.

Наступним елементом платіжної  системи є розрахунковий банк, який забезпечує оперативне проведення взаєморозрахунків. В розрахунковому банку банки-члени платіжної системи  відкривають корреспондентські  рахунки. Взаєморозрахунки необхідні  для наступного. Кожний банк-еквайр здійснює перерахування точкам обслуговування по “картковим” платежам як своїх  клієнтів, так і власників карток інших банків-емітентів, які входять  в певну платіжну систему. Тому відповідні кошти повинні бути потім перераховані еквайру цими “іншими” банками.

1.3. Законодавча  та нормативно-правова база здійснення  банківських операцій із застосуванням  пластикових карток

Національна система масових  електронних платежів (НСМЕП). Важливим складовим чинником успішного функціонування карткових платіжних систем є  законодавча та нормативно-правова  база, зорієнторана на створення сприятливих  умов для ефективної діяльності платіжних  систем, забезпечення своєчасного завершення розрахунків між суб'єктами господарювання. Окрім чинних законодавчих та нормативних  актів, що регламентують функціонування платіжних систем, до правових засад  карткового бізнесу банку належать внутрішні положення, процедури, ліміти, системи захисту, яких банк повинен дотримуватись.

Основними базовими законодавчими  та нормативно-правовими актами України, що стали правовою основою для  розробки, впровадження та регулювання  діяльності на ринку платіжних карток України, є:

1. Закон України "Про  платіжні системи та переказ  коштів в Україні" від 05.04.2001 p., № 2346-111.

2. Положення про порядок  емісії платіжних карток і  здійснення операцій з їх застосуванням,  що затверджені постановою Правління  Національного банку України  від 19 квітня 2005 p., N& 137. (Зареєстровано  в Міністерстві юстиції України  19 травня 2005 р. за № 543/10823) .

3. Правила бухгалтерського  обліку операцій з використанням  платіжних карток, затверджені постановою  Правління НБУ від 8 квітня 2005 p., N* 123.

4. Правила Національної  системи масових електронних  платежів, що затверджені постановою  Правління Національного банку  України від 10 грудня 2004 p., № 620 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 січня 2005 р. за № 25/10305).

5. Положення про здійснення  Національним банком України  взаєморозрахунків за операціями  із застосуванням платіжних карток  Національної системи масових  електронних платежів, що затверджене  постановою Правління Національного  банку України від 11 листопада 2005 p., № 424.

6. Постанова Правління  Національного банку України  від 26 жовтня 2004 р. за № 512 "Про  завершення впровадження пілотного  проекту і перехід Національної  системи масових електронних  платежів до промислової експлуатації".

7. Інструкція про порядок  відкриття та використання рахунків  у національній та іноземній  валюті, затверджена постановою  Правління Національного банку  України від 12 листопада 2003 p., №492.

8. Положення про впровадження  платіжних карток міжнародних  платіжних систем у розрахунках  за товари, надані послуги та  при видачі готівки, затверджене  постановою Правління Національного  банку України від 24 лютого 1997 p., № 37.

9. Концепція поширення  безготівкових розрахунків з  використанням спеціальних платіжних  засобів, схвалена постановою  Кабінету Міністрів України і  Національного банку України від 26 травня 2006 p., N> 753.

Щодо законодавчої підтримки  масових безготівкових платежів, то слід зазначити, що в лютому 2004 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності схвалив розроблені експертами Асоціації  банків - членів EuroPay "карткові" законопроекти. Це проект Закону "Про електронну торгівлю", який визначає фінансові  та правові взаємовідносини українських  підприємств, фізичних осіб і банків у процесі електронної торгівлі, та Закон "Про внесення доповнень  до Закону України "Про платіжні системи і переказ грошей в  Україні", який регулює питання  безпеки карткових розрахунків  і протидії "картковим" шахрайствам. Останній, зокрема, регламентує можливість міжбанківського обміну інформацією про такі злочини. Адже охочих "поживитися" у сфері карткових розрахунків стає дедалі більше: загальний обсяг шахрайських операцій із платіжними картками в Україні 2005 року оцінюється в понад 1 млн доларів США, а 2006-го - понад 2 мільйони.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", № 2121 -III від 7 грудня 2000 року, на підставі банківської ліцензії банк має право здійснювати випуск банківських платіжних карток і  здійснення операцій із використанням  цих карток. Згідно зі статтею 51, банки  в Україні можуть використовувати  як платіжні інструменти банківські платіжні картки та інші дебетові і  кредитні платіжні інструменти, що їх застосовують у міжнародній банківській практиці.

Беручи за основу досвід розвинених країн світу у цій  сфері, Україна прийшла до використання поряд із традиційними безготівковими платіжними інструментами (чеками, платіжними дорученнями тощо) систем масових, тобто  споживчих, платежів. Останнім словом тут є система масових та корпоративних  платежів за товари і послуги за допомогою платіжних карток. У  таких системах використовують кредитні картки, дебетові картки, електронні гаманці (передоплачені кредитні картки), а  також картки для отримання грошей із банківських автоматів.