Лекции по "Экономике организации"

Економіка підприємства               Отрошко О.В.

Тема  1.Економічні основи ринкової діяльності в умовах ринкової економіки

1. Підприємство, як вид господарської діяльності, що здійснюється з метою одержання прибутку.

Спрямована на створення  товарів та послуг діяльність (господарська діяльність) поділяється на некомерційну та комерційну господарську діяльність. Якщо некомерційна є господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку, то комерційна господарська діяльність здійснюється з метою одержання прибутку. Здійснувану з метою одержання прибутку господарську діяльність прийнято кваліфікувати також як підприємство, а суб’єктів такої діяльності як підприємця. Зважаючи на те, що прибуток є різницею між виручкою від реалізацією продукту та загальними витратами, можна стверджувати, що підприємці це люди, які купують товари та послуги з метою перепродажу або ж продажу, вироблених з їх використанням, інших товарів та послуг з максимальним для себе прибутком.

У випадку, коли виручка від  реалізації продукту виявляється меньшою  ніж витрати виробництва, підприємство замість отримання прибутку будуть отримувати збитки.

Можливість неповерненості вкладів у бізнес коштів становить  основний ризик, на який доводиться іти підприємцям. Підприємець завжди є власником або співвласником відповідного бізнесу і як такий обов’язково виконує певні управлінські функції, тобто є менеджером.

Водночас не кожний менеджер є підприємцем, оскільки частина менеджерів може не мати жодного відношення до прав бізнесу і виконувати свої функції виключно на умовах найму.

Витрати, що їх несуть підприємства, поділяються на явні та неявні. Явні витрати виробництва це прямі платежі підприємства за фактори виробництва, які залучаються ними для ведення господарської діяльності.

Неявні витрати виробництва  – це витрати тих факторів виробництва, які безоплатно надаються підприємству його власниками. Такого роду витрати не враховуються в бухгалтерському обліку, а тому не беруться до уваги при розрахунку бухгалтерського рахунку – різниці між виручкою від реалізації продукту та явними витратами виробництва.

Проте з погляду підприємства неявні витрати мають не менш важливе значення ніж явні, адже застосовуючи належні йому фактори виробництва у власному бізнесі, він втрачає можливий їх прибуток використання в інший спосіб. Тому з погляду підприємця прибуток є не тільки і не скільки бухгалтерським прибутком, скільки економічним прибутком – різниця між виручкою від реалізації продукту та всіма включно з неявними витратами виробництва.

Мотив максимізації прибутку як різниці між виручкою та витратами виробництва націлює підприємство на виробництво лише тих товарів та послуг, які користуються попитом споживачів, тим самим досягнення підприємством реалізації власних інтересів ставиться у залежність від задоволення ними суспільних потреб.

Крім того прагнення максимізувати  прибуток спонукає підприємство до зниження витрат виробництва, адже за інших рівних умов чим нижчими  будуть витрати виробництва, тим більше прибуток.

Разом з тим націленість  на одержання максимального прибутку може підштовхувати підприємство і до дій, які суперечать інтересам суспільства:

1) Бажаючи скоротити витрати  виробництва, підприємства можуть вдаватися до економії на витратах, пов’язаних із забезпеченням належної безпеки робочих місць і продукції, допущенням  погіршення стану навколишнього середовища або сплатою податків. Усі ці види економії, хоча і здешевлюють виробництво продукції для підприємства, є небажаними з точки зору суспільства.

2)підприємства можуть намагатися збільшити власні прибутки за рахунок економічно невиправданого підвищення цін на пропоновані ними товари та послуги.

В наведених вище випадках бізнес домагаючись реалізації власних  інтересів діятиме на шкоду суспільства, звідси виникає необхідність у державному регулюванні підприємницької діяльності: держава має поставити бізнес в такі рамки, в яких ця шкода була б мінімальною.

 

2.Сукупні, постійні  та змінні витрати виробництва.

Обсяг сукупних витрат є  сумою добутків цін спожитих в  процесі виробництва факторів виробництва на їх кількість. TC = P1*Q1+….+Pn*Qn

Від кількості використаних в процесі виробництва факторів виробництва залежить не тільки обсяг сукупних витрат, але й сукупного продукту. TP=f(Q,Q2,…Qn)

Наведена функція відома як виробнича функція фірми і  показує, що разом із зростанням кількості факторів виробництва, які використовуються в процесі виробництва, зростає і сукупний випуск фірми. Однак у кожний даний момент часу кожна фірма має обмежені виробничі потужності, які характеризують її спроможність виробляти максимальний обсяг виробництва.

Коєфіцієнт завантаження виробничих потужностей= фактичний  обсяг виробництва/максимально можливий обсяг виробництва.

У мікроекономіці довгостроковим прийнято вважати період достатньо  тривалий для того, аби фірми могли  внести зміни у всі застосовувані ними фактори виробництва.

Короткостроковим вважається період, продовж якого фірми можуть змінювати лише частини факторів виробництва. Відповідно у короткостроковому  періоді сукупні витрати  поділяються  на постійні та змінні, тоді як у довгостроковому  періоді всі витрати є змінними.

Таким чином у короткостроковому  періоді TC=FC+VC

 

3.Функції сукупних  витрат виробництва і виручки  і поріг беззбитковості.

(Графік C)

За нульового обсягу виробництва  рывень сукупних витрат виробництва  становитиме Tc1=FC. У міру зростання обсягу виробництва відбуватиметься збільшення сукупних витрат за рахунок зростання їх змінної частини аж до досягнення ними максимального рівня тоді, коли фірма працює на межі своїх виробничих потужностей.

Виручка від реалізації продукції  або валовий дохід фірми (TR) завжди є добутком ціни реалізації продукції на її кількість. TR=P*Q

(Графік TR)

Графіком функції виручки  є пряма лінія, яка проходить від початку координат. Виручка пропорційно зростає у міру збільшення обсягів виробництва і сягає максимуму, коли фірма виходить на межу виробничих потужностей.

(Графік TR I TC)

Точку перетину ТR і ТС називають порогом беззбитковості, відповідний обсяг виробництва Q1 – критичним з погляду забезпечення прибуткової діяльності фірми.

Досягнення фактичних  обсягу виробництва у критичній  точці буду зазнаватиме збитки, як тільки фактичний обсяг виробництва  перевищить рівень критичного обсягу виробництва, фірма почне отримувати прибутки. Максимальний прибуток фірма зможе отримувати тоді, коли вироблятиме максимальний обсяг виробництва.

 

Тема 2. Традиційна та альтернативна теорії фірми

1.Традиційна теорія фірми та її проблеми

Традиційна теорія фірми  виходить з того, що метою її діяльності є максимізація прибутку.

Фірми звичайно можуть ставити  і інші цілі, як наприклад, збільшення їх ринкової частки. Однак, всі подібні  цілі підпорядковуються зрештою  меті одержання максимального прибутку. Такий підхід до фірми дозволяє достатньо  точно моделювати її поведінку.

Водночас критики традиційної  теорії фірми вказують на такі її проблемні  моменти:

1. Навіть якщо фірми і прагнуть максимізувати прибуток, існують суттєві труднощі у тому аби вони могли на практиці підпорядкувати свою діяльність цій цілі. Одна із проблем, яка виникає у цьому відношенні – брак інформації. Зокрема, фірми можуть не володіти достатньо точними даними, щодо положення їх кривих попиту і граничного доходу, в наслідок чого максимізація прибутку за правилом MR=MC перетворюється в інформаційному плані на достатньо складне завдання.
2. Фірми можуть взагалі не ставити за мету одержання прибутку. В традиційній теорії припускається, що кінцева мета діяльності фірми визначається її власниками, які цілком можуть вбачати її якраз в максимізації прибутку.

Проте, як зауважують критики, на практиці рішення щодо діяльності фірм, в тому числі і стратегічні, нерідко приймаються не їх власниками, а менеджерами, які можуть переслідувати інші цілі. Відносини між власником фірми і її менеджерами є одним з випадків стосунків між принципалами та агентами. Люди, які наймають для здійснення певних функцій інших людей(принципали) як правило, володіють меншою інформацією щодо цих функцій ніж ті люди, що наймаються ними(агенти), що створює підґрунтя для неналежного виконання агентом покладених на нього обов’язків.

Можливими шляхами розв’язку проблеми принципалів  та агентів є:

1. Налагодження ефективного контролю за діяльністю агентів.
2. Створення стимулів для того, аби агенти діяли більшою мірою в інтересах принципалів.

 

2.Альтернативні теорії максимізації

Існує декілька альтернатив щодо традиційної  теорії максимізації:

1. Максимізація довгострокового прибутку.

В традиційній  теорії припускається, що фірми максимізують короткостроковий прибуток, однак чимало дій фірми можуть бути кваліфіковані  як такі, що не відповідають цій цілі і водночас співпадають з ціллю максимізації довгострокового прибутку, наприклад політика зниження цін на пропоновану фірмою продукцію може призводити до зменшення прибутку у короткостроковому періоді та зростанню прибутку у довгостроковому періоді. Головною проблемою теорії максимізації довгострокового прибутку є труднощі, які можуть виникати при оцінці фірмами майбутніх положень кривих попиту і витрат.

2.Максимізація корисності для  менеджерів.

Стверджується, що за умови досягнення фірмою задовільного рівня прибутковості, менеджери  отримують значну свободу у тому, яку політику впроваджувати. При  цьому цілком можливо, що вони намагатимуться діяти у власних інтересах, які  полягають у максимізації їхньої корисності, основними складовими якої є їхні оклади, гарантії зайнятості.

Один  з висновків даної теорії полягає  в тому, що у разі, коли менеджери  матимуть можливість реалізувати власні цілі, може посилюватися тенденція  до зростання середніх витрат виробництва  в результаті зростання витрат на облаштування офісів, збільшення персоналу…

3. Максимізація доходу від продажів

В цій  теорії припускається, що менеджери  прагнуть максимізувати виручку  від продажів. Це пов’язано з  тим, що успішність менеджерів оцінюватися  відповідно до динаміки цього показника.

Максимізація  доходів від продажів може бути вагомішою  ціллю фірми ніж максимізація прибутку, особливо тоді, коли фірми мають впливовий відділ продажів.

4.Максимізація зростання

Замість того аби ставити за завдання максимізацію прибутку, менеджери можуть націлювати діяльність фірми на максимізацію її розмірів. Менеджери виявляються зацікавленими у цьому тому що у більших за розміром фірмах вони можуть мати більше влади та повноважень, а також більш високі оклади.

 

3.Множинність цілей фірми та  її поведінкові теорії

Фірми можуть переслідувати декілька цілей. Забезпечити одночасну реалізацію яких неможливо. Тоді керівництвом фірми  можуть встановлюватися компромісні  значення для контрольних показників, які характеризують ступінь досягнення альтернативних цілей.

Той факт, що фірми можуть одночасно  мати декілька цілей, пов’язаний зокрема  з наявністю в їхній структурі  різних підрозділів зі своїми наборами специфічних завдань. У свою чергу  реалізація цілей підрозділів обмежується  інтересами причетних до компанії осіб – акціонерів, клієнтів, кредиторів.

Фірма – це організація, до якої входять  групи з різними інтересами і  її важливим завданням є пошук  способів зменшення між групових конфліктів.

Особливість поведінкових теорій фірм є те, що вони досліджують які саме цілі у дійсності  переслідують фірми; чим вони вмотивовані, які суперечності можуть виникати і як вони можуть розв’язуватися.

Передбачається, що для різних підрозділів фірм встановлюються контрольні цифри, у разі недосягнення яких розпочинається пошук причин. У разі конфлікту між контрольними показниками, менеджери намагатимуться знімати  подібні протиріччя шляхом переговорів, результати яких будуть залежати від співвідношення їх влади в організації.

 

4.Теорія фірми Гелбрейта

Ще  один альтернативний погляд на природу  фірми прийнято пов’язувати з  ім’ям відомого американського економіста Гелбрейта. За Гелбрейтом, крупні корпорації не є ані підприємницькими ані капіталістичними інститутами. Замість цього вони обслуговують цілі бюрократичного, корпоративного управлінського апарату. Групи, які приймають рішення в крупних корпораціях – це так звана техноструктура, яка складається з вчених, інженерів, професійних менеджерів. Власники крупного бізнесу втратили контроль над ним через посилення складності сучасного ділового та технологічного світу. Головний інтерес техноструктури полягає у збереженні власних робочих місць а тому і в збереженні та розвитку самих компаній. Проте часто зростання компаній забезпечується не за рахунок впровадження нових продуктів, а за рахунок нав’язування споживачам за допомогою реклами традиційної продукції.