Лекции по "Экономике организации"

Фірми намагаються мінімізувати ризики і  через це неохоче йдуть на впровадження нових продуктів, та насправді фірми нерідко погано слугують не тільки їх власникам, а й споживачам.

 

5.Теорія фірми Коуза

У 1937 році була опублікована, згодом «Природа фірми», в якій автор поставив два  запитання:

1.Чому  у вільній економіці взагалі  існують фірми?

2. Чому  все виробництво не здійснюється  однією великою фірмою?

Шукаючи відповідь на ці запитання Коуз ввів поняття трансакційних витрат, які  в широкому розумінні включають всі витрати, пов’язані організацією обміну(витрати на пошук партнерів, укладання та підтримка угод з ними)

За  Коузом, фірми та ринок являють  собою альтернативні способи  здійснення тих самих обмінних операцій. Якщо на ринках виробництво координується через ринкові обмінні трансакції, то всередині фірм цю саму функцію здійснює підприємець. Таким чином визначальною ознакою фірми є заміщення цінового механізму.

Фірми виникають тоді, коли їх ієрархічна організація забезпечує здійснення тих самих  трансакцій з меншими витратами ніж це міг би зробити ринок.

Проте, починаючи з певного моменту, подальше розширення кола трансакцій, які здійснюються всередині фірми, може виявитися занадто витратним. Звідси випливає, що процес зростання  фірм триватиме доти, поки витрати  на проведення додаткових трансакцій в межах фірм не стануть перевищувати витрат и на проведення цих самих трансакцій у ринковий спосіб.

Таким чином, вибір між фірмою та ринком, або між тим: зробити самому чи купити, диктується зрештою співвідношенням  витрат на здійснення трансакцій в  одному та іншому випадку.

 

Тема 3.Виробничі засоби

1.Поняття, склад, структура і оцінка основних засобів

Для вир-ва будь-якого  виду продукції необхідна наявність  і взаємодія 3-ох елементів: засобів  праці, предметів праці і живої  праці.

Засоби праці  і предмети праці являють собою  засоби вир-ва, що, беручи участь у виробничому  процесі в натуральній і вартісній  формі, в сукупності складають речовинний зміст виробничих фондів. Залежно від специфіки характеру, участі у виробничому процесі і засобу обороту виробничі фонди поділяються на основні та оборотні

Основні фонди(ОФ) — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди  поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального вир-ва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі вир-ва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

У промисловості  ОВФ поділяються на промислово-виробничі  та непромислово-виробничі. До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для вир-ва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства с/г призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

За належністю основні виробничі фонди поділяють  на власні і залучені. Власні основні  фонди — це фонди, які знаходяться  на балансі підприємства. Залучені — взяті в тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди або надання послуг.

За ознакою  використання основні фонди поділяють  на діючі, до яких належать засоби праці, що функціонують у процесі вир-ва як в основному, так і в підсобному, і недіючі, якими вважаються фонди, які перебувають на стадії вибуття  у зв'язку з їхнім зносом, на консервації  або в запасі.

Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація вир-ва; правильна розробка проектів будівництва  та високоякісне виконання планів будівництва  підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові  і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших  видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.

 

2.Знос і амортизація основних  засобів

У процесі виробничого  використання основні фонди поступово  зношуються і в результаті втрачають свою первісну і споживчу вартість. Економічна сутність зносу полягає у втраті фондами їхньої вартості.

Розрізняють фізичний і моральний знос основних фондів. Фізичний знос — це втрата основними  фондами їх споживчих якостей, що є проявом впливу на основні фонди  природно-кліматичних і технічних  умов. Розмір фізичного зносу ОФ залежить від якості їхнього виготовлення, запроектованих технічних хар-к, від власт. матеріалів, з яких вони вироблені. Фізичний знос пов'язаний також з кваліфікацією обслуговуючого персоналу, своєчасністю і якістю проведеного поточного обслуговування і ремонту. Фізичний знос знижує технічні і економічні характеристики основних фондів і в кінцевому підсумку призводить до повної втрати ними споживчої вартості, робить основні фонди непридатними для використання.

Розрізняють фізичний частковий та фізичний повний знос. Частковий знос можна усунути. Це означає, що споживчі якості основних фондів відновлюються за рахунок  ремонту. Повний знос не можна усунути, він зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Моральний знос — це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці, а також у результаті створення нових, більш продуктивних та економічно вигідних машин і устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Моральний знос буває двох форм. Моральний знос першої форми виникає в результаті знецінення старих основних фондів по причині зниження витрат вир-ва в галузях, що поставляють основні фонди будівництву. Моральний знос другої форми — це обезцінення старих основних фондів через створення нових, більш ефективних.

Процес відшкодування  зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення.

Амортизаційні кошти надходять підприємству у  складі виручки від реалізації готової  продукції (робіт, послуг) і накопичуються  для подальшого використання як джерела  відтворення вартості основних засобів в амортизаційному фонді.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними  нормами. Норма амортизації —  це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношення частини основних фондів. Норма амортизації (На) для певної групи обладнання визначається із залежності

де Вл — ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн;

Тсл — термін служби основних фондів, визначений за технічною документацією, років.

Методи амортизації основних фондів

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в  тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості основних фондів та норми амортизації (На):

При його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації основних фондів в порівнянні з першими.

Прискорена  амортизація основних фондів дає  можливість протягом половини терміну  корисного використання основних фондів відшкодувати 60—70 % їхньої вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення  залишкової вартості, за яким річна  сума амортизації визначається як добуток  залишкової вартості об'єкта на початок  звітного року та річної норми амортизації.

Кумулятивний  метод (метод суми чисел) характеризується більш високими нормами амортизації  в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут— величина змінна і розраховується діленням числа років на кумулятивне число, яке є сумою чисел членів арифметичної прогресії (наприклад, від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби устаткування. Методи приск. ам. слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації  полягає в тому що функціональна  корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів  їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг.

де Qф — фактичний  обсяг продукції;

СA— виробнича  ставка амортизації.

 

3.Ремонт основних засобів

У процесі використання основні фонди піддаються фізичному  зносу. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їхні складові елементи зношуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність ремонтних робіт.

Ремонт основних фондів — це відновлення фізичного  зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом усього терміну їхньої служби.

За економічним  змістом ремонт можна розподілити  на:

— поточний;

— капітальний;

— відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням  основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних  характеристик.

Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Підприємство  має право потягом звітного року віднести на витрати вир-ва частину  фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості основних фондів на початок  звітного року.

4.Виробничі потужності

Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) - це максимальний обсяг продукції, який може виготовити підприємство (цех, дільниця) протягом року (кварталу, місяця) за допомогою закріплених (наявних у нього) за ним засобів праці (технологічної сукупності машин, устаткування і виробничих площ) відповідно до встановленої спеціалізації, кооперації вир-ва та режиму роботи.

Розрізняють такі види потужності підприємства: проектну, поточну (планову) і резервну. Проектну потужність визначають у процесі проектування будівництва нового, реконструкції чи розширення діючого підприємства. Поточна (планова) потужність визначається періодично відповідно до змін умов вир-ва (змінюється продуктивність устаткування, номенклатура випуску продукції). Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях економіки, таких як електроенергетика, газова промисловість, транспорт, у галузях з перероблення сільськогосподарської сировини.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

На величину виробничої потужності підприємства впливають  такі фактори: кількість обладнання; його потужність; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.

1.Виробничу потужність верстата, обладнання, агрегата (ВПв) обчислюють так (одиниць/період):

ВПв=Фд/Тшт, де Тшт — прогресивна норма часу на одиницю продукції, год/одиницю.

Дійсний фонд часу (Фд) – це максимально можливий фонд роботи устаткування при заданому режимі за вирахуванням планових витрат часу на капітальний та поточний ремонти.

Для підприємств  з неперервним характером вир-ва він становить: Фд=Фк-(Рк+Рп), де Рк і Рп – планові витрати часу відповідно на капітальний та поточний ремонти.

2.Виробнича потужність потокової  лінії (BПпл) (одиниць/період):

ВПпл=Фд/r, де r — такт потокової лінії (характеризує кількість часу на випуск одиниці продукції), год/одиниць.

3.Виробничу потужність агрегатів  неперервної дії (ВПпл), наприклад, доменних печей, обчислюють за формулою (т/період)

ВПпл=Фк х q/tпл.,

де Фк — календарний  фонд часу роботи доменної печі, год/рік;

tпл — час  на одну плавку, год/плавк;

q — обсяг  металу, що виплавляється за одну  плавку, т/плавка.

4.Вихідну виробничу потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПВИХ), обчислюють за виразом (грн)