Лекции по "Экономике организации"

ВПвих=ВПвх+ВПвв-ВПвив,

де ВПвх —  виробнича потужність на початок  періоду, грн;

ВПвв — введена  в плановому періоді виробнича  потужність, грн;

ВПвив — виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічну виробничу потужність (Впсер.р) підприємства, цеху, обчислюють за формулою

де к —  кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей  залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення частки діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

 

5.Показники та  основні шляхи поліпшення основних  засобів

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

- Екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів.

-Інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

• поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;
• удосконалення планування, управління і організації праці та вир-ва;
• зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;
• підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

    До узагальнюючих  показників відносять віддачу основних засобів (фондовіддачу), яка визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних засобів:

f=Q/ОЗ, де f-віддача основних засобів, Q-обсяг виготовленої продукції, ОЗ-середньорічна вартість основних засобів, грн.

Обернений до віддачі основних засобів показник (фондомісткість), яка визначається відношенням середньорічної вартості основних засобів до обсягу виготовленої продукції:

f’ =ОЗ/Q, де f’- фондомісткість.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

    Скорочення термінів  експлуатації основних фондів, з  одного боку, уможливлює прискорення  їх оновлення, зменшення морального  старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних  витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

         Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів. 
         Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування. 
         Результати соціологічних досліджень свідчать, що найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб (рис. 3.3).  
       Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

• технічного переозброєння діючого підприємства;
• розширення виробничих потужностей підприємства;
• нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.
• реконструкції вир-ва;

 

6.Склад і структура оборотних виробниих засобів, визначення потреби в них

Оборотні  виробничі засоби — це частина виробничих засобів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних засобів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні виробничі засоби поділяють на:

а)     виробничі запаси;

б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси До складу входять: сировина; основні та допоміжні матеріали; куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту.

Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах цехах.

Витрати майбутніх  періодів являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво. Співвідношення окремих елементів оборотних засобів до загального їх обсягу характеризує їх виробничо-технологічну структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів. На підприємствах різних галузей структура оборотних засобів має значні відмінності, обумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо.

Потреби в оборотних виробничих засобах, зокрема у матеріальних ресурсах, визначають за допомогою нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції визначеної якості за певних організаційно-технічних умов.

Для більшості матеріалів структура норми витрат має такий  вигляд:

Н_в = В_к + В_тех + q,

де Н — норма витрат;

Вк — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи(корисні витрати);

Втех — неминучі технологічні відходи та втрати;

q — інші організаційно-технологічні  втрати, що виникають у процесі  транспортування, зберігання тощо.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції  розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

 

7.Оцінка і основні  напрями поліпшення використання  оборотних виробничих засобів

Раціональне та економне використання оборотних засобів (сировина, матеріали, паливо, енергія) — одне з найважливіших  завдань підприємств. Для оцінки ефективності використання оборотних  виробничих засобів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.

Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.

1)Показники витрат  матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконанням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпеченням підсобного господарства тощо.

Розрізняють загальні витрати  матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів — це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні — у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.

Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість) визначається за формулою

   Мп=Мі/N

   де М_п — питома матеріаломісткість;

   М — витрати  конкретного виду ресурсів;

   N — кількість одиниць виготовленої продукції, шт..

Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість) визначається за формулою

Мз=Ма/N

де Мз — загальна матеріаломісткість;

Ма — загальна сума матеріальних витрат, грн.

Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткості нескладних видів продукції (електроенергія, мінеральні добрива, чавун, сталь тощо).

2)Друга група показників — показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів — повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первинну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт ) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, показник добування міді з руди, виходу цукру з буряків.

Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру металоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. Основні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого спож. удосконалення машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива;

Організаційно-економічні напрямки економії - удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Тема 4. Типологія підприємства

1. Поняття підприємства

Підприємство – економічна одиниця, що здійснює функцію з виробництва  та реалізації товарів та послуг, і у цьому сенсі підприємства протиставляються домогосподарствам, основною економічною функцією яких є споживання. Хоча певна частина благ створюється в середині домогосподарств, переважна більшість товарів і послуг вироблені підприємствами, крім того, якщо домогосподарства виробляють продукцію переважно для себе, то підприємства для зовнішніх споживачів

Завдання підприємства полягає у залучені необхідного для здійснення господарської економічної діяльності економічних ресурсів (факторів виробництва) та трансформації у продукти. Кінцевим результатом процесу перетворення ресурсів у продукти є збільшення запасу засобів придатних для споживання.

Основними фазами господарського процесу на підприємстві є:

1. Постачання – забезпечення  факторами виробництва, яке сепроводжується формуванням витрат виробництва. Використовувані підприємствами фактори виробництва можна поділити на такі три категорії:

• праця (використання фізичних та розумових властивостей людей)
• засоби виробництва – всі предмети, які використовуються у господарській діяльності крім тих, які будучи переробленими втілюються у фінальних продуктах (обладнання, інструменти)
• предмети праці, як наприклад сировина і матеріали які будучи використаними повністю або частково входять у продукцію підприємства, стають її складовою

2. Виробництво – комбіноване  використання факторів виробництва  з метою створення товарів та послуг

3. Збут, який супроводжується  отриманням підприємствами виручки

Крім основних фаз в  процесі господарювання можуть виникати фази складування:

• сировини та матеріалів  (між фазами постачання та виробництва)
• готової продукції (між фазами виробництва та збуту)
• результатів незавершеного виробництва (у фазі виробництва)