ТНК в нефтегазовой сфере

      Механізм трансфертних цін базується на можливості їх відхилення від ринкових. Відносне зниження трансфертних цін на імпортовані філією комплектуючі та сировину від інших філій ТНК означає фактично її додаткове фінансування і збільшення прибутку. Відносне підвищення трансфертних цін на імпортовані від корпоративної структури ТНК товари призводить до фактичного трансферту фінансових ресурсів до материнської компанії. Якщо розглянути це з точки зору експорту, залежність буде оберненою.

       Основні характеристики трансфертних цін:

      а) вони не є вільно ринковими,  а є внутрішніми регульованими  цінами ТНК, а тому стабільнішими;

      б) вони базуються на витратах  на виробництво або індикаторах  ринкових цін, але водночас  встановлюються на рівні, який  відповідає певним потребам ТНК  - мінімізації податків і митних  витрат, трансферту фінансових ресурсів  від однієї філії ТНК до  іншої, акумуляції активів ТНК  у певній країні та ін. Відхилення  трансфертних цін від ринкових  визначає обсяг перерозподілу  фінансів всередині ТНК;

      в) трансфертні ціни сприяють  формуванню внутрішньої норми  прибутку ТНК за рахунок перерозподілу  фінансових ресурсів і мінімізації  податкових та інших зобов'язань  у глобальній корпоративній структурі;

      г) трансфертні ціни впливають  на основні макроеконо-мічні показники:  рівень експорту, валового внутрішнього  продукту, національного доходу, державного  бюджету приймаючих країн.

       Податкові органи розвинутих країн контролюють рівень трансфертних цін ТНК з огляду на їх важливу роль, в інших країнах такого контролю фактично не існує.

       Для аналізу та контролю трансфертних цін, який здійснюється час від часу в процесі податкового аудиту ТНК, як правило, використовують певні моделі ціноутворення. Найпоширенішими з них є такі:

     1) модель розрахунку ціни на  основі витрат виробництва плюс  фіксована (середньогалузева) норма  прибутку;

     2) модель розрахунку ціни на  основі ринкових аналогів, тобто  цін на такі ж види продукції;

     3) модель розрахунку ціни на  основі оцінки параметрів основної  споживчої вартості, такої, наприклад,  як потужність, швидкодійність, вміст  основної хімічної речовини та  ін.;

     4) модель розрахунку ціни на  основі експертної оцінки вартості  нових технологій або продуктів.

       Податковий контроль трансфертних цін спрямований на встановлення заниження податкових зобов'язань ТНК шляхом встановлення "несправедливих" цін. Всі інші наслідки застосування трансфертних цін при цьому не враховуються.

    4.   Управління внутрішніми фінансовими потоками ТНК є, по суті, оперативним фінансовим менеджментом компанії або управлінням її грошовими потоками [6].

       Для цього ТНК використовують певні специфічні моделі та структури, які обираються з огляду на досягнення оптимального розміщення та управління фінансовими ресурсами у глобальному масштабі.

      Найменш поширеним переважно у глобальних торго-вельних ТНК є децентралізований фінансовий менеджмент У цьому випадку кожна філія самостійно приймає рішення і здійснює управління всіма фінансовими трансакціями.

       Система централізованого депозитарію у ТНК характеризується тим, що кожна філія підтримує мінімальний фінансовий баланс лише на невідкладні виробничі потреби. Всі інші грошові кошти централізуються та управляються на рівні ТНК (або регіональної управляючої компанії ТНК). Це дає змогу мінімізувати валютні ризики і зменшити витрати на зовнішні залучення, отримати додатковий прибуток від розміщення надлишкової ліквідності на депозитних рахунках чи від коротко- і середньострокового інвестування на міжнародних фінансових ринках.

       Значна кількість ТНК, які здійснюють трансграничне виробництво з великим обсягом постачання спеціалізованої продукції, використовують корпоративний багатосторонній кліринг. Він передбачає розрахунки за постачання продукції між філіями централізовано, через багатосторонній взаємний облік платіжних зобов'язань.

       Логічним розвитком такої системи є застосування так званого внутрішньокорпоративного банку. Ним є або корпоративна фінансова компанія, або фінансовий департамент ТНК, який веде спеціальні корпоративні клірингові та фінансові рахунки в банку, або корпоративний банк, в якому ТНК - контролюючий акціонер.

      Внутрішньокорпоративний банк здійснює всі основні операції з обслуговування ТНК: клірингові розрахунки між філіями, депозитарні операції, кредитування, інвестування, валютні операції, обслуговування акціонерів та ін. Він має значні переваги щодо оптимізації фінансового менеджменту ТНК й отримання додаткових прибутків за рахунок фінансових операцій.

       Таким чином, економічний механізм транснаціональних компаній - це структурна єдність насамперед чотирьох компонентів: податкових умов, міжнародного позиціювання активів, трансфертних цін, управління фінансовими потоками. Всі компоненти пов'язані між собою і відповідають меті використання переваг транснаціональної діяльності компанії задля підвищення кінцевої ефективності функціонування ТНК. Водночас кожен із компонентів має своє призначення: ефект оподаткування вирішальним чином впливає на ключові аспекти діяльності ТНК (іноземне інвестування, фінансову структуру, структуру та вартість залучення капіталу, управління валютними ризиками, фінансовий контроль) і тому має бути оптимізованим; використовувані ТНК прийоми міжнародного позиціювання активів дають змогу уникати обмежень і ризиків при переміщенні активів і фінансових коштів, спричинених політичними, податковими, валютними та іншими факторами; механізм трансфертних цін використовується як інструмент додаткового фінансування компанії та збільшення її прибутку; система управління внутрішніми фінансовими потоками спрямована на отримання додаткових прибутків за рахунок фінансових операцій. 

            1.3 Роль ТНК у розвитку світового господарства

          80—90-ті роки XX ст. характеризуються значним посиленням  процесу транснаціоналізації світової  економіки. ТНК стали головним  суб'єктом економічної діяльності  у світовому економічному просторі, що модернізується. Відзначаючи цю тенденцію, багато дослідників пишуть про «настання ери транснаціональної економіки», чи нової «цивілізації транснаціонального бізнесу». ТНК є, з одного боку, наслідком, а з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання процесу інтернаціоналізації. Будучи на сучасному етапі однією з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, вони перебувають у центрі історичного процесу глобалізації світової економіки.[2]

    Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Цей об'єктивний процес, зумовлений міжнародним одиничним поділом праці, породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація — якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію як більш вузьку категорію — лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського житія.

    Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Як центри координації  й рушії світового виробництва  та обміну ТНК формують усередині  своїх комплексів і між собою  мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з  одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК  перетворилися на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані  комплекси з інтернаціональним  масштабом операцій, діалектично  заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

    В науковій літературі нині утверджується  висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можливо застосувати категорію  конкретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування дедалі частіше розглядається ними лише як один із районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у  міжнародному поділі праці на двох рівнях — внутрішньофірмовому і міжфірмовому. Внугрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнення виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На міжфірмовому рівні такий поділ праці починає дедалі більше складатися не між країнами, а між діючими в них ТНК. [9]

    Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів  цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між  агентами економічної діяльності внаслідок  передусім змін у перевагах власності, а також еволюції переваг інтерналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня «міжнародносгі» останніх часто стає однією з найважливіших  умов зростання фірм. ТНК — найдинамічніший  структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації  зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР  вони набагато перевершують національні  або регіональні форми господарських  утворень. На відміну від них ТНК  не прив'язані до тієї чи іншої території, а отже здатні з'єднати фактори виробництва  різної державної належності і брати  участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

    Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у всесвітньому масштабі і реалізувати переваги власності, інтерналізації та розміщення роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. З погляду ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК, очевидно, не мають альтернативи у світовій економіці. Така ефективність досягається транснаціональними корпораціями в ході боротьби за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв'язків.

    Діяльність ТНК суттєвою мірою визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, але й загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. До початку 90-х років практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їхніми виробничо-інвестиційними операціями. Формуючи тісні коопераційні взаємозв'язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки.

     У сучасних умовах приймаючі країни, що як розвинені, так і розвиваються, як правило, схвалюють  діяльність транснаціональних корпорацій на своїй території. Більш того, в світі існує конкуренція між країнами по залученню прямих зарубіжних інвестицій, в процесі якої транснаціональні  корпорації отримують податкові знижки і інші пільги.

     При виборі країни транснаціональні корпорації оцінюють умови інвестування по наступних основних критеріях: оцінка місцевого ринку з точки зору його ємкості, наявності ресурсів, місця розташування і так далі, політичній стабільності в країні, правові умови іноземних інвестицій, система оподаткування, характер торгівельної політики, міра розвитку інфраструктури, захист інтелектуальної власності, державне регулювання економіки, дешевизна робочої сили і рівень її кваліфікації, стабільність національної валюти, можливості репатріації прибутків.

       Проте, окрім вигод, існує і ряд проблем, пов'язаних з діяльністю транснаціональних корпорацій в тій, що приймає і вивозящей країні. [4]

     У Таблиці 1.1 відображені найбільш типові плюси і мінуси для країни, що приймає і для країни, що вивозить капітал.

Таблиця 1.1