ТНК в нефтегазовой сфере

     Однак мало зрозуміло, що за попередні роки, коли використовували традиційні підходи  до процесу інвестування, тоді іноземний  капітал не чинив 

     істотного впливу на ефективність функціонування промислового комплексу,

     його  структурну перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Очевидно, в  цьому аспекті державним інституціям  потрібно знайти такий економічний  механізм, який би спромігся збалансувати насамперед норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для  залучення іноземних інвестицій у механізм приватизації й розвитку експортного потенціалу, а з іншого боку забезпечив би бажаний остаточний результат інвестування, тобто вніс помітний внесок у розвиток економіки  держави, підвищення ефективності її функціонування, упровадження сучасних високопрогресивних технологій організаційних і управлінських нововведень[30].

     Важливим  елементом в регулюванні прямого  іноземного інвестування ТНК в Україні  виступає Державне агентство України  з інвестицій та інновацій.

     Держінвестицій  є спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади у сфері  інноваційної діяльності, який у своїй  інвестиційній діяльності керується  нормативно-правовими актами у сфері  іноземного інвестування. Також важливими  правовими документами, які регулюють  взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності є міждержавні  угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій (на даний час між Україною та іншими країнами світу підписано  близько 70 двосторонніх угод про сприяння та захист інвестицій). Такі Угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави [39]. 

     3.2. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну

     Створення і підтримка сприятливого інвестиційного клімату в країні полягає не тільки в залученні визначеного обсягу іноземних інвестицій, але й у  конкретних умовах їхнього застосування. У цьому розумінні розвиток національної економіки України має визначені особливості. По-перше, деіндустріалізація країни зажадала скорочення виробництва продукції важкої промисловості до рівня національних потреб і потреб експорту її продукції. По-друге, упровадження нових технологій і створення пріоритетних сфер як основи інформаційного суспільства неминуче пов'язано з залученням іноземного капіталу. По-третє, чималих інвестицій вимагає реконструкція аграрного сектора країни і підвищення його продуктивності. По-четверте, відновлення будівельної індустрії зв'язано з оптимальними її розмірам для національної економіки. По-п'яте, іноземні інвестиції можуть бути використані для відродження фундаментальної науки і системи вищого утворення. По-шосте, чималих засобів вимагає часткова реанімація минулої і створення нової моделі соціальної політики в країні, де також можуть бути використані іноземні інвестиції.

     Аналіз  позиції щодо дискримінації вітчизняних  інвесторів у порівнянні з іноземними показує, що крім юридичної, економічної  і моральної несправедливості стосовно національного капіталу, це є однією з причин його відтоку за кордон, тобто позбавлення власного потенційного джерела інвестування української  економіки. У цьому факті проглядається слабкість аргументу за надання більш сприятливих умов іноземним інвесторам.

     Деякі автори висувають як перешкоди для  більш об'ємного іноземного інвестування в економіку України такі причини, як нестабільність законодавчої бази, недосконалість податкової системи, суперечливість (у теорії і на практиці) прав власності  на землю, пробіли в механізмі  приватизації держмайна іноземними юридичними і фізичними особами, власне кажучи відсутність державних  гарантій іноземним вкладенням капіталу. Ці твердження можна розглядати і як справедливі, і не дуже. Так, нестабільність характерна для будь-якої перехідної економіки, а недосконалість законодавства або оподатковування з приводу іноземного капіталу існує у всіх країнах, особливо в тих, що розвиваються. Однак, і те, і інше аж ніяк не є перешкодою для іноземного інвестування їхньої економіки. Брати до уваги, як представляється, треба головне - економічну ефективність інвестицій як для іноземного інвестора, так і для національної економіки України. І тільки з цієї позиції слід визначати, чи сприятливий інвестиційний клімат у країні-реципієнті капіталу.

     Таким чином, для України позитивними  результатами ввозу капіталу варто  визнати створення можливостей  розвитку її національної економіки  на рівні сучасних техніки і технологій, росту зайнятості населення, розвитку інфраструктури (транспорту й інших  комунікацій), росту життєвого рівня  народу країни в остаточному підсумку. До негативних наслідків можна віднести: ризики (економічні, фінансові, технологічні) через політичну нестабільність, скорочення можливостей прибуткового застосування капіталу у своїй країні, скорочення діяльності малого і середнього підприємництва або його витиснення з іноземним капіталом і т.п. Крім того, не можна скидати з рахунку мету іноземних інвесторів: використання дешевої робочої сили, дешевої сировини, сприятливої для їх економічної ситуації в прагненні збільшити прибуток від капіталу, що вивозиться, вільне або ні стримування розвитку тих галузей національної економіки, що могли б розвиватися більш успішно при наявності власних інвестиційних ресурсів.

     Отже, виявляються суперечливі процеси  і тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій. Проте, їхня доцільність  для економіки України очевидна - вона диктується тим, що її реструктуризація вимагає значних інвестицій, що за рахунок власних джерел покривати  не вдається.

     Разом з тим, високі відсотки по кредитах, частка прибутку, що привласнюється, з  об'єктів спільного підприємництва, у ряді випадків кабальні умови "допомоги" викликають законне неприйняття  іноземних інвестицій. Загальновідомо: учені-економісти вважають, що сума іноземного капіталу в реципієнті не повинна перевищувати 30-ти відсотків від ВВП, оскільки перевищення цієї границі може викликати погрозу її економічної (національної) безпеки. Поки для України такої небезпеки не існує - загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у країні не досягає стосовно ВВП і трьох відсотків. На початок 2009 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено прямих інвестицій на суму 35723,4 млн.дол. США, що складає 774 дол. на людину[27]. Для приклада в Угорщині ще в 2005 році на одну людину приходилося 6,1 тис. дол. іноземних інвестицій, Польщі - 2,4 тис. дол., Латвії - 2,1 тис. дол., Литві - 1,8 тис. дол. [28]. В цілому динаміка ПІІ в Україну є позитивної, але це все залишається низьким показником порівняно з попитом на них[40].

     Очевидно, що такі показники є наслідком  проблем,що існують у сфері залучення  інвестицій в Україну, хоча, наприклад, оператори, що працюють на ринку мобільного зв'язку України, відзначають поліпшення інвестиційного клімату. Як вони вважають, ситуація на ринку багатообіцяюча, він добре пристосований до західних корпоративних стандартів, а за впровадженням технологічних інновацій фактично не відстає від найбільш розвинених країн світу. Інвестори вважають, що на цьому ринку вітчизняні компанії успішно конкурують з іноземними, тому мають намір і далі вкладати гроші в розвиток українських операторів зв'язку. А розгляд таких переваг, як дешева робоча сила або географічна близькість до європейських країн - екстенсивний шлях розвитку. Серед важливих факторів інвестори називають велику свободу підприємництва, широкі можливості для вкладення капіталу і використання приватної ініціативи. Український бізнес, у порівнянні з багатьма європейськими країнами, менш обтяжений податками і соціальними зобов'язаннями. Також позитивним є величезна потенційна місткість ринку, а також найширші можливості для впровадження технічних новацій. Україна може заощадити час на впровадженні нових технологій, оскільки науковий і кадровий потенціал наших компаній допоможе швидко пройти той шлях, на який розвиті країни світу витрачали цілі десятиліття. Навіть те, що в країні телекомунікаційні мережі були розвинені слабкіше європейських - наш плюс, це можливість створити їх з нуля з застосуванням усіх технічних нововведень. Тоді як багато європейських операторів змушені були ламати голови, як модернізувати існуючі там мережі без незручностей для абонентів[39].

     Більш активному припливові й ефективному  використанню іноземного капіталу, а  також стримуванню "утечі" вітчизняного капіталу може перешкодити ряд факторів, що у сукупності і формують інвестиційний  клімат у країні. Насамперед, цей  клімат залежить від так званої ринкової реакції, найважливішими параметрами  якої варто вважати особливості  і ступінь розвиненості ринкового  механізму економіки в регіонах країни: податкові пільги і преференції, динаміка розвитку й ускладнення  ринкових відносин, стартові умови  входження в ринок кожного  регіону. За даними офіційної статистики найбільшою привабливістю для іноземних  інвесторів сьогодні володіють м. Київ і Київська область, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Львівська і Харківська області й Автономна Республіка Крим - у ці регіони вкладено біля 80 % іноземних інвестицій [27].

     З погляду комплексного аналізу інвестиційного клімату в країні і її регіонах, можна виділити такі характеристики: політична стабільність, темпи економічного росту, конвертованість валюти, заробітна  плата і рівень продуктивності праці, короткострокові і довгострокові  кредити за рахунок власного капіталу, відношення до іноземних інвестицій і прибутків, масштаби приватизації (або націоналізації), стан платіжного балансу, ступінь реальності реалізації договору, рівень розвиненості транспорту і зв'язку, місцевого самоврядування, наявність надійних партнерів, можливість використання послуг експертів. Узагальнюючи ці характеристики, можна виділити основні фактори створення сприятливого інвестиційного клімату: політичні, економічні, соціальні, екологічні, фінансові, ресурсно-сировинні, трудові, виробничі, інноваційні, інфраструктурні, споживчі, інституціональні, законодавчі, кримінальні[34].

     Надходження прямих іноземних інвестицій для  потреб розвитку національної економіки  є важливим індикатором міжнародної  привабливості держави, ознакою  якості інвестиційного клімату та ключовим показником конкурентоспроможності на міжнародному ринку капіталу. Разом з тим, іноземні інвестиції індиферентні до проблем національної економіки та, в разі неналежного національного моніторингу і контролю, можуть містити вагомі виклики для національної економіки.

     Серед таких викликів: провокування внутрішніх дисбалансів товарних чи фінансових ринків, консервація неефективної структури  національного виробництва, монополізація  окремих стратегічно важливих або  соціально значущих сфер національного  господарства та ринків збуту, надмірна невідшкодовувана експлуатація національної сировинно-ресурсної бази чи виробничих потужностей, деформація умов конкуренції  на ринку внаслідок застосування необґрунтованих пільг, надмірний  відплив фінансових ресурсів через  репатріацію прибутків тощо.

     Зважаючи  на це, держава має відігравати  активну роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату, спрямовувати ПІІ на позитивні соціально-економічні зрушення в державі, забезпечувати  дотримання паритетних умов між іноземними та національними інвесторами на внутрішньому ринку.

     Зміни в тенденціях надходження ПІІ  в Україну виводять на порядок  денний низку вагомих стратегічних проблем, а саме:

        - відсутність дієвих, інституційно визначених механізмів  регулювання діяльності транснаціональних  корпорацій (ТНК) в Україні, які  попереджають недобросовісні акції  з їхнього боку та заохочують  інвестування стратегічних для  України напрямків економічної  діяльності;

        - невідповідність  ПІІ в Україну потребам модернізації  економіки, імпортозаміщення, розвитку  експорту наукоємної продукції  з високим вмістом доданої  вартості тощо. Натомість існує  велика ймовірність ― освоєння України ТНК, які ―вбудовуватимуть національну промисловість у промислово-технологічні ланцюги на низьких циклах вироблення проміжної та середньотехнологічної продукції;

        - несформованість  транснаціонального капіталу українського  походження, подальший розвиток  якого стримуватиметься неконкурентоспроможністю  щодо нових потужних агентів  національного ринку; 

        - відсутність механізмів  протидії виведенню з під оподаткування  грошових потоків потужними іноземними  компаніями шляхом використання  можливостей трансфертного ціноутворення  в рамках ТНК; 

        - ймовірність використання  ПІІ нерезидентами як механізму  подолання українських імпортних  бар'єрів та закріплення на  внутрішньому ринку України з  подальшим економічним витісненням  реальних або потенційних конкурентів[31].

     Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями  майбутнього, але входження у  СОТ та поширення відкритості економіки є сприятливими характеристиками інвестиційного клімату країни. Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на економічний розвиток країни має як позитивні, так і негативні наслідки, але завжди необхідно пам'ятати, що для ТНК розширення корпоративної мережі насамперед є доступом до сировинних і інтелектуальних ресурсів країни-реципієнта та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку[30].