ТНК в нефтегазовой сфере

       Найбільш поширеною помилкою про наслідки діяльності транснаціональних корпорацій є думка, що в результаті міжнародних операцій транснаціональних корпорацій одна країна обов'язково виграє, а інша - несе втрати. У реальному житті такі ситуації виключити неможливо, проте існують і інші результати: обидві сторони можуть виявитися у виграші (або в програші).

     Крім  того, що приймають країни схильні  вважати, що отримувані транснаціональними корпораціями прибутку надмірно великі. Отримуючи податки від транснаціональних  корпорацій, вони переконані, що могли  б отримувати  значно більше, якби транснаціональні корпорації не оголошували  свої прибутки в країнах з низьким  рівнем оподаткування.

    Закономірності  розвитку транснаціональних корпорацій значно відрізняються від закономірностей  розвитку основної маси національних фірм. Серед основних тенденцій їх розвитку можна виділити наступні: [10]

    -  незначне скорочення (або відсутність  скорочення) звороту ТНК в періоди  криз, незалежність їх навіть  від тривалих депресивних явищ  в окремих галузях промисловості;   

    - ТНК мають можливість досягати  успіху незалежно від стану  національного господарства;  

    - від поліпшення кон'юнктури усередині  країни транснаціональні корпорації  отримують менший виграш.

    Розвиток  міжнародного виробництва пов'язаний не лише з прямими інвестиціями, але і з цілим рядом інших  форм міжнародної співпраці:

    -  ліцензійні угоди, які дають можливість транснаціональним корпораціям брати участь в справах зарубіжних компаній і отримувати прибутки і відрахування за користування патентом;

          -  угоди про  управління, по яких транснаціональні  корпорації організовують управління  і технічне обслуговування зарубіжних  компаній в обмін за плату  і долю в капіталі;  

    -  міжнародна субконтрактація, при якій транснаціональні корпорації укладають субконтракти з іноземними компаніями на виконання особливих робіт або постачання окремих товарів..

       Новий економічний пристрій породжує відповідні політичні інститути і міжнародні організації - такі як Світовий банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд і тому подібне В результаті виникла своєрідна ситуація двовладдя. Суверенним державам доводиться спочатку в економічній, а потім і в політичній сфері ділити владу з вищезгаданими організаціями. При цьому вплив держав йде на спад і владу усе більш переходить  в руки транснаціональних корпорацій і контрольованих ними міжнародних інститутів.[2]

     Таким чином, компанії з міжнародним характером стають багато в чому незалежними  від розвитку кон'юнктури в окремих  країнах, а успіхи ТНК мало допомагають  національній економіці. Тобто, типовою  межею гіпотетичної «ТНК-економіки» є різкий контраст між благополуччям  найбільших компаній і серйозними труднощами господарства країни в цілому - нестійким  розвитком виробництва, інфляцією, недостатнім об'ємом капіталовкладень, масовим безробіттям. 

       ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДIЛУ

         Транснаціональна корпорація це велика компанія з активом за кордоном або союз компаній різної національної приналежності, домінуючих в одній або кількох сферах економіки, або володіють серйозними можливостями та мають економічний вплив в галузі країни, а часом і за її межами. За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю закордонних компаній і філій.

         Економічний механізм транснаціональних компаній - це структурна єдність насамперед чотирьох компонентів: податкових умов, міжнародного позиціювання активів, трансфертних цін, управління фінансовими потоками. Всі компоненти пов'язані між собою і відповідають меті використання переваг транснаціональної діяльності компанії задля підвищення кінцевої ефективності функціонування ТНК. Водночас кожен із компонентів має своє призначення: ефект оподаткування вирішальним чином впливає на ключові аспекти діяльності ТНК і тому має бути оптимізованим; використовувані ТНК прийоми міжнародного позиціювання активів дають змогу уникати обмежень і ризиків при переміщенні активів і фінансових коштів, спричинених політичними, податковими, валютними та іншими факторами; механізм трансфертних цін використовується як інструмент додаткового фінансування компанії та збільшення її прибутку; система управління внутрішніми фінансовими потоками спрямована на отримання додаткових прибутків за рахунок фінансових операцій.

          Сучасні ТНК є важливою складовою єдиної світової політичної та економічної системи, вони беруть активну участь у міжнародних політичних процесах і являють собою нові суб'єкти світового політичного процесу. Компанії з міжнародним характером стають багато в чому незалежними від розвитку кон'юнктури в окремих країнах, а успіхи ТНК мало допомагають національній економіці. Тобто, типовою межею гіпотетичної «ТНК-економіки» є різкий контраст між благополуччям найбільших компаній і серйозними труднощами господарства країни в цілому - нестійким розвитком виробництва, інфляцією, недостатнім об'ємом капіталовкладень, масовим безробіттям. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ ІІ: Дослідження діяльності американських ТНК в нафтогазовiй сферi

     2.1 Загальна характеристика транснаціональних компаній США у нафтогазовій сфері

     Транснаціональні  або мультинаціональні компанії існували у ХIХ і в ХХ століттях, а з'явилися вони ще раніше. До бурхливого розвитку ТНК з кінця ХIХ століття призвело вивезення капіталу як одна з головних рис монополістичного капіталізму. Прямі інвестиції давали таким компаніям право контролю над зарубіжними філіями. Концентрація і накопичення капіталу переростали національні кордони, призводили до інтернаціоналізації економічного і політичного життя. Досягненню корпораціями впевненого міжнародного становища сприяло багато факторів, в тому числі певні методи організації та управління.

     Економічна  політика змінюється у сфері управління корпораціями США. Півстоліття тому компанії прагнули мати стовідсоткову власність у філіях і домагалися централізації управління цими філіями і зарубіжними відділеннями. Цьому сприяв і розвиток електронної техніки, що дозволяла через комп'ютер керувати найвіддаленішими відділеннями. Але розміри транснаціональних корпорацій стали настільки величезними, що компанії ставали некерованими з одного центру. У 80-х роках стало очевидно, що ті гіганти, які надають філіям автономію і оперативну самостійність тільки виграють. Цим шляхом йшли японські та німецькі корпорації, які раніше американських відмовилися від надмірної централізації управління. У 90-х роках американські корпорації пішли тим же шляхом. У філіях за кордоном зберігається фінансовий контроль штаб-квартири, що знаходиться в США, але частина акціонерного капіталу належить місцевим інвесторам, так як акції широко продаються на місцевих ринках.[16]

     Закордонне  виробництво може бути організовано різними методами:

1. при повній власності головної компанії у філіях
2. при організації спільних підприємств з місцевим капіталом
3. при угодах про випуск продукції за ліцензіями
4. шляхом франчайзингу, тобто передачі права випуску виробів марки, прийнятої в США.      

     При організації міжнародного бізнесу  господарі ТНК виходять із закону порівняльних витрат, тобто організують  бізнес скрізь, де є відносні переваги, пов'язані з порівняльною вартістю сировини, праці і готових виробів. Вони наближають виробництво до джерел сировини і дешевої робочої сили. Вони добре вважають величини витрат факторів виробництва: праці, капіталу та технології. І, якщо використовують передову американську технологію, то одночасно наймають дешеву місцеву  робочу силу. Цим пояснюється переміщення  американських виробництв до Мексики, Латинську Америку, Китай та Індію. Так, за ліцензіями США в Китаї  шиють багато одягу і взуття, які  імпортуються в США. Комп'ютерні фірми  США стали використовувати індійських програмістів у своїх філіях в Індії.

     ТНК мають величезний вплив на розвиток нашої планети, на проблеми ресурсів і збереження навколишнього середовища, на зайнятість і умови життя сотень мільйонів людей на Землі. Вони експлуатують природні ресурси, запаси яких не безмежні на планеті. Футурологи і фахівці  з глобальних проблем попереджали  про можливість загострення енергетичної проблеми, вважаючи її в цілому керованою при правильному міжнародному регулюванні з боку ООН та інших організацій.[14] Однак енергетичні гіганти США в процесі внутрішньофірмового планування явно не враховували в кінці ХХ століття обмеженість енергоресурсів, а автомобільні корпорації продовжували робити дуже великі і неекономічні легкові автомобілі, що призвело до дисбалансу між попитом і пропозицією на паливо. До того ж оглядачі мали рацію, що зліт цін на бензин і нафту носить останні роки явно спекулятивний характер. Продавці бензину наживаються, а такі компанії, як «Chevron» і «Exxon» висунулися до числа найприбутковіших і багатих корпорацій США, зайнявши перші місця за розмірами прибутків та продажів.

     Нафтова промисловість США — найважливіша галузь енергетичного господарства країни. У 2010 р. в США було здобуто 1.99 млн. т нафти. Головну роль в  здобичі грають південно-західні  штати - Техас, Луїзіана, Оклахома, Нью-Мексіко, що поставляють понад 70% нафти, що добувається  в країні. В межах цього району нафту розробляють не лише на суші, але і в шельфовій смузі  Мексиканської затоки, особливо біля берегів штату Луїзіана, де значну частину приросту здобичі забезпечує підводне буріння. Великі родовища нафти  є на Тихоокеанському узбережжі  в штаті Каліфорнія(10% усієї здобичі) і в гірському штаті Вайомінг(4% здобичі). Зараз Америка займає третє місце в світі по об’єму здобичі нафти після Росії та Саудівської Аравії.

     Сполучені Штати Америки мають найбільш розвинену у світі нафтопереробну промисловість. У 2011 р. обсяг виробництва досягнув 7.5 млн. баррелей у день. Число нафтопереробних заводів в США скорочується, а одиничні потужності підприємств зростають.

     Нафтова промисловість США знаходиться  у владі десяти велетенських нафтогазових монополій на чолі з найбільшою в  країні і у всьому світі рокфеллеровской  корпорацією "Екссон". Безпосередньо  цим десяти монополіям належить близько 60% усіх потужностей нафтопереробних  заводів країни. Вони контролюють  значну частину нафто- і газодобування  дрібніших фірм, володіють нафтовими  і газовими трубопроводами, мають  власний танкерний флот і пункти по реалізації нафтопродуктів майже  в усіх країнах світу. Боротьба нафтовидобувних  країн Близького Сходу і Латинської Америки за економічну незалежність ослабила позиції нафтових монополій  на міжнародній арені, проте в  руках нафтового консорціуму (де провідну роль грають нафтові монополії  США) як і раніше знаходиться значна частина нафтового господарства розвинених і таких, що розвиваються, країнах.

     Розміщення  нафтопереробки в США помітно  відрізняється від розміщення видобутку  нафти. Значна частина потужностей нафтопереробних заводів розміщується не лише в районах видобутку нафти, але і в основних районах споживання нафтопродуктів, тобто у найважливіших промислових вузлах північного Сходу, в портових центрах, де переробляється імпортна нафта, що поступає морем, на трасах магістральних нафтопроводів.

     Найголовнішими  районами концентрації нафтопереробних  заводів зараз є:

     1. Узбережжя Мексиканської затоки (смуга шириною 200 - 300 км на території  штатів Техас, Луїзіана і Міссісіпі), де переробляється понад 33% сирої  нафти, що поступає на нафтопереробні  заводи країни.

       2. Південна і Центральна Каліфорнія, на яку доводиться 13% потужностей нафтопереробних заводів країни.

     3. Смуга Атлантичного узбережжя  від Нью-Йорка до Балтімора  (головним чином гирла річок  Гудзон і Делавер), де концентрується 10% потужностей нафтопереробних  заводів США.

     Значна  частина нафти, газу і нафтопродуктів поступає з південно-західних штатів країни в райони промислової Півночі  США. Загальна довжина магістральних  нафто- і продуктопроводов близько 300 тис. км, газопроводів - більше 350 тис. км. Особливо густу внутрішньорайонну  мережу розподільні трубопроводи утворюють  на узбережжі Мексиканської затоки, сполучаючи газо- і нафтопромисли  з нафтопереробними і газобензиновими  заводам і нафтохімічними комбінатами, портами, звідки продукти нафтопереробки і нафтохімії вивозяться в інші райони країни. Тут же переробляється сира нафта і продукти первинної нафтоперегонки, що поступають з Латинської Америки.

     В результаті енергетичної кризи і  різкого підвищення цін на нафту  як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку в США велику увагу стали  приділяти розробці рентабельних способів отримання рідкого палива з кам'яного  вугілля. Характерно, що активну роль в цих дослідженнях грають країни, що ведуть нафтові монополії.

     Нафта — ключове джерело енергії  для США. В даний час вона забезпечує близько 40 % загальній потребі в  енергії. У Міністерстві енергетики Сполучених Штатів існує підрозділ  по управлінню мінеральними енергетичними  ресурсами, в компетенцію якого  входять найважливіші питання, що стосуються нафти, — готовність реагувати на порушення постачань і підтримку  роботи американських родовищ. На випадок, якщо США зіткнуться з проблемами у видобутку або перебоями  в постачаннях нафті існує  так званий стратегічний нафтовий резерв, створений після нафтової кризи 1973-1974 років, яка в даний час  складає приблизно 727 млн. баррелів нафти. Зараз запасів стратегічного  нафтового резерву вистачає на 90 днів. [11]