Виробнича інфраструктура підприємства

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА ………………………………………………………………5

1.1 Сутність виробничої інфраструктури підприємства та її складові………..5

1.2 Система технічного  обслуговування підприємства………………………..8

1.3 Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури…………………………………………………………………19

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ДП ПАТ «КИЇВХЛІБ» «БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ»…………………………………23

2.1 Історична довідка створення підприємства та його характеристика….23

2.2 Оцінка основних показників  та ресурсного потенціалу підприємств….27

РОЗДІЛ ІІІ.. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ ІНФРАСТРУКТУРОЮ НА ДП ПАТ «КИЇВХЛІБ» «БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ»……………………………………………………………50

3.1. Пропозиції щодо вдосконалення ремонтного,  енергетичного та складського господарства на підприємстві…………………………………...50

3.2. Впровадження пакувально-фасувального обладнання на ПАТ «Білоцерківський хлібокомбінат» ……………………………………………52

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….63

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..65

ДОДАТКИ………………………………………………………………………56

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування виробничої інфраструктури підприємства, в тому числі ДП ПАТ «КИЇВХЛІБ» «БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

– дати загальну характеристику сутності та видам інфраструктури підприємства;

– дослідити систему технічного обслуговування підприємства;

– проаналізувати діяльність ДП ПАТ «КИЇВХЛІБ» «БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економічного розвитку підприємства.

Предмет дослідження – виробнича інфраструктура підприємства.

Теоретичну основу дослідження становлять сучасні теорії економічного розвитку підприємства. Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації виробничої інфраструктури підприємства, питання інформаційного забезпечення їх діяльності відображено у публікаціях І.М. Бойчика, Т.М. Литвиненка, М.П. Нахаби, С.Покропивного, Ю.С. Цал-Цалка, А.В. Шегди, Г.М.Тарасюк та ряду інших авторів.

Це зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу функціонування та розвитку виробничої інфраструктури підприємства.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1 Сутність та види інфраструктури підприємства

 

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra – нижче, під та structure. – побудова, розміщення) – це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура – це своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (див. рисунок 1.1).

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 - Елементи інфраструктури підприємства [6, с. 276].

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації  та автоматизації виробничих  процесів збільшує обсяги і  складність робіт із ремонту  й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури  інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових  технологій та інтенсифікація  технологічних режимів роботи  устаткування підвищують вимоги  до якості та збільшують потребу  в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих  процесів і поглиблення внутрішньовиробничих  зв'язків між підрозділами збільшують  обсяги робіт із транспортування  вантажів;

4) навантаження на комунікаційні  мережі та природоохоронні споруди  постійно зростають.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому [10, с. 153].

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

– роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

– низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

– низький рівень механізації та автоматизації;

– низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

 

1.2 Система технічного  обслуговування підприємства

 

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва (див. рисунок 2.1.).

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

– ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

– забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

– переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

– забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

– своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

– складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2.1 - Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства [6, с. 278].

Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт – це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування – персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.