Виробнича інфраструктура підприємства

Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік). В окремій картці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За картотекою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.

 

 

1.3 Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури

 

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства.

В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо).

Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.

Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв", мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства.

Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Принципові основи планування Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей {цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи) підприємства:

• господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції;
• виробничо-технологічну, що відображає основне
• функціональне призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;
• науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;
• соціальну — якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній та духовній сферах;
• екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може мінятись в залежності від економічної політики держави, історичного періоду, екологічного становища в регіоні та світі тощо. В умовах командно-адміністративної системи з її директивним плануванням мали зверхність виробничо-технологічні цілі.

При переході до ринкової економіки, з появою підприємств різних форм власності, ліквідацією системи жорсткого централізованого планування цілепокладання на підприємстві стає завданням його керівництва., Ефективність та реальність планів значною мірою залежить від ступеню реалізації Принципу Системності.

Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Системний підхід повинен мати місце щодо обґрунтування та вирішення планових завдань на будь-якому рівні управління.

За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їх субординація, порівняння альтернативних шляхів та способів досягнення л визначених цілей, що відрізняються одна від одної складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.

Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування є забезпечення його безперервності.

Принцип безперервності означає:

• підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього;
• взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;
• своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні (всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.

Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації виробництва тощо.

Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість, тобто необхідна і достатня Кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну умову обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що. в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності — розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування .

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ  ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ДП ПАТ «КИЇВХЛІБ» «БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ»

 

2.1 Історична довідка створення підприємства та його характеристика

 

Білоцерківський хлібокомбінат введено в експлуатацію в далекому 1938 році. Основним ведучим обладнанням було 3 тупикові печі ХПГ і одна піч Смольнецького , які забезпечували середньодобовий випуск продукції 46 т/добу. Асортимент продукції складав чотири найменування, в основному хліб з обдирних сортів борошна.

 В роки Великої Вітчизняної  війни підприємство було частково  зруйноване і архів воєнних  років не зберігся.

В січні 1944 року, після визволення нашого міста від загарбників, відбулося становлення пекарні, як радянського підприємства і з тих часів залишилися відомості, архівні документи.

Доставка палива і борошна виконувалась гужовим транспортом. На той час до транспортного парку пекарні входило 11 коней. Цілодобово кіньми доставлялось на комбінат 14-15 т борошна. На заводі переважно застосовувалася ручна праця. Основним провідним обладнанням підприємства було три тупикових печі з гнучким подом і одна піч Смольницького, які забезпечували середньодобовий випуск хліба в 45 т. Асортимент продукції складав 4 найменування - в основному хліб обойних сортів борошна. На комбінаті працювало всього 29 чоловік.

З 1944 по 1946 роки підприємство відновлюється; одночасно проводиться випуск продукції для забезпечення населення міста і району хлібом. Це була маленька пекарня, котра за десятиліття перетворилася на велике підприємство, яке нині забезпечує життєво необхідною продукцією не тільки Білу Церкву та Білоцерківський район, але й успішно конкурує з тими підприємствами Київської, Житомирської, Черкаської областей, які виробляють аналогічну продукцію.

Починаючи з 1946 року з метою збільшення потужності підприємства здійснюється заміна тупикових печей на більш потужні ФТЛ-2, встановлюється електропіч ХПЄ-3 для забезпечення до 500 кг за добу борошняних кондитерських виробів.

Успішне господарювання Білоцерківського хлібокомбінату пояснюється прагненням колективу завжди йти в ногу з часом, постійно удосконалювати свою майстерність, вивчати та якомога повніше задовольняти смаки своїх споживачів.

На сьогодні дочірнє підприємство ПАТ „Київхліб” Білоцерківський хлібокомбінат має власну транспортну дільницю, яка нараховує близько 20 транспортних одиниць. Продукція хлібокомбінату була широко представлена на багатьох виставках та міжнародних конкурсах і неодноразово визначались медалями та почесними дипломами.

За всіма цими досягненнями стоять конкретні люди, які своєю працею примножували славу комбінату. 24 працівники підприємства в різні часи за високі трудові показники були нагороджені орденами і медалями. Дехто з них на заслуженому відпочинку, деякі пішли за межу, більшість передають свій досвід молоді.

9 Золотих та 5 срібних  медалей протягом останніх років  отримали працівники хлібокомбінату, беручи участь у різноманітних  конкурсах.

Підприємство у 2003 році брало участь у Всеукраїнському конкурсі якості „100 кращих товарів України”, на який були представлені — торт „Медовий з чорносливом”, та хліб „Юр’ївський”.

3 кожним десятиріччям  підприємство нарощувало обсяги  виробництва, збільшувався асортимент  продукції.

Більшого розмаху по збільшенню виробничої потужності, розширенню асортименту і покращенню якості продукції підприємство набуло в 60-70 роки. Під керівництвом директора хлібокомбінату відбулася реконструкція хлібного відділення, побудовано дрібноштучний і кондитерський відділи потужністю 13 тон за добу. Асортимент хлібних, дрібноштучних і кондитерських виробів становив більше 30 найменувань. Особлива увага приділялась виробництву подових хлібів.

В 1965 році введено в дію потужності по виробництву 8 т на добу дрібноштучних виробів та 1,2 т кондитерських, з 1967 — організовано виробництво бараночних виробів. З тих пір хлібозавод став називатись хлібокомбінатом.

Відчутна реконструкція комбінату відбулась в 1986-1990 роках, в результаті якої створені потужності виробництва, які ми маємо на сьогоднішній день.

За останні десять років реалізована широка програма по покращенню умов праці та відпочинку працівників: введено в дію адміністративно-побутовий корпус, повністю реконструйовано чоловічі та жіночі побутові приміщення, в цокольному приміщенні корпусу діє спортивно-оздоровчий комплекс; працює їдальня, медичний пункт, збудовано і введено в експлуатацію склад безтарного зберігання і подачі на виробництво борошна і солі. З 1999року функціонує власний стоматологічний кабінет. В 2002 році запроваджено автоматизовану систему обліку і управління на базі „1С — Підприємство 7.7” — (для промислових підприємств). Напередодні святкування 65-річчя відбувся значний ремонт виробничих і адміністративних приміщень (капітальний — кондитерського відділення, виробничої і технологічної лабораторії). В середині 2004 року введено в дію базу відпочинку на 114 місць на Чорному морі (с. Рибаковка Миколаївської області), побудовано нову картонажну дільницю, перебудовано склад безтарного зберігання борошна (захист від атмосферного впливу). На хлібокомбінаті працює близько 400 чоловік. На підприємстві створені належні умови праці. З року в рік, збільшуючи фонди економічного стимулювання, підвищувався соціально-культурний рівень. Так було побудовано чотири житлових будинки для робітників підприємства, дитячий садок.