Фінансові важелі управління державним боргом

      За  станом на 1 січня 1997 року в обігу  знаходилось державних облігацій  за цінами розміщення 1788 млн. гривень, а з врахуванням процентів, належних до виплати – 2340 млн. гривень. Показник співвідношення державного боргу ОВДП стосовно ВВП на початок 1997 року складав 2,2%.

      Внаслідок уповільнення інфляційних процесів у 1996 році, облігації внутрішньої державної позики перетворилися в найбільш ліквідний та надійний і водночас максимально прибутковий інструмент. Порівняно швидке зростання ринку державних цінних паперів, активна політика позик та намір уряду і Національного банку переорієнтувати ресурси з ринку ОВДП на користь реального сектору економіки сприяли тому, що на ринок державних цінних паперів України прийшли іноземні інвестори. Приплив ресурсів нерезидентів спричинив деяке зниження ставок прибутковості державних облігацій.

      Але, незважаючи на досягнуті результати, уряд України й далі використовував для фінансування бюджетного дефіциту тільки розміщення короткострокових зобов’язань, не ризикуючи випускати облігації  з довшим терміном погашення, що не усувало диспропорцій держбюджету і нагромаджувало короткостроковий внутрішній борг.

      На  початку 1997 року Національний банк і  Міністерство фінансів узяли курс на зниження облікової ставки і ставок прибутковості по державних облігаціях. Основною метою цієї політики було зниження вартості обслуговування внутрішнього державного боргу, переорієнтація тимчасово вільних ресурсів комерційних банків у реальний сектор економіки й одночасне зниження кредитних ставок. Цей період характеризується зниженням облікової ставки, остаточною відмовою від кредитних аукціонів НБУ та практики зменшення сум обов’язкових резервів комерційних банків на суму придбаних ОВДП.

        В результаті введення Закону  України “Про оподаткування прибутку  підприємств” з липня 1997 року  проценти, нараховані по ОВДП  і дисконт по них враховуються у складі прибутку резидентів України і, як прибуток від операцій із державними цінними паперами, отриманий на вторинному ринку, оподатковуються на загальних підставах. В результаті резиденти, передусім вітчизняні банки, були поставлені в нерівні умови із нерезидентами, тому іноземний капітал, найбільш чутливий і мобільний до будь-яких ринкових змін, одержав безперешкодний доступ на внутрішній український ринок цінних паперів.

      Положення про порядок роботи нерезидентів на внутрішньому фондовому ринку було прийняте тільки у вересні 1997 року, однак і воно практично не змінило їхнього становища, так як на той час іноземний капітал контролював уже понад 60 % державного внутрішнього боргу.

      При цьому Національному банку доводилося викуповувати на торгах Міжнародної валютної біржі значні обсяги пропозиції долара, щоб утримати стабільний курс національної валюти.

      Попит нерезидентів на державні облігації  підтримувався також офіційним  запевненням уряду про швидкий  випуск зовнішніх довгострокових зобов’язань, ставка прибутковості по яких була б значно нижчою, ніж по внутрішніх. Та надання кредитного рейтингу, необхідного для випуску державних цінних паперів на міжнародний ринок капіталів, стримувалося неприйняттям Верховною Радою державного бюджету.

     Впродовж 1997 року ринок державних облігацій функціонував у несприятливому макроекономічному оточенні. Це відсутність протягом першого півріччя 1997 року закону про державний бюджет, незадовільне надходження до державного бюджету податкових платежів, недостатні темпи приватизації, повільні зрушення в економіці.

    У розвитку ринку ОВДП у 1997 році можна  виділити декілька періодів. В перший період – з січня по травень  – попит на державні облігації  стабільно перевищував пропозиції, що дозволило знизити дохідність за ОВДП з 48 – 60% до 21 – 31%. Протягом другого періоду, з червня по серпень, суттєво зросла інтенсивність залучення коштів через ринок ОВДП. Саме на ці місяці припали пікові виплати по ОВДП попередніх випусків. Попит на облігації впродовж цього періоду перевищував їх пропозицію, відповідно продовжувалось зниження дохідності ОВДП. На кінець серпня дохідність по короткотермінових облігаціях знизилась до 19,7%, з червня було припинено фінансування бюджетного дефіциту через тримісячні облігації і був згорнутий продаж півторарічних облігацій.

    Третій  період розпочався в вересні і  продовжувався до кінця 1997 року. Суттєве  зниження дохідності ОВДП влітку 1997 року створило умови для спрямування  інвестицій не тільки на операції на ринках валюти і державних облігацій, а і на ринок корпоративних цінних паперів, кредитування виробничих об’єктів. Проте корпоративний сектор ринку цінних паперів через його нерозвиненість не набув поштовху. З іншого боку ставки за банківськими кредитами і депозитами не знижувались адекватно зниженню дохідності ОВДП. В поєднанні з цією обставиною кризові явища на міжнародних ринках капіталу спричинили різке скорочення попиту на державні облігації та зростання дохідності за ОВДП.

    Кризові явища на міжнародних ринках капіталу в четвертому кварталі 1997 року, складна ситуація в країні щодо надходження податкових платежів у грошовій формі, їх невідповідність потребам фінансування першочергових бюджетних програм та незадовільні темпи приватизації створили тиск на ринок ОВДП, призвівши до різкого зменшення попиту на облігації та зростання їх дохідності у січні-лютому до 50% річних. Нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, продовження складної ситуації з надходженням податків та обмеження Національним банком своєї участі на ринку облігацій спричинили в червні різке підвищення дохідності – до 75% річних.

      На  початку 1998 року ситуація на ринку ОВДП дещо стабілізувалася, хоч попит  іноземних інвесторів і далі падав  і основним покупцем на первинному ринку ОВДП залишався Національний банк України. Проаналізувавши події осені 1997 року, уряд переглянув свою політику на ринку внутрішніх державних зобов’язань, було прийнято рішення не нарощувати суми внутрішнього боргу з ОВДП.

      Проте на той час на фінансовому ринку  з’явився ряд нових дестабілізуючих чинників. По-перше, істотне розширення валютного коридору і наступне різке знецінення гривні створили серйозні інфляційні очікування. По-друге, в ухваленому законі “Про державний бюджет на 1998 рік” не знайшла чіткого відображення схема виплат з ОВДП. І, нарешті, обсяги виплат з ОВДП порівняно з попереднім роком значно збільшилися.

      Таким чином, основною проблемою, що постала  на ринку державних цінних паперів  на початку 1998 року, було погашення  вже накопиченого боргу. Всього за 1997 рік в Україні було розміщено ОВДП обсягом більш ніж 11,5 млрд.гривень, внутрішня заборгованість уряду з ОВДП становила 8,8 млрд.гривень, яка до того ж була короткостроковою заборгованістю терміном погашення в 1998 році. Здійснити це погашення з прибуткової частини бюджету було б нереально. А тому перед урядом постало питання про розміщення триваліших фінансових інструментів, які дали б змогу перенести остаточне погашення заборгованості на пізніший період.

      Із  цією метою, а також для компенсації  втрат на внутрішньому ринку ОВДП на початку 1998 року Україна здійснила розміщення двох зовнішніх позик із терміном погашення два і три роки. Кошти від цих позик були спрямовані на викуп придбаних раніше державних облігацій, та на погашення бюджетної заборгованості із заробітної плати і соціальних виплат.

    Починаючи з березня 1995 року, обсяги емісій облігацій  внутрішньої державної позики постійно зростали, змінювалась номінальна вартість, залучались кошти нерезидентів, а  також громадян. Якщо в 1995 році сума випущених ОВДП становила 0,5% по відношенню до ВВП 1995 року, то в 1996 році вона збільшилась до 4,6% до ВВП за відповідний період. За два останніх роки урядові зобов’язання за ОВДП склали більше 12% відносно валового внутрішнього продукту, тобто зросли порівняно з 1995 роком відносно до обсягів ВВП більше ніж у 24 рази.

     Ринок облігацій внутрішньої державної  позики в Україні стає домінуючим. Одночасно бюджет перевантажується старими і новими борговими зобов’язаннями, підвищується вартість позичкових коштів. Національний банк вимушений брати пряму участь у фінансуванні дефіциту бюджету через безпосередній викуп ОВДП (у 1998 році НБУ викупив 71% облігацій), тобто має місце прихована емісія грошей. Первинний ринок ОВДП поступово набуває ознак розбалансованості. Кругообіг державних облігацій є коротко терміновим – фактично слід визнати, що найдовші українські облігації є дуже короткими в порівнянні зі світовими аналогами.

     Негативною  тенденцією протягом 1995-1998 років було те, що значна частина державних  облігацій випускалась із терміном погашення до 1 року. Це сприяло формуванню нераціональної структури внутрішнього боргу України та зосередженню значних обсягів виплат протягом короткого терміну, надходження у бюджет зменшувалися, ставки доходу росли. На рисунку 2.6 відображено обсяги залучених коштів на ринку ОВДП і виплати заборгованості за облігаціями у 1997-1998 роках.

     Стан  ринку державних облігацій ускладнився  необхідністю залучення з внутрішніх джерел ресурсів для забезпечення пікових  виплат за зовнішнім боргом у серпні 1997 року. В результаті цього внутрішній ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасичений державними облігаціями і це створило своєрідний негативний ефект. Він полягає в тому, що подальші спроби збільшення обсягу залучень у внутрішньому ринку призводять до неадекватного, в порівнянні з динамікою валового продукту і податкових надходжень, зростання процентних виплат з бюджету.

     ОВДП  були дуже короткостроковими та дорогими, тому переважна частина нових  запозичень направлялась на погашення  попередніх випусків облігацій, що призвело до побудови так званої фінансової “піраміди”.

     Висока  дохідність ОВДП призвела до того, що грошові  ресурси направлялись на ринок державних  цінних паперів, обминаючи інші сектори  економіки і в першу чергу  виробництво. Дохідність державних  облігацій була значно вищою, ніж дохідність від інвестицій у виробництво, тому виробництво залишилось без капіталів.

     На  обслуговування піраміди НБУ вимушений  був витратити більш як 1,5 млрд.доларів (у розвинених країнах аналогічні витрати не перевищують 10% ВВП). Валютні резерви Національного банку України восени 1998 року впали до загрозливої відзначки – менше 1 млрд.доларів. Спростовано хибне уявлення про виключно неемісійний облігаційний шлях фінансування державного бюджету.

     Оздоровлення  фінансового ринку України не можливе без розробки науково обгрунтованої стратегії випуску та обігу державних цінних паперів, яка базується на довгострокових інтересах держави. Державні боргові зобов’язання повинні стати окремим об’єктом дослідження.

     Безсумнівно, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем. Потрібно змінити хибний погляд на фондовий ринок як такий, де викачуються максимально можливі суми.

    Відмітимо особливості які пов’язані з  сучасним станом та структурою державного внутрішнього боргу.

     1. Бюджетний дефіцит призводить  до прискореного зростання державного  внутрішнього боргу. На протязі  1997 року – більше як у 2,7 рази, на протязі 1998 року - на 32,5%. При збереженні таких темпів  росту в недалекому майбутньому  об’єм державного внутрішнього боргу буде співставний з величиною ВВП.

2. На державний борг списується все поточне бюджетне недофінансування за останні сім років. В структурі державного внутрішнього боргу починаючи з 1996 року зростає об′єм зобов′язань по ОВДП.
3. Відсутнє середньо і довгострокове планування об′єму і структури державного боргу а також графіків його погашення. Без такого прогнозу неможливо проводити перспективний аналіз ситуації.

    Таким чином, можна зробити висновок, що державний внутрішній борг України  сформувався на протязі короткого проміжку часу, продовжується його динамічне зростання. Останнім часом запозичення уряду диктувались насамперед необхідністю погашення та обслуговування накопиченого державного боргу, можливості залучення коштів з внутрішнього ринку були наближені до вичерпання. Значно нарощується частка юридичних осіб у структурі основних кредиторів уряду, населення фактично не бере участі в формуванні урядових боргових зобов’язань. В Україні необхідно поступово створювати інфраструктуру для функціонування державного внутрішнього боргу, враховуючи помилки попередньої практики.

2. Специфіка внутрішнього боргу держави

     В Україні, як і в ряді інших країн, що виникли на терені колишнього СРСР створився специфічний внутрішній борг, що виник в державі перед  населенням в результаті невчасної виплати заробітної плати пенсій, стипендій, інших соціальних виплат.

     З огляду на це важливе значення має  аналіз і оцінка стану й тенденцій  заборгованості з виплати заробітної плати працівникам бюджетної  сфери, встановлення причин виникнення та загострення цієї проблеми. Не менш важливою є проблема пошуку шляхів її вирішення.

     Проблема  подолання заборгованості з виплати  заробітної плати включає економічні, соціальні, політичні і правові  аспекти. Нами зроблено спробу коротко  проаналізувати в основному економічні аспекти означеної проблеми.

      Своєчасне одержання винагороди за працю є  конституційним правом усіх громадян України і тому масове затримання виплати із заробітної плати протягом тривалого періоду (1992-1999 роки) є  не лише порушенням прав громадян, а ще й значно загострює соціальні проблеми. Заборгованість притаманна не тільки бюджетній сфері, але й госпрозрахунковому сектору народного господарства, на який припадає 80-85 % усієї суми заборгованості із заробітної плати в цілому по Україні. Законодавчою та виконавчою владою України здійснюється певна робота щодо зниження заборгованості із заробітної плати: за період, що аналізується, прийнято щонайменше 20 постанов Верховної Ради України, указів Президента України. Але через незадовільне їх виконання і неефективність запропонованих ними заходів заборгованість із заробітної плати не зменшується, а зростає вже протягом майже чотирьох років.