Фінансові важелі управління державним боргом

     - запровадити порядок виплати  заборгованості із заробітної  плати з місцевих бюджетів  у рахунок недоїмки з податку на додану вартість і з акцизного збору;

     - ввести порядок, згідно з яким  заробітну плату працівникам  бюджетних організацій платити  безпосередньо з рахунків Держказначейства  на їх особисті рахунки в  банківських установах, обминаючи  рахунки бюджетних організацій;

• спрямувати кошти від грошової приватизації на погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері.

     Таким чином, заборгованість по заробітній платі  як нове для соціально-економічного стану України явище виникло  ще у 1992 році, а з 1995 року заборгованість по заробітній платі та соціальних виплатах набуває хронічного характеру. Якщо по бюджетних організаціях України час від часу мають місце коливання в обсягах заборгованості по оплаті праці, пов’язані з тим, що уряд здійснює часткові перерахування в бюджетну сферу, то заборгованість у небюджетній сфері має стабільний характер зростання. Збільшується тривалість невиплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат в цілому по Україні.

     Проблема  несвоєчасної виплати заробітної плати та інших соціальних виплат є комплексною і її необхідно розглядати в безпосередньому зв’язку з проблемою платіжної кризи, яка охопила всі галузі економіки, і вирішувати на основі застосування організаційних, економічних і правових механізмів.

    2.3 Управління та  обслуговування державного  внутрішнього боргу. 

           Внутрішній борг України  швидко зростає, і тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею  бюджетних витрат. Законом “Про Державний бюджет України на 2001 рік” передбачено витрати на обслуговування державного внутрішнього боргу в сумі 1,536 млрд. гривень.

     На 2001 рік встановлено граничний  розмір державного внутрішнього боргу  України в сумі 25,711 млрд.гривень (без урахування поточної заборгованості із зарплат, пенсій тощо), що становитиме майже 77% річних доходів бюджету. Обслуговування й погашення цього боргу в найближчі роки буде найважливішою статтею витрат державного бюджету.

     В економічній літературі країн Заходу побутує одностайна думка, що загрозу  економіці становить не стільки  сам по собі державний борг як такий, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих  об¢ємних макроекономічних показників, скільки зростання суми виплат процентів по державним позикам, особливо якщо вони прострочені. [30, c.42]

     Виплати процентів по позикам посідають  одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, наприклад, в США на виплату процентів  по державному боргу в 1995 році було виділено в федеральному бюджеті 232 175 млн. доларів. Це четверта за величиною (після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування та національну оборону) стаття витрат в федеральному бюджеті США.

          Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є  стратегічним завданням управління державним боргом, а в більш  широкому розумінні – всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання погоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, але і з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також з довгостроковим покращенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

          Під управлінням державним  внутрішнім боргом необхідно розуміти сукупність державних заходів, що пов’язані  з випуском та погашенням державних  боргових зобов’язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державним цінним паперам, проведенням конверсій та консолідацій, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов’язань, визначенням умов і випуску нових державних цінних паперів.

          Емітенти облігацій (центральний уряд, уряд автономії та місцеві органи влади) в процесі управління державним внутрішнім боргом прагнуть підтримувати курс державних цінних паперів і отримувати фінансові ресурси в позичку під порівняно нижчі проценти.

          Уряди всіх рівнів при  управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості та строків погашення облігаційних сертифікатів. Прагнуть дотримуватись “золотого правила” державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

    Обслуговування  боргу – це комплекс заходів з  погашення позик, виплати процентів  за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням  внутрішнього боргу займаються, звичайно, емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.

          Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов’язань  не повинна значно відрізнятись. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, то потрібно розширювати його емісію, наприклад, шляхом дорозміщення і, навпаки, виключати із обігу невигідні випуски. Дане правило повинно розповсюджуватись як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

          Окрім чисто фінансових цілей управління внутрішнім боргом має переслідувати також цілі забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяти втечі капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий той значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

          Управління державним  боргом включає слідуючі заходи:

• ефективне використання коштів запозичення;
• пошук коштів для виплати боргу;
• нейтралізація негативних наслідків державного боргу.

     Методами  управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним  співвідношенням, відстрочення погашення  і анулювання позики.

    Під конверсією розуміють зміну дохідності позики. З ціллю зниження витрат по управлінню державним боргом держава часто знижує розмір процентів, що виплачуються по позиках. Але не виключена також можливість підвищення дохідності державних цінних паперів для кредиторів. Така операція була проведена, наприклад, в 1990 році в колишньому СРСР, коли дохідність облігацій 3% виграшної позики була збільшена до 9%, а дохідність казначейських зобов’язань – з 5 до 10%. [30, c.152]

       Існує декілька методів проведення конверсій, головними з яких є конверсії примусові, добровільні і факультативні. При примусовій конверсії кредитор зобов’язаний обміняти облігації старої позики на облігації нової з пониженою ставкою процентів. При добровільній конверсії кредитор має право погодитись на нові умови або одержати дану в борг державі суму, при факультативній – погодитись або відмовитись від зміни умов позики. Щоб зацікавити власників облігацій в конверсії, держава звичайно надає пільги по нових позиках: казначейство може обміняти облігації короткострокових і середньострокових позик, які підлягають оплаті, на облігації “до запитання” або на довгострокові. Держава також вправі випустити нову довгострокову позику на більш вигідних умовах і реалізувати її на грошовому ринку, направляючи виручені суми на викуп облігацій короткострокових позик. Конверсія державних позик здійснюється при надлишку позичкового капіталу. При конверсії знижується середня норма дохідності, в результаті чого курси облігацій підвищуються, що збільшує доходи власників облігацій.

    Конверсії використовують в умовах державного боргу, який хронічно зростає, але вони недостатньо ефективні. Бюджетна економія від конверсії невелика: в зв’язку з новими дефіцитами вона, як правило, поглинається приростом державного боргу і значним збільшенням ставок процентів по позиках, які знову випускаються.

    Одним з методів управління державним  внутрішнім боргом в країнах з  розвинутою ринковою економікою є рефінансування або як його ще називають консолідація державного боргу. [18, c.44] Здійснюючи рефінансування державного боргу, уряди переслідують мету скорочення короткострокового боргу й заміни певної його частини на довгостроковий борг. Перший спосіб рефінансування полягає в тому, що Міністерство фінансів здійснює обмін облігацій державної позики, строки яких пройшли (або облігацій, що погашаються за пред’явленням) на знову емітовані облігації довгострокові. Другий спосіб передбачає ситуацію, коли Міністерство фінансів здійснює аналогічний обмін чи заміну облігацій достроково. Третій спосіб рефінансування державного внутрішнього боргу передбачає ситуацію, коли Міністерство фінансів продає довгострокові облігації і на отриману суму випускає короткострокові.

    Уніфікація  державних позик, як правило, проводиться  разом з консолідацією, але може бути проведена і без неї. Уніфікація позик – це об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державного кредиту.

    В виключних випадках уряд може провести обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених прирівнюється до однієї нової облігації. Наприклад, такий обмін було проведено в післявоєнний період з ціллю вилучення із обігу облігацій позик воєнного часу. Обмін облігацій по регресивному співвідношенню позбавляє державу від необхідності виплачувати проценти і погашення в повноцінних грошах по облігаціях, які продавались державою за обезцінену валюту воєнних років.

    Відстрочення  погашення позики або всіх раніше випущених позик проводиться, як правило, коли подальший активний розвиток операцій по випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це виникає тоді, коли держава вже випустила дуже багато позик і умови їх емісії не були достатньо вигідними для держави. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик направляється на виплату процентів і погашення по раніше випущених позиках. Тому уряд об’являє про відстрочку погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не лише відсуваються строки погашення, але і припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують одержувати по них свій дохід.

    Під анулюванням державного боргу розуміють заходи, в результаті яких держава повністю відмовляється від зобов’язань по випущених позиках (внутрішніх, зовнішніх або по всьому державному боргу). Анулювання цінних паперів держави може проводитись по двох причинах. По-перше, анулювання державного боргу об’являється у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, які по певним причинам відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади. Так, в січні 1918 року уряд РСФСР анулював всі дореволюційні і зовнішні позики. Відмова від боргів вважається нерозумним заходом, так як підриває репутацію держави. В майбутньому вона вже не зможе розраховувати на одержання кредитів.

    В ряді країн до управління державним боргом відносяться і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту (стелі). В США до першої світової війни конгрес приймав рішення про кожен додатковий випуск і розміщення облігацій позики. В 1917 році здійснено перехід до практики встановлення його стелі. [16, c.48]

     Ліміт державного боргу підлягає вимушеному частому перегляду. Так, в 60- ті роки конгрес США приймав 13 актів про  підняття цього ліміту, в 70 – ті роки – ще 18 актів. В 1980-1987 роках рішення  про підвищення ліміту боргу приймались від 2 до 4 разів в рік. В ряді випадків казначейство США відкладало проведення аукціонів по розміщенню векселів і зупиняло їх продаж і інших облігацій до чергового підвищення ліміту боргу. [16, c.59]

          В США набуває сили тенденція до посилення регулювання місцевого боргу. Так, ще в 1975 році під впливом негативних наслідків фінансової кризи м. Нью-Йорка на федеральному рівні було засноване Управління по відпрацюванню правил по операціях з муніципальними цінними паперами. На це відомство були покладені завдання регулювання ринку муніципальних облігацій, реєстрація усіх ділерів та брокерів, заснування системи кваліфікаційних екзаменів для професіоналів, що оперують на ринку місцевих цінних паперів.

          В 1975 році було засноване  в США Управління по відпрацюванню відповідних правил операцій з муніципальними цінними паперами. На це Управління було покладене завдання регулювання ринку муніципальних облігацій, реєстрування усіх ділерів та брокерів, встановлення порядку проведення кваліфікаційних екзаменів для усіх тих, хто причетний до здійснення операцій на ринку цінних паперів.

      В інших країнах (Франція, Великобританія) обмежень на абсолютний розмір  боргу нема, головним є показник  приросту його за рік, тобто  різниця між сумою випущених  і погашених в даному році позик; при цьому вказаний приріст не може перевищувати об’єму передбачених в даному році асигнувань на капітальні вкладення в федеральному бюджеті і бюджеті земель.