Фінансові важелі управління державним боргом

     Проблема  невчасної виплати заробітної плати  та інших соціальних виплат з державного бюджету виникла ще в 1992 році. До 1994 року урядам країни вдавалося в межах одного року вирішувати питання щодо погашення заборгованості по заробітній платі, пенсіях.

      Заборгованість  з виплати заробітної плати вперше офіційно зареєстрована в лютому 1994 року Національним банком України, коли вона становила 22 млн. гривень. Спочатку на неї не зважали, вважаючи явищем випадковим, швидкоминучим. Однак за станом на 1 січня 1995 року заборгованість становила вже 36 млн. гривень, а через рік досягла 575 млн. гривень. Особливо росли борги з виплатами заробітної плати в 1996 році, коли в травні вони вперше випередили за обсягом місячний фонд оплати праці по народному господарству, а до вересня це співвідношення вже становило 1,4% від місячного фонду оплати праці. У бюджетному ж секторі заборгованість досягла суми двомісячного фонду оплати праці.

      Дані  із заборгованості по виплатах заробітної плати і пенсій особам, які перебувають  на обліку в органах соціального  захисту, в 1996-2000 роках наведені в  таблиці 2.4. З наведених даних видно, що заборгованість по заробітній платі у 1996 році зросла в 2,8 разів, у 1997 – на 31,3 %, у 1998 році – на 32,8 %.

      Загальний рівень заборгованості з виплати  заробітної плати скорочується у 2000 році, значно скоротились затримки виплати пенсій та заробітної плати в бюджетній сфері. Така стабільність є добрим знаком намірів українського уряду скоротити рівень заборгованості. Рівень заборгованості по пенсійному фонду знизився на 19 процентів у червні 2000 року. Починаючи з січня 1996 року подібне зниження спостерігалося лише один раз – у жовтні 1999 року, і ніколи ще тенденція до зниження заборгованості не була настільки тривалою.

Таблиця 2.4.

Заборгованість  по заробітній платі  в Україні

(млн.грн., на кінець періоду)

     Основною  причиною зберігання заборгованості по виплаті пенсій є невиконання  підприємствами зобов’язань по перерахуванню  коштів у Пенсійний фонд.

     В державному секторі економіки мали місце тенденції до стрімкого  зростання номінальної і, водночас, – тенденція до різкого зниження реальної заробітної плати. Так, реальна середня заробітна плата протягом 1995 року знизилась майже в три рази. Україна лідирує як країна з найдешевшою робочою силою. На початок 2000 року в Україні майже на всі товари діють світові ціни, а на робочу силу припадає лише 3 % рівня оплати праці США. [56, c.42]

     З середини 1993 року реальна заробітна  плата коливалась між 30 та 40 процентів  від рівня 1990 року. Ця тенденція залишилась і надалі, коли рівень заробітної плати  впав до 33,2 процента у 1998 році та до 31,4 процента у 1999 році. Значна девальвація гривні протягом останніх двох років зменшила рівень реальної заробітної плати у доларовому еквівалентні до рівня близько 46 доларів США у 1999 році. Купівельна спроможність середньої зарплати, обчисленої у доларах США зменшилась у два рази у порівнянні з кінцем 1997 року.

     Усе це свідчить про те, що ігнорується  право працівника на одержання заробітної плати, яке гарантовано статтею 115 Кодексу законів “Про працю і  оплату праці”.

     Масові  довготривалі затримки виплати заробітної плати працівникам, зайнятим у державному секторі економіки, та іншим категоріям населення спричинюють вкрай негативні наслідки.

     Несвоєчасні виплати заробітної плати, пенсій штучно обмежуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді позитивно впливають на загальний рівень цін, стримуючи інфляцію попиту, проте в довгостроковому періоді, стримуючи збут товарів, вкрай негативно впливають на виробництво, знижують ВВП та обумовлюють інфляцію витрат за рахунок подорожчання одиниці продукції, що її виробляють в умовах зниження обсягу виробництва. Заборгованість з виплатами заробітної плати знижує рівень інфляції, але частка цього фактора, за оцінками експертів, не перевищує 20%.

     Тривала затримка виплати заробітної плати та соціальних виплат призводить до значного зниження рівня життя населення. За даними Федерації профспілок України половина сімей уже не може сплачувати за житло та комунальні послуги, третина потребує житлових дотацій. В умовах виживання й масового прихованого безробіття більша частина населення змушена вдаватись до нерегламентованої зайнятості, що збільшує масштаби тіньової економіки.

      Затримки  виплати заробітної плати протягом тривалого часу тягнуть за собою  істотне зменшення грошових надходжень у різні соціальні фонди – фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення та інші, що унеможливлює соціальний захист незаможних верств населення країни.

      Заборгованість  з виплати заробітної плати спричиняє  до багатьох інших негативних соціальних наслідків. Зокрема, в школах скорочуються навчальні плани, збільшується наповнюваність класів, скорочуються штати вчителів, зменшуються розміри доплат тощо. Має місце масовий перехід спеціалістів до інших видів діяльності; проводяться масові акції протесту проти порушень конституційних, соціально-економічних і трудових прав громадян.

      Повсякденними стали випадки звертання працюючих  до судових установ з метою  отримання зароблених коштів. Так, за даними Міністерства юстиції України  за шість місяців 1998 року до судів усіх рівнів надійшло 117,4 тисяч позовів щодо виплати заробітної плати, що у 2,5 рази більше, ніж у відповідному періоді 1997 року. Серед усіх справ, що виникають з трудових відносин, означені вище становили 93,4 %. При цьому, по закінчених справах щодо виплати зарплати відмічається найвищий процент їх задоволення – 98,5 серед усіх справ про порушення трудового законодавства. За перше півріччя 1998 року на користь позивачів у справах щодо невиплати заробітної плати присуджено до стягнення 101,2 млн. гривень, що в 3,5 рази більше, ніж у відповідному періоді 1997 року.

      З іншого боку, несвоєчасність виплати  заробітної плати як в госпрозрахунковій  так і в бюджетній сфері  є однією з причин трудових конфліктів, що мали місце в, наприклад, останні  роки.

      Певна робота щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, та інших соціальних виплат в Україні вже проводиться. За роки, коли несвоєчасні виплати по заробітній платі набули систематичного характеру (1995-1998 роки), державними органами законодавчої та виконавчої влади було прийнято з питань погашення заборгованості 8 постанов Верховної Ради України, два укази і одне розпорядження Президента України, 7 постанов, одне розпорядження і одне протокольне рішення Кабінету Міністрів України. По роках: 1996 рік - 6 документів, 1997 - 4, 1998 - 10 документів. Разом усі ці документи містять 118 пунктів, з яких майже половина не виконана з різних причин. Практично усі запропоновані заходи – організаційного характеру, виконання яких надало невеликого ефекту і лише декілька мають економічний зміст. З 20 прийнятих законодавчих і нормативних актів - у 15 питання погашення заборгованості із заробітної плати розглядаються разом з ліквідацією заборгованості по пенсіях, стипендіях, з грошового забезпечення та інших соціальних виплатах. [51, c. 24]

      Набільш конструктивними з точки зору можливого впливу на погашення заборгованості із заробітної плати є рішення  Президента України і Кабінету Міністрів  України. Більшість пунктів Указу  Президента України від 12.05.96 №333/96 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» і Розпорядження Президента України від 11.07.97 №253/97-рп «Про додаткові заходи щодо прискорення погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат населенню», які носять суто організаційний характер, не дали очікуваних результатів. Наприклад, на виконання указу і розпорядження розроблено та затверджено графіки погашення заборгованості із заробітної плати, встановлено через Національний банк України оперативну звітність з цього питання, вдосконалено контрактну форму трудового договору з керівниками державних підприємств у напрямку посилення їх відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, покладено персональну відповідальність на керівників центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності за несвоєчасну виплату заробітної плати. Генеральній прокуратурі України рекомендовано посилити контроль за своєчасною виплатою заробітної плати, а профспілковим організаціям - вжити заходів до недопущення порушення права громадян на вчасне одержання винагороди за працю під час укладання колективних договорів тощо. Із самого переліку наведених заходів зрозуміло, що завдяки їх здійсненню подолати кризу із масовими невиплатами заробітної плати не можливо. В цілому, незважаючи на прийняття з боку державної влади і управління протягом 1996-1998 років великої кількості постанов і указів, поліпшення стану із заборгованістю по заробітній платі не відбулося.

      Попередній  аналіз чинників, які впливають на зростання заборгованості із заробітної плати показує, що заходів, які приймались і зараз приймаються на всіх рівнях державної влади і реалізуються в економіці, недостатньо для погашення боргів по зарплаті. Зарубіжний і вітчизняний досвід свідчить про те, що поряд з організаційними (адміністративними) заходами вкрай потрібні розробка і здійснення економічних заходів, в тому числі посилення економічної відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати.

      Для погашення заборгованості з виплати  заробітної плати доцільно здійснити  комплекс заходів на всіх рівнях управління: державному, галузевому, регіональному і рівні підприємства (установи, організації). При цьому необхідно проаналізувати причини затримок виплати заробітної плати, які склалися на названих вище рівнях. З урахуванням особливостей кожного з рівнів доцільно структуризувати розробку механізмів вирішення цієї економічної та соціальної проблеми.

      Важливим  напрямом вирішення проблеми ліквідації затримок виплати заробітної плати  є збільшення надходжень грошових коштів у бюджети всіх рівнів за рахунок  поліпшення збирання податків з платників шляхом зміцнення фінансової дисципліни; скорочення товарообмінних (бартерних) операцій; забезпечення дійового контролю за виконанням законів про оподаткування і т. п.

Суттєвим  напрямом погашення заборгованості з виплати заробітної плати є  раціональне використання бюджетів усіх рівнів шляхом забезпечення суворого режиму економії.

     Реформування  податкової системи також є важливим резервом щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати. З  огляду на це було б доцільним замінити велику кількість неузгоджених і економічно необгрунтованих податків і платежів, знизити податковий тиск на суб’єкти господарювання до оптимального рівня, що дасть можливість забезпечити розширене відтворення виробництва. Але зниження податків може не призвести до підвищення активності суб’єктів господарювання, а тільки створити додаткові проблеми для бюджету, якщо не буде доповнено іншими стимулюючими для виробництва заходами, особливо, створенням сприятливих умов для відродження конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринку вітчизняного товаровиробника.

      З метою забезпечення своєчасної виплати  заробітної плати та погашення її заборгованості необхідно розробити  та вдосконалити нормативно-правову  базу, яка забезпечить своєчасну  оплату праці в Україні. При розробці нормативно-правової бази необхідно врахувати слідуючі заходи:

     - забезпечити поетапне введення  в дію в повному обсязі Закону  України “Про оплату праці”  і внести до чинного законодавства  відповідні доповнення, які надаватимуть  громадянам безперешкодне право безпосередньо або через свої об’єднання стягувати в судовому порядку з боржників, включаючи державу, заборгованість по зарплаті аж до обернення стягнення на майно боржників, передбачивши можливість аукціонного продажу їх основних фондів;

     - підготувати пропозиції щодо скорочення бюджетних витрат і встановлення жорсткого котролю за бюджетними витратами з введенням звітності міністерств і відомств перед Держказначейством за використання бюджетних коштів;

     - розробити і здійснити програму  реструктуризації мережі всіх бюджетних організацій з переведенням їх від системи повного утримання за рахунок бюджету до системи змішаної або повної комерційної діяльності на основі закріпленого за ними майна і майнових прав з введенням часткових державних дотацій або оплатою державних замовлень з бюджету по видах діяльності, що мають особливе соціальне значення, чи послугах, які надаються соціально незахищеним верствам населення;