Фінансові важелі управління державним боргом

    В країнах з розвиненою ринковою економікою операції, що пов’язані з обслуговуванням державного боргу, а саме підготовку документів, необхідних для продажу нових випусків державних цінних паперів, вивчення кон’юнктури на ринку позичкових капіталів, розміщення позик серед кредиторів, виплату і нарахування процентів здійснюють спеціальні підрозділи міністерства фінансів (в США – спеціальні бюро державного боргу міністерства фінансів, в Англії – особливий відділ міністерства фінансів і т. д.)

    Федеральна  резервна Система (ФРС) виступає як фінансовий агент та депозитарій для Міністерства фінансів США і виконує в такий спосіб всі поточні операції, що пов’язані з функціонуванням боргу.

          Питання регулювання  і відповідно управління державним  боргом з боку ФРС розглядаються  під кутом зору власного становища  центрального банку на фінансовому ринку. За визначенням теоретиків та практиків ФРС, управління трильйонним державним боргом, який до того ж ще й постійно зростає, завдання досить складне. Якщо взяти до уваги процентне співвідношення державного боргу США відносно ВВП, то стане зрозумілим який суттєвий вплив справляє державний кредит і державний борг зокрема на економіку країни. Якщо мова йде про США, які є своєрідним локомотивом світової економіки, то стає очевидним вплив державного боргу цієї країни – а це близько 5 трильйонів доларів – на все світове господарство. [23, c.35]

    В країнах з розвинутою економікою державні позики розміщуються урядом на ринку позичкового капіталу двома  способами: в порядку підписки або  при допомозі банків. Перший спосіб мало розповсюджений: підписка розтягується на довгий час, її сума невідома, виникають додаткові затрати на утримання апарату службовців. Тому облігації, призначені для реалізації основної суми позики, звичайно розміщуються через банки, а для мобілізації заощаджень населення – через ощадні каси (банки) і податкові управління. Наприклад, в Великобританії місцеві ощадні банки і ощадні каси при поштових відділеннях реалізують ощадні бони і ощадні сертифікати. В США операції по розміщенню державних позик безпосередньо входять в компетенцію федеральних резервних банків. Значна частина облігацій закуповується і комерційними банками як для власного портфеля так і для перепродажу.

    Останнім  часом при розміщенні державних  облігацій в країнах з розвинутими  ринковими відносинами використовуються аукціони. Так, ріст державного боргу і вимоги еластичності на ринку державних облігацій в США привели до відмови від попередньої політики і в 1971 році була введена аукціонна форма первинного розміщення облігацій по купонних серіях.

    Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє вторинний ринок державних облігацій, де обертаються цінні папери попередніх випусків. Ці операції виконують ділери, в число яких входять і банки.

    В управлінні державним внутрішнім боргом велику роль відіграє організація та система обліку державних облігацій. Для цього використовуються комп’ютеризовані системи рахунків для індивідуальних осіб та недепозитних інститутів. Обидві системи мають служити меті вдосконалення бухгалтерської банківської технології.

    Клієнти комерційних банків та інших депозитних установ відкривають свої комп’ютеризовані рахунки по угодах з цінними паперами, комерційні банки й депозитні установи, в свою чергу, відкривають такі ж рахунки в центральному банку. Через систему комп’ютерних рахунків здійснюється переказ коштів по угодах купівлі-продажу, погашень сум та виплата процентів та доходів по облігаціях. Функціонування системи комп’ютерних рахунків комерційних банків довело високу надійність цих рахунків.  

        В такий спосіб державні облігації  як фізичний різновид цінних паперів замінюються системою комп’ютеризованих рахунків. До речі, українські державні цінні папери також до останнього часу заносилися на комп’ютеризовані рахунки. Така форма обліку й управління державним боргом в Україні відповідає, звичайно, світовій практиці, оскільки підвищує ефективність та ліквідність ринку державних цінних паперів. Проте, якщо мова йде про державні облігації, розраховані не на інституційних інвесторів, у всякому разі в Україні; така форма обліку не звична, а отже мало придатна.

    Важливою  є сфера управління державним  боргом, зв’язана з визначенням  умов і випуском нових позик. При  визначенні умов емісії позик, головними  з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк  дії позик, спосіб виплати доходів, держава повинна керуватись не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, але і враховувати реальну кон’юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише в тому випадку, якщо правильно врахований реальний стан в економіці, стан грошового обороту, рівень дохідності і термін діючих позик, пільги, які надаються кредиторам і багато інших факторів. Операції по управлінню державним боргом в ряді країн з розвинутими ринковими відносинами тісно пов’язані з касовим виконанням бюджету і виконуються звичайно емісійними банками. Ці банки беруть участь в випуску позик, виплаті процентів по них (оплачують облігації, які виграли по виграшних позиках і проценти по процентних позиках), а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми виплачуюємих процентів по державному боргу перевищують суми його чистого приросту.

     Управління  внутрішнім державним боргом в країнах  з розвинутим ринком тісно пов’язане  з операціями центральних банків по проведенню відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами та засобами здійснення грошової політики в цих країнах є, так звані, обов’язкові резервні виплати, маніпулювання центральним банком дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.

    Перший  інструмент – резервні вимоги передбачає, як пише американський економіст П. Самуельсон, “резерви, що встановлені законом на рахунку в своєму окружному федеральному резервному банку”.

    “Резерви, передбачені законом” (П.Самуельсон) є досить сильним інструментом грошової політики, який використовується для зміни темпів економічного зростання. Через механізм підвищення або зниження норми резервних вимог центральний банк контролює діяльність банків. Торкаючись своєї країни П. Самуельсон стверджує, що передбачені законом резервні вимоги “Становлять важливу частину того механізму, за допомогою якого Федеральна резервна рада контролює банківські гроші.”

    Наступний інструмент грошової політики – дисконтна  ставка. Підвищення або зниження її центральним банком по короткострокових позичках справляє вплив на рух міжнародних потоків капіталу, а отже на платіжний баланс і курс національної валюти. Дисконтна ставка не такий сильнодіючий засіб як “резервні вимоги” для здійснення впливу на економічну кон’юнктуру.

    Операції  з державними цінними паперами на відкритому ринку – третій інструмент грошової політики, найбільш гнучкий, придатний для “тонкої наладки” ринкової кон’юнктури засіб. За допомогою операцій на відкритому ринку можна порівняно в короткий відрізок часу досягти значних змін в динаміці економічного зростання без певних руйнівних наслідків, як це могло б мати місце за умов підвищення чи зниження процента по строкових депозитах (депозитах до запитання), а ще більше за умов змін норми резервних вимог.

    Хоча  в цілому метою грошової політики, а отже застосування фінансових інструментів її здійснення є регулювання грошей, що знаходяться в обігу, динаміки цін, вона одночасно органічно пов’язана з управлінням внутрішнім державним боргом. При проведенні грошової політики відбувається поєднання управління державним боргом та відповідальності за стан грошового обігу. Управління державним боргом повинне, в свою чергу, задовольняти вимоги регулювання грошового обігу.

    В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, при цьому становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури.

    Управління  державним внутрішнім боргом в Україні  здійснює Міністерство фінансів у порядку, погодженому з Національним банком. Національний банк України, як безпосередній учасник ринку державних цінних паперів виконує обов’язки: генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ними; контролюючого органу; депозитарію за облігаціями внутрішньої державної позики, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електоронного обігу цінних паперів; ділера на вторинному ринку.

    Національний  банк України виконує на підставі договору з Міністерством фінансів також функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними. НБУ також організовує продаж ОВДП на первинному ринку, який може проводитись у формах аукціону з оголошенням та без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж, а також продажу з оголошенням та без оголошення обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні. Проведення аукціонів без попереднього оголошення обсягів емісії ОВДП не дає змоги інвесторам визначити стратегію і структуру вкладення коштів і сприяє непрозорості ринку.

      Покупцями державних зобов’язань на торгах, які проводяться Національним банком України є комерційні банки, їх філії  та небанківські фінансові установи.

     В Україні система оформлення та розміщення випуску ОВДП слідуюча.

     Емітує  облігації внутрішньої державної  позики Міністерство фінансів України. Гарантом своєчасності погашення державних  облігацій від імені Кабінету Міністрів України також виступає Міністерство фінансів. Генеральним  агентом по розміщенню та обліку прав власності на облігації є Національний банк України. У ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же через комерційні банки здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнається здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ може, за спеціальною домовленістю з Міністерством фінансів України, скупити ту частину випуску, яка залишилася для подальшого перепродажу.

     Загальний обсяг випуску державних цінних паперів регулює Верховна Рада України, характер і умови випуску визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням із НБУ.

     На  даний час ринок державних  цінних паперів в Україні має  недостатню інформаційну забезпеченість, недостатньо висвітлюється інформація про кількість і склад учасників  ринку, про результати угод вторинного ринку. Непрозорість ринку державних цінних паперів перешкоджає його повноцінному функціонуванню.

     Виділяють наступні організаційні етапи проведення торгів ОВДП: підготовчий; формування та розповсюдження інформаційного повідомлення щодо проведення торгів; здійснення торгів; проведення платежів за результатами розміщення ОВДП. Міністерство фінансів України за погодженням із Національним банком приймає рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяг та умови розміщення ОВДП, що пропонуються на продаж у межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України. До початку проведення торгів Міністерство фінансів надає Національному банку погоджене з ним повідомлення про їх проведення. Механізм проведення торгів державними борговими зобов’язаннями грунтується на чіткому розподілі повноважень між Міністерством фінансів України та його генеральним агентом Національним банком України. Міністерство фінансів України встановлює цінові умови придбання державних боргових зобов’язань, а НБУ організовує торги ОВДП і здійснює грошові розрахунки за їх результатами.

     Згідно  Закону України “Про Національну  депозитарну систему та особливості  електронного обігу цінних паперів  в Україні” обслуговування обігу  державних цінних паперів, в тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів здійснює Національний банк України. На спеціальних рахунках депозитарного обліку у депозитарії НБУ ведеться облік прав власності на ОВДП окремо щодо кожного учасника в розрізі державних боргових зобов’язань, що перебувають у власності Національного банку та власності клієнтів. Депозитарій НБУ обслуговує розміщення, укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку, сплати процентів та погашення ОВДП у системі електронного обігу цінних паперів. Депозитарій НБУ виконує функції: ведення рахунків депозитарного обліку депонентів, при розміщенні й обігу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринку; відповідального зберігання ОВДП; проведення розрахунків з урахуванням вимог поставки цінних паперів проти платежу між депонентами – учасниками угод з ОВДП; організації грошового клірингу та перерахування належних коштів на відповідні рахунки учасників ринку ОВДП при здійсненні розрахунків за результатами торгів, а також оплаті доходу та погашення облігацій. Облігації внутрішньої позики, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб можуть бути предметом купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках.

     Здійснення  НБУ функцій платіжного агента Міністерства фінансів у процесі погашення  ОВДП і сплати доходу за ними пов’язані із функціонуванням депозитарію. Кошти за ОВДП перераховуються депонентам, що зареєстровані у депозитарії Національного банку України.