Шпаргалка по "Финансам"

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання  їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій діяльності" з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Використання  певного методу державної підтримки  санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

55. Складові ланки та грошові потоки міжнародних фінансів.

Міжнародні  фінансові відносини являють  собою досить складну систему  руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн;

взаємовідносини держави з юридичними і фізичними  особами інших країн;

взаємовідносини держави з урядами інших країн  та міжнародними організаціями;

взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері  міжнародних фінансів, крім національних суб’єктів — держави, підприємств  і громадян, виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. У зв’язку з цим міжнародні фінанси розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вони охоплюють усі міжнародні грошові потоки, а у вузькому — міжнародну централізацію коштів і фінансових ресурсів. Розглядаючи міжнародні фінанси у широкому розумінні, у них виокремлюють міжнародні фінансові відносини та дві ланки міжнародних фінансів у їх вузькому розумінні, фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції.

Міжнародні  фінанси — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, що виникають у зв’язку з рухом вартості між окремими країнами та у процесі формування і використання на світовому та регіональному рівнях централізованих грошових фондів.

Відносини обміну пов’язані з міжнародною торгівлею. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує взаємоув’язку міжнародних грошових потоків. Позитивне сальдо відображає перевищення надходжень над платежами, що є передумовою забезпечення стабільності національної валюти, і навпаки.

Відносини перерозподілу виникають у процесі  формування і використання централізованих  грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. При цьому існують країни-донори, у яких переважають внески до відповідних фондів, та країни-реципієнти, які отримують у різних формах фінансову допомогу за рахунок коштів централізованих фондів.

Міжнародні  фінансові відносини виникають  у зв’язку з рухом грошових потоків між національними суб’єктами різних країн:

між підприємствами;

між урядами країн;

між підприємствами й урядами;

між громадянами й урядами.

Взаємовідносини між підприємствами складаються  в процесі купівлі-продажу товарів. Ці взаємовідносини насамперед відображають фінанси суб’єктів господарювання. Однак, оскільки ці суб’єкти належать до різних країн, то дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами. Забезпечення еквівалентності обміну досягається через установлення реального курсу валют. Відхилення курсу валют від реального співвідношення між валютами веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.

Взаємовідносини між урядами різних країн виникають  у сфері державного кредиту, коли одна країна є позичальником, інша — кредитором. Аналогічний характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за напрямом руху коштів — до міжнародних фінансових відносин.

Торговельні взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн охоплюють два грошові потоки: надходження підприємству валютних доходів від експорту товарів і послуг; оплата підприємством товарів та послуг, що імпортуються. Кредитні взаємовідносини є двосторонніми: з одного боку — надання позики позичальником кредитору, з іншого — погашення позики і сплата процентів.

Здійснення  міжнародних фінансових відносин потребує купівлі-продажу необхідної для  розрахунків валюти та визначення валютного  курсу. Ці операції забезпечуються через спеціальний фінансовий інститут — валютний ринок, який є базовою ланкою сфери міжнародних фінансів

Міжнародні  фінанси (у вузькому розумінні) відображають діяльність міжнародних організацій  і фінансових інституцій. Це наднаціональна надбудова, сутність якої полягає в концентрації доходів і фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. Діяльність таких організацій, як і окремої держави, пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди грошових коштів чи кредитних ресурсів, що формуються цими організаціями.

За  своєю організацією фінанси міжнародних  організацій подібні до державних  фінансів, тільки їх головним суб’єктом  є не держава, а міжнародна організація. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Отже, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються даної країни чи поширюються на неї.

Міжнародні  фінанси відображають світові інтеграційні процеси. Централізація певної частини  фінансових ресурсів на світовому рівні  забезпечує потреби світового господарства. Саме на ці потреби й спрямована діяльність міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства загалом, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були.

56. Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок.

Міжнародні  фінансові відносини ґрунтуються  на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного  регулювання. Порядок і форми  проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов’язань і відповідальності сторін. Валютне регулювання і насамперед його серцевина — процес курсоутворення відображають сутнісну сторону міжнародних фінансових відносин. На цій основі відбувається трансформація грошових потоків з однієї грошової одиниці в іншу та процес проходження цих потоків між окремими країнами.

Основними формами міжнародних розрахунків  є інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передання імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ — це доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Стабільність  міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах. По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб’єкт, якому потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати. Звичайно, держава може у певний спосіб регулювати й обмежувати цей процес, але головне, щоб це не впливало негативно на стан міжнародних фінансових відносин. По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Міжнародні фінансові відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.

Основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближені до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу.

Валютний  курс відображає ціну грошової одиниці  певної країни у валюті інших країн  чи в міжнародних валютних одиницях. Установлення валютного курсу —  це визначення співвідношення цінності грошей різних країн, які є інструментом фінансових відносин, у тому числі й міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Історично механізм курсоутворення, в основі якого лежить валютний паритет —  співвідношення вартості двох валют, пройшов  у своєму розвитку кілька етапів. Кожному етапу відповідає своя база для визначення валютного паритету та порядку встановлення валютного курсу. Установлення валютного паритету може здійснюватись або на основі порівняння вмісту золота у двох відповідних валютах (золотий стандарт), або (коли цей вміст є тільки заявленим чи взагалі не фіксується) купівельної спроможності двох валют.

Розвиток  грошових систем при золотозливковому стандарті супроводжувався поступовим зниженням обсягів золотих резервів відносно маси паперових грошей, що перебували в обігу. При цьому далеко не всі країни мали можливість формувати і підтримувати достатні золоті резерви. У зв’язку з цим заявлений вміст золота у тій чи іншій валюті досить часто не відповідав економічним реаліям, що вело до порушення рівноваги у світовій торгівлі, підриваючи основи еквівалентного обміну. У зв’язку з цим у 1922 р. на Міжнародній економічній конференції в Генуї була ухвалена система золотодевізного стандарту, згідно з якою стабільність національної грошової одиниці забезпечувалась, крім золотих запасів, накопиченням валютних резервів (іноземна валюта найсильніших країн світу). Курс валют був змінним, і в його основі лежало співвідношення заявленого вмісту золота у двох валютах.

Установлення  курсу валют — досить складний багатофакторний процес. На нього впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Вплив економічних чинників насамперед виявляється у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу, коли існував золотий стандарт, основним економічним чинником був вміст золота в грошовій одиниці.

Встановлення  вихідного рівня валютного курсу  на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Річ у тім, що цінність товарів  і послуг споживчого кошика у різних країнах неоднакова. Тому курс валют, установлений на основі такого підходу, завжди має певні похибки. Однак ці похибки, по-перше, не настільки суттєві, а по-друге, даний курс є тільки своєрідною точкою відліку. Він коригується з урахуванням впливу фінансових і політичних чинників.

Введення  в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема. Нині міжнародні фінансові відносини, у тому числі міжнародні розрахунки, являють собою досить складну систему взаємовідносин. Інструментом фінансових відносин, як відомо, є гроші. У межах національних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, що ставить ці відносини на єдину уніфіковану основу. У міжнародних відносинах використовуються дві валюти, що суттєво ускладнює ці відносини. Навіть створена досить складна система валютного регулювання, у тому числі на міжнародному рівні, не в змозі до кінця вирішити проблеми. Уведення ж єдиної валюти вирішує проблему, оскільки знімає її причину, а не впливає на наслідки. Водночас досвід впровадження євро показав, що перехід до єдиної валюти — досить складний процес.