Шпаргалка по "Финансам"

Тобто власний капітал – це частина  активів підприємства, що залишається  після вирахування його забов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.

Залежно від джерела формування власний  капітал можна поділити на вкладений  і накопичений капітал.

1. Вкладений  капітал — це капітал, внесений  власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).

2. Накопичений  капітал - це капітал, отриманий  у процесі діяльності підприємства. Він включає:

Капітал від переоцінки - додатковий капітал, сформований у нас до оцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Дарчий  капітал — додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал).

Нерозподілений  прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

За  ступенем фіксації власний капітал  можна поділити на:

1. Зареєстрований  капітал — умовно постійний  капітал, сума якого визначається  в установчих документах (статутний  капітал, пайовий капітал).

2. Незареєстрований  капітал - умовно змінний капітал,  який включає додатковий капітал  та нерозподілений прибуток.

За  окремими видами підприємств існують  законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.

За  критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з визначеними  частками та їх власниками), а незареєстрований капітал є неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих його елементів та належним усім співвласникам підприємства).

Загальне  визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.

Поняття “структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення.

Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняття як відношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, деякі економісти при розгляді як власного, так і позичкового капіталу підприємства, вкладають в нього різний зміст.

Початково поняття “структура капіталу” розглядали як співвідношення статутного (акціонерного) та довгострокового позичкового  капіталу, що використовує підприємство. Враховуючи це, практично всі класичні теорії структури капіталугрунтуються на визначенні співвідношення в його складі питомої ваги акцій (які представляють власний капітал) та облігацій ( які представляють позичковий капітал).

Такий підхід до визначення структури капіталу, заснований на виокремленні тільки довгострокових (перманентних) його видів, прийнятний більшістю сучасних економістів. За умови поширення практичного використання концепції структури капіталу ряд економістів запропонували поширити склад позичкового капіталу, додавши до нього різні види короткострокового банківського кредиту. Необхідність такого підходу до поняття “структура капіталу” вони пов’язують з підвіщенням ролі банківського кредиту в фінансуванні господарської діяльності підприємств та поширеною практикою реструктуризації короткострокових його видів у довгострокові.

На  сучасному етапі значна кількість  економістів дотримуються думки, що в понятті ”структура капіталу”  необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства.

При цьому в складі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг (акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фонду підприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена в діяльності підприємства, та нерозподіленний прибуток. Виходячи з цього, позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуванням фінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін. Таке трактування поняття “структура капіталу” дозволяє суттєво поширити сферу практичного застосування даної теоретичної концепції в фінансовій діяльності підприємства, оскільки:

- ефективністю  дозволяє дослідити особливості  і розробити відповідні рекомендації  для підпрємств з обмеженними  можливостями фінансування на ринку довгострокового капіталу;

- надає  можливості пов’язати структуру  капіталу з використання активів,  які фінансуються за рахунок  різних його складових.

З урахуванням  розглянутих положень поняття “структура капіталу” має таке визначення: “структура капіталу- це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, що використовуються підприємством з метою фінансування активів.”

Структура капіталу відіграє провідну роль у  формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв’язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства.

66. Зовнішньо-економічна фінансова політика України.

Під зовнішньоекономічною політикою України слід розуміти політику, яка впливає в різних галузях господарства, передбачає пріоритет національних економічних інтересів в системі методів і форм регулювання світогосподарських зв’язків, спрямована на поступове формування економіки, орієнтованої на експорт. Слід зазначити, що вступ України до СОТ є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний чинник розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є важливим і необхідним кроком до забезпечення стійкого економічного зростання країни і її інтеграції у світову економіку.

Ключовим завданням  зовнішньоекономічної стратегії є  забезпечення відповідно до світових стандартів, норм і критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої політики. Інтеграція України в світові економічні структури потребує певного часу. Головне завдання української держави сьогодні – визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх чинників для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки (добре розвинені машинобудування, металургія, хімічна промисловість та ін.) сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

Аналіз зовнішньоекономічної політики України, свідчить, що на даний  час Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання та ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції України і міжнародним зобов’язанням України та Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005 року «Про формування Єдиного економічного простору». Триває процес інтеграції України в ЄС. Партнерський діалог Україна – ЄС розвивається в межах проведення щорічних засідань саміту Україна – ЄС; Ради з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; Комітету з питань співробітництва та ін. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей і консультацій на високому та експертному рівнях.

Реалізація економічної  та соціальної політики в Україні  в майбутньому буде значною мірою залежати від того, наскільки відповідатиме реаліям перехідного періоду зовнішньоекономічна політика, а також наскільки успішно в країні буде реалізовуватися на практиці модель відкритої конкурентної економіки, що дозволить залучити до економіки України необхідні матеріальні, фінансові, технологічні ресурси, з одного боку, та використати зовнішні ринки для збуту вітчизняної продукції – з іншого.