Аудит власного капіталу (рах. 40-46)

Методика аудиту додаткового капіталу повинна враховувати організаційно-правову форму підприємства, види додаткового капіталу та період створення господарюючого суб’єкта (до і після впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Аудит нерозподілених прибутків включає в себе перевірку шляхів формування нерозподіленого прибутку та каналів його використання, тому аудитор повинен вивчити конкретні причини зміни показників за кожним з факторів, які мали вплив на формування прибутку підприємства, застосовуючи при цьому методичні прийоми економічного аналізу і статистичних розрахунків.

Аудит власного капіталу є одним з найважливіших розділів проведення аудиту, оскільки власний капітал є гарантією стабільної діяльності підприємства і від правильності ведення його обліку значним чином відображаються майнові відносини власників.

Складовими проведення аудиту власного капіталу є:

           1. Аудит статутного капіталу.

           2. Аудит пайового капіталу.

           3. Аудит формування додаткового  капіталу.

           4. Аудит нерозподілених прибутків та їх використання.

Проведення цього комплексу аудиторських перевірок надасть повну інформацію про формування, рух та використання власного капіталу підприємства [5].

2. Огляд нормативних документів, що регламентують порядок обліку і аудиту власного капіталу

Готуючись до проведення аудиту власного капіталу, аудитору необхідно добре вивчити нормативну базу з цього питання, яка є досить значною за обсягом, тому для зручності її можна згрупувати таким чином:

• нормативні документи, що регламентують порядок створення в Україні підприємства, його реєстрації, ліквідації, реорганізації, ведення підприємницької діяльності тощо;
• нормативні документи, що регламентують порядок ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності з питань власного капіталу;
• нормативні документи, які регламентують порядок проведення аудиторської перевірки;
• внутрішні нормативні документи підприємства.

За роки незалежності України було прийнято Закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, що регулюють економічні, правові та організаційні питання обліку та аудиту власного капіталу (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Нормативно-законодавча база обліку та аудиту власного капіталу

Крім вказаних законів та нормативних актів при вирішенні питань щодо обліку власного капіталу слід керуватися Господарським кодексом України і іншими законодавчими та нормативними актами. Також слід зазначити, що законодавчо-нормативна база з питань обліку та аудиту  власного капіталу потребує подальшого вдосконалення. Для більш поглибленого вивчення теми слід також використовувати найновішу спеціальну літературу.

3. Критичний огляд інформаційних джерел з питань дослідження аудиту власного капіталу .

Поверхневе розуміння поняття “власний капітал” на сьогоднішній день призводить до виникнення багатьох проблем, а саме: розбіжностей у тлумаченні поняття, у законодавчих і нормативних актах, між бухгалтерським та податковим обліком.

Без врегулювання цих питань не можливе безперебійне здійснення діяльності підприємства, отримання прибутку та його максимізація.

Крім нормативної бази та законодавчих документів з питань теми дослідження в процесі написання курсової роботи була опрацьована спеціальна теоретична література.

Аналізуючи літературні джерела можна зустріти багато стандартних, одноманітних за змістом та значенням висловлювань, таких як:

1. “Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”;
2. “Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки показує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами” [14];
3. “Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власника підприємства”;
4. “Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

• самостійності і влади;

• відповідальності і захисту прав кредиторів;
• довгострокового кредитування;
• фінансування ризику;
• кредитоспроможності;
• компенсації понесених збитків;
• розподілу доходів і активів”.

Це свідчить про те, що авторами не був проведений глибокий аналіз даного поняття, всієї нормативної та законодавчої бази, а було лише переписано деякі положення з національних стандартів бухгалтерського обліку, законів України, раніше опублікованих підручників, посібників, економічних видань. Не зважаючи на те, що більшість розглянутих джерел є навчальними посібниками, в жодному з них не було наведено важливої, на наш погляд, інформації:

• перелік документів, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як внесок до статутного капіталу (свідоцтва на право власності на нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність);
• перелік організаційних документів (свідоцтво про державну реєстрацію, накази та розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах статистики, ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з законодавством);
• документообіг первинних документів з обліку власного капіталу (статут, установчий договір, накладні, виписки банку, довідки бухгалтерії, накази, акти приймання-передачі основних засобів, рішення зборів акціонерів, платіжні доручення, прибуткові і видаткові касові ордери, розрахунки бухгалтерії);
• облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку власного капіталу;
• звітність.

Також більшість авторів ототожнюють поняття “власний капітал” з джерелом коштів для покриття, придбання активів, бо не розуміють до кінця сутності та змісту цієї економічної категорії. Хоча насправді основним реальним власним джерелом покриття усіх витрат є дохід, отриманий за певний період роботи підприємства [12].

Розглядаючи структуру власного капіталу можна побачити, що деякі автори [30] у цьому питанні обмежуються лише описом складових частин І-го розділу пасиву балансу “Власний капітал” та наведенням кількох стандартних проведень.

Замість цього, на нашу думку, треба наводити аналіз активів, які є в наявності у підприємства, та їх стану, бо власний капітал – це не що інше, як абстрактна вартість майна підприємства.

Стосовно самого балансу більшість авторів обмежується цитуванням П(С)БО № 2 “Баланс” [10], наводячи лише його устрій, складові частини і характеристику окремих статей активу та пасиву. Хоча розгляду цього документа треба було б приділити більше уваги, бо він є головним при аналізі фінансово-економічного стану підприємства.

Наприклад, взаємозв’язок між активами і капіталом ми можемо побачити лише у підсумковому рядку, а цього замало для аналізу. Бо внутрішній зв’язок між окремими статями активу і капіталу у такій редакції балансу зовсім втрачається. Тобто немає ясності розуміння сутності поняття “власний капітал”. Ми не бачимо де розташовано власний капітал, в яких саме активах він виражений. І навпаки, читання активу балансу не викликає ніяких труднощів. Ми відразу бачимо скільки і яке майно є в наявності на підприємстві на звітну дату.

Але усе одно багато залишається незрозумілим, хоча б склад грошових коштів: скільки власних і скільки запозичених грошових коштів знаходиться у розпорядженні підприємства. Усі ці питання виникають тому, що у балансі форма майна (активи) відірвана від змісту (капіталу). Отже така редакція балансу не сприяє розумінню фінансово-економічного стану підприємства, тому у новій треба ліквідувати важкість читання, його обмеженість, умовність та специфічність.

Одночасно з недоліками у книговиданні чимало незрозумілого можна побачити і при перегляді наукових статей відомих економістів. Деякі з них, при розгляді питань щодо власного капіталу, обмежуються описом його складових частин, наведенням прикладів операцій з простими і привілейованими акціями, порядку входу та виходу учасників. Такий опис є дуже інформативним, але не містить у собі ніякої наукової новизни, значимості. Деякі автори висловлюються не дуже коректно і чітко, що призводить до перекрученого сприйняття інформації: “В умовах платіжної кризи в Україні навіть нараховані резервні фонди використовуються не за призначенням. Вони перебувають у загальному обороті основних і обігових коштів підприємства”. Вищезазначене можна тлумачити так: резервний фонд являє собою рахунок у банку, з якого підприємство, у будь-який час, може узяти гроші.

Але на справді все не так. В бухгалтерському обліку не передбачено розподілу між коштами, які відраховуються до резервного фонду та коштами на поточному рахунку, це стосується також і амортизаційного фонду. Просто у балансі зазначено на яку суму підприємство може розраховувати при оновленні основних фондів, отриманні збитків тощо. Але всі виплати усе одно будуть приводитися з поточного рахунку підприємства у банку, а не з неіснуючого “резервного” чи “амортизаційного рахунку”.

Окрім вищезазначених проблем існує ще багато нерозв'язаних питань, а саме: безліч розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком власного капіталу; приведення вартості активів до реальної, задля визначення дійсної якості “наповнення капіталу”; реструктуризація бухгалтерського балансу або розробка додатків до нього задля наглядності розташування власного капіталу підприємства. Вирішення цих проблем покращить розуміння власного капіталу як економічної категорії, підвищить ефективність роботи підприємства та сприятиме максимізації прибутку.