Визначення правил і порядку складання та подання бухгалтерської та податкової звітності

потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності,

і залишатиметься таким  у подальшому (принаймні протягом наступного

звітного періоду). В  противному разі, якщо події після  дати балансу

свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про

неможливість її продовження, підприємство не може використовувати НП(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів. Тоді поділ його

активів на необоротні та оборотні, а зобов’язань – на довгострокові й

поточні втрачає доречність, адже підприємство має в процесі ліквідації

покрити всі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами, а потім  перед

власниками), тому всі  активи стають оборотними, а зобов’язання -

поточними. Переважна  оцінка статей балансу за історичною собівартістю

також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою

вартістю. Фактично втрачає  сенс застосування майже всіх принципів

формування фінансової звітності безперервно діючого  підприємства.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на

певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової

звітності.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет  віддається їх

історичній собівартості, яка складається з витрат на виробництво  або

придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій

визнаються, якщо вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або

сплачуються грошові  кошти), і відображуються в бухгалтерському  обліку та

фінансових звітах тих  періодів, до яких вони належать. Завдяки  цьому

користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції,

пов’язані з виплатою та отриманням грошових коштів, а й  про зобов’язання сплатити грошові  кошти в майбутньому та про  ресурси, які мають надійти у

майбутньому.

Відповідно до П(С)БО №1 принцип нарахування має застосовуватися

одночасно з принципом  відповідності, за яким витрати визнаються у Звіті

про фінансові результати на основі прямого зв’язку між  ними та

отриманими доходами.

Для забезпечення достовірності  інформація у фінансових звітах має  також

бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати,

пов’язані з її отриманням.

Для того щоб скласти  фінансову звітність, керівництво  підприємства

формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи й  процедури

обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати

діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку

підприємство має використовувати  постійно при складанні фінансових

звітів, про будь-які зімни у цій політиці та впливу таких змін на

показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Додержання

цього принципу є передумовою  зіставності фінансових звітів, адже

користувачі отримують  можливість визначати відмінні риси різних політик

бухгалтерського обліку щодо подібних операцій та інших подій, які

використовуються і  тим самим підприємством або  різними підприємствами

протягом певних звітних  періодів.[26, с.66]

Ціла низка господарських  операцій, таких як погашення сумнівної

дебіторської заборгованості та визначення можливого строку корисного

використання основних засобів тощо, супроводжуються певною

невизначеністю й потребують професійного судження. Тому при складанні

фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або

дохід не були завищеними, а зобов’язання чи витрати –  заниженими.

Сутність операцій або  інших подій не завжди відповідає тому, що випливає

з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій

стороні так, що подальше використання майбутніх економічних вигід,

втілених у цьому  активі, залишиться за цим підприємством. За таких

обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме  її суті.

Тому керівництво повинно  надавати перевагу економічному змісту

господарської операції над її юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та

узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності. Під

час складання фінансової звітності потрібно прагнути збалансувати усі

перелічені принципи так, щоб досягти якісних характеристик фінансової

звітності.

Порядок подання фінансової звітності регулюється відповідною  постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419. Звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або

підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути

іншою.

Існує також проміжна квартальна звітність, яка складається  тільки з

Балансу та Звіту про  фінансові результати.

Квартальна фінансова  звітність подається не пізніше 25-го числа місяця,

наступного за звітним  кварталом, а річна – не пізніше 20 лютого

наступного за звітним  роком. Відкриті акціонерні товариства (серед інших

підприємств, визначених ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік

та фінансову звітність  в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-XIV )

повинні не пізніше 1 червня наступного за звітним роком оприлюднити

фінансову звітність  через публікацію в періодичних  виданнях або

розповсюдження у вигляді  окремих друкованих видань.

 

 

1.2. Мета і завдання аудиту фінансової звітності. Нормативно правове забезпечення фінансової звітності.

 

Відповідно до МСА 200 “Мета та загальні принципи аудиту фінансової

звітності”, мета аудиту фінансової звітності – це висловлення аудитором

думки про те, чи відповідає фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах

інструкціям, які регламентують  порядок підготовки і подання  фінансових

звітів.

Аудитор самостійно визначає характер та обсяг проведених процедур, які необхідно виконати для проведення аудиту відповідно до МСА.

Загальними принципами аудиту фінансової звітності є наступне:

- аудитор, виконуючи  завдання з аудиту фінансових  звітів, повинен дотримуватись етичних  вимог аудиту;

- аудитор повинен виконувати  аудит фінансових звітів відповідно  до Міжнародних стандартів аудиту;

- аудитор повинен виконати всі необхідні процедури для досягнення мети аудиту;

- аудитор повинен,  планувати і виконувати аудиторську  перевірку з професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати  обставини, які є причиною суттєвого  викривлення у фінансових звітах;

- аудиторська думка  стосовно фінансових звітів повинна  бути підкріплена достатніми і достовірними доказами;

- аудитор завжди повинен  пам’ятати, що існує ризик  невідповідності аудиторської думки,  тому аудитору слід планувати  та виконувати аудиторську перевірку для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня, який узгоджується з метою перевірки.

- аудитор не несе  відповідальності за виявлення  викривлень, несуттєвих для фінансових  звітів у цілому. Аудитор розглядає,  чи є суттєвим вплив ідентифікованих невиправлених викривлень, окремо або в сукупності, для фінансових звітів, взятих у цілому.

Отже, в процесі аудиту фінансової звітності аудитор повинен  зробити

висновок щодо:

1) відповідності бухгалтерського  обліку та прийнятої на підприємстві

облікової політики вимогам нормативних і законодавчих документів, які

регламентують порядок його ведення в Україні;

2) відповідності фінансової звітності тим якісним характеристикам,

принципам підготовки та подання, які передбачені нормативними й

законодавчими документами в Україні;

3) достовірності повноти та точності відображення у звітності активів,

зобов’язань, власних  коштів і фінансових результатів  діяльності

підприємства за певний період.[12, с.32]

Для досягнення основної мети аудитор повинен вивчити:

 1) відповідність фінансової звітності в цілому всім вимогам, які

висуваються до її оформлення;

2) відсутність у звітності суперечливої інформації та узгодженість

різних форм між собою;

3) наявність підстав для включення у звітність наведених у ній сум;

 4) правильність та обґрунтованість методології оцінки активів і

пасивів;

5) правильність підрахунку окремих статей звітності;

6) наявність підстав для віднесення певної суми до тієї статті, до якої

вона включена;

7) відображення операцій у звітних формах того звітного періоду, в

якому вони були здійснені;

8) відповідність сум окремих операцій даним, наведеним у первинних

документах, регістрах  аналітичного та синтетичного обліку, відповідність

їх підсумків даним, наведеним у Головній книзі та звітності;

9) узгодженість даних річної фінансової звітності з даними квартальної

та поточної звітності;

10) наявність можливості постійного функціонування підприємства.

Отже, важливою є не тільки перевірка “формального” додержання правил

ведення бухгалтерського  обліку, а й перевірка підготовки звітності так,

щоб вона містила повну, достовірну та неупереджену інформацію про

фінансовий стан підприємства і результати його діяльності.

Якість фінансової інформації зменшує інформаційний ризик  споживачів

фінансових звітів. Недоброякісна, тобто викривлена інформація з

фінансових результатів, яка узагальнюється, спотворює макроекономічні

показники та сприяє прийняттю  неадекватних управлінських рішень на

загальнодержавному рівні.

Нормативно-правове забезпечення складання фінансової звітності підприємствами в Україні здійснюється на декількох рівнях. Так, на законодавчому рівні воно представлене Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (розділ ІV «Фінансова звітність»); на нормативному рівні – це НП(С)БО Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо складання фінансової звітності, затверджені Міністерством фінансів України; на рекомендаційному рівні – це методичні рекомендації по застосуванню П(С)БО, розроблені міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до галузевих особливостей та мають не обов’язковий характер.

Прийняття Закону України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні»  створило правову основу регламентації бухгалтерського обліку та фінансової звітності, наближену до вимог міжнародних стандартів. Здійснений аналіз даного закону виявив як позитивні сторони, так і певні недоліки. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до статей цього закону які регламентують:

- принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а саме пропонується виділення як окремих принципів таких складових якісних характеристик фінансової звітності, як нейтральність та своєчасність, що забезпечить надання користувачам звітності об’єктивної, незалежної від їх інтересів та своєчасної інформації про діяльність підприємства;

- склад та оприлюднення фінансової звітності, а саме: по-перше, пропонується до складу фінансової звітності додати аудиторський висновок з метою підтвердження достовірності фінансової звітності підприємства, якщо це підприємство відповідно до законодавства України підлягає обов’язковому аудиту, а по-друге, пропонується уточнити склад користувачів фінансової звітності, що дасть можливість на правовому рівні встановити коло осіб, які можуть мати доступ до звітності. [13, с.146]

Подальше дослідження  діючої законодавчої бази України свідчить про наявність істотних суперечностей  і неточностей в Законі України  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо формування правових основ складання фінансової звітності з урахуванням визначення її складових. Так, в приведеному визначенні терміну «фінансова звітність», викладеному в ст. 1 вказаного Закону не передбачена необхідність розкриття облікової інформації про власний капітал підприємства: «фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства за звітний період». При цьому згідно вимогам п. 2 ст. 11 цього Закону, Звіт про власний капітал входить до складу фінансової звітності. Також при викладенні мети складання фінансової звітності у вказаному Законі не передбачена необхідність розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства. При цьому розкриття цієї інформації відповідно до П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» є метою складання Звіту про власний капітал, який на іншу вимогу цього Закону входить до складу звітності.

Наведені неточності і суперечність окремих вимог вітчизняної законодавчої і нормативної бази носять істотний характер і повинні бути узгоджені. Тому пропонується для усунення зазначених суперечностей внести зміни в Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». А саме, пропонується наступне визначення поняття «фінансова звітність»: це регульована державою сукупність форм звітності, складених на підставі даних фінансового обліку, з метою надання користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів та зміни власного капіталу за звітний період в зручній та зрозумілій формі для прийняття цими користувачами ділових рішень. Також пропонується внести зміни до визначення мети складання фінансової звітності, а саме: «метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів та зміни у власному капіталі підприємства». Використання запропонованих рекомендацій допоможе усунути наведені неточності та суперечливість окремих положень діючого нормативно-правового забезпечення фінансової звітності в Україні.