Визначення правил і порядку складання та подання бухгалтерської та податкової звітності

України, інші професійні організації бухгалтерів та аудиторів можуть

пропонувати на розгляд  та затвердження Аудиторською палатою  України

певні форми робочих  документів з перевірки окремих  стандартних операцій,

показників тощо. Це дасть  змогу краще контролювати роботу аудиторів з

боку професійних організацій, Аудиторської палати, що, безсумнівно,

сприятиме престижу вітчизняного аудиту та якості звітної інформації.

Якісна інформація фінансової звітності, доведення до її користувачів,

думки аудитора, щодо рівня  достовірності фінансових результатів є досить

вагомим важелем у  розвитку економіки підприємства як головної ланки

економіки держави.

Окремої уваги заслуговує роль фінансових результатів діяльності

підприємства у аналітичних  процедурах. Достовірні фінансові результати

дають можливість аудитору характеризувати фінансову стійкість

підприємства та формулювати  висновки щодо здатності подальшого

функціонування.[11,с.54]

Аудиторський висновок має вміщувати відомості про  достовірність або недостовірність  даних фінансової звітності підприємства, дотримання ним правил ведення бухгалтерського фінансового обліку, економічну оцінку його ліквідності, платоспроможності, дохідності. Крім того, у висновку аудитора підкреслюється, що достовірність фінансової звітності підтверджується документами, які стосуються первинного фінансового обліку, грошовими документами, наявністю готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, необоротних активів (основних фондів) тощо.

Наприкінці висновку аудитор наголошує на позитивних і негативних сторонах діяльності підприємства, вказує на виявлені недоліки та порушення, викладає рекомендації щодо їх усунення, поліпшення фінансового стану.

Перевірені та засвідчені аудитором результати діяльності дають

впевненість користувачам фінансової звітності підприємства, а, зокрема,

власникам у правильності їх рішень щодо подальшого інвестування чи

утримання капіталу в  такому підприємстві.

Отже, аудит фінансової звітності підприємства є надійною гарантією

достовірності результатів  фінансово-господарської діяльності для її

оцінки за звітний період та розробки заходів щодо її подальшого

удосконалення, для задоволення  інформаційних потреб власників, а  також

податкових, статистичних та інших органів державного і  господарського

управління.

Тому, обов’язок аудитора - висловити думку про стан фінансової звітності

в цілому у формі аудиторського  висновку. Основна передумова аудиту -

взаємна зацікавленість підприємства в особі його власників (акціонерів),

держави в особі податкової інспекції і самого аудитора в  забезпеченні

реальності й достовірності фінансової звітності. Іншими словами, аудит -

це незалежна експертиза фінансової звітності суб’єктів  підприємницької

діяльності.

 

ІІ. Особливості  аудиту податкової звітності:

 

2.1. Податкова звітність, як основний об’єкт аудиторської перевірки

 

           Із набранням чинності Закону України «Про бухгалтерський облік та

фінансову звітність» та П(С)БО відбулося повне розмежування між

бухгалтерським обліком, який надає інформацію для фінансової звітності,

і податковим обліком, який надає інформацію про нарахування та сплату

податків. На підставі податкового  обліку складають податкові декларації,

які і є формами  податкової звітності.

У першу чергу податковий облік забезпечує облік валових  Доходів, валових

витрат, амортизації з  метою визначення податку на прибуток.

Слід пам'ятати, що чистий прибуток за ф. 2 «Звіт про фінансові результати» і прибуток, що підлягає оподаткуванню за декларацією про прибуток підприємства, є нетотожними сумами. Тому фінансовий результат,

визначений як різниця  між доходами і витратами, не може бути основою для

розрахунку податку  на прибуток.[20, с.149]

Податковим кодексом України визначено, що подання податкової звітності – це є обов’язок платників податків, які подають за кожний звітний період, податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

          Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету. Податкову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так і його представник або податковий агент.

          На платника податку покладається обов'язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов'язок зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» 2 зобов'язані сплачувати прибутковий податок, причому обов'язок з податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відповідно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня наступного року надати в податковий орган за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем роботи.

Платник податків може не надавати податковому органу податкову звітність, якщо;

1) звітність про виконання  податкового обов'язку надає податковий агент;

2) платник податків  входить до складу консолідованої групи платників по податках, звітність за якими надається головним підприємством.

         Система оподаткування в Україні досить складна для бухгалтерів

підприємства: велика кількість  податків; кожен податок має свою ставку,

строки сплати, об'єкт  оподаткування, регламентуючий документ тощо.

         Робота із нарахування та сплати податків ускладнюється через часті зміни

в нормативних документах з оподаткування.

Підприємства сплачують  загальнодержавні та місцеві податки  і збори.

Загальнодержавні податки  є обов'язковими. До них належать:

-  податок на додану  вартість;

-  акцизний збір;

-  податок на прибуток  підприємств;

-  податок на доходи  фізичних осіб;

-  мито;

-  державне мито;

-  плата (податок)  за землю;

-  рентні платежі;

-  податок з власників  транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів;

-  податок на промисел;

-  збір за геологорозвідувальні  роботи, виконані за рахунок державного

бюджету;

-  збір за спеціальне  використання природних ресурсів;

-  збір за забруднення  навколишнього середовища; .

- збір на обов'язкове  соціальне страхування;

- збір на обов'язкове  державне пенсійне страхування; 

- плата за торговий патент  на деякі види підприємницької  діяльності.[18,с.187]

Підприємства повинні подати звітність  до податкових органів за всіма

видами податків в установлені строки. Платник податків самостійно

вираховує суму податкового зобов'язання, яку вказує в податковій

декларації.

      Податкові декларації приймаються контролюючим органом без попередньої

перевірки вказаних у ній показників. Якщо згідно з правилами податкового

обліку податкова звітність  за окремим податком, збором (обов'язковим

платежем) складається наростаючим  підсумком, то податкова декларація за

результатами останнього податкового періоду року прирівнюється  до річної податкової декларації, при цьому остання не надається.

        Встановлення форм або методів обов'язкової податкової звітності, які

передбачають надання  зведеної інформації про окремі доходи, витрати,

пільги, а також інших  елементів податкових баз, які були раніше

відображені в податкових деклараціях або розрахунках  по окремих

податках, зборах (обов'язкових  платежах), не дозволяється, якщо інше не

встановлено законами з  питань оподаткування.

        Традиційно податкова декларація як форма податкової звітності відповідає такому порядку сплати податку, за якого обов'язок з його сплати покладається безпосередньо на платника. Податкову декларацію подають до податкового органу за місцем обліку платника у двох примірниках, один з яких повертається платнику з позначкою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений. Податкові декларації приймають контролюючі органи без попередньої перевірки зазначених у них даних. Форму податкової декларації (розрахунку) встановлює центральний (керівний) орган контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. Затверджені форми податкових декларацій мають нормативно-правовий характер, що означає обов'язковість їх дотримання як для платника податків, так і для податкових органів.

        Податкові декларації надаються за базовий податковий (звітний) період,

який дорівнює:

а) календарному місяцю (в  тому числі при сплаті місячних авансових 

внесків)  — протягом  20  календарних днів, наступних  за останнім

календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному   кварталу   або   календарному   півріччю (в тому числі

при сплаті квартальних  або піврічних авансових внесків) — протягом 40

календарних днів, наступних  за останнім календарним днем звітного

(податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного(податкового) року;

г) календарному року для  платників податку на прибуток фізичних осіб

(прибуткового податку  з громадян) — до 1 квітня року, наступного за

звітним.

        Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік

розраховується наростаючим  підсумком на підставі показників базових

податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три

квартали або рік (без  урахування авансових внесків) згідно з відповідним

законом з питань оподаткування, така декларація надається в терміни,

визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду.

        Якщо останній день строку представлення податкової декларації припадає

на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається

наступний за вихідним або  святковим робочий день.

Платник податків мас  право вибрати один з таких  порядків подання податкової декларації:

а) особисто (з відміткою  про дату подання на копії декларації);

б) пересиланням (датою  подання декларації вважатимуть  дату відправлення рекомендованого листа). У такому разі платник податків повинен не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації надіслати її на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів України. Зазначимо, що у разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу відповідальність за неподання або несвоєчасне подання додаткової декларації несе оператор поштового зв'язку в порядку, передбаченому законодавством, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації;

в) в електронному вигляді, що означає: податковий орган зобов'язаний прийняти податкову звітність за дотримання відповідних умов.[20, с.58]

Податкова декларація містить такі обов'язкові відомості:

1)ідентифікаційний код платника податку;

2)повне найменування  платника податку, відомості про  його місцезнаходження або місце  проживання;

3)період, за який подається  декларація, чи дата, за станом  на яку подається декларація;

4)дату подання до  податкового органу податкової декларації;

5)розмір бази оподаткування; 

6)суму і розмір витрат  і пільг; 

7)суму, що не оподатковується податком;

8) ставку оподаткування; 

9) суму податку, що підлягає сплаті.

Декларацію підписує платник податків або його представник у межах своїх повноважень.

 

2.2. Нормативно- правове забезпечення податкової звітності

 

        На сьогодні на законодавчому рівні платникам податків вести облік в електронному вигляді сприяють ціла низка нормативно-правових актів: Податковий кодекс України, Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закон України «Про електронний цифровий підпис», Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ін.

        Обов'язковість подання звітності в електронному вигляді через централізовану автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронної звітності» було закріплено на законодавчому рівні (Податковий кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2011. – № 13–17. – Ст. 49.). Так, пунктом 49.17 статті 49 Податкового кодексу зазначено: «Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, впроваджує та утримує автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронної звітності» для надання послуг з подання за допомогою мережі Інтернет звітності в електронному вигляді». Також в  його статті 48 сказано, що «достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку». Водночас, Порядком застосування електронного цифрового підпису (ЕЦП) органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1452, врегульовуються питання щодо застосування електронного цифрового підпису та сертифікатів відкритих ключів.

        Закони України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» встановлюють основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису і регулюють відносини у сфері використання ЕЦП. Так, статтею 5 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що «електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа». Відповідно до статті 6 цього ж Закону «електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа».