Новітні технології ФВ у ВНЗ

Вправи аеробної спрямованості направлені на підвищення аеробних можливостей студентів, при цьому основне навантаження лягає на серцево-судинну та дихальну системи. Використовувалися такі вправи, як їзда на велотренажері та стрибки зі скакалкою. Однак основними були вправи з обтяженнями, які виконувалися методом колового тренування або з використанням методичних прийомів суперсет, трисет, гігантський сет і т. ін.

Аеробні можливості організму  студентів ми розвивали протягом першого місяця навчальних семестрів, досягаючи необхідного рівня  шляхом застосування інтервального  та колового методів. Наступні місяці здійснювалася підтримка досягнутого  рівня аеробної потужності завдяки  включення занять відповідної спрямованості.

Легкі аеробні вправи у  вигляді їзди на велотренажері та стрибків зі скакалкою ми використовували  на початку та наприкінці навчального  заняття фізичними вправами силової  спрямованості. У першому випадку  такі вправи сприяли підготовці організму  до подальших інтенсивних навантажень, у другому – допомагали поступово завершити заняття, сприяли відновленню після інтенсивних навантажень. На думку І. Карпової, В. Корчинського, А. Зотова, ЧСС під час виконання таких вправ повинна бути до 130 ск/хв.

Вправи, які сприяють розвитку гнучкості. Використання таких вправ у силовій підготовці стимулює анаболічні реакції в м’язах та добре розслаблює м’язи, які твердіють після інтенсивних фізичних навантажень. У результаті систематичних занять, спрямованих на розвиток гнучкості, значно збільшується еластичність м’язової тканини, зв’язок, збільшується амплітуда рухів у суглобах. Для розвитку гнучкості ми використовували дві групи вправ:

перша група – повільні, махові, пружинисті, пасивні статичні вправи та примусове розтягування, які виконуються з максимальною амплітудою;

друга група – активно-статичні (стретчинг) та динамічні вправи з характерно підвищеним м’язовим напруженням. Стретчинг – система спеціальних вправ для розтягування м’язів і збільшення рухомості в суглобах.

У нашому дослідженні вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, використовувалися  під час розминки, в інтервалах відпочинку між підходами та вправами, а також в заключній частині  заняття.

Застосування вправ, які  сприяли розвитку витривалості та гнучкості  при побудові тренувального процесу  силової спрямованості, було обумовлене ще й низьким рівнем здоров’я переважної більшості частини студентів. Саме використання таких вправ, як вважає В. Заціорський, найбільш раціональне в оздоровчому тренуванні.

При побудові окремого навчального  заняття ми дотримувалися наступних  основних положень, які описані в  багатьох роботах, присвячених силовій  підготовці:

• пріоритет в порядку виконання належить вправі глобального або регіонального характеру;
• кількість вправ на кожну групу м’язів не повинна бути більше трьох;
• кількість підходів на м’язову групу збільшується залежно від рівня ФП студента;
• після глобальних та регіональних вправ необхідно застосовувати вправи локальної дії, спрямовані в основному на збільшення м’язової маси та покращення трофіки м’язів;
• з метою підвищення протидії обтяженню в тій частині амплітуди руху вправи, яка складна для виконання, а також для зміцнення зв’язок ефективно використовувати статичні напруження, але не частіше одного разу на тиждень відносно кожної вправи. Тривалість максимального напруження повинна бути 4-6 с.

Заняття фізичними вправами силової спрямованості впродовж тижня були засновані на взаємодії  процесів стомлення та відновлення. Вони організовувалися за принципом  чергування більших і менших навантажень  та відпочинку. Зростання м’язової сили, і особливо м’язової маси, забезпечувалося  за рахунок інтенсивного руйнування білкових структур, наступної її регенерації  і надрегенерації .

Одним з основних чинників, які сприяють ефективному перебігу відновлювальних процесів під час  напруженої фізичної діяльності є харчування. Особливого значення воно набуває для  тих, хто займається фізичними вправами силової спрямованості. При цьому  необхідно дотримуватися наступних  вимог:

• енергія, яка надходить до організму з харчовими продуктами, повинна забезпечувати ефективну фізкультурно-оздоровчу діяльність;
• вживання їжи впродовж дня повинно бути раціонально розподілене у відповідності з режимом занять та відпочинку;
• харчі та харчові добавки повинні бути збалансовані за нутрієнтами, які входять до їхнього складу.

Раціональне харчування юнаків і дівчат передбачає дотримання енергетичної рівноваги в організмі. В залежності від мети, яку переслідують студенти займаючись фізичними вправами силової  спрямованості, необхідно змінювати  кількість надходження енергії  до організму з продуктами харчування. Якщо потрібно підтримувати оптимальну масу тіла, то кількість енергії, яка  надходить до організму з їжею повинна відповідати кількості  її витрат. Для збільшення маси тіла необхідно, щоб кількість надходжувальної  енергії була більша за її витрати, для зниження – навпаки.

Хімічний склад та калорійність харчових продуктів визначається за допомогою спеціальних таблиць (додаток  В).

Успіх навчального процесу  фізичного виховання суттєво  залежить від систематичності та своєчасності контролю за діяльністю студентів. На думку В. Ареф’єва це дозволяє викладачу уточнювати засоби та методи педагогічних дій, студентам – корегувати свої дії щодо засвоєння навчального матеріалу.

Відомо, що оцінка є однією з дійових форм впливу на студента. Вона виконує три основні функції: контролюючу, навчальну та виховну. Для того, щоб оцінка виконувала свої функції, вона повинна відповідати  наступним вимогам:

• систематичності: передбачає її періодичне використання у логічній послідовності: від теми до теми, від семестру до семестру;
• об’єктивності: визначення успіхів студента незалежно від ставлення до нього викладача. Поведінка не повинна впливати на оцінку;
• всебічності: оцінка повинна поєднувати об’єктивний контроль за усіма складовими програмного матеріалу: рівнями засвоєння знань, рухових навичок та вмінь, показників фізичної підготовленості, володіння способами фізкультурно-оздоровчої діяльності, ведення здорового способу життя, систематичності у відвідуванні занять, активності студентів тощо;
• диференційованого та індивідуального оцінювання: врахування психічних та фізичних особливостей студентів, стану здоровя, особливостей тілобудови.

В процесі навчальних занять фізичними вправами силової спрямованості  нами здійснювався контроль засвоєння  навчального матеріалу (оцінка рухової  діяльності), рівня розвитку основних рухових здібностей (оцінка фізичної підготовленості) та теоретико-методичних знань.

Для оцінки рівня силових  якостей ми використовували вправи комплексного тесту Л. Остапенка:

1. Стрибок у довжину з місця.
2. Піднімання тулуба з положення лежачи.
3. Згинання і розгинання рук в упорі на брусах.
4. Підтягування.
5. Жим штанги лежачи.

Під час оцінювання дотримувалися  наступні вимоги:

• здійснювався індивідуальний підхід (для студента створювалися такі умови, які відповідають особливостям його розвитку, рівню фізичної підготовленості, стану здоров’я);
• конкретизувалось завдання (оцінка ставилася за виконання завдання, визначеного змістом заняття);
• застосовувалась гласність оцінки (студент своєчасно інформувався про оцінку з коротким аналізом дій).

Під час оцінювання діяльності студента ми пояснювали та аргументували  виставлений бал. В цьому випадку  юнаки та дівчата бачили об’єктивність  оцінювання, дотримання викладачем усіх необхідних умов. Також ми керувалися тим, що головним принципом для викладача  є те, що оцінка повинна сприяти  розвитку студента, а не гальмувати його, виховувати в нього інтерес  та бажання займатися фізичним вправами, стимулювати активність.

Реалізація особистісно-орієнтованого  підходу у фізичному вихованні  студентів відбувалася за педагогічною системою, яка має свою структуру  і включає в себе п’ять взаємопов’язаних етапів: пропедевтичний (розробка цілей, завдань, принципів та умов реалізації даного підходу); діагностичний (визначення мотиваційних спрямувань юнаків і дівчат щодо занять фізичними вправами силової  спрямованості, рівня фізичного  розвитку на основі антропометричних даних, експрес оцінювання соматичного  здоров’я, тестування фізичної підготовленості, визначення типу тілобудови та функціональних можливостей основних систем організму  студентів-першокурсників); організаційний (вибір і впровадження у фізичне  виховання студентів різноманітних  засобів і методів силової  підготовки та форм організації занять); стимулюючо-мотиваційний (формування позитивної установки щодо зміни об’єктивного на суб’єктивний підхід до студентської молоді, та її орієнтація на саморозвиток і самореалізацію особистості за допомогою занять фізичними вправами силової спрямованості, різноманітні прийоми заохочення); контрольно-оцінювальний (контроль за рівнем фізичного розвитку, оцінка рівня фізичної підготовленості, зміни мотиваційного ставлення юнаків і дівчат до фізичного виховання) (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Схема реалізації особистісно-орієнтованого  підходу у фізичному вихованні

Реалізація особистісної складової полягала в тому, що:

• в центрі навчання перебував сам студент – його мотиви, мета, неповторний психічний склад, тобто студент як особистість;
• виходячи з інтересів студента, рівня його знань і вмінь, визначалася навчальна мета кожного заняття, формувався весь навчальний процес з метою розвитку його особистості. Мета кожного заняття формувалася з позицій кожного студента і всієї групи в цілому;
• усі методичні рішення (організація навчального процесу, використані прийоми, способи, вправи тощо) переломлювалися крізь призму особистості студента – його потреби, мотиви, фізичні можливості організму. Створювалося середовище, що сприяє максимальному розвитку кожного, реалізує принцип суб’єктивної освіти, формується індивідуальна карта пізнавального й психічного розвитку кожного студента.