Олімпійський спорт як наукова та навчальна дисципліна

У змаганнях  прийняло участь 2547 чоловік (57 жінок) з 28 країн. Жінки змагались з тенісу, плавання і стрибків у воду.

Росія вперше відправила велику команду (169 чоловік), яка виступала майже у всіх видах програми, але виступила невдало, виборовши тільки 2 срібних і 2 бронзових нагороди. (15 місце серед всіх команд –країн).

На змаганнях  були показані дуже високі результати, які створювались в умовах гострої боротьби. Найбільш представницьким видом спорту була л/а. Тут розігрувалось 30 комплектів нагород.  На цей раз багато переможців були представниками Європи. Найбільшого успіху досягнув фін Х.Колехмайнен, який переміг у бігу на 5000 і 10 000 м і у кросі на 12 км.

Легкоатлетичне  п'ятиборство і десятиборство виграв американець (індіанець за походженням) Джимм Торп. Король Швеції на врученні нагород назвав його самим величним атлетом усіх часів (він з дуже великим відривом у 700 очок виборов 1 місце). Дуже помпезно його зустрічали і вдома. Але потім расисти направили у МОК прохання ліквідувати його перемогу, тому що він колись (у студентські роки) грав у бейсбол і отримував за це гроші – тобто він був професіоналом. Медалі Торпа були повернені у МОК. Тільки через багато років після смерті Торп був реабілітований і признаний як переможець цих ОІ.

Вперше були проведені змагання із сучасного  п'ятиборства. Переможець – лейтенант королівської шведської гвардії Г.Лілієхек.

У командних  змаганнях зі стрільби (по оленю, що біжить) олімпійським чемпіоном став швед Оскар Свон, якому у цей день було 64 роки 258 днів. За всю історію ОІ у йьому віці ні хто не ставав чемпіоном.

Вперше на ОІ були проведені конкурси мистецтв (за рішенням МОКу . Були представлені твори архітектури, літератури, живопису, скульптури, музики. За розділом літератури перше місце було присуджено Г.Хохроду і М.Ешбаху за "Оду спорту". Як потім виявилося під цим псевдонімом ховався П. Де Кубертен. Це була перша й остання олімпійська нагорода великого поборника ОС.

Найбільшу кількість медалей завоювали шведи – 24+24+17, на другому місці американці – 23+19+19, на третьому – Великобританія , 10+15+16.

 

 

 

2. Загальна характеристика другого періоду Ігор Олімпіад (1920-1948)

 

Цей період охоплює роки між першою і другою світовими війнами і перші три роки після другої світової війни. Політичні, економічні й моральні потрясіння відзначилися на олімпійському русі. В цей період не проводилися Ігри ХІІ і ХІІІ Олімпіад (2-га світова війна). В цей період у 1925 році Кубертен подав у відставку.

20-ті роки характерні бажанням МОК враховувати політичні обставини у світі. Німеччина не була допущена до участі в ОІ 1920 й 1924 р.р. Ігри використовувались деякими колами і країнами для розпалювання національного антагонізму. Апогеєм моральної кризи МОК стали Ігри ХІ Олімпіади 1936 р. в Берліні (недопуск спортсменів-євреїв в команду Німеччини, расизм).

Друга світова війна, що почалася в 1939 році дуже негативно вплинула на олімпійський спорт. Анрі де Байє-Латур (президент МОК) втік з Бельгії до Америки, де помер у 1942 р.

У 1926-1927 р.р. була упорядкована діяльність Виконкому МОК (почався видаватись спеціальний бюлетень). Участь жінок в Олімпіадах стала реальною, а не символічною. Гострою була проблема аматорства і професіоналізму. На початку другої світової війни керівництво справами МОК взяв на себе швед Ю. Зігфрід Едстрем.

Після другої світової війни вся діяльність МОК була пронизана необхідністю поставити олімпійський рух на службу розвитку взаєморозуміння між народами, мирної співпраці і взаємодопомоги.

У МОК увійшов СРСР, одночасно  здійснилося відновлення прав в МОК  НОКів Німеччини і Японії.

Кінець другого етапу підвела  сесія МОК в Хельсінки у 1952 р. Едстрем по причині віку подав у відставку. Президентом МОК був обраний Ейвері Брендедж.

Другий період розвитку олімпійського спорту при всіх його складностях і протиріччях продемонстрував зростання авторитету міжнародного олімпійського руху. Кількість країн зросла з 23 до 52. Активно включились в олімпійський рух країни Латинської Америки, країни Азії і Європи. Продовжувалось вдосконалення міжнародної олімпійської системи. Була забезпечена реальна співпраця МОК, НОК, МСФ. Утворювались нові міжнародні спортивні об'єднання.

У багатьох країнах з'явились сучасні спортивні споруди (стадіони, тенісні корти, спеціалізовані спортивні зали, басейни). Вдосконалювалась система спортивної підготовки майбутніх учасників ОІ. Почався активний розвиток наукових досліджень в олімпійському спорті , в фізіології, анатомії, психології, педагогіці. Розвивається загальна теорія підготовки спортсменів, теорія і методика підготовки в окремих видах спорту.

Хронологія Ігор УІІ-ХІУ Олімпіад.

Ігри УІІ Олімпіади (Антверпен, 30 квітня -12 вересня 1920 р.)

Ігри УІ Олімпіади, які повинні були бути проведені в Берліні у 1916 році не відбулися – йшла І світова війна.

Після 8-річної перерви 2606 спортсменів (:№ жінки) з 29 країн взяли участь у УІІ ОІ в Антверпені. Змагання проходили на протязі 4 місяців. Однак офіційне відкриття відбулося 14 серпня, а закриття – 29 серпня. Вперше була прочитана олімпійська клятва, текст якої був розроблений Кубертеном, піднятий олімпійський прапор.Героєм Олімпіади став фінський бігун Пааво Нурмі – 3 золоті й 1 срібна медаль.

У боксерському турнірі ніпівважковиків переможцем став американець Е.Іген, який 12 років пізніше став чемпіоном зимових ОІ  у бобслеї. Це єдиний випадок у чоловічому олімпійському спорті.

За кількістю медалей і очків у неофіційному заліку першими були спортсмени США – 203,5 очка й 95 медалей (41-27-27), другими були спортсмени Швеції – 121.5 очка і 64 медалі (19-20-25) і третє місце у спортсменів Великобританії – 88 очок і 43 медалі (15-15-13).

Ігри УІІІ Олімпіади (Париж, 4 травня – 28 липня 1924 р.)

Столиця Франції була першим містом, якому МОК другий раз довірив  проводити ОІ, хоч претендентами були Лос-Анжелес, Прага й Рим. На це рішення вплинув великий авторитет Кубертена і свято 30-ти річчя олімпійського руху.

Паризькі ігри були найбільш масовими. Прийняло участь 3092 спортсмени (135 жінок). Спортивний рівень був також надзвичайно високим: встановлено 8 світових рекордів, 14 олімпійських. Знову блискуче виступив фінський легкоатлет Пааво Нурмі – він завоював 3 золоті медалі і встановив 2 рекорди. Серед  плавців блискуче виступив Джоні Вейсмюллер (Тарзан) , який виборов 3 золоті медалі і встановив рекорди на дистанціях 100 і 400 м.

Перемогу на Іграх отримали спортсмени США – 625,55 очка і 99 медалей (45-27-27). Другою була команда Франції – 277,5 очка і 39 медалей, третьою команда Фінляндії 256,5 очка і 37 медалей (14-13-10).

Ігри ІХ Олімпіади (Амстердам, 17 травня – 12 серпня 1928 р.)

За складом учасників вони мало відрізнялись від паризької олімпіади – 3014 учасників (290 жінок) з 46 країн.

Ігри пройшли у спокійній  обстановці, хоча в багатьох видах спорту йшла запекла боротьба.

На церемонії відкриття Ігор у якості символу миру вперше випустили голубів, а на олімпійському стадіоні також вперше горів вогонь, запалений в Олімпії від сонця за допомогою дзеркал. Він був доставлений в Амстердам через Грецію, Югославію, Австрію, Германію бігунами, які передавали його один одному.

Це була остання олімпіада, в  який взяв участь П.Нурмі, який став переможцем на дистанції 10 000 м.  Взагалі, за 8 років (з1921 по 1929 рік) він встановив 24 світових рекорди на дистанціях від 1500 м до 20000 м. В Хельсінки, поруч з олімпійським стадіоном, встановлена бронзова скульптура Пааво Нурмі – вдячність фінського народу видатному спортсмену.

Загальнокомандну перемогу здобули спортсмени США – 389,5 очкаі 56 медалей (22-18-16), другими були спортсмени Німеччини – 240,5 і 31 медаль (10-7-14), третіми – олімпійці Швеції – 160 очок і 25 медалей (7-6-12).

 

Ігри Х Олімпіади, Лос-Анджелес, 30 липня – 14 серпня 1932 р.

Кількість учасників на цих змаганнях була удвічі меншою за попередні змагання, що пояснюється віддаленістю столиці Олімпіади. Все ж прийняло участь 1048 спортсменів (127 жінок) з 37 країн світу. Змагання проходили у 16 видах спорту, де розігрувалося 126 комплектів медалей.  На Іграх було встановлено 116 олімпійських рекордів, 21 з яких були вище світових. найбільша кількість рекордів була встановлена у легкій атлетиці. В плаванні – 36.  Сенсацією став виступ японських плавців, які завоювали 5 з 6 золотих медалей. Цікаво, що переможцю на дистанції 1500 м К.Кітамура було всього 14 років. Але його результат (19.12,4) протримався 20 років. На рік старший був переможець на дистанції 100 м Я.Міядзакі – 58,2.

На Іграх в Лос-Анджелесі спортсмени вперше жили в олімпійському селищі, спеціально побудованому у 20 км від міста, яке складалося з 700 збірних будиночків. Вони розташовувались навкруги спортивних споруд, ресторанів, міст відпочинку. Вперше спортсмени отримали хороші умови для спілкування, обміну досвідом, відпочинку.

Хазяї Олімпіади отримали перемогу – 103 медалі (41-32-30) і 683,2 очка. Другими  були спортсмени Італії – 36 медалей (12-12-12) і 242 очка. Третіми спортсмени Німеччини – 21 медаль (4-12-5).

 

 

 

 

Ігри ХІ Олімпіади,  Берлін. 1-16 серпня 1936 р.

На право проведення Ігор 1936 р. претендували багато міст Європи, але не дивлячись на протести світової громадськості, право на проведення ОІ було надано Берліну.

Після приходу Гітлера до влади  у 1933 році президент МОК Анрі Байє-Летур офіційно звернувся до керівництва Німеччини гарантувати додержання Хартії або відказатися від проведення ОІ. Такі гарантії були надані.

В Іграх прийняли участь 4066 спортсменів (328 жінок) з 49 країн. героєм ОІ став негритянський спортсмен Джессі Оуенс, який виборов 4 золоті медалі і установив 4 олімпійських рекорди.

Серйозна підготовка до Олімпіади дозволила Німеччині завоювати перше місце – 89 медалей (33-26-30) і 573,7 очка. Другими були спортсмени США – 56 медалей (24-20-12) і 403,3 очка. Третіми – італійці – 22 медалі (8-9-5) і 167,6 очка.

Високий спортивний рівень змагань, участь в них значної кількості НОК не змогли знизити гнітючої атмосфери: "На цих Іграх владував сильний дух мілітаризму і нацизму", відмічалось у бюлетені МОК, присвяченому 60-річчю олімпійського руху.

 

Ігри ХІУ Олімпіади, Лондон, 29 липня – 14 серпня 1948 р.

Друга світова війна не дозволила  провести Ігри Олімпіад 1940 і 1944 р.р. не дивлячись на післявоєнну розруху у змаганнях прийняли участь  4099 спортсменів (385 жінок) з 59 країн.

Програма Ігор включала 19 видів  спорту.  У змаганнях з л/а серед чоловіків успіх мали спортсмени США, які вибороли 11 золотих медалей з 24. Серед жінок тут перевагу мали спортсменки з Європи – всі золоті медалі крім одної. Особливо блискуче виступила голанка Ф.Бланкерс-Кун, яка завоювала 4 золоті медалі.

Командну першість завоювали спортсмени США – 548 очок і 84 медалі (38-27-19). Другими – представники Швеції – 301,2 очка і 44 медалі (16-11-17). Третіми – Франції – 213,5 очка і 29 медалей (10-6-13).

 

5.  Загальна характеристика  третього періоду ігор Олімпіад (1952-1992)  

 

Для більш як 40-річного періоду  характерні як постійно діючі загальні тенденції, так і досить ризькі переходи від одного стану олімпійського руху до іншого. Складність цього періоду розвитку ОС торкнулась усіх його сторін – політичних, спортивних, програми ОІ, підсумків змагань та інше. У ці роки ще більше ніж раніше МОК був ареною великої політики. Всі проблеми й протиріччя, що були характерними для політичного життя світового суспільства, безпосередньо відтворювались на діяльності МОК, МСФ, НОК.

Після виходу на олімпійську арену  Радянського Союзу та інших соціалістичних країн постало питання , чи зможе ОС стати ареною мирного співробітництва протилежних  політичних систем, чи зможе МОК залучити у свій склад і організувати співробітництво представників капіталістичних, соціалістичних та країн, що розвиваються.

а) Регулювання політичних конфліктів

З початку 50-х  років діяльність МОК постійно була пов’язана з регулюванням спорів і конфліктів, в основі яких були протиріччя політичного характеру.

Так , після створення Китайської Народної Республіки і створення НОК Китаю виникла проблема з визнанням цієї країни МОК, тому що на о. Тайвань була ще одна Китайська республіка, яка претендувала на участь в ОІ від імені Китаю. НОК КНР була визнана МОК у 1956 році, але після визнання і Китайської республіки (Тайвань) вони не приймали участі у ОІ на знак протесту. Відновлення пройшло тільки у 1979 році.

Приблизно така ж ситуація склалась і з Корейською народно-демократичною республікою  і Південною Кореєю. НОК  Кореї був визнаний у 1947 році і з 1948 року вони приймали участь у ОІ. НОК  КНДР була визнана у 1963 році , але у 1988 бойкотували ігри у Сеулі , тому що МОК відмовив їм проводити частину ОІ у себе.

Аналогічна ситуація склалась і в Германії (дві держави – ФРГ і ГДР). НОК ФРГ була визнана у 1950 р. і з 1952 року приймала участь у ОІ.  Завдяки величезній роботі світової спортивної спільноти проти політики дискримінації НАТО був досягнутий певний компроміс. У 1956, 1960 і 1964 роках виступала спільна (об’єднана) команда Германії. Але при комплектуванні команд виникало багато конфліктів (учасники, тренери, керівники команд….). В кінці кінців МОК у 1965 році прийняв рішення про допуск спортсменів НДР у самостійній команді. Крім того було прийнято рішення, згідно якому відмова країни, яка проводить чемпіонат світу, у участі спортсменів ГДР тягнуло за собою перенесення змагань в іншу країну. І деякі змагання переносились (США загубили право проведення чемпіонату світу з важкої атлетики, Франція – з лижного спорту та ін.).

Важливою тенденцією розвитку ОР в третьому періоді є розповсюдження олімпійського спорту в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. В Іграх 1992 року взяли участь 172 країни. Відбувається постійне зростання популярності олімпійського спорту.

З 1961 року відбувається регулярна допомога слабо розвиненим країнам у розвитку олімпійського спорту. Активно діє програма МОК  допомоги розвитку олімпійського спорту  "Олімпійська солідарність". Наприклад, тільки у 1978 році завдяки фонду "Олімпійська солідарність" було виділено 1 тисячу стипендій на підготовку тренерів, у 32 країнах були організовані навчальні курси тренерів (навчалось близько 7,5 тис. Чоловік).