Шпаргалка по "Криминологии"

Школа соціального  захисту - теорія, яка виступає проти принципу помсти, вважаючи, що злочинність зумовлена як особою злочинця, так і загальним станом суспільства. Тому проблеми, пов'язані зі злочинами, не вичерпуються покаранням правопорушників.

Теорія диференційованого  зв'язку - вчення, яке стверджує, що злочинній поведінці окремі індивіди навчаються в тих, з ким вони зв'язані. Чим частіше та стійкіше такі зв'язки, тим більша ймовірність того, що індивід може стати злочинцем.

Теорія відчуження - вчення, за яким злочинність є породженням крайньої форми аномалії в поведінці особи, відходу її від нормального життя в суспільстві.

Теорія факторів злочинності - полягає в тому, що визнає причиною скоєння злочинів не одне явище, а велику групу явищ (факторів): фізичних, кліматичних, економічних, соціальних, психологічних та ін.

Теорія конституціональної схильності - вказує на прямий зв'язок між будовою тіла та психологічними рисами особи, тому антисоціальна поведінка людини визначається її фізичною конституцією.

Теорія науково-технічного прогресу - вважає індустріалізацію, урбанізацію, міграцію, автомобілізацію тощо, як криміногенні явища, що сприяють злочинній поведінці.

Теорія соціального  інтеракціонізму - вчення, за яким девіантну поведінку визначає група, що диктує норми такої поведінки. Прихильники цього вчення сформулювали два теоретичні положення: по-перше, кожне суспільство само визначає поведінку, яка кваліфікується як девіантна та оголошується небажаною; по-друге, реакція з боку суспільства, навіть при великому поширенні девіантності, може бути спрямована не на всі, а лише на окремі види такого роду поведінки.

Теорія аномії - концепція, яка пояснює деякі види злочинності, приділяючи основну увагу особі, на відміну від теорії диференційованого зв'язку, об'єктом якої є умови соціального оточення.

Теорія близнюків - один із різновидів спадкової теорії, яка пов'язує злочинність з генетичними факторами і доводить однакову спадкову схильність до злочинності в ідентичних (однояйцевих) близнюків і різну в неідентичних близнюків.

Теорія небезпечного стану - перманентна (змінна) та іманентна (внутрішня) властива людині схильність до скоєння злочинів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний стан - явище не юридичне, а медичне, яке розкривається головним чином клінічними методами.

Теорія соціальної превенції злочинності - вчення, яке стверджує, що реальним засобом боротьби зі злочинністю є застосування жорстокого покарання.

Хромосомна  теорія - вчення, яке визнає наявність зв'язку між обумовленою статевою хромосомою аморальністю і злочинністю.

Соціогенна  теорія злочинності - вчення, яке розглядає злочинність як продукт соціального середовища і називає причинами соціальну дезорганізацію, конфлікт норм, відчуженість особи, відсутність роботи, обмеження доступу до освіти, професійного зростання та інші соціальні чинники.

Психологічна  теорія злочинності - концепція, яка ґрунтується на гіпотезі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним з засновників вважається американський вчений X. Гаддард.

 

7. Погляди представників класичної школи кримінального права на проблему злочинності.

 

Класична школа  в кримінології-теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до К. ш. «людина-гедоніст» намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі в такій мірі, що має можливість вибирати між добром і злом.

Класичний: причиною злочинності  вважається не «нечиста сила», яка вселяється у злочинця, а самодостатня «зла воля» самого злочинця, яка залежить лише від нього самого. Цей підхід, сформульований Ч. Беккаріа на противагу містичному, виник під впливом ідей просвітительства. Відповідно до них протидія злочинності зводиться до застосування кари, яка має на меті вплинути на волю людей таким чином, щоб вони не вчиняли злочинів.

 

8. Соціологічний напрямок в кримінології, його основні ідеї.

 

Соціологічний напрямок у кримінології- концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Представники цього напрямку дотримуються дво- або тричленної класифікації причин (факторів) злочинності: індивідуальні (стать, вік, раса та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні {безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).

Соціологічний: як і за біол. підходу, воля людини не визначається причиною злочинності, але на відміну від нього такою причиною вважаються не біол. (антропологічні) фактори, а соціологічні. Цей підхід був започаткований на підставі ідей, сформульованих критиками Ч. Ломброзо, зокрема Е. Феррі в його праці «Кримінальна соціологія» (1881). Протидія злочинності, виходячи із зазначеної причини, полягає у впливі на соціол. чинники, які начебто здатні визначити поведінку людей поза їхньою волею, незалежно від її стану. Отже, «винне» у злочині «соціальне середовище», а не злочинець.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

Варіанти соціальної поведінки, розроблені професором Р. Мертоном (США)

-Відхилення від норм  поведінки при досягненні життєвих  цілей

-Ритуальна поведінка

-Законослухняна поведінка

-Відмова від старих  еволюційних традицій, перехід до революційної боротьби

-Заперечення мети  життя, втеча від нього (алкоголізм, наркоманія самогубство)

ТЕОРІЯ соціальної дезорганізації (за проф. В. Стансю, Франція)

-Дегуманізація в умовах  НТР

-Нудьга, алкоголізм, наркоманія

-Перенаселення

-Етнічно-психологічна  несумісність

-Стандартизація умов  життя

-Жадоба збагачення

-Устремління до комфорту

-Фрустрація (крах надій)

-Психологія натовпу

 

9. Біологічні підходи до проблем злочинності.

 

Біологічний: причиною злочинності пропонується вважати не волю злочинця, а біол. (антропологічні) чинники. Такий підхід сформулював Ч. Ломброзо. Відповідно до нього протидія злочинності має полягати виключно у впливові тим чи ін. чином на біол. (антропологічні) чинники, які спричиняють злочинність, з метою їх нейтралізації. З цього випливає, що суд, який встановлює вину особи у вчиненні злочину і призначає їй покарання, втрачає своє значення, а його роль має виконувати антропол. експертиза.

БІОЛОГІЧНІ теорії причин злочинності (за проф. Кречмером, ФРН)

-Теорія небезпечного  стану (схильності до скоєння  злочинів)

-Теорія генетично  спадкової злочинності

-Теорія расової, національної  СХИЛЬНОСТІ ДО СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ

Теорія конституціональної схильності до злочинів

-Теорія психопатичних причин злочинності

-Вроджена особливість  людини бути жорстокою (повторення  теорії З.Фрейда)

 

10. Психологічні теорії в кримінології.

 

Психологічна  теорія злочинності - концепція, яка ґрунтується на гіпотезі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним з засновників вважається американський вчений X. Гаддард.

 

11. Кримінологічні дослідження проблем злочинності в радянські часи.

 

Для етапу становлення  радянської кримінології (1918 - початок 30-х років) були характерні такі моменти. Вона формувалася в рамках науки кримінального права шляхом проведення соціологічних досліджень, причому найбільша увага приділялась стану злочинності й особі злочинця. Особливо слід виділити вивчення дитячої злочинності і розробку заходів боротьби з нею. Сам термін «кримінологія» вживався в той час рідко, але саме тоді була закладена основа вітчизняної кримінології.

З середини 30-х років  дослідження кримінологічних проблем  стало проводитися не із загальнодержавних, а відомчих позицій. Це не дозволяло, звісно, досягти значних результатів у вивченні злочинності. Не зважаючи на всі складнощі, до початку 60-х років була створена теоретична й організаційна база вітчизняної кримінології. У 1962 році на юридичному факультеті МДУ були прочитані перші лекції з кримінології професором Герцензоном А. А. В 1963 році в Ленінграді відбулася конференція з проблем кримінології, у якій взяли участь і зарубіжні вчені. В цьому ж році був створений Всесоюзний інститут з вивчення причин злочинності і розробки заходів її попередження як центр кримінологічної науки. Перед ним було поставлено завдання - об'єднати і очолити дослідження у цій галузі.

Постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо розвитку юридичної науки і покращення юридичної освіти в країні» (1964 р.) констатувала, що до останнього часу в СРСР не велося глибокого вивчення причин злочинності і не розроблялись наукові основи її попередження. Ця постанова і визначила перспективи розвитку радянської кримінології. У 1966 році вийшов перший радянський підручник з «Кримінолопї». В 1985-1988 роках побачив світ «Курс радянської кримінології» у двох томах.

 

12. Історія розвитку кримінологічної думки і кримінологічних установ в Україні.

 

В Радянській Україні  вивчення злочинності і особи  злочинця велося в різних закладах. Першим з них була юридична клініка при юридичному факультеті Київського інституту народного господарства, створена в 1924 році. Вона існувала як навчально-допоміжна установа при юридичному факультеті. У клініки було соціологічне вивчення злочину і злочинця та ознайомлення студентів з методикою досліджень. Одним із завдань у період з 1926 по 1928 років там були підготовлені й заслухані доповіді академіка І. А. Малиновського «Про вивчення злочинця та злочинності»; професора М. А. Чельцова-Бебутова «Про асоціативний метод та його застосування в судовій роботі»; асистента клініки С. І. Ти-хенко «Про особливості професійних злочинців».

Велику роботу з вивчення причин злочинності проводив Київський інститут науково-судової експертизи. Він досліджував етіологію і динаміку злочинності, особу окремих видів правопорушників, розробляв методику їх вивчення а також займався пенітенціарними проблемами.

Всеукраїнський кабінет  з вивчення особи злочинця і злочинності був створений у 1924 році за ініціативою співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції і вчених. Його метою було «сприяння виправно-трудовим органам у справі належного застосування методів виправно-трудового впливу поряд з дослідженням факторів злочинності як соціального явища».

1928 року на правах філіалу Всеукраїнського кабінету був створений Київський кабінет з вивчення особи злочинця. Він складався із 3-х секцій: а) антропологічної; б) соціологічної; в) пенітенціарної.

У 1931 році при Народному  Комісаріаті Юстиції УРСР у м. Харкові був заснований науково-дослідний інститут по вивченню злочинності з філіалами в Києві і Одесі. З середини 30-х років кримінологічні дослідження в Україні були згорнуті і лише в середині 50-х поновлені, За цей період кримінологічна наука понесла істотні втрати і загальмувалась у своєму розвитку.

Значною мірою процес розбудови та відтворення вітчизняної  кримінології пов'язаний з діяльністю науковців Київської вищої школи МВС. Так, у 1964 році представниками цієї наукової установи, нині професором П. П. Михайленко у співавторстві з доцентом І. Гельфандом була підготовлена і опублікована монографія «Попередження злочинів - основа боротьби за викорінення злочинності».

Дослідження кримінологічних  проблем на той час проводилися  в науково-дослідній лабораторії  при Київській вищій школі МВС (зараз Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Національної академії внутрішніх справ України).

Кримінологічні дослідження  в Україні зосереджені в таких  головних наукових установах:

Академії правових наук (м. Харків);

Інституті держави і  права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ);

Національному університеті ім. Тараса Шевченка (м. Київ);

Нацюнальній юридичній  академії ім. Я. Мудрого (м. Харків);

Національній академії инутрішніх справ (м.Київ);

Одеській національній юридичній академії (м. Одеса).

Фахівці в галузі історії  та теорії науки свідчать, що будь-яка  наука повинна пройти п'ять основних етапів задля виділення її як окремої  галузі наукових знань. Зокрема, такими етапами є:

- накопичення теоретичного  та емпіричного матеріалу в рамках споріднених наук;

- проведення та публікація  спеціалізованих наукових досліджень;

- створення спеціалізованих  періодичних видань;

- підготовка  кадрів  та формування  наукових  і   навчальних закладів;

-  формування співтовариства вчених та викладачів даної дисципліни, об'єднаних у міжнародних та національних асоціаціях.

З вищезазначеного видно, що українська кримінологічна школа  до 1998 року пройшла всі згадані  етапи становлення. Не вистачало лише завершального етапу створення національної асоціації кримінологів.

З метою сприяння розвитку і поширенню кримінологічних  знань, їх пропаганді серед населення, а також використання досягнень  науки у справі запобігання злочинам в Україні 23 липня 1998 року була створена і зареєстрована Міністерством юстиції України Кримінологічна асоціація. Вона є громадською організацією, яка об'єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з вивченням проблем запобігання та боротьби зі злочинністю, розвитком вітчизняної кримінологічної науки.

Проект статуту Асоціації  розроблений ініціативною групою Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). 26 травня 1998 року в м. Києві відбулася установча конференція Кримінологічної асоціації України, на якій зібралось понад 160 учасників -провідні вчені Національної академії наук України, Академії правових наук України, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Національної академії внутрішніх справ України, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Одеської національної юридичної академії, а також керівний склад правоохоронних органів і установ юстиції, представники правозахис-них організацій та інших громадських об'єднань. Учасники конференції прийняли статут Кримінологічної асоціації України та сформували її керівні органи.