Організація шкільних свят і подій

інтелектуально-розважальні, що не тільки розширюють кругозір і загальну обізнаність учнів, а й виявляють (найчастіше у вигляді інтелектуальних ігор і змагань) найрозумніших серед учасників заходів;

сюжетно-ігрові, у яких переважають різноманітні ігри: рухливі, інтелектуальні, ігри-драматизиції, атракціони, аукціони;

святково-розважальні, що органічно поєднують у собі різноманітність змісту і засобів художнього впливу на різновікову аудиторію;

фольклорні, що містять народні ігри, пісні, танці, обряди. У сюжети таких програм вводяться персоніфіковані образи, наприклад Маланка, Коза, Господар, Господиня, Сонце та ін.;

спортивно-розважальні, що поєднують рухливі ігри, жартівливі поєдинки, веселі старти, спортивні конкурси, комбіновані естафети;

комплексні форми позаурочної діяльності, що об'єднують у собі кілька видів діяльності й потребують колективної думки, ретельно розробленого сценарію.

У позакласній  виховній роботі шкільних колективів використовується багато різноманітних  форм, які мають будуватися за всіма  законами мистецтва театралізованого видовища, найбільш поширені:

Акція 1 — дія, діяльність, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

В арсеналі виховних заходів школи громадянська, благодійна або інтелектуально-пізнавальна  дія, яка має конкретну мету у  вигляді результату будь-якої діяльності учнів. Акція може бути і коротко, і довгочасним заходом. Оскільки вона має бути реальною і дієвою за результатом, то повинна бути театралізованою за формою. Основними завданнями театралізованої частини мають бути створення мотивації до активних дій у рамках акції й висвітлення її провідної мети. Проведення акцій не потребує великих енергетичних та грошових витрат від організатора, більшість конкурсів і завдань можуть проводити навіть старшокласники. Роль педагога лише організаційна. В акціях одночасно може брати участь велика кількість учнів, залежно від кількості завдань. Акції можна проводити як у приміщеннях, так і на повітрі, біля водоймища, у лісі тощо.

Шкільні акції характеризуються:

• багаторівневістю;
• масовістю;
• інформативністю;
• цілеспрямованістю;
• динамічністю.
• Алгоритм підготовки та проведення акції:Підібрати тему акції та визначити її мету. Розробити план акції.

1. Підібрати інформаційні та ілюстративні матеріали.

2. Визначити дату, місце і порядок проведення виставки, присвяче- ної темі акції (фотографії, стіннівки, плакати тощо).
3. Підібрати ігрові завдання та конкурси.

5. На основі плану  акції скласти повний її сценарій.

6. Скласти список необхідних матеріалів, що будуть використовуватися під час проведення акції.
7. Підготувати призи для переможців у конкурсах, турнірах тощо під час проведення акції.

8. Підбити підсумки, визначити свої досягнення та  окреслити не- доліки, щоб уникнути  їх у майбутньому.

Бал* — великий вечір з танцями. Бал (від фр. Ьаl, італ. ЬаІІо, нім. Ваll—танцювати) — численне зібрання осіб обох статей задля танців.

Бали відрізняються  від звичайних танців чи дискотеки  підвищеною урочистістю, більш суворим  етикетом і класичним набором  танців, що дотримуються певного порядку. Початок балів походить від свят при французькому й бургундському  дворах. Перший бал, про який є свідчення  в історії, був даний у 1385 р. в  Ам'єні на честь одруження Карла VI з Ізабелою Баварською. У XV—XVI ст. великі танцювальні веселощі при  дворах і в дворянських замках відбувалися досить рідко і тільки за Марії Медичі, котра вперше перенесла  у Францію також маскаради. Бали поширилися за галантного короля Генріха IV. Сучасну свою форму вони зберігають від часів Людовика XIV. З 1715 р. в  Парижі почали влаштовувати бали в  приміщенні оперного театру (Ваl dе l'Орега), разом з тим була надана можливість особам середнього стану за певну  платню брати участь у цих присвячених  лише танцям веселощах. Але справжньою бальною столицею Європи прийнято вважати  Відень. У 1935 р. відбувся перший Віденський оперний бал. З тих пір бали у Віденській державній опері  стали даватися щорічно в останній четвер перед Великим постом.

Перші спроби проведення балів в Україні здійснювалися  на початку 90-х років XX ст. зі здобуттям  незалежності. Перший Віденський оперний  бал у Києві відбувся в Національній опері України у 2005 р.

Програма, що закінчилася  рано-вранці, відповідала репертуару Оперного балу у Відні й включала урочистий святковий полонез, яким відкриваються бали, найкращі вальси, танцювальну музику для стандартних  танців з двома симфонічними оркестрами, гарячі ритми в стилі «латино» й вишукані бальні мініатюри. Крім того, звучали тирольські наспіви у  виконанні фольклорного ансамблю з  Австрії. Серед інших розваг —  демонстрація бальної моди, бальна лотерея, феєрверк.

Бал-маскарад — різновид балу, де дрес-код (обумовлена традиціями форма одягу за етикетом) доповнюється масками. Традиція балів - маскарадів сягає давнини. Такі заходи завжди проходили в атмосфері вишуканості й величі, де всі рівні, де немає різниці між особами, де кожний може бути тим, ким захоче, але всіх об'єднує маска. Танці, лотереї, ігри чергуються з видовищем на сцені, як правило, з вишуканою програмою.

Випускний бал — бал, присвячений успішному закінченню навчання в середньому або вищому навчальному закладі.

Новорічний, осінній, весняний бал-маскарад, бал квітів — далеко не повний перелік цієї форми театралізованих свят у шкільній традиції. Але, готуючись до таких свят, не варто забувати, що головна дійова особа балу — глядач-учасник, тому, складаючи сценарій, необхідно відвести приблизно 60—70 % часу безпосередньо танцям, передбачити урочисте відкриття й ефектне закінчення, а час, що залишається, наповнити благодійними акціями, нетривалими інтелектуальними іграми, лотереями, показом мод або конкурсом на кращий костюм, врученням нагород, якщо в підготовці до балу було заплановано конкурс (наприклад, на кращий костюм, маску, квітку тощо). Яскраві виступи артистів або творчих колективів школи обмежити в кількості й часі, щоб не перетворити бал на традиційний концерт. Виступ артистів на балу — це час для відпочинку учасників від інтенсивного руху в танцях. Зрозуміло, що при такому форматі треба ретельно продумати, чи відповідає місце проведення кількості учасників. Бал передбачає вільне пересування учасників по залу, не допускає скупченості.

Брейн-ринг. Ідея гри двох команд належить Володимиру Ворошилову й викладена ним у книзі «Феномен гри». Перша гра пройшла між дніпропетровським і одеським клубами «Що? Де? Коли?». Саму ж назву брейн-ринг придумали в Дніпропетровську Борис Бородін, Оксана Балазанова, Марина Білоцерківська та Олександр Рубін у 1987 р., після перших міжнародних ігор «Що? Де? Коли?». Вони ж зареєстрували перші правила цієї гри в 1988 р.

Дві команди гравців  одночасно відповідають на одне й  те саме запитання, причому той, хто  правильно відповів першим, позбавляє  супротивника можливості відповісти на те саме запитання. Сьогодні існує декілька версій правил брейн-рингу, що відрізняються  кількістю запитань, які розігруються, і способом нарахування балів  за правильні відповіді. Перемагає  команда, яка набрала більше балів.

Для участі в  грі потрібна загальна ерудованість гравців та ретельна підготовка до неї. Мета гри — розширити кругозір школярів, пробудити живу зацікавленість у вивченні різноманітних наук, виховувати почуття любові та глибокої поваги до навколишнього світу. Брейн-ринг — це завжди надзвичайно захопливий захід: цікаві запитання, дотепні й ерудовані відповіді, що чергуються з музичними паузами.

Брифінг — інформаційна бесіда для журналістів, аналог прес-конференції. Основна відмінність: немає презентаційної частини. Тобто відразу йдуть відповіді на запитання журналістів. Зазвичай проводиться як піар-захід після події. Наприклад: доматчева прес-конференція й післяматчевий брифінг для журналістів. У шкільній практиці використовується як складова частина комплексних свят і заходів.

Вечір — форма художньо-масової роботи, побудована на активності учасників, у якій сценарно об'єднуються інформаційно-тематичний матеріал з документальним та із засобами мистецтва в єдине композиційне ціле. Тематичні, літературні, музичні вечори, вечори-зустрічі, вечори поезії, вечори-спогади — усіх їх об'єднує вечірній час проведення свята, що вимагає від організаторів ретельно визначати і дотримуватися тривалості заходу (залежно від віку учасників — від 1 до 2 год), включати до плану підготовки таку дію, як повідомлення батьків про час проведення і закінчення заходу, та додаткові заходи щодо безпеки учнів.

Вечорниці, досвітки — одна з форм осінньо-зимових вечірніх розваг, що відбувались у хаті бездітної вдови. На вечорницях оповідали казки, танцювали, поєднуючи дозвілля з роботою. Українські вечорниці— це спосіб вшанування народних традицій і українського народного мистецтва. Традиційно вони розпочиналися зі свята Долі з головним дійством — дівочими ворожіннями. Проте найвеличніші вечорниці завше відбувалися на парубоче свято—Калиту. Бог людської долі Калита народився в найкоротший день, коли сонце в небі світить найслабше, щоб стати вічним опікуном молодого сонця Коляди, щоб теплом людських сердець уберегти той святий Божий дар непростого хліборобського року — врожай — від злих ворожих сил. У народі кажуть: «Узимку сонце заходить, а Калита сходить. Сходить із надією щасливої долі людей у новій зустрічі з весняним сонцем». Приготування святкового коржа — калити — було обставлене багатьма ритуальними діями, які підкреслювали його сакральне значення, хоча, швидше за все, семантика цих дій уже давно забулась і виконувалися вони радше за традицією. Сакрально-магічне значення калити підкреслює також звичай прикрашати її калиною, квітами, цукерками, родзинками, горіхами, маком, засолоджувати медом тощо. Хліб у вигляді кільця з діркою посередині в календарній, родинній ритуалістиці багатьох слов'янських народів наділяється магічною силою, виконує функцію, подібну до інших круглих предметів з отвором (кільця, вінка, каменя з діркою тощо). У слов'ян здавна хліб осмислювався як Божий дар, а також як самостійна жива істота (порів. Колобок із його астральною символікою) і навіть як образ самого божества.

Калитинський. Хто першим до Калити поїде?

Коцюбинський. Дозвольте мені!

Калитинський. Тоді витанцьовуй собі коня!

Так розпочиналося  магічне дійство. Аби бути допущеним  до кусання Калити, парубкам доводилося пройти низку випробувань: танцювати, співати, промовляти скоромовки, розгадувати  загадки...

Нарешті можна  кусати Калиту. Це теж непросто. Двома  руками потрібно тримати «Коня» (коцюбу), на котрому сидиш. Сміятись не можна — Писар розмальовує обличчя сажею тим, хто порушує правила. Калита твердюча, хитається та крутиться. Пан Калитинський не дрімає. Він то опустить Калиту майже до підлоги, то підніме, що вже треба до неї стрибати...

Ігри, забави, жарти... Дівчата ворожать. Кожна юнка хоче дізнатися, як буде зватися чоловік; для цього вона виходить на вулицю і запитує першого зустрічного чоловіка, як його звати. Запалюють дві свічки, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.

Після розваг від  Калити відв'язують стрічку та ділять між усіма присутніми.

Виставка* — публічний показ спеціально підібраних предметів і місце цього показу. Сукупність предметів, виставлених для огляду.

Виставка-конкурс  — публічний показ яких-небудь робіт, мета якого — виявити кращі з них. Виставка-продаж — виставка товарів, виробів і т. ін., на якій організовано їх продаж.

У практиці шкільних свят і подій — демонстрація досягнень  учнів у будь-якій сфері діяльності — навчанні, праці, мистецтві. У школах найчастіше проводять виставки-конкурси, виставки-ярмарки. Залежно від виду й мети будується і сценарій комплексного заходу. Якщо це виставка-конкурс, подія може бути довготривалою, тобто експонати, представлені на виставці, має оглянути якомога більша кількість учнів (залежно від кількості протягом від 2—3 год до кількох тижнів). При цьому цей захід має бути ретельно спланованим і розписаним за епізодами й часом, тобто він повинен мати чіткий початок (відкриття), чітко оголошений порядок проходження, у разі потреби — розклад презентацій окремих виробів чи стендів, розклад групових екскурсій, визначений час відеопрезентацій. Учасники мають знати, як працює конкурсна комісія, хто входить до її складу, коли комісія має оголосити результати. Кульмінація події — підбиття підсумків, нагородження переможців, можливо, концерт на їхню честь, тобто повноцінне свято з окремим сценарієм. Виставка-ярмарок — також дуже поширена форма виховної роботи, де виставляються і продаються виготовлені учнями сувеніри. На відміну від виставки-конкурсу; цей захід проводиться протягом одного-двох днів, має на меті, як правило, збір коштів на певну благодійну мету. Він так само повинен мати урочисте відкриття і закриття, де неодмінно привселюдно слід підбити підсумки акції, відзначити її найактивніших учасників, порахувати зібрані кошти й передати адресатові або обрати представників від педагогічного й учнівського колективів школи, які мають перерахувати зібрані кошти на банківський рахунок або особисто відвезти їх адресату.

«Відкритий мікрофон» — форма заходу для обговорення проблем суспільного життя.

Вікторина * — гра у відповіді на запитання (усні або письмові) з певних галузей знань.

Слово «вікторина»  з'явилося в 1920-х рр. Його придумав відомий радянський журналіст і  письменник Михайло Кольцов як назву  газетної добірки, що містить у собі різні запитання, шаради, ребуси тощо. Готував цю розважальну сторінку якийсь Віктор, працівник газети. Від його імені й з'явилося слово «вікторина». Згодом знайшли зв'язок цього слова зі словом «перемога»: Віктор — лат. переможець. Цим словом стали позначати все, що має запитання й відповіді.