Організація шкільних свят і подій

 

      Ще однією  функцією музичного  оформлення  масових  заходів  є організація  темпоритму програми. Музичне мистецтво  - мистецтво точне, це постійно  перебуваючий у розвитку звуковий  процес. Тому темп музики дозволяє  динамізувати  дійство, прискорити  його розвиток  чи уповільнити.

 

Музика може ритмічно організувати дію, надати певне емоційне забарвлення  як персонажам, так і  нерухомим  предметам, що особливо важливо для  концертно-видовищних програм.

 

Одне з найважливіших  методичних вимог музичного оформлення є поєднання дії із музикою. Залишаючись  самостійним видом мистецтва, музика виступає одним з елементів художньо-образного  розкриття теми концертно-видовищної програми. Інша важлива умова: музика має сприяти розвитку дії, створювати темпоритм заходу  підбивати до кульмінації, завершувати його.

 

      Слід зазначити,  що музичне оформлення культурно-масових  заходів  є досить непростою  справою. Це пов’язано, насамперед, з тим, що питання теорії  й практики музичного оформлення  дозвіллєвих програм майже не  розроблені в культурологічній  літературі, крім деяких, що зустрічаються  в методичних роботах. Дотепер не створено жодного навчального або практичного посібника, у якому були б систематизовані елементарні відомості про закономірності використання музики в різних  формах культурно-масової діяльності.

 

Виходячи з вищесказаного  напрошується висновок – робота  над  музичним  оформленням того  чи іншого  заходу  потребує  залучення  фахівців більш вузького профілю,  а  саме  людей, знайомих з музичною літературою, котрі  виходячи  із  тематики, жанру та аудиторії масового заходу  зможуть  не просто  його «музично оформити», але й запропонувати  єдине, цілісне  музичне рішення  для  найбільш  вдалого  втілення  художнього  задуму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СТВОРЕННЯ  СЦЕНАРІЮ

 

Основою створення вдалого  сценарію є сценарний план. Під  час створення сценарного плану  суттєву допомогу сценаристові надає  так звана схема сценарного плану. Ця схема уявляє з себе перелік питань, на які сценаристові треба дати письмові відповіді.

Деяка частина відповідей матиме умовний характер, тобто може змінюватися під час роботи над  сценарієм, інколи треба зробити  багато спроб у пошуках найточнішої  відповіді, відшукати декілька варіантів  кожного з формулювань, щоб знайти ту редакцію, яка остаточно влаштує  автора.

Демонструвати будь-кому складений  план, сценарист зовсім не зобов’язаний. Але робити його треба, особливо сценаристам-початківцям  для самих себе, бо він – перший крок до сценарію.

Позиції схеми сценарного плану

Послідовність чотирнадцятьох питань, які входять до сценарного плану продумана та відпрацьована, тож порушувати її не рекомендується, особливо в першій половині. А вигляд, вказана схема, має такий:

1. Тема сценарію.
2. Ідея сценарію.
3. Основні епізоди сценарію
4. Теми основних епізодів сценарію.
5. Композиція сценарію.
6. Дійові особи сценарію.
7. Конфлікт сценарію.
8. Художній образ сценарію (сценарний хід).
9. Жанр сценарію.
10. Єдина (наскрізна) дія сценарію.
11. Засоби театралізації сценарію.
12. Прив’язка сценарію (орієнтація на певну аудиторію).
13. Графік монтажу сценарного матеріалу.
14. Назва сценарію.

Тема  сценарію

Обмірковуючи тему конкретного  твору, сценарист повинен пам’ятати  про первісний зміст цього  старогрецького слова – тема: те, що покладено в основу. Не слід забувати і про дещо інший погляд на формулювання теми, з якого виходить, що тема твору – це відповідь на питання, про що йдеться у тому чи іншому творі. Інколи сценаристи-початківці формулюють тему сценарію як лаконічне викладення тематичного напрямку твору (напр. кохання, зрада, творчість тощо), що слід вважати помилковою, хибною тенденцією.

В кожнім літературнім творі, окрім головної теми, інколи зустрічаються ще й другорядні теми. Вважати їх чимось непотрібним або зайвим не треба. Це лише ті паралельні теми, які доповнюють, підкреслюють головну, а тому наявність у сценарії додаткових тем – справа досить звичайна.

Ідея  сценарію

Ідея драматургічного  твору – це емоційний висновок з творчого задуму літератора. Цей  термін також старогрецького походження і його первісний зміст – поняття, або ще уявлення. Щодо формулювання ідеї, то вона нібито відповідь на питання нащо, для чого, заради чого створений той чи інший твір та яка в ньому головна думка.

У визначенні ідеї повинна  чітко проявлятись та єдина найголовніша думка, заради якої автор розпочав процес створення сценарію.

Якщо сценарист, який працює над створенням сценарного плану, не в змозі зразу знайти потрібне йому формулювання теми або ідеї, які  б його задовольняли, він повинен  зафіксувати у письмовому вигляді  декілька різних його варіантів, щоб  під час подальшої роботи відредагувати  їх для запису вже остаточного  варіанту.

Основні епізоди сценарію

В сценарній справі існують  чіткі закономірності поділення  сценарної структури на окремі частини, або епізоди. Поділення майбутнього  сценарію на окремі епізоди залежить від того, що ми маємо за епізод. Думки  фахівців з цього приводу збігаються: кожний епізод має бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою  його частиною, яка має самостійні початок, середину та кінець або, інакше кажучи, епізод сценарію повинен мати у своєму складі подію.

Але й не варто під час  розподілу сценарію на епізоди його занадто роздріблювати.

Рекомендована кількість епізодів сценарію:

Мінімальною можна вважати наявність трьох епізодів: початку, середини та кінця. Як доведено ще Аристотелем, саму наявність цих елементів слід вважати за ціле явище. Інакше кажучи, менш ніж три епізоди в сценарії бути не може.

Максимальною можна вважати ту кількість епізодів, яка потрібна авторові, але фахівці наголошують на десяти головних епізодах.

Але якщо тема та конкретні  обставини сценарію наполегливо  вимагають збільшення кількості  епізодів проти рекомендованої, то це слід робити: скажімо, дванадцять епізодів може з'явитись у сценарії новорічного  свята, якщо у ньому йдеться про  дванадцять місяців року, про дванадцяту годину опівночі тощо. Але, все ж  таки, згадана ситуація є винятком з правил.

Блочна  побудова сценарію. В деяких сценаріях масових театралізованих заходів діє подвійне розподілення сценарного матеріалу на структурні одиниці: спочатку відбувається розподіл, на окремі епізоди, а потім декілька епізодів складають у так званий тематичний блок. Епізоди об'єднуються за якоюсь спільної ознакою: за темою, за жанром, за настроєм, за напрямком тощо. Автор сценарію сам вибирає потрібну йому структурну одиницю — чи то номер або епізод, чи то тематичний блок епізодів та номерів.

Теми  основних епізодів сценарію

Після того, як сценарист  визначить основні епізоди, встановить їх кількість та послідовність, йому конче потрібно визначити тематичну  спрямованість кожного окремого епізоду сценарію, сформулювати зміст  кожної події, на яких побудовані епізоди.

Композиція  сценарію

В теорії драми завжди існували два композиційні варіанти - це зовнішня композиція та внутрішня композиція.

Зовнішня композиція не потребує ретельного аналізу, вона може бути проведена  шляхом елементарного перегортання сторінок, читання сценарію. В сценаріях  масових театралізованих заходів  структурними одиницями композиції, як відомо, є або епізоди, або блоки  епізодів.

Внутрішня композиція драматургічного  твору вимагає від сценариста ретельного аналізу матеріалу, який він використовує, незалежно від  того, чи є сценарій оригінальним авторським твором, чи є компіляцією з запозичених  матеріалів. Для внутрішньої композиції літературного твору характерна п'ятичастинна побудова, в якій можна  побачити незмінну послідовність таких  обов'язкових частин, як експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація  та розв'язка. Інколи до них додається  пролог та епілог, які не є обов'язковими, звертатися до них чи ні — ці питання  вирішує в кожному окремому випадку  автор сценарію.

Дійові  особи сценарію

Якщо перелік персонажів, що міститься у сценарному плані, наприкінці збігається з остаточним варіантом перелічування персонажів вже в сценарії, то його слід лише повторити. Та у сценарній практиці абсолютна схожість цих двох списків  зустрічається не дуже часто, оскільки, працюючи вже над текстом сценарію, автор майже неодмінно вносить  у нього необхідні зміни. В  результаті цих змін зміст відповідних  позицій сценарного плану може не збігатись з останнім рішенням сценариста. Це у повній мірі стосується і переліку дійових осіб.

Найголовніші  групи дійових осіб.

• Група дійових осіб, що вигадана сценаристом;
• Група дійових осіб, що є реальними учасниками подій, про які йдеться в сценарії;
• Група дійових осіб, що є виконавцями концертних номерів.

Кількість Ведучих. У кожному сценарії, в якому є ведучі кількість їх повинна бути логічною та чітко з'ясованою. Традиційна пара Ведучих — Він та Вона — підійде не кожному сценарію.

В тексті сценарію не повинно  бути якихось спеціальних пояснень кількості Ведучих — це повинно  витікати з драматичного задуму, а  може підказуватись датами, фактами, логікою. Тому сценарист-початківець  повинен усвідомлювати, що випадковою і невиправданою логікою не можна  вмотивувати кількість Ведучих.

Конфлікт  сценарію

Драматичний конфлікт, тобто  суперечка або зіткнення персонажів за якоюсь проблемою, є обов'язковим  елементом кожного сценарію, кожної п'єси, кожного драматургічного твору.

В сценарії масового театралізованого видовища конфлікт — це протиставлення дійсних фактів, шарів документального  матеріалу, що не має форми персоніфікованого  конфлікту, а лише має вигляд зіткнення, зіставлення окремих фактів та фрагментів матеріалу, творчого змагання окремих  частин та номерів, які складають  структуру сценарію.

Художній  образ сценарію (сценарний хід)

Одним з найважливіших  складових елементів будь-якого  твору літератури та мистецтва ми вважаємо художній образ, який у сценарній  практиці частіше зветься сценарним  ходом.

Сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине  ціле увесь драматургічний матеріал.

Знайти вищезгаданий сценарний  хід та грамотно сформулювати його часом буває досить важко.

Численність спроб та різних помилок, які обов'язково виникнуть  в процесі творчих пошуків, збагатять  драматургічну форму сценарію, допоможуть авторові набути необхідний досвід, зосередитись на пошуках найкращого з варіантів  ходу. І в якусь мить, коли усі  варіанти авторського рішення сценарного ходу, всі характерні риси художнього образу несподівано співпадуть, виникне  своєрідний емоційний сплеск — і  приходить яскраве і просте розуміния  художнього образу сценарію.

Є три варіанти засобів  реалізації образної структури сценаріїв:

а) варіант тематичний (або  інакше – звуковий) – в ньому  використовуються лише ті засоби, які  сприймаються за допомогою слуху;

б) варіант дійовий –  в цім варіанті використовуються різноманітна сценічна дія, вчинок персонажу, сценічний рух, з’явлення або  зникнення дійових осіб, те, що відбувається на сцені;

в) варіант речовий –  це використання речей, які легко  упізнаються глядачами та асоціюються  з головною думкою сценарію.

Жанр  сценарію

Звуться жанром характерні ознаки певної групи творів, що є  однаковими для змісту та форми усіх творів цієї групи, їх тематичної спрямованості, стилю, а також відношення автора до подій, які у цих творах зображуються, до їх змісту.

Практика сценарної творчості  красномовно свідчить про те, що одна і та ж тема, один і той  же матеріал можуть бути використані  для різних жанрових різновидів сценаріїв. Традиційний жанровий розподіл драматичних  творів на трагедію, комедію та драму, а також їх численні різновиди, у  сценарній справі майже недійсні.