Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

1 вересня 1939 р. нацистські  війська напали на Польщу. Зв’язані  з нею договірними зобов’язаннями, Англія і Франція оголосили  війну Німеччині. Це був початок  Другої світової війни.

Згідно з пактом і таємним  протоколом до нього радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський  кордон і вступили на територію Західної України і Західної Білорусії. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти  фашистській окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були окуповані  Червоною армією майже без опору  з боку Польщі за 12 днів. Агресія  проти Польщі означала вступ Радянського  Союзу в Другу світову війну.

28 вересня 1939 р. союз  Німеччини і СРСР був підтверджений  Договором про дружбу і кордони,  у якому уточнювалися сфери  впливу цих держав і розмежувальна  лінія між ними на території  Польщі. До сфери впливу СРСР  переходили Литва, Бессарабія  і Північна Буковина, Німеччини  — Лемківщина і Холмщина (українські  території, які раніше були  у сфері впливу СРСР). У червні 1940 р. Червона армія зайняла  Північну Буковину і Бессарабію.

Договір про дружбу і кордони  як і секретний протокол до пакту  Молотова—Ріббентропа становив одну із державних таємниць СРСР, оскільки ці угоди були укладені усупереч нормам міжнародного права.

Процедура приєднання західноукраїнських земель була здійснена на підставі звернення Народних зборів, що відбулися  у Львові в жовтні 1939 р. П’ята  позачергова сесія Верховної  Ради СРСР (листопад 1939 р.) прийняла Закон  про включення Західної України  до складу СРСР і возз’єднання її з  Українською РСР.

Були створені шість областей — Львівська, Станіславська (згодом перейменована на Івано-Франківську), Волинська, Тернопільська, Рівненська і Дрогобицька. У серпні 1940 р. до складу України ввійшли території Північної  Буковини, Хотинського, Акерманського  та Ізмаїльського повітів Бессарабії.

На західноукраїнських землях було проведено соціально-економічні заходи, які отримали назву радянізація, тобто перетворення за моделлю побудови соціалістичного суспільства в  СРСР у 1930-ті рр. (індустріалізація, колективізація, «культурна революція», репресії).

Заходи радянізації: У  державній розбудові: проведення виборів  до Рад; створення робітничих загонів, селянської міліції; утворення селянських комітетів; У сільському господарстві: конфіскація поміщицьких і монастирських  земель та розподіл цих земель, а  також засівного матеріалу, худоби, сільгоспзнарядь між селянами; створення  колгоспів;  У промисловості й фінансах: націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків; створення робітничих комітетів; установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження 8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств;У соціальній сфері: зміцнення системи охорони здоров’я; створення нових шкіл і навчальних закладів; створення системи соціального забезпечення.

Радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася українізацією, що відповідало інтересам населення. «Культурна» революція передбачала утвердження радянської системи цінностей.

Перетворення, однак, здійснювалися  жорсткими командно-адміністративними  методами, не враховували місцевих особливостей, порушували звичний спосіб життя українців. Ліквідовувалися  раніше створені структури: заборонялися політичні партії, зазнавали арештів  і депортації політичні лідери, припинялася  діяльність «Просвіт». Усі реформи супроводжувалися репресіями: було арештовано і вислано близько 10 % населення (службовці держапарату, місцеві комуністи, служителі церкви, підприємці, заможні селяни, значна частина інтелігенції).

Входження Західної України  до складу УРСР було важливою подією: нарешті  західні й східні українці об’єдналися  в одну державу. Поряд із позитивними  змінами в економічному, соціальному  й культурному житті були й  негативні: репресії, терор, адміністративно-командний  стиль керівництва. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

71. Захоплення україни  блоком фашистських держав. Окупаційний  режим.

22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

Німецький план «Барбаросса» передбачав бліцкриг — блискавичну війну: протягом 2—2,5 місяця знищити Червону армію  і вийти на лінію Архангельськ — Астрахань. Німецька армія наступала  в трьох головних напрямках: західному  — на Ленінград, центральному —  на Москву, південному — на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні  війни і створення плацдарму  для прориву на Кавказ і Закавказзя.

Наступ на Україну здійснювала  група німецьких армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Г. Рундштедта. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт під командуванням генерала М. Кирпоноса та Південний фронт, під командуванням генерала М. Чередніченка.

23—29 червня в районі Луцьк  — Рівне — Броди відбулася  найбільша танкова битва початкового  етапу війни. Війська Південно-Західного  фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня  німці окупували Львів і вже  на кінець третього тижня війни  вони просунулися углиб України  на 300—350 км.

Основні причини поразок

• Прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні дати нападу Німеччини на Радянський Союз.

• Неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20 % командного складу Червоної армії); нові командири були слабко підготовлені, некомпетентні: лише 7 % командного складу мали вищу освіту.

• Незавершеність заходів щодо зміцнення західних кордонів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини).

• Німеччина, яка завоювала більшу частину Європи, за воєнно-економічним потенціалом значно перевищувала Радянський Союз, на початку війни мала перевагу в живій силі й техніці (армія Німеччини та її союзників, що виступила проти СРСР, налічувала 5,5 млн солдатів і офіцерів, у той час як радянські війська — 2,9 млн).

Оборона Києва, яка тривала з 7 липня  до 26 вересня 1941 р., відволікала значні сили ворога. Німецьким арміям вдалося  оточити велике угруповання захисників Києва: у полон потрапило понад 665 тис. солдатів і офіцерів, було знищено  командування Південно-Західного фронту. Причиною такої трагедії стали прорахунки вищого військового командування, те, що Сталін не давав згоди на відведення військ.

Ціною величезних жертв, героїчного опору  народу план «блискавичної війни» був зірваний. Оборона Одеси тривала 5 серпня—16 жовтня 1941 р., оборона Севастополя — 30 жовтня 1941 р.—4 липня 1942 р. Після розгрому Південно-Західного фронту основні сили ворог кинув на Москву, де з 30 вересня по 5 грудня точилися важкі оборонні бої. 5—6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100—250 км.

Поразки в Україні різко змінили  воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знов перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими  з’єднаннями за підтримки авіації  почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був  прорив фронту вглиб на 200—400 км протяжністю 600—650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували  всю територію Української РСР, яка знаходилась в окупації протягом одного року й одного місяця. 

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини. Новоутворені адміністративні  одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців  виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого  називали «коричневим царем України».

Після окупації України було встановлено  нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах ІІІ рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей. окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він не забезпечив покори українського народу, а, навпаки, викликав масовий рух Опору в Україні.

 

 

72. Антирадянський  рух опору в Україні 1941-1944

У 1942 р. була сформована Українська Повстанська  Армія — УПА. її головнокомандувачем  став член проводу ОУН (б) Роман Шухевич. Партизанська армія контролювала частину  території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 30—40 тис. бійців. Конгрес ОУН (б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.

У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних  політичних партій Західної України  та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка  закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Також на західноукраїнських землях діяли польські партизанські загони Армії Крайової (АК) і Армії Людової (АЛ). АК підпорядковувалася польському емігрантському уряду в Лондоні, АЛ — керували комуністи. Стосунки між радянським, українським і польським рухами Опору складались не найкраще. Особливо нетерпимі відносини були між рядянськими партизанами і УПА, між УПА і АК. Протистояння між польським і українським населенням на Волині призвело до справжньої трагедії (трагедія Волині 1943 р.)

Таким чином, рух Опору в Україні  в роки Другої світової війни увібрав  боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української  держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух  наближали час перемоги. Однак  вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська  й УПА перебували у стані відкритої  війни.

73. Прорадянський  рух опору в Україні 1941-1944

Після нападу фашистської Німеччини  на Радянський Союз величезні території  були окуповані. Загарбникам уже  в 1941 р. відійшла територія України  з населенням близько 42 мільйони чоловік. Гітлерівці рвались до Москви, намагаючись  водночас закріпитися на завойованих  землях. Але "бліцкріг" — план блискавичної війни — не вдався, і вона набула затяжного характеру.

Залишаючи ворогу територію, радянське  командування віддало наказ знищувати  все за собою — комунікації, підприємства, їстівні припаси. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах  створювались підпільні групи. Для  розвідувальної і підривної роботи в німецькому тилу залишалось чимало співробітників НКВС - народного комісаріату  внутрішніх справ. Восени 1941 р. в Україні  формувались підпільні обкоми, райкоми, первинні організації і групи  ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, які очолювали здебільшого  ті, хто був здатним здійснювати  бойові операції.

У Москві довелося терміново переглянути  довоєнну теорію війни, згідно з якою у разі нападу противника на СРСР бойові дії будуть перенесені на його територію. У 30-х роках було ліквідовано створену в лісах мережу матеріально-технічних  баз. Підібрані для можливої партизанської  боротьби кадри звинуватили у  підготовці замаху на Сталіна і винищили. Тепер радянське командування покладало  великі надії на організований партизанський  рух та підпільну роботу на окупованих територіях. Однак з 3,5 тис. партизанських  загонів і диверсійних груп, залишених  на окупованій території, влітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися  або були розгромлені. Проти недосвідчених  підпільників і партизанів діяли  фашистські каральні органи.

В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й Поліссі. Рух набрав організованого характеру у 1942 p., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні і безпартійні, дорослі  і діти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

74. Вигнання військ  блоку фашистських держав в  Україні 1943-1944

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і  тривала 50 днів. Внаслідок важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Склалися сприятливі умови  для наступальних операцій Червоної Армії, у тому числі і в Україні.

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію, У ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а  вранці місто було очищене від  окупантів. У вересні—жовтні 1943 р. окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпров'я.

Після Сталінградської і Курської битв розпочався розгром німецьких  військ безпосередньо на території  України. Величезні надії окупанти покладали на систему укріплень  на Дніпрі, яку вони нарекли "Східним  валом". Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим  правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина  міст — Дніпропетровськ, Кременчуг, Полтава — була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій "Центр" у складі 62 дивізій. Загалом тут було зосереджено 1240 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 12 тис. гармат і мінометів, 2100 танків, стільки ж бойових літаків. Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра. У  планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим  завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення  там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі.

Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які  з виходом в Україну поповнювалися  здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний  фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти. Потужні сили радянських військ були зосереджені на Лютізькому плацдармі. Звідси почався наступ танкового  угруповання, перекинутого з Букринського плацдарму, де попервах робилися спроби розгорнути наступ.