Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої  революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. було визволено столицю  України — Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно  звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали бойові ордени.

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно  великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих "піджаків" — неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих  у придніпровських областях України, були жертвами штурму. Їх тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського  керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Вона нерідко переростала в мстивість, прагнення примусити жителів  республіки "спокутувати кров'ю" своє перебування в окупації. Це був один з виявів жорстокості  війни, яка помножувалася на жорстокість  і несправедливість тоталітарного  режиму, що керував воєнними діями. Пізньої осені 1943 р. радянські війська  вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися  там, відбили контрнаступ німецьких  військ і підготували умови для  подальшого наступу в глиб української  території.

У січні-лютому 1944 р. під Корсунь-Шевченківським війська 1-го Українського фронту під  командуванням М. Ватутіна і 2-го Українського фронту на чолі з і. Конєвим оточили  і знищили фашистське угруповання  чисельністю понад 50 тис. чол.. Крім того, в Україні було проведено  Рівненсько-Луцьку, Нікопольсько-Криворізьку, Проскурівсько-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Одеську, Кримську та Львівсько-Сандомирську операції. Під час останньої в  боях під Бродами було розгромлено  вісім німецьких дивізій, в тому числі створену з українських  добровольців дивізію "Галичина". Завершено визволення України було здійснено під час проведення Яссько-Кишинівської та Карпато-Ужгородської операцій. Останній населений пункт  УРСР в її довоєнних межах —  село Лавочне Дрогобицької області  — німці залишили 8 жовтня 1944 p., a Закарпаття було повністю очищене від  окупантів 28 жовтня 1944 р.

У жовтні 1944 р. Україна була звільнена  від фашистських окупантів. Розпочалось  визволення країн Центральної і  Південно-Східної Європи. Перемоги радянських військ в Україні дали можливість союзникам перейти в  наступ у Західній Європі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

75. Національно-визвольний  рух у Західній Україні 1944-1953

Одразу ж після війни  в Західній Україні почали форсовану  ліквідацію приватної власності  на землю, примусове залучення селян  до колгоспів, поспішну індустріалізацію краю. Безумовно, що Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина й Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. За 5—10 років ці землі, як свідчать партійні постанови, мали зрівнятися в промисловому сенсі зі східними областями УРСР. У Львові, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та інших містах будували заводи-гіганти

Швидкими темпами зростало число промислових робітників. Нестача  кваліфікованих кадрів примусила уряд УРСР відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АН України. Можновладці  вважали, що їхня марксистсько-ленінська  система освіти швидко, як у східних  областях, зросійщить місцевий пролетаріат  і створить вірнопіддану інтелігенцію. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря  обкому партії, одиниці вихідців з  місцевих очолювали райкоми. Ще менше  вони займали керівних посад у  економіці, науці, управлінському апараті. Ці посади отримували переважно вихідці  з Росії та східних областей України. Атмосфера недовіри відштовхувала  значну частину місцевого населення  від комуністичної влади.

Служаки НКВС скрізь вишукували "недобитків українських буржуазних націоналістів". Міста й села краю було вкрито пильною агентурно-інформаційною  мережею держбезпеки.

заліковуючи рани війни, українці західних областей разом із тим змушені  були знову вести національно-визвольну  війну проти тоталітарного режиму більшовицької влади. Ризикуючи  життям, проти неї виступали юнаки  під девізом: "Здобути волю Україні  або загинути за неї!"

 Сутички між оунівцями  та радянськими військами приносили  нові розорення, кров і сльози  мирним жителям, перешкоджали  їм у відбудові рідного краю. Відомі факти зловживань і  знущань з місцевих жителів  з боку партійних та радянських  органів у Західній Україні.  Так, прибувши в село Смордве  (Тернопільська обл.), члени спеціальної  групи НКВС займалися пограбуванням  і навіть розбоями. Зайшовши до  хати священика, вони пограбували  господаря. Познущавшись

Після закінчення радянсько-німецької  війни на боротьбу з УПА було мобілізовано великі військові сили. Почалися тотальні прочісування місцевостей, де зосеред60.жувалися оунівські партизани. Зважаючи на багаторазову кількісну перевагу військ НКВС, керівництво  УПА, зокрема її головнокомандувач  генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Роман  Шухевич), відмовилося від дій  великими з'єднаннями (куренями), перейшовши до тактики дій малими, рухливішими  загонами — сотнями. Чимало партизанських  загонів було розформовано, й вони злилися з оунівським підпіллям. Розуміючи, що УПА користується підтримкою значної частини місцевого населення, власті вивезли до концтаборів або  просто вислали в східні області  жителів сотень сіл. Тюрми були забиті в'язнями. Без суду й слідства зникали  тисячі людей. Вантажні ешелони вивозили на Схід сім'ї так званих бандпособников. Усього в 1944— 1953 рр. було депортовано  понад 600 тис. осіб. НКВС впровадив у  селах, містах, на підприємствах, в установах, школах, ВНЗ систему "сексотства". Все це сприяло ліквідації оунівського  підпілля і, зрештою, УПА.

Зі свого боку "оунівська  служба безпеки", яка також мала розгалужену мережу боївок та інформаторів, проводила терористичні акти проти  партійних і радянських працівників  та їхніх сімей, а також проти  військовослужбовців і просто громадян, що співпрацювали з органами влади. За офіційними даними радянської преси, протягом 1944—1952 рр. українські партизани  знищили ЗО тис. осіб. Одне слово, від  протистояння ОУН—УПА і органів  радянської влади гинули тисячі мирних жителів.

 соціально-економічний  розвиток України у 40-х—на  початку 60-х рр. відбувався у  складних умовах, коли після відбудови  народного господарства виявилися  серйозні хиби у всіх сферах  життєдіяльності суспільства, зумовлені  безроздільним пануванням командно-адміністративної  системи. Пошуки шляхів удосконалення  управління розвитком промисловості,  будівництва та інших галузей  народного господарства, які велися  в цей період, не дали бажаних  результатів. Причиною цього було  те, що реформи кінця 50-х— початку  60-х рр. так і не дійшли до  трудових колективів, яких не  торкнулася демократизація управління. Ініціатори тодішньої перебудови  не ставили за мету відмову  від командування в розвитку  економіки, вони лише намагалися  перефарбувати фасад будівлі.  Населення України продовжувало  працювати, докладало багато зусиль  для поліпшення становища в  народному господарстві, але соціально-політичні  умови в країні не дозволяли  повною мірою реалізувати величезний  творчий потенціал суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

76. Україна доби  культури Й. Сталіна: відбудова  економіки, особлтвості репресивної  політики, голо 1946 1947

Друга світова  війна мала для України не лише нищівні наслідки. Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася  відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична  й економічна вага в СРСР, докорінно  змінився етнічний склад населення  і вперше за багато століть усі  українці знаходилися в межах  однієї держави. Україна, яка зазнала  найбільших втрат у війні, стала  однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій.

Проте маючи  всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила  до Радянського Союзу, вона фактично залишалася частиною унітарної надцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної та культурної уніфікації підконтрольних їй територій, до так званої єдності братньої сім'ї  народів.

Найважливішим завданням того періоду- була відбудова  народного господарства, Передбачалося  перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновлення  виробничих потужностей. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів "перетворення природи", які передбачали будівництво  в Україні величезної греблі на Дніпрі, створення великих лісосмуг у  степах для боротьби з посухами.

План  і надалі базувався на довоєнній  моделі розвитку народного господарства з її традиційними радянсько-плановими  компонентами, орієнтацією на важку  промисловість, на кількісні показники, "вал". Абсолютно виключалися  ринкові елементи, приватна власність, конкуренція, співпраця та інтеграція з розвинутими країнами світу. Натомість  передбачалися планово-командний  тиск держави на трудящих, різниця  цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (як завжди не на користь  останньої). Всі вказівки диктувалися, доводилися зверху, ставилася вимога їх безумовного виконання, а невиконання  завдань підлягало осуду та суворої  відповідальності.

Скасування  карткової системи у 1947 р. призвело до значного зростання цін на продукти. Нові ціни більше ніж у три рази перевищили довоєнний рівень, тоді як зарплата загалом збільшилася  лише наполовину. розвиток важкої промисловості  спрямовано 88 % державних капіталовкладень, У Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав: до 1950 р. промислове виробництво  зросло на 230 %. У 50-х роках Україна  знову стала однією з провідних  індустріальних країн Європи.Проте  таке стрімке зростання промисловості  відбувалося за рахунок нехтування випуску товарів народного споживання І не привело до підвищення життєвого  рівня населення. На 1950 р. легка промисловість  ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Купити у той час пару взуття, одяг чи навіть буханець хліба було проблемою.

Важливе значення надавалося керівництвом СРСР інтенсивній радянізації всіх сторін соціально-економічного і культурного  життя Західної України. У грудні 1945 року ЦК КП(б)У створив спеціальний  відділ по західних областях, згодом підрозділи такої спрямованості були організовані в галузевих наркоматах, інших  органах державного управління республіки.

Особливо  складним у повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної  системи господарювання повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук. Вироблена колгоспами продукція  фактично, вилучалася державою методом  продрозкладки. Оплата праці сільських  виробників була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних  ділянок.

Село  не забезпечувалося пенсіями. Більшість  колгоспників не мали паспортів і  без особливого дозволу не могли  залишити села.

Катастрофу  сільського господарства України довершила  жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод 1946—1947 рр., який охопив значну територію, де проживали мільйони людей. За найскромнішими підрахунками, понад 1 млн. осіб загинуло. Траплялися випадки людоїдства.

СРСР  мав достатні резерви для забезпечення людей зерном.

 

 

83. Реформи М.  Горбачова в Україні 1985-1991

У тому 1985 р. на позачерговому пленумі  ЦК Генеральним секретарем цк кпрс був обраний М.С. Горбачов. Початковий діяльність нове керівництво характеризувався спробою модернізувати соціалізм.

 реформа політичної системи  на СРСР, сутність полягала у  цьому, щоб надалі повністю  демонтувати тоталітарний політичний  режим, відновити повновладдя  народу; радикально перебудувати  радянське багатонаціональну держава,  сформувати й забезпечити гарантії  багатопартійності і політичного  плюрализма. Стратегічною метою  перебудови політичною системою  було формування правової держави  і громадянського суспільства,  де буде забезпечена верховенство  законом і рівність всіх перед  законом, де гарантовані правничий  та свободи кожного громадянина,  де громадянин і держави виступатимуть  рівноправними суб'єктами права.

Істотним елементом життя стали  вибори нових органів влади у  республіках. У 1989-90 рр. республіки прийняли декларації про свій суверенітет, про  верховенство республіканських законів  над союзними, про майбутнє запровадження  посади президентів. У тому 1990 р. вищий  орган влади - З'їзд народних депутатів  обрали росіяни. З травня 1990 р. Головою  Верховної Ради Росії став Єльцин Б.М. 12 червня 1991 р. у Росії пройшли  всенародні вибори першого Президента - Єльцина Б.Н.

2.Экономическая реформа. На квітневому (1985 р.) Пленумі цк кпрс, та був  на XXVI з'їзді партії, у 1986 р. було  висунуто курс - на прискорення  соціально-економічного розвитку, який  зазнав невдачі. У 1992 р. була  висунуто на цілком нову за  своєю сутністю реформа. Сутність  економічної реформи - перехід  від командно-адміністративної до  регульованої ринкової экономике.

Вона передбачала : 1.Роздержавлення економіки та ліквідацію монополізма. 2.Різні форм власності і рівність перед законом. 3.Подолання відчуження трудящих від коштів виробництва  та результатів праці. 4.Основным регулятором  економічної життя може бути ринок, попит і пропозиції, держава ж  розробляє і відданість забезпечує здійснення великих, стратегічних завдань, виділяючи на нього гроші з  бюджета.5. Зміна пріоритетів у  розвитку економіки, що має бути орієнтована  на людини (виробництва не заради виробництва, а виробництво заради человека)