Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

43. Буржуазна індустріалізація  в Укр. В другій пол.. ХІХ ст.

Хоч реформи 60 —70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискорили процес формування в Україні індустріального  суспільства. Збільшувалася кількість  промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. — 5301. 
Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866—1879 pp. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кін. XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1 /5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад, не мав сполучення з Одесою. 
Поряд із залізничним транспортом велику роль у зміцненні зв'язків між різними економічними районами відігравав водний. Головною водною артерією України був Дніпро. Багато важило зростання морського торгового флоту. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами всієї країни. Збільшення товарообігу його портів сприяло розширенню та зміцненню всеросійського ринку. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яка набула великого значення як транзитний пункт у зовнішній торгівлі Росії. 
Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам'яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861 — 1900 pp. видобуток кам'яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів. У 1890 р. він становив 68 % загальноросійського видобутку. Вже з поч. 70-х років Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії. 
Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За ЗО років (з 1870 по 1900) видобуток руди зріс у 158 разів (з 1,3 до 210 млн. пудів). Уже тоді Україна давала понад 57 % видобутку руди в Росії. У 80 —90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52 % загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 р. тут було створено 22 іноземні компанії з основним капіталом 62,9 млн. крб. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон. 
Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України  становило близько 13 % загальної  кількості населення. Кількість  дрібних міст з населенням до 10 тис. чол. скоротилася майже вдвічі. У  них проживало тільки 11,8 % міського населення. Водночас подвоїлась кількість  порівняно великих і середніх міст. 
Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73 % загальної кількості населення і тільки ЗО % міського. Лише трохи більше 5 % українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв — 45 %. Мало українців було і серед інтелігенції: 16 % — юристів, 25 — учителів, менше 10 % — письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12 % населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила майже 8 % загальної кількості населення (у Російській імперії загалом — 4 %) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили близько 6,5 % населення. 
Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15 %.

45.Загальноросійський визвольний рух в Україні другої половини XIX століття

У другій половині XIX ст. одночасно  з розвитком національного руху в Україні поширювалися й загальноросійський і польський визвольні рухи. У  цих рухах, зокрема в загальноросійському, в цей час дедалі ширше розвивалися  течії — демократична й ліберальна. Учасники обох течій були настроєні  проти абсолютизму, кріпосництва, за політичні свободи, за демократизацію суспільства і конституційний правовий порядок.

Але ліберали, які відображали інтереси помірковано настроєних кіл тодішнього суспільства, стояли за еволюційний  прогрес у суспільстві, за мирні  реформи, які мали здійснюватися  в рамках «закону» властями, збереження приватної власності як головного  рушія економічного розвитку і прогресу. Найбільш послідовні, або, як їх називають  у вітчизняній літературі, радикальні або революційні демократи відображали  й захищали загальнодемократичні вимоги й інтереси широких трудящих мас  і передусім селянства. Лідери революційної демократії виступали проти соціального й національного гніту, за перебудовнг експлуататорського суспільства в суспільство справедливе, соціалістичне.

46. Національно-визвольні рухи в Україні другої половини XIX століття

Реформи 60—70-х років намагалися пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій країни до потреб капіталістичного господарства. Відповідно запроваджувались деякі елементи буржуазної державності: виборні представницькі установи місцевого  адміністративного управління (земські  та міські органи самоврядування), виборні  органи суду (мирові судді), більш гнучкі буржуазні форми фінансового  контролю і цензури, принципи всезагальності в комплектуванні армії та діяльності органів народної освіти тощо. Проте  реформи були непослідовними і зберігали  основні дореформені вищі й місцеві  установи, існуючі порядки. Але у 80-ті — на початку 90-х років уряд удався до контрреформ, які значною  мірою ліквідували результати попередніх його реформаторських дій.

Поштовхом до реформ, що відбулися  в 60 — 70-х роках XIX ст. в Росії, та Австрії, були передусім воєнні поразки обох країн. Росія програла Кримську війну 1854— 1855 pp. Англії, Франції, Туреччині  та Сардинії. Австрія була розбита  італійськими і французькими військами  у 1859 p., Італією та Пруссією у 1866 р. Загроза  внутрішній стабільності з боку селянського  руху (в Росії), національно-визвольного  руху угорців (в Австрії) примусили  імператорів обох держав вдатися  до "революції згори" — політичних та економічних перетворень з  метою модернізації своїх країн  у західноєвропейському дусі. Головними  причинами реформ стали нездатність  кріпаків через низьку продуктивність праці задовольнити потреби власних  і поміщицьких господарств, зубожіння  значної частини поміщиків і  кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху, критика європейською громадськістю  царизму за обстоювання кріпосницьких  порядків, станового устрою Російської імперії.

Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного  життя (селянська — 1861 p., земська, фінансова  — 1864 p., міська — 1870 p., шкільна — 1860—1864 pp., військова — 1864—1874 pp., поліцейська  та ін.).

47. Особливості  індустріалізації в Україні 1900 –1917

Зі скасуванням кріпацтва  нарешті відкрився шлях до модернізації та індустріалізації господарства. На цей шлях уже стали кілька країн Європи та Америки, але досвід Російської імперії був унікальним. Насамперед, держава взяла на себе набагато більшу роль у започаткуванні та здійсненні індустріалізації Росії й України, ніж це було на Заході. Внутрішній ринок Російської імперії був надто слабким; буржуазії, з якої, як правило, виходили капіталісти-підприємці, практично не існувало, а приватного капіталу не вистачало, щоб без підтримки уряду дати поштовх розвиткові великої промисловості. По-друге, коли імперія почала індустріалізацію, спираючись на допомогу капіталу й поради спеціалістів, темпи розвитку були надзвичайно швидкими, особливо на Україні 1890-х років, коли за кілька років виникли цілі галузі промисловості. Нарешті, економічна модернізація імперії перебігала дуже нерівномірно.

Ознаки наступаючого буму передусім з'явилися у вугільній  промисловості Донбасу. Між 1870 і 1900 рр., коли видобуток вугілля підстрибнув  більш як на 1000 %, цей район давав  майже 70 % усього вугілля імперії. Із зростанням кількості шахт у Донбасі  зростало й число робітників: у 1885 р. налічувалось 32 тис. працівників, у 1900 — 82 тис., у 1913— 168 тис. Цю галузь контролювали близько 20 спільних акціонерних товариств, і на 1900 р. близько 94 % їхніх акцій  належало французьким і бельгійським інвеститорам, які вклали мільйони карбованців у розвиток шахт. Ці товариства утворили синдикати, що фактично заволоділи монополією на видобуток  і продаж вугілля. Відтак капіталізм з'явився на Україні у цілком розвиненій

48. Визвольний рух в Україні 1900-1904

На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, Б. Камінський, М. Русов та інші разом із членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму виклав адвокат М. Махновський у брошурі "Самостійна Україна". В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала в масах. Рупівці взяли активну участь в селянському русі. У 1900-1901 рр, в Україні відбулося 670 селянських виступів, а 1902 р. він охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Селяни палили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання придушувалися збройною силою, але це лише загострювало суперечності.

У 1902 р. М. Махновський створює  Українську народну партію (УНП). Її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних Документах, були: просвіта українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності, використовуючи досвід західної цивілізації.

1904 р. частина членів  РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).

49.Україна доби  Першої світової війни

У першій світовій війні становище українців  було особливо тяжким і драматичним. Протягом усієї війни Галичина слугувала  ареною найбільших кровопролитних боїв на Східному фронті. Її населення переносило розруху, спустошення в результаті військових дій, а також жорстокої  політики по відношенню до населення  як російського командування, так  і австрійського. 
Українці змушені були воювати один проти одного. У російській армії було 3,5% млн. українських солдатів, в австрійській 250 тис. Вони боролися і вмирали за імперії, які ігнорували їхні національні інтереси. 
Царські власті закрили всі українські культурні центри, кооперативи, періодичні видання. Знову вводилося обмеження на вживання української мови. 
Українці Австрії створили загальну українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем К. Левицьким. Рада закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Був створений легіон українських січових стрільців з 2,5 тис. осіб. 
Частина українських соціалістів виїхала з Росії і у Відні в 1914 р. створила партію "Союз визволення України". В. Дорошенко, М. Меденеаскій, М.

50.Революція 1905-1907р 

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання народові політичних прав і демократичних свобод — свободи слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 pp. була і селянського революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянських виступів.

Всюди завмирає промислове, іноді  й торговельне життя. Закриваються освітні установи. До пролетарського страйку приєднуються також інтелігентські спілки. Присяжні засідателі в багатьох випадках відмовляються судити, адвокати — захищати, лікарі — лікувати. Мирові судді зачиняють камери в'язниць.

Всеросійський політичний страйк восени змусив царя Миколу II видати маніфест про громадянські свободи. У маніфесті, який був виданий 17 жовтня 1905 p., цар обіцяв народам Російської імперії провести вибори до Державної думи і надати широкі політичні права громадянам країни.

51.Політичне  життя в Україні  1907-1914 р.

Маніфест про розпуск II Державної думи 3 червня 1907 р. обмежив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Почався період реакції — жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Провідником цієї політики став міністр внутрішніх справ, а згодом голова уряду Росії Петро Столипін.