Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

 

59.Перша редакція  “воєнного комунізму”в україні  1919

Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським  суспільством і в першу чергу  над українською економікою. Стару  назву республіки (УНР) було відкинуто  і встановлено нову - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Українці в українському уряді становили  незначну меншість.

У 1919р. більшовики запроваджують  нову політику, яка отримала назву  «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної  системи, яка досі Грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався  товарообмін, без посередництва  грошей. Основні напрями політики «воєнного комунізму»:

> націоналізація  промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління  господарським життям створювалась  Українська Рада народного господарства;

> ліквідація великих  поміщицьких, державних і церковних  господарств. На їх місці утворювались  радгоспи, комуни, артілі;

^ встановлювалась  державна монополія на найважливіші  продовольчі

товари.

На всій території  України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р.

У містах було введено  систему пайків, які розподілялися  за «класовим принципом»: більше - вищим  чиновникам апарату, червоноармійцям, робіт никам військових підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким  чином зникали матеріальні стимули  праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували  злочинцями.

У промислових центрах  формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід  за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготівля в Україні  відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був  окроплений кров'ю.

Запровадження в  Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого «воєнно-політичного  союзу братських республік» російському  центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити  опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових  частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних  противників більшовизму. ;

 

 

 

 

 

 

 

60.Воєнно-політичні  події в літку 1919 в березні  1920

1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з переїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду, за рекомендацією В.Леніна, став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний),

Ради існували переважно  в губернських містах, а на місцевому  рівні діяли військово-революційні  комітети (ревкоми), які були опорними пунктами більшовизму і цементували  диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети незаможних селян (комнезами), які активно  створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян  і цим сприяти реалізації більшовицьких  планів.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах  України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад  в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури  Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а  слідом за нею держава мали зійти  з історичної арени, поступитися  місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада  робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового  народу. Влада трудящих мала здійснюватися  через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний  Виконавчий

Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі  загальнодержавні питання.

Політика більшовицької  влади після повернення в Україну  загалом залишилася без принципових  змін, проте в методах її запровадження  Москва вдається до іншої тактики: в  резолюції ЦК РКП(б) «Про Радянську  владу на Україні» ур, 29 листопада 1919 р. зазначалося, що «РКП стоїть на точці  зору визнання самостійності УСРР». Але на практиці, звісно, робилося все  ДЛЯ того, щоб Україна не мала дійсної незалежності.

За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція  УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї  політики РНК України. Запроваджуваний  економічний курс одержав назву  «воєнного комунізму». Його складовими були: • націоналізація всіх підприємств; • заборона свобод" торгівлі, згортаний), запровадження карткової системи  розподілу продуктів: • мілітаризація  народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; • введення продовольчої розкладки.

 

 

61.Радянсько-польська  ук.війна 1920 року

Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу доНімеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.  

Більшовицьке керівництво  Росії розглядало Польщу як головний ворожий форпост Антанти на російських рубежах. Війська Врангеля і Польщі оцінювалися Леніном як "дві  руки міжнародного імперіалізму". В  той же час, в Москві не прагнули загострювати відносини з Варшавою. На початку 1920 р. радянський уряд (нота НКИД від 28 січня) звертався до Варшави з пропозицією миру на основі визнання незалежності Польської республіки. Певної відповіді від польської сторони отримано не було. Правда, в середині лютого 1920 р. у Варшаві був складений проект попередніх умов для переговорів з Росією. Від неї вимагали визнати "незалежність національних держав, що виникли на території колишньої Російської імперії, мають в даний момент свої уряди", вивести радянські війська з усіх територій, що входили до першого розділу Польщі до складу Речі Посполитої, а також погодитися на заняття цих територій польськими військами. Навіть країни Антанти віднеслися до цих умов скептично.

Підписання договору про  перемир'я і прелімінарні умови  миру відбулося 12 жовтня 1920 р. в Ризі. Сторони припиняли військові  дії з 18 жовтня. Договір підтверджував  державну незалежність УРСР і БССР. Проте, вигравши політично, радянські  республіки поступилися Польщі землі  Західної Білорусії і Західної України. Межа стала проходити значно східніше за "лінію Керзона", але на захід  від тієї, яку радянське керівництво пропонувало до початку квітневого походу Пилсудского. РРФСР, Україна і Польща взаємно підтверджували повагу державного суверенітету і брали на себе зобов'язання "утримуватися від якого-небудь втручання у внутрішні справи іншої сторони" і підтримувати ворожі дії проти будь-якої з них. Польща повинна була відмовитися від підтримки Петлюры і Врангеля. Усі ці положення увійшли до остаточного мирного договору між РРФСР і УРСР, з одного боку, і Польською республікою, з іншою, підписаний 18 березня 1921 р. в Ризі. Міста Львів і Брест виявлялася у складі Польщі. Більше того, радянська Росія повинна була виплатити 30 млн. золотих рублів в рахунок визнання "історичного господарського значення польських земель у складі Російської імперії". Радянсько-польська війна серйозно вплинула на стосунки радянської Росії із західними країнами.

 

 

 

 

62.Придушення авторитарно-бюрократичної  диктатури Врангеля в криму 

 Після розгрому військ Денікіна залишки білогвардійців укріпилися в Криму, де так звану "Російську армію" очолив генерал Врангель. Користуючись тим, що основні сили більшовиків були зосереджені на польському фронті, Врангель 6 червня 1920 р. виступив із Криму з 30-тисячною армією. Незабаром білогвардійці зайняли Мелітополь і вийшли на лінію Херсон - Нікополь - Бердянськ. У цих умовах керівники РРФСР запропонували Н. Махну укласти військовий союз проти Врангеля. Не йдучи на ідейно-політичний компроміс із більшовиками, Махно дав згоду виступити проти білих.

7 серпня, коли вдалося  форсувати Дніпро і захопити  плацдарм у районі Каховки. 21 вересня  був створений Південний фронт  під командуванням М. Фрунзе. Проте  і білі встигли укріпити свої  позиції в Північній Таврії. Крім  того, в результаті проведеної  ними мобілізації, чисельність  "Російської армії" зросла  до 45 тис. солдатів. У вересні війська  Врангеля оволоділи Олександрівськом, Маріуполем, Нікополем, але скинути  червоних із каховського плацдарму  їм не вдалося. У жовтні білогвардійці  перейшли до оборони.

29 жовтня Фрунзе завдав  сильного удару з каховського  плацдарму. У результаті запеклих  боїв, зазнавши величезних втрат  у людях і техніці, білі були  вимушені знову відступити до  Криму. Більшовиків чекав нелегкий  штурм укріплень на Кримському  перешийку. До цього часу співвідношення  сил протиборчих сторін різко  змінилося: Фрунзе мав у своєму  розпорядженні 100-тисячну армію,  війська Врангеля налічували  близько 25 тис. солдатів і офіцерів.

7 листопада 1920 р. почався  штурм Перекопських укріплень  білих. При цьому важливу роль  відіграли частини Махно, які  разом із радянськими військами  форсували Сиваш і вдерлися  до Криму.

8 листопада червоні, ціною  величезних жертв (у деяких  частинах втрати склали 85 % особового  складу) прорвали укріплення білогвардійців  на перешийку. 13 листопада війська  Червоної армії та загони Махна  вступили до Сімферополя, 15 листопада  був захоплений Севастополь. Наступного  дня останні кораблі білогвардійців  покинули Керч і Ялту. Крим  повністю перейшов під контроль  більшовиків.

Після розгрому Врангеля Радянський уряд більше не потребував допомоги військ Махна і повернув зброю проти  своїх учорашніх союзників. 20 листопада  два командири Кримської групи  махновської армії були викликані  до штабу Фрунзе, де їх розстріляли  без суду. Війська Махна у районі Євпаторії оточили радянські  дивізії. Не вступаючи в переговори із більшовиками, махновці раптовим ударом прорвали кільце їхніх військ і пішли  із Криму, зазнавши при цьому значних  втрат. 26 листопада частини Червоної армії оточили штаб Н Махна  в Гуляйполі. Але і цього разу Махну вдалося вирватися з  оточення і піти на Правобережну Україну. Н Махно продовжував боротьбу з більшовиками до серпня 1921 р., після  чого перейшов кордон Румунії, де залишки  його армії були інтерновані. Сам  Махно емігрував до Франції, де і  помер у злиднях.

Захопивши Крим, червоні влаштували тут небачену криваву вакханалію. За роки громадянської війни в  Криму скупчилося величезне число  біженців, переважно противників  радянської влади, і далеко не всім з них вдалося емігрувати за кордон. Крім того, після здачі білими Криму, тут залишалося декілька тисяч білогвардійських офіцерів. Червоні оголосили про  амністію всім колишнім офіцерам, але, коли офіцери пройшли реєстрацію, почалося їх масове винищення. Знищенням  офіцерів, які повірили слову більшовиків, керували угорський комуніст Бела Кун  і ветеран російських більшовиків  Розалія Землячка. Були проведені  й масові розстріли цивільних  осіб. Всього за дуже приблизними даними у Криму було страчено понад 150 тис. чоловік.

Наслідком світової та Громадянської  війни були величезні людські  втрати. Люди гинули в боях та внаслідок  розв'язаного терору. Однак ще більше народу загинуло від голоду та хвороб. Сотні тисяч людей змушені  були покинути рідну землю, рятуючи  своє життя та життя своїх близьких. В значній мірі це торкнулося культурної та інтелектуальної еліти країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

63.Повстанський  рух в Україні(1920-1921)

завершальний етап визвольних змагань, що припадає на 1920-1921 рр. Це обумовлено декількома причинами. Передусім, на сьогодні, стан його наукової розробки далекий  від ідеального. Вітчизняна історична  наука щойно почала долати заідеологізовані нашарування радянського історичного  доробку, у якому останні роки збройного опору УНР та боротьба її військових структур проти насадження більшовицького режиму в Україні  зазнали чи не найбільшого замовчування й відвертої фальсифікації

Загалом військово-політичне  становище в Україні восени 1920 р. зобумовлювали три найважливіші фактори. Перший –зовнішньополітичний, пов’язаний із спробами уряду УНР включити українське питання у польсько-радянські переговори у        Ризі щодо визнання Радянською Росією легітимності останнього і формального визнання незалежності УНР. Другий фактор безпосередньо випливав із першого й стосувався військово-стратегічної ситуації Армії УНР на польсько-радянському фронті і можливостей продовження боротьби українськими військами проти Червоної армії за звільнення від неї території України. Нарешті, третій торкався внутрішнього становища України – наявності організованого антибільшовицького руху, спираючись на який, та координуючи із ним дії, військове і державне керівництво УНР сподівалося відновити свою владу в Україні.

Загалом, слід зазначити, що весною-на початку літа 1921 р. повстанський рух в Україні набув масового загальнонаціонального характеру  і змушував більшовицьку владу притягувати  для боротьби з ним великі військові  з’єднання. Незважаючи на чисельні арешти активістів руху, Штаб продовжував  енергійну підготовку до повстання. 31 серпня 1921 року було запропоновано  план збройного виступу в Україну, згідно якого вихідним пунктом для  учасників походу мав бути район  Кам'янця-Подільського. Всі партизансько-повстанські групи отримали завдання стосовно цієї операції.