Первісне суспільство на території України (до 40 тис. років до н. е.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Київська Русь християнської  доби: економіка, етносоціальна структура,  внутрішня і зовнішня політика (988-1097)

У 988 р. у Київській Русі офіційною  державною релігією стає християнство (у його візантійсько-православному  варіанті). Запрошені з Візантії священики відправляли обряд  хрещення, часто примусово. Дерев’яні  зображення язичницьких богів спалювали  або кидали в річку. Запровадження  християнства на Русі розширило її економічні зв’язки. За часів правління  Володимира крім Візантії Київська Русь підтримувала зв’язки з Німеччиною, Римом, Польщею, Чехією, Скандинавськими  країнами. 
Після смерті Володимира (1015) залишилося 12 його синів, між якими почалася боротьба за київський престол. Спочатку Києвом заволодів Святополк, убивши своїх братів Бориса, Гліба і Святослава (князі Борис і Гліб стали першими руськими християнськими святими). Проти Святополка, якого прозвали Окаянним, виступив Ярослав. Князь Ярослав народився в 978 p., здобув добру освіту, багато читав, знав кілька мов. Княжив Ярослав у Новгороді і був одружений з донькою шведського короля. Одержавши восени 1015 р. листа від сестри про лиходійства брата Святополка, Ярослав зібрав понад три тисячі новгородців і пішов на Київ. Військо Святополка було розбите. Проте Святополк, уклавши союз із печенізькими ханами і польським королем Болеславом Хоробрим, у 1017 р. захопив разом з ними Київ. Ярослав залишив Новгород, зібрав військо і знову вигнав Святополка з Києва. У 1019 р. Святополк ще раз підійшов до Києва. Битва відбулася на річці Альті. Військо Святополка було розбите, а він утік на захід і незабаром помер. 
Часи князювання Ярослава Володимировича (1019-1054 pp.) позначені новим піднесенням Київської Русі й Києва. Було збудовано нову лінію оборони на південних кордонах Русі. У 1036 р. печеніги намагалися захопити Київ, але були остаточно розгромлені. Згодом, у 1043 p., Ярослав очолив останній похід русичів на Візантію. 
Багато уваги Ярослав приділяв зміцненню християнства. В усіх великих містах було зведено християнські храми, серед них головний храм Русі - Софія Київська; було засновано багато монастирів. Найбільший з них - Києво-Печерський - став важливим центром не лише християнства, а й культури та освіти. У 1051 р. Ярослав без відома Константинопольського патріарха поставив митрополитом Київським вітчизняного церковного діяча Іларіона. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найвищого розквіту. Значно розширились її торговельні й політичні зв’язки з європейськими державами. Королі багатьох країн намагалися поріднитися з Великим київським князем. Донька Ярослава Анна була одружена з французьким королем Генріхом, а після його смерті вона стала королевою Франції. Інша донька - Єлизавета - вийшла заміж за норвезького короля Геральда. Перший син Ізяслав був одружений із сестрою польського короля Казимира, а другий син Всеволод побрався з візантійською принцесою з дому Мономахів; ще один син був одружений з донькою саксонського ландграфа, а угорський принц Владислав узяв за дружину одну з доньок Ярослава. Ярослав прожив 75 років і помер у 1054 р. Поховали його в Софії Київській. За державну, релігійну та культурну діяльність князя Ярослава прозвалиМудрим. 
Після Ярослава Мудрого в Київській Русі почалися міжусобні війни князів за найкращі землі й міста, за київський престол. Протягом 1054– 1072 pp. Великим князем формально вважався старший син Ярослава Ізяслав, хоча фактично він правив разом з братами Святославом і Всеволодом. У 1068 р. на Русь напали нові кочовики — половці. Військо Ізяслава і його братів було розбите. Жителі Києва вимагали у князя зброї, аби стати на захист міста, але той їм відмовив. Тоді в Києві почалося повстання, багато будинків бояр і дружинників було розгромлено. Ізяслав утік до Польщі. Жителі Києва проголосили Великим князем князя Всеслава з Полоцька, якого Ізяслав тримав в ув’язненні. Половцям дали відсіч. Через сім місяців Ізяслав повернувся до Києва з польським військом і розправився з учасниками повстання. 
З 1073 по 1093 р. Ярославичі по черзі правили київським престолом: Святослав (1073-1076 pp.), Ізяслав (1077-1078 pp.), Всеволод (1078-1093 pp.). А наприкінці XI - на початку XII ст. на політичну арену ступили внуки Ярослава Мудрого. Першим князював Святополк Ізяславич (1093-1113 pp.). Він підтримував бояр і купців та розправлявся з невдоволеними городянами. 
У 1097 р. в Любечі відбувся з’їзд князів, де було ухвалено рішення про спільну боротьбу проти половців. З’їзд поділив Україну на князівства Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке та Турово-Пінське.

Економіка:

Київське князівство:

Одне з найрозвиненіших та найбільш густонаселених князівств

Центр- київ, одне з найбільших і  найбагатіших Європейських міст

Рільне землеробство, в містах –  ремесла

Торгівельні шляхи поєднували князівство з багатьма країнами

Чернігово-Сіверське князівство:

Густонаселене князівство: МІСТА Курськ, Брянськ, Новгород-Сіверський

Центр – Чернігів, що за своїм розвитком  поступався лише Києву

Відсутність тісних економічних зв’язків усередині князівства

Переяславське:

Велика кількість міст-фортець (Прилуки, ЛубниЮ Жовнин)

Центр- переяслав

У містах розвивалися ремесла

Через близькість до степу і постійні набіги половців потребувало продовольчої допомоги

Розквіт Київської України-Руси у 9-11 ст. обумовлений головним чином її вигідним географічним положення на перехресті торгових шляхів і зв'язками з країнами Зх. Європи, Півночі і Півдня. У 12 ст., після перекриття кочовиками торгового шляху по Дніпру «з варяг в греки», стався розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажена міжусобицями, нападами половців, монголо-татар, поляків і литовців, вони стали околичними землями інших, більш могутніх держав. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі

В IX — XII ст. економіку Давньоруської  держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційоване. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилось у X ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу.

Зовнішня політика: Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Боротьба давньоруських  князів за давньоукраїнські землі  (1097-1238)

У 1096 – Всеволод помирає, а князем повинен був стати син Володимир, але знаючи про невдоволення Київської  громади він погоджується на заняття  київського столу Святославом Ізяславовичем  Турицьким. Для припинення громадської  війни, за часів Всеволода Ярославовича розпочав син Святослава Чернігівського. Олег у 1097 у Любечі зібрався з’їзд  Руських князів. Було вирішено що кожен  приймає отчину свою і друге рішення  що вони припиняють боротьбу за інші отчини.

Наступного року рушив на Галичину, але на кордоні Териборська зустрів  війська трьох князів. Не наважуючись  на війну Святополк повернувся до Києва. Галицьке князівство отримало незалежність від Київського князівства. На цьому  етапі територія скорочувалася  і в середині 12 ст. від неї відокремилось  Волинське князівство.

Починається останній етап КР: період воюючих царств.

На першому етапі давньоруські князі сперечалися за Київ та Київську землю як за центр майбутнього  возз’єднання Русі. Спочатку осн. претендентами  на Київ були князі Мономаховичі (1113) і князі Чернігівські (Ольговичі). 1117 в боротьбу втручається Суздальський князь Юрій Долгорукий він тричі  захоплював владу в Києві і  нарешті на третій раз загинув  під час востання киян (1157). 1169- коаліція 12-и руських князів на чолі з Ростово-Суздальським князем Андрієм Боголюбським захопив  і розграбував Київ. Після цього  за Київ і Київську землю боротьба давньоруських князів як за джерело  додаткових фінансових і людських ресурсів.

В той же час відбувся перерозподіл влади і в середині Київського князівства. Втрачали свій вплив ремісники  і купецтво і вирішальна роль переходить до духовенства і міських бояр. Основними претендентами на Київ залишилося Суздальське і Чернігівське князівство, але після смерті Боголюбського  Суздальські князі відійшли від  цієї боротьби і осн. претендентами  стають Чернігівські князі і Смоленські. На поч. 13 ст. в цю боротьбу втручається  Волинський князь Роман якому  на короткий строк вдалося об’єднати  Волинь + Галичина + Київ. Він висунув  політичні програми об’єднання всіх Руських князівств на добровільній основі шляхом  обрання єдиного  Руського князя зі столицею в Києві. За модель системи була Руська імперія  за якої також існували вибори імператора, але передчасна смерть завадила реалізації цього плану. Деякий час по тому формував Київське князівство Луцький князь, в результаті загострення протиріч Слов’янського і Чернігівського князівства і врешті-решт в Києві  закріпилися Чернігівські князі, які  протрималися до 1240 року.

 

 

 

 

10. Монголо-татарська руїна  (1238-1242)   

У 1236 р. величезна монголо-татарська  армія під проводом онука Чингіс-хана Батия розпочала похід на захід  через Урал. Першою жертвою навали стала Волзька Болгарія. Татари зруйнували і розграбували її, а населення  перебили. Протягом 1237-1238 pp., незважаючи на героїзм руських воїнів, були розгромлені війська Рязанського  і Володимиро-Суздальського князівств. Монголо-татари здобули штурмом  і спалили Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Москву, Твер і багато інших міст. Північно-східна Русь була спустошена. 
У 1239 p. монголо-татари почали вторгатися в українські землі. Вони захопили Переяслав і Чернігів, зруйнували і спалили їх. Восени 1240 р. монголо-татари підійшли до Києва. Батий був вражений красою і величчю давньоруської столиці і хотів здобути Київ без бою. Та кияни вирішили стояти на смерть. Обороною Києва керував Данило Галицький. Багато днів тривав штурм міста. Захисники, які залишились, зібралися в Десятинній церкві, стіни її не витримали ваги людей і впали. Усі, хто там був, загинули. 6 грудня 1240 р. монголо-татари повністю захопили Київ, зруйнували його, а людей винищили. Коли зраненого воєводу привели до Батия, кривавий хан помилував його за хоробрість. 
Спустошивши Київ, кочовики пішли на Галицько-Волинську землю. Переборюючи опір русичів, вони захопили й розграбували міста Ізяслав, Луцьк, Володимир, Галич та ін. 
У 1241 р. ординці вторгайся в Польщу, Угорщину, Чехію. Ослаблені численними битвами з русичами, вони не наважилися просуватися на Захід. Батий розумів, що в тилу залишалася розгромлена, але все ще сильна Русь. Війська Батия у 1242 р. повернули назад. У пониззі Волги він заснував державу Золота Орда (із столицею Сарай), під владою якої опинилися народи Русі, Хорезму, Північного Кавказу, Поволжя, Західного Сибіру, Криму. Золота Орда була частиною Монгольської імперії. Батий підпорядковувався великому ханові, який перебував у Каракорумі. 
Монголо-татарська навала наробила багато лиха Україні. Було спалено і зруйновано міста та села, багато людей загинули чи потрапили в полон. Уповільнився процес економічного та політичного розвитку країни.

 

 

 

 

 

 

11.Золотоординське  ярмо (1245-1363)

Офіційно встановлене після  поїздки Галицького до Орди в 1245 після  убивства Чернігівського князя. Фактично ярмо падає в 1363 в битві на Синіх  водах.

Склад Ярма:

Данина, що збиралися продукти праці, а з 13 ст. срібними грошима. Розмір данини складався з частково річного  доходу кожного господарства. Збирали  данину татарські купці, а з ост. третини почали збирати місцеві  князі.

Данина, діяльністю родових повинностей (мостова, шляхова, ямська, гужова)

Данина кров’ю – обов’язок  давати допоміжні війська татарам  під час війни(навіть на внутрішньо кордонні війни)

Кормління – обов’язок населення  годувати татар та їх коней

Система ярликів

Епізодичні набіги окремих татарських орд на українські князівства

Територія була розділена на 2-ві частини: Київська, Чернігівська, Новгород-Сіверська  і залишилися Переяславські землі  які підпорядковувалися ханству  через посередників (Володимиро-Суздальське  князівство).

Галицькі і Волинські землі  були підпорядковані ханові через посередництво  Галицького князя.

1-ша частина укр. земель –  ярмо діяло в повному обсязі, 2-га частина(західно-українських  земель) – ярмо в скороченій  формі(данина, система ярликів, данина  крові).

За час Золотої Орди докорінним чином змінилася система міжнародних  шляхів в східній Європі.

1-ший торгів. шлях – з Каспійського  моря до Балтійського по Волзі,  зх. Двіні і через Новгород.

2-гий шлях – по Волзі, Дону  через Крим в майбутнє князівство  Молдовське через Галичину –  пд. Польшу – через Краків –  Цембію – Саксонію – до  Баварії.

Два осн. шляхи існували мережею  допоміжних торгівельних шляхів, декілька яких проходили через Київ до Литви.

Татари витіснили землеробів із центру і пд. України.

Рушійні сили: литовські, білоруські, українські феодали, селяни і міщани.  

 

 

 

 

 

 

12.  Боротьба польських, литовських, угорських та ординських феодалів на українські землі у 14 ст.

Близько середини XIV ст. в складі Литовської держави вже були білоруські землі й частина українських (Волинь). Внаслідок цього Литовська держава значно зміцнилася й посіла помітне місце в політичному житті Східної Європи. Великі матеріальні та людські ресурси приєднаних білоруських і українських земель давали Литві можливість успішно протистояти німецькій феодальній агресії та Орді.

Наступ литовських феодалів на українські землі полегшувався тим, що золотоординська держава вступила в період феодальної роздробленості, що з особливою силою проявилося в середині XIV ст. Після хана Бердибека  у 1359 р. до вступу на престол Тохтамиша  у 1381 р. в Орді змінилося понад 25 ханів. Колишня могутня монголо-татарська  держава фактично розпалася на кілька частин. Зокрема, правителі татарських орд, що кочували в причорноморських степах, не мали постійної підтримки  з боку центральної влади. Ольгерд, отже, мав можливість помірятися силами з західним улусом, не оглядаючись  на верховного хана.